14 серпня 2018, вівторок

Независимость: почему у балтийцев получилось раньше?

0 коментувати
Піщані дюни і блакить Балтики перегукуються із кольорами української пшениці і неба, але українці і прибалти обрали різні шляхи до державності
National Geographic

Піщані дюни і блакить Балтики перегукуються із кольорами української пшениці і неба, але українці і прибалти обрали різні шляхи до державності

Розпад Радянського Союзу на початку 1990-х дозволив Україні отримати незалежність, тоді як балтійські держави відновили її після 50 років окупації СРСР. Свою незалежність вони здобули ще після розпаду Російської імперії у 1917. Чому тоді ж не стала незалежною і Україна? ВВС Україна проаналізувала з балтійськими експертами

Серпневий путч 1991, який поклав початок офіційному розпаду Радянського Союзу, дозволив Україні отримати незалежність. Тоді ж балтійські держави відновили її після 50 років окупації Радянським Союзом.

Свою незалежність вони здобули після розпаду Російської імперії. Перша світова війна, лютнева революція та жовтневий переворот 1917 у Росії відкрили "вікно можливості" для народів, які хотіли отримати власну державу.

Але тоді ані українці, ані прибалти не мали досвіду державності, а великі держави - учасниці Першої світової - не надто переймалися їх інтересами.

Проте очільникам балтійських держав вдалося не лише отримати незалежність, але й утримувати її впродовж понад 20 років, аж поки у 1939 дві нові потуги - фашистська Німеччина і Радянський Союз -не уклали Пакт Молотова-Ріббентропа.

У серпні 1940 Естонія, Латвія і Литва були окуповані СРСР, і з незалежних держав перетворилися на радянські республіки.

Проте 20-річний досвід державності став одним із тих факторів, які визначили долю балтійських країн на початку 1990-х, коли із розпадом СРСР з'явилося чергове "вікно можливості".

Натомість проголошена у січні 1918 "самостійна, ні від кого незалежна, вільна, суверенна держава" УНР припинила існування до серпня 1920.

Чому українці та прибалти по-різному скористалися своїми історичними шансами і як це вплинуло на подальшу долю народів?

Закордон нам (не) допоможе

Є серйозні внутрішні і зовнішні причини того, чому Україні не вдалося втримати незалежність після революції1917 року, - каже завідувач відділу історії нових незалежних держав Інституту всесвітньої історії НАНУ Андрій Бульвінський.

"На жодній іншій неросійській території колишньої імперії не зосереджувалося стільки більшовистських військ, - каже історик. - Влітку 1920 чисельність Червоної Армії, яка воювала на території України, становила 1,2 млн чоловік. УНР за найкращих своїх часів не могла виставити більше 50 тис вояків".

Крім того, далася взнаки і повна відсутність союзників.

"Якщо Польща могла розраховувати на сформовані у Франції частини, Естонія - на фінських добровольців, у Латвії потужно діяли підтримувані Німеччиною військові формування балтійських німців, то в України такої опції не було", - пояснює український історик.

Дійсно, у випадку із балтійськими державами існувала зацікавленість французів та англійців у створенні певної "буферної зони" від поширення більшовизму, - каже професор Тартуського університету, автор  "Історії Балтійських держав"  Андрес Казекамп.

Водночас, він підкреслює: те, що ці держави отримали незалежність, не було результатом діяльності зовнішніх сил.

"У першу чергу, це були самі естонці, латвійці і литовці, які завдяки сильному лідерству і єдності змогли досягти державності для своїх країн", - твердить естонський історик.

Довгий шлях у дюнах

Приклад багаторічного дієвого прагнення незалежності наводить професор кафедри новітньої історії Вільнюського університету Алгірдас Якубчоніс.

"У червні 1864 року російська влада заборонила друк видань латинкою. Для Литви це означало заборону друку литовською. Але до чого це призвело? Литовці стали друкувати книги у східній Пруссії, і нелегально доправляти у Литву. Таким чином до Литви потрапили близько 5 млн екземплярів, - розповідає литовський історик. - Тобто, це підштовхнуло до спротиву русифікації".

Заборона друкованого слова стала однією із ланок ланцюжка подій, які призвели до того, що наприкінці ХІХ - на початку ХХ століття литовці зрозуміли, що "своя держава краще за все захищає інтереси свого народу, а чужа держава ніколи не поставить тебе на перше місце, бо на перше місце ставлять інтереси корінної нації", - каже Алгірдас Якубчоніс.

