Сюрприз для Лукашенка. Мігранти, які не зуміли потрапити на Захід, хочуть залишитися в Білорусі — NYT
Дедалі більше мешканців Близького Сходу, які провели кілька тижнів у лісах на білорусько-польському кордоні та зневірилися у можливості переселитися до Західної Європи, виявили бажання отримати притулок у Білорусі. Такий поворот бентежить представників режиму диктатора Олександра Лукашенка, йдеться у репортажі The New York Times.
Загроза, з якою раніше не доводилося стикатися Олександрові Лукашенку, який 27 років керує Білоруссю. Парадоксально, але вона походить від знедолених вихідців із азіатських країн, що мешкають у таборах на кордоні його країни з Польщею, пише кореспондент Ендрю Гіггінс.
Допомагаючи переправити зневірених мігрантів на захід Європи, Лукашенко раптом постав перед необхідністю мати справу з такими людьми, як Бале Нісу, 21-річний курд з Іраку, який заявляє, що полюбив Білорусь і хотів би тут оселитися.
Багато хто з більш ніж 2000 осіб, кинутих неподалік закритих прикордонних переходів, стверджує, що не відмовиться від спроб потрапити до Європейського Союзу. Але побоювання, що їх можуть відправити назад до своїх країн, наштовхують Нісу та його друзів на думку, що залишитись у Білорусі було б найкращим варіантом.
Нісу нарікає, що витратив понад 4000 доларів і провів кілька днів на морозі в лісі лише для того, щоб опинитись у небагатій колишній радянській республіці, де мало пропозицій роботи та інших можливостей. Однак після сутички з польськими силами безпеки минулого тижня, він дійшов висновку, що йому варто подати заяву про надання притулку в Білорусі.
"Білорусь — дуже, дуже хороша країна", — сказав чоловік американській газеті.
Лукашенку, якого часто називають «останнім диктатором Європи», можливо, приємно чути подібну похвалу, але він може зіткнутися із серйозним головним болем, якщо мігранти масово почнуть вимагати притулку в Білорусі. Тут немає великого досвіду прийому іноземних іммігрантів, а населення, як і в Польщі та інших країнах Східної Європи, загалом вороже ставиться до поселенців-нехристиян.
Білорусь довго засуджувала Польщу за порушення міжнародного права після відмови Варшави розглядати прохання про надання притулку та силового витіснення мігрантів.
Міністр оборони Польщі Маріуш Блащак заявив 17 листопада, що його країна готова боротися з міграційною кризою "місяці, якщо не роки". Перспективи для людей, які сподівалися потрапити до Європейського Союзу через Білорусь, ще більше вкрило туманом, а перед Лукашенком постала дилема: що робити з тисячами людей, яких він впустив?
Юрій Караєв, колишній міністр внутрішніх справ Білорусі, який тепер є помічником Лукашенка, відповідальним за прикордонну Гродненську область, здивувався припущенню, що хтось із мігрантів справді захоче оселитися в Білорусі. Він не знає, як уряд відреагує на прохання про надання притулку.
«Я, звісно, радий, якщо людям тут подобається, але все залежить від рішення президента», — сказав Караєв під час відвідування нещодавно відкритого центру утримання мігрантів неподалік прикордонного пункту Брузги.
За словами Караєва, справжнім винуватцем подій на кордоні є канцлер Німеччини Ангела Меркель, яка оголосила свою країну відкритою для мігрантів ще 2015 року. Те, що Білорусь подає як гуманітарну кризу, розглядається Європейським Союзом як лінія фронту в гібридній війні, що спровокована Лукашенком, аби змусити Європу скасувати санкції, запроваджені після фальшивих президентських виборів минулого року.
Мінськ намагається знизити напруженість, відкривши логістичний центр на кордоні, куди переїхало вже понад 1000 людей. Тих, хто залишається у лісі, закликають приєднатися. У центрі є їжа, постільні речі та електрика, щоб люди могли зарядити телефони та сховатися від нічних холодів.
Але сотні іноземців, які розпродали все майно на батьківщині, змучені після спроб прориву через колючий дріт і постраждалі від водометів та сльозогінного газу, який застосовували польські солдати, вже не вірять нікому.
25-річний іракський курд Асо Ахмед відмовився залишити наметовий табір поряд із прикордонною огорожею та перебратися до логістичного центру. «Це пастка, — вважає він. — Якщо [Білорусь] мене депортує, я все одно можу померти».
