«Корисні ідіоти» Путіна в Німеччині. Як історичні помилки Меркель, Шольца та цілого покоління політиків ФРН наблизили війну — Politico

30 березня, 12:29
Сюжет
Меркель приймає Путіна у палаці Мезеберг, серпень 2018 року. На тій зустрічі обговорювали також війну в Україні (Фото:Bundesregierung/Kugler)

Меркель приймає Путіна у палаці Мезеберг, серпень 2018 року. На тій зустрічі обговорювали також війну в Україні (Фото:Bundesregierung/Kugler)

Вторгнення Росії в Україну, яке триває вже понад місяць, викрило катастрофічні багаторічні прорахунки цілої плеяди німецьких політиків щодо Москви. Цей курс будувався майже два десятиліття — і тепер зазнав краху.

Про це пише в журналі Politico провідний європейський кореспондент впливового видання Метью Карнічніг, який живе в Берліні. Раніше він працював також у Wall Street Journal, BusinessWeek, Reuters, Bloomberg, був одним із фіналістів Пулітцерівської премії.

Відео дня

У своєму новому матеріалі Putin’s useful German idiots (Корисні ідіоти Путіна в Німеччині) Карнічниг пояснює, чому розгорнута Росією війна в Україні фактично ставить хрест на цілому поколінні німецьких політиків з різних таборів, які раніше вимагали збереження відносин із РФ.

НВ пропонує ознайомитися з повним перекладом цього матеріалу.

***

Німеччина добре знає, що означає опинитися на неправильному боці історії.

Тому нікого не повинно дивувати, що останні 16 років Берлін твердо відстоював невірну сторону в розбіжностях щодо того, як слід поводитися з Росією.

Менш передбачуваною була швидкість, з якою Німеччина за останні тижні відмовилася від своєї позиції стосовно Москви, зупинивши спірний проєкт газопроводу Північний потік — 2, відправивши зброю в Україну, запровадивши санкції проти Росії та навіть заявивши, що значно збільшить витрати на власну армію.

Іншими словами, Німеччина майже відразу погодилася зробити все те, до чого США та інші союзники підштовхували її протягом багатьох років. У Берліні навіть вигадали готовий хештег-слоган для таких змін: Zeitenwende, тобто «зміна епох».

Але через кілька тижнів стало очевидним, що насправді німецькі лідери намагаються сказати щось на кшталт: «Давайте жити далі».

У цьому сенсі німцям «пощастило» приблизно так само, як російській армії в Україні. А все тому, що Німеччина не просто «недооцінила Путіна», як заявив минулого тижня давній радник Ангели Меркель з питань зовнішньої політики Крістоф Хойсген, новий голова Мюнхенської конференції з безпеки.

Наполегливо-вперта позиція, яку займала Німеччина у відносинах із російським лідером навіть на тлі його постійних актів агресії (перелік злодіянь тягнеться від вторгнення в Грузію до вбивств ворогів за кордоном і воєнних злочинів у Сирії), була нічим іншим, як катастрофічною помилкою. І помилка ця забезпечить Ангелі Меркель місце поряд із Невілом Чемберленом у пантеоні політичної наївності.

Повільно, але надійно до німців почало доходити, що «м’який» підхід Меркель щодо Росії — який досяг апогею у 2015 році з рішенням дати зелене світло газопроводу Північний потік — 2, попри анексію Росією Криму та її роль у сепаратистській війні на сході України — не просто відкрив Путіну двері для подальших кроків, але й фактично підштовхнув його до цього.

Слухайте подкаст на цю тему

Проте вторгнення Росії в Україну перекреслює не лише канцлерство Меркель, але й ціле покоління німецьких політиків різних політичних таборів, засліплених ностальгією за принципами Ostpolitik та Wandel durch Handel. То була політика розрядки 1970-х років, очолювана канцлером Віллі Брандтом, яка, згідно з переконаннями німців, призвела до закінчення холодної війни.

poster
Дайджест головних новин
Безкоштовна email-розсилка лише відбірних матеріалів від редакторів НВ
Розсилка відправляється з понеділка по п'ятницю

Ця помилка забезпечить Ангелі Меркель місце поряд із Невілом Чемберленом у пантеоні політичної наївності

Метью Карнічніг
провідний європейський кореспондент журналу Politico

Поняття колективної відповідальності Німеччини — причина того, чому перевернути ці сторінки легше на словах, аніж в реальності. У німецькій політиці немає фігури, схожої на Черчилля [у його застереженнях щодо Гітлера], яка б роками попереджала про ризики довіри Путіну. Хоча саме Меркель заслуговує на найбільший осуд за те, що потрапила в пастку російського лідера, провину несе насправді весь політичний клас Німеччини.

Як міністр фінансів та віцеканцлер часів Меркель, нинішній канцлер Олаф Шольц, чия партія соціал-демократів була рушійною силою будівництва обох газопроводів Північний потік, відстоював думку про те, що найкращий спосіб вибудовувати стосунки з Путіним — це нескінченний «діалог».

Йенс Пльотнер, нині радник Шольца з питань національної безпеки, був одним із головних архітекторів цієї політики у роки своєї роботи високопоставленим дипломатом у МЗС Німеччини. Там він очолював апарат тодішнього міністра закордонних справ Франка-Вальтера Штайнмаєра (соціал-демократ, нині президент Німеччини), а донедавна обіймав посаду політичного директора міністерства. Навіть після того, як в грудні 2021 року Путін стягнув десятки тисяч військовослужбовців до кордонів з Україною, Пльотнер радив Шольцу не відмовлятися від Північного потоку — 2 і в публічних заявах повторювати казки про те, що це не більше ніж «комерційний проєкт».

Колишній бос Пльотнера Штайнмаєр, який у 2016 році звинувачував НАТО у «брязканні зброєю та розпалюванні війни» через проведення військових навчань на східному фланзі Альянсу, аж до перших пострілів по українцях доводив, що Німеччина має використовувати енергетику як спосіб наведення мостів з Росією.

Зараз Штайнмаєр, чия роль президента полягає і в тому, щоб бути моральним авторитетом Німеччини, займається організацією концертів «свободи та миру» за участю російських та українських музикантів. (Одну з таких подій провели на початку березня у Дрездені, коли на Харків, друге за величиною місто України, зливою падали бомби).

На вихідних Андрій Мельник, посол України в Німеччині, заявив, що бойкотуватиме новий захід Штайнмаєра, заявивши, що українці не мають часу на «велику російську культуру», поки Москва вбиває ні в чому не винних цивільних мешканців.

Не найкращою слави зажили й дрібніші партії правлячої коаліції Німеччини — ліберальні «вільні демократи» та зелені (хоча вони й меншою мірою, аніж християнські демократи Меркель чи СДПН, відповідальні за політику, яка призвела до путінського вторгнення в Україну).

Хоча зелені виступали проти Північного потоку-2, вони робили це радше з міркувань екології, а не з солідарності з Україною. Суттєвішою була їхня незмінна протидія поставкам зброї для Києва — позиція, яка змінилася лише після початку бойових дій.

Вільні демократи розійшлися в думках про те, що робити з Північним потоком — 2, і чимало членів партії, включаючи заступника її лідера Вольфганга Кубицького, підтримували активнішу взаємодію з Росією. За словами українського посла Мельника, лідер «вільних демократів» Крістіан Лінднер, який також є міністром фінансів Німеччини, сказав йому у день початку війни, що Берліну немає сенсу відправляти зброю в Україну чи відключати Росію від міжнародної платіжної системи SWIFT, оскільки Україні залишилися «лічені години» існування як суверенної країни.

Скептицизм щодо перспектив України, не кажучи вже про побоювання щодо наслідків надто жорсткої лінії у відносинах з Росією, поділяли й чимало представників головної опозиційної сили, Християнсько-демократичної партії (ХДС). Лише за кілька тижнів до вторгнення Росії лідер ХДС Фрідріх Мерц попередив, що відключення РФ від SWIFT може стати «атомною бомбою для ринків капіталу».

«Ми всі помилялися»

Припустившись прорахунків щодо Росії та Путіна на кожному кроці, німецькі політики тепер розігрують сценарій «Хто ж знав?».

«Я помилявся, ми всі помилялися», — заявив на вихідних газеті Welt am Sonntag Вольфганг Шойбле, сірий кардинал німецької політики та багаторічний міністр фінансів в урядах ХДС (часів Ангела Меркель — ред.).

Однак Шойбле та його колеги не беруть до уваги, що союзники Німеччини роками попереджали її про те, що вона недооцінює Путіна. Зіткнувшись із цією реальністю, німці зрештою не знають, як реагувати.

Після того, як президент України Володимир Зеленський у своєму нещодавньому виступі в Бундестазі нагадав німецьким депутатам, що бізнес, який Німеччина вела з Росією, допоміг фінансувати війну проти його країни, і обрушився на них з критикою за «нічого не варті» слова про Голокост (Зеленський згадав слоган Never again — прим. ред.), парламентарі ФРН зустріли його промову оваціями. А потім швидко повернулися до звичайних справ, зокрема привітавши двох депутатів із днем ​​народження.

Під час холодної війни термін «корисний ідіот» став ярликом для «помірних» представників Заходу, які стали легковірними жертвами аргументації комуністів.

Починаючи від вето, накладеного Німеччиною на членство України та Грузії в НАТО у 2008 році, до укладання Берліном газових угод з Москвою та опору поставкам зброї в Україну — лідери країни послужили Путіну «корисними ідіотами».

Весь цей час так звані Russlandversteher, самовдоволені симпатики Росії, що формували політичний істеблішмент країни, відкидали критику їхнього курсу, наполягаючи на тому, що їм видніше, і сміючись (навіть буквально) Вашингтону в обличчя.

Тепер уже ніхто не сміється.

Навіть попри те, що союзники Берліна вітають розгорнуту Німеччиною Zeitenwende («зміну епох»), їх не обдурять такі раптові зміни [англ. foxhole conversion — посилання на відому фразу «В окопах немає атеїстів», тобто різку готовність повірити у вищі сили через смертельну небезпеку].

Україна, розграбована Німеччиною під час Другої світової війни, до завершення якої країна втратила понад 15% свого населення, точно не пробачить і не забуде.

Ніякого реального авторитету не матиме Німеччина і в трансатлантичному альянсі (незалежно від того, скільки мільярдів вона витратить на оборону) — доти, доки справедливо не розплатиться за історію багатьох років під знаком «Меркель + Путін».

Як чудово знає Німеччина, навіть якщо на якийсь час можна сховатися від історії, уникнути її неможливо.

Редактор: Інна Семенова
Показати ще новини
Радіо НВ
X