Відокремленість автономією і війною

Додатковими чинниками стали досвід часткової автономії прибалтійських територій ще за часів Російської імперії та події Першої світової.

"Територія, де нині розташовані Естонія і Латвія, мала досвід спеціальної автономії навіть всередині Російської імперії, який підготував людей до незалежного життя після розпаду самої імперії", - каже Андрес Казекамп.

Крім того, в ході Першої світової приблизно від 1915 до 1918 усі три держави були окуповані німцями.

"Росія відступила, територію Литви зайняли німці, і литовці побачили, що Росія не є такою вже й потужною державою, як здавалося, - розповідає Алгірдас Якубчоніс. - До цього додати розпад Росії, - і ось вам геополітичні умови, у яких виникла Литовська держава".

Два українці - три гетьмани

Українці ж, навпаки, далеко не всі були готові зі зброєю в руках боронити державність, - вважає Андрій Бульвінський. Серед інших внутрішніх перешкод український історик називає небажання гуртуватися навколо формальних лідерів, - "а тому - отаманщина та розпорошення сил".

У 1919 році сукупна чисельність організованихзбройних загонів українців сягала декількох сотень тисяч. Цього було б достатньо для серйозного протистояння більшовикам та білим. Але "Махно діяв окремо, отамани окремо, армія УНР - окремо". Відсутнім було і розуміння необхідності жорсткого централізованого командування.

З іншого боку, українські лідери також виявилися не готовими до побудови незалежної держави. Звідси, каже Андрій Бульвінський,"федералістичні ілюзії, нескінченне з'ясовування стосунків між різними політичними силами, пацифізм, захоплення балаканиною і мітинговістю".

"Повної єдності не було і між політиками у балтійських країнах. Було багато прибалтів, особливо, серед латишів, хто підтримував більшовиків. Але щойно більшовиків відкинули за кордони держав, встановилася певна національна єдність, яка дозволила втримати незалежність до Другої світової війни", - каже естонський історик Андрес Казекамп.

Алгірдас Якубчоніс також наголошує на тому, що за чинними стандартами політична ситуація тих років була далекою від стабільності, але у критичні моменти - єдності трималися хоча б заради самозбереження.

"Перші великі розбіжності почалися у 1919 році, коли за один рік (в Литві. -Ред.) змінилося п'ять урядів. Не треба забувати, що частково Литва була окупована більшовиками. Потім військові дії проти Литви почала Польща. Тобто, 1919 - п'ять урядів і війна. І політичні розбіжності могли призвести до дуже поганих наслідків. Але було ухвалене рішення про скликання Установчих зборів, які на певний час консолідували суспільство", - каже історик, і додає, що "якби це було у наш час, то Литву б ховали вже десь після третьої зміни уряду".

Землю - борцям

Крім того, каже Андрій Бульвінський, українські лідери того часу не змогли вчасно схвалити принципові рішення, які могли б кардинально змінити ситуацію, - у першу чергу, рішення про надання землі селянам.

"Тоді б маси українців мали за що воювати", - вважає історик, але "групові інтереси та відсутність пасіонарних лідерів завадили цьому".

Натомість те, що лідери балтійських країн не зволікали із вирішенням земельного питання, спрацювало як додатковий стимул боронити незалежність, каже Андрес Казекамп:

"Національні уряди у всіх трьох країнах пообіцяли тим, хто боровся за незалежність, що вони отримають землю після завершення війни. Тобто естонці, латиші і литовці не тільки воювали за рідну землю, але й за свій власний шмат землі".

Після завершення війни національні уряди балтійських держав дотрималися своєї обіцянки, і ті, хто воював за незалежність, були першими у черзі за найкращими ділянками землі. У випадку з Естонією це питання було вирішене взагалі дуже швидко - впродовж 1919 року, і розподіл землі почався ще до завершення війни, навіть до того, як було узгоджено Конституцію, - розповідає естонський історик.

Втрата незалежності

Чому ж напередодні Другої світової війни балтійські держави не змогли захистити свою незалежність, хоча після Першої світової це їм вдалося?

"У Росії кажуть: "против лома нет приема", - каже Алгірдас Якубчоніс. - Подивіться, що у цей час відбувалося у Європі. Польщі як держави немає. Чехословаччини як держави немає. Активно діють потужні сили, які хочуть приєднати інші держави".

"Усі балтійські держави здались у 1940 році СРСР без опору через його безперспективність і через бажання уникнути втрат населення. Це той випадок, коли розмір має значення", - каже Андрій Бульвінський.

Він вважає, що "з геополітичної точки зору незалежність країн Балтії трималася на відносній тимчасовій слабкості СРСР та Німеччини. Коли ці великі країни вирішили, що вони достатньо сильні, щоби перекроювати карту Європи, вони це і зробили".

Схожу думку має і Андрес Казекамп: "Коли дві великі потуги - нацистська Німеччина і Радянський Союз - вирішили поділити Східну Європу між собою, балтійські держави, фактично, мало що могли зробити".

Естонський історик додає, що цього разу зовнішні чинники були не на боці прибалтів, які, фактично опинилися в ізоляції.

Андрес Казекамп також наголошує, що спроба дотримуватися нейтралітету не мала позитивних результатів, - так само, як і у Західній Європі з Нідерландами, Данією та іншими країнами.

"Усі вони опинилися без друзів чи союзників, сам-на-сам із необхідністю захищати себе, - каже естонський історик. - Це було однією з причин того, чому Балтійські держави настільки наполегливо прагнули членства у ЄС і НАТО у наш час".

Уроки втрат

Усі балтійські держави добре засвоїли сумний досвід втрати державності перед Другою світовою, коли в них не було жодного союзника, до якого можна було б звернутися за допомогою.

Ті трагічні події 1939-1940 років прибалти ще раз згадали, спостерігаючи за подіями останніх років в Україні, - анексією Криму Росією і конфліктом на Донбасі, каже Андрес Казекамп.

"Багатьом тут це дуже нагадало те, що відбувалося у Прибалтиці під час анексії Радянським Союзом у 1940".

Водночас естонський історик нагадує і про те, що завдяки позиції США та інших західних держав цю анексію так і не визнали де-юре. Він твердить, що невизнання анексії Балтійських держав впродовж50 років, хоча і не мало очевидного практичного сенсу, зіграло важливу роль у відновленні незалежності балтійських держав. І на це варто звернути увагу, коли йдеться про анексію Криму:

"Наша історія показала, що і через 50 років можна апелювати до цього принципу".

Коли 20 більше за 50

50 років перебування у складі СРСР, які у балтійських державах вважають періодом окупації, не змогли знищити історичну пам'ять про 20 років досвіду незалежності. Цей досвід став одним із чинників того, чому на початку 1990-х українці та прибалти знову по-різному скористалися шансом збудувати власну державу.

"Перші 20 років незалежності були визначальними для повернення незалежності у 1990-х, - каже Андрес Казекамп. - Це була жива пам'ять членів родин про краще життя у незалежній державі".

"Якщо 16 лютого 1918-го ми говорили, що мали Велике князівство литовське, то 11 березня 1990 року ми казали, що мали незалежність впродовж 20 років. Так, це припинилося буквально в один день. Але спогади залишилися", - каже Алгірдас Якубчоніс.

Він також додає, що 50 років тимчасової втрати незалежності навчили литовців "працювати як для себе попри те, що влада не твоя".

"Безумовно, фактор живої пам'яті про власне успішне державне життя був суттєвим чинником для відновлення власної державності. В українців у 1991 році такого досвіду не було", - каже Андрій Бульвінський.

Тоді як прибалти пам'ятали, що після здобуття незалежності селяни безкоштовно отримали землю і мали можливість із неї достойно жити, українці пам'ятали Голодомор і колгоспи.

"Наступного року ми святкуватимемо 100 років проголошення нашої незалежності. Звісно, за винятком 50 років, впродовж яких тривала окупація", - каже Андрес Казекамп.

"І люди дуже добре усвідомлюють: ми не є новими державами, які утворилися після розпаду Радянського Союзу, ми є держави, які були створені майже 100 років тому, і лише на час втратили державність через окупацію. Це є дуже важливим для нашої ідентичності", - переконаний історик.

Хочете знати не тільки новини, а й що за ними криється?

Читайте журнал Новое Время онлайн.
Передплатіть зараз

Читайте 3 місяці за 59 грн

Читайте термінові новини та найцікавіші історії у Viber та Telegram Нового Времени.

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів

Останні новини

ТОП-3 блога

Фото

ВІДЕО

Читайте на НВ style

Країни ТОП-10

опитування

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер: