Довше, ніж Роберт Мугабе. Чому білоруси наважилися протестувати проти Лукашенка всупереч несамовитій жорстокості влади
Якщо Олександр Лукашенко залишиться президентом ще на п’ять років, він правитиме довше, ніж сумнозвісний зімбабвійський диктатор Роберт Мугабе. Білоруси не хочуть цього і наважилися на масові вуличні протести, які силовики розганяють із несамовитою жорстокістю
12 серпня МВС Білорусі в офіційному зведенні повідомило: напередодні вночі «було зафіксовано осередкові зібрання у 25 населених пунктах». За участь у незаконних акціях затримали понад 1 тис. громадян, по медичну допомогу звернулася 51 людина. А в Бресті якась група з арматурою, за даними МВС, напала на співробітників міліції й ті у відповідь відкрили вогонь на ураження, поранивши одного з нападників.
Для миролюбної і немов завмерлої в заціпенінні між РФ і ЄС країни таке загострення пристрастей, що ховається за сухими фразами міліцейського зведення, — небувала річ.
Такий підсумок того, що офіційний Мінськ називає перемогою Олександра Лукашенка, який беззмінно керує країною 26 років поспіль, на чергових президентських виборах, що пройшли 9 серпня.
Вечір дня голосування 30-річний інженер Олександр Петрукович, який проживає якраз у Бресті, провів не біля телевізора, а на вулицях рідного міста — він протестував. «За 26 років не відбулося нічого хорошого. Він [Лукашенко] просто всіх задовбав своєю пшеницею, коровами й усякою колгоспною комуністичною дурнею», — пояснює Петрукович причини, що змусили його вийти на вулицю.
Втім, обурила його не так лукашенківська «дурня», скільки те, що вона може тривати ще п’ять років: за попередніми офіційними даними, озвученими Центрвиборчкомом, чинний глава держави переміг у першому турі, набравши понад 80% голосів. Його основна конкурентка— Світлана Тихановська, навколо якої об'єдналися штаби інших опозиційних кандидатів, оскільки тим відмовили в реєстрації на виборах, за версією ЦВК отримала лише 10%.
Тихановська під час кампанії висувала прості вимоги: проведення чесних президентських виборів після звільнення політв'язнів, серед яких опинився і її чоловік, популярний блогер Сергій Тихановський.
У цифри ЦВК багато білорусів не повірили. Адже Тихановській і її групі підтримки вдалося провести вражаючу виборчу кампанію, збираючи численні мітинги по всій країні. Наприклад, на акцію, що відбулася у Мінську 30 липня, за оцінками правозахисників, вийшло 60 тис. людей: у сучасній історії Білорусі такий показник — абсолютний рекорд для подібних заходів.
У день виборів до багатьох місць голосування шикувалися черги, чого раніше також не було, зазначає Вадим Можейко, аналітик Білоруського інституту стратегічних досліджень (BISS) і довірена особа кандидата у президенти Сергія Черечня. Він був спостерігачем на одній із дільниць і сам побачив імовірний масштаб фальсифікацій на користь чинного голови держави.
Напередодні виборів штаб Тихановської закликав своїх виборців складати бюлетень гармошкою перед тим, як кинути його в урну. Або приходити на дільницю з білими браслетами. Все це мало допомогти візуально оцінити кількість отриманих опозиційним кандидатом голосів і порівняти це число з офіційними даними. «Ми бачили, що з 654 людей [тих, хто проголосував на дільниці] 309 або склали бюлетень гармошкою, або були з білими браслетами. А офіційний результат — Тихановська отримала всього 114 голосів», — каже Можейко.
П’ять років тому підсумок попередніх виборів, за його словами, хоч і підтасували на користь Лукашенка, якому офіційно нарахували 83,5%, проте всі й так розуміли: президента реально підтримує більшість виборців. Але в 2020-му на його масову підтримку, і вже тим паче на рівні 80%, точно ніхто не вірить, вважає Можейко. До того ж є приклади дільниць, де комісія порахувала голоси відкрито і чесно, і вони показують: Тихановська набрала там 70−80%, а Лукашенко — 15%. «Усі розуміють, що Лукашенко програв. Невідомо, з яким результатом, але він точно програв», — не сумнівається Можейко.
Об'єднаний штаб опозиції не визнав даних ЦВК — там вважають, що це кандидат від опозиції отримала 70−80%. Але довести таке складно: ні іноземних спостерігачів, ні екзитполів, ні незалежних соціологів на цих виборах не було, — всі аспекти оцінки народного волевиявлення контролювала влада.
Білоруська ініціатива Чесні люди — неформальне об'єднання активних громадян, створене для захисту права вибору білорусів, — повідомила, що ЦВК як мінімум утричі занижує кількість голосів, відданих за Тихановську. Ініціатива вимагала провести загальнонаціональний перерахунок підсумків волевиявлення.
Чесні люди зробили свою заяву не на порожньому місці — вони підтримують онлайн-платформу Голос, створену для альтернативного підрахунку голосів, на яку фотографії своїх заповнених бюлетенів завантажили вже 1,2 млн білорусів, — це приблизно кожен п’ятий від загальної кількості тих, хто проголосував, заявленої Центрвиборчкомом. За цими даними, Тихановську загалом у країні підтримали як мінімум 30%.
Представники платформи, як передало білоруське онлайн-видання TUT. by, заявили: 80% зареєстрованих на ній виборців віддали голоси опозиціонерці.
Всі ці невідповідності, а також втома населення від панівного режиму вивели людей на акції протесту по всій Білорусі. Лукашенко, якому за останні п’ять років вдалося позбутися іміджу «останнього диктатора Європи», відправив проти невдоволених людей ОМОН. «Ми ще м’яко відповідаємо, м’яко», — заявив Лукашенко на першій пресконференції після виборів.
Двоє загиблих, десятки жорстоко побитих і тисячі затриманих, використання силовиками не тільки травматичної, але вже й вогнепальної зброї — ось що ховається за цим його «м'яко».
Задавити всіх
Білоруський журналіст Павло Добровольський почав висвітлювати акції протесту проти нечесних виборів у Мінську 9 серпня. За його словами, в перший день на вулиці вийшла переважно молодь. «Публіка зовсім інша, ніж була на санкціонованих мітингах Тихановської, куди приходили навіть пенсіонери. Зараз це вже нелегальні протести, і за них загрожує кримінальна відповідальність, реальні тюремні терміни», — пояснює Добровольський.
Після першої ночі протестів у Білорусі правоохоронці затримали 3 тис. осіб, після другої — 2 тис., після третьої — 1 тис. «Менше затримують не тому, що влада подобріла, а просто місця в ізоляторах закінчилися», — розповідає журналіст. Також масові акції невдоволення проходять не тільки в Мінську, але й у всіх містах країни.
Сама Тихановська одразу після дня голосування виїхала з країни до Литви, оприлюднивши дивне відеозвернення до виборців, читаючи його текст із папірця: мовляв, потрібно припинити протести. Перед від'їздом кандидатка багато часу провела у приміщенні ЦВК, де й записала своє відео. Марія Колесникова, соратниця Тихановської, впевнена, що це було зроблено під тиском.
Але самоусунення опозиційного кандидата білорусів не зупинило. Антон Мотолько, активіст і співзасновник краудфандингової платформи Mola Mola, пояснює: люди вийшли на мирні протести не на підтримку якогось конкретного лідера, а демонструючи незгоду з політикою чинної влади. Білоруси — дуже мирна нація, вони, мовляв, не хочуть жодних силових зіткнень. «Хіпстери і молодь щиро не розуміли, чому в них стріляють», — каже активіст.
За його словами, коли в ніч проти 10 серпня учасники протесту побачили ОМОН, вони розбігалися, але потім поверталися. І навіть коли силовики почали закидати їх світлошумовими гранатами, люди все ще продовжували кричати їм в обличчя: «Міліція з народом».
Однак протест швидко еволюціонував: уперше в історії сучасної Білорусі активісти спробували зводити вуличні барикади. «У хід йшли клумби, рекламні стовпи, лавки», — розповідає Добровольський. Дехто навіть застосував кілька коктейлів Молотова, а деякі учасники мітингу почали блокувати своїми автомобілями проїзд вантажних автозаків.
Навіть наймирніші громадяни, коли в них стріляють гумовими кулями, застосовують проти них водомети і закидають шумовими гранатами, можуть радикалізуватися, вважає Можейко. «Раніше неможливо було уявити, що в Мінську силовики кидатимуть світлошумові гранати, а протестувальники — будуватимуть барикади. Зараз це стає нормою», — каже він.
У білоруській столиці протести не мають епіцентру: жителі виходять на вулиці навіть у спальних районах, де за ними по дворах бігають омонівці й, наздогнавши, жорстоко б’ють.
Також у перші дні після виборів у країні відімкнули мобільний інтернет і соцмережі — все більш-менш відновилося лише вранці 12 серпня. Це також ускладнило координацію вуличних активістів.
Зараз протестувальники черпають інформацію переважно з телеграм-каналів, розповідає Добровольський. Найпопулярніший із них — Nexta live: за три дні його аудиторія зросла з 300 тис. до 1,4 млн осіб. На каналі не тільки публікують актуальні фотографії та відео про акції в різних містах країни, але і розміщують заклики до протестів і страйків на підприємствах. І на кількох заводах такі акції дійсно пройшли.
Нині є лише кілька прикладів того, як поодинокі силовики переходили на бік протестувальників, додає Добровольський. «ОМОН дуже жорстко відповідає. У них квартири, кредити, їх все влаштовує. Вони щиро ненавидять демонстрантів», — пояснює журналіст.
За спостереженнями мінчанки Віри Філенко, протестувальники діють стихійно й інтуїтивно. «Пафосу немає взагалі ніякого, ні героїчного, ні патріотичного, все дуже чітко і за суттю, як на кухні», — пояснює вона. Все, що відбувається на її батьківщині після виборів, Філенко бачить так: «Це агонія героїнового наркомана [дії Лукашенка], який ріже глотку за дозу влади».
Легкої перемоги не буде
Журналіст й історик Ярослав Шимов зазначає, що учасники протесту, як і до того кандидати на виборах, не належать до кола «традиційної» націонал-демократичної опозиції. У білорусів, які виходять зараз на вулиці, немає якоїсь чіткої та внутрішньо- або зовнішньополітичної програми: ними керують не прагнення до «європейського вибору» або якісь високі ідеали. Просто люди відчувають себе приниженими режимом, який не зважає на їхню думку. «Це порив на захист демократії в її найпервозданнішому вигляді — як волевиявлення громадян», — упевнений Шимов.
Якби Тихановській ЦВК «написав» хоча б 20−25% голосів, — нехай це й очевидно менше, ніж вона реально набрала, — таких бурхливих протестів могло і не бути, припускає історик. Але в такому разі противники Лукашенка стали б помітною політичною силою і правити, як раніше, президент уже б не зміг. Тому підстаркуватий лідер і вдався до відвертих фальсифікацій.
Чим би не закінчилися протести, в очах дуже великої кількості білоруських громадян Лукашенко вже втратив свою легітимність. «Нинішні вибори — перші, які Лукашенко не зміг би виграти, якби їх проводили з дотриманням усіх демократичних правил», — зазначає експерт.
Економічні проблеми, дивна політика влади щодо коронавірусу (Лукашенко і Ко його ігнорували), та й загальна втома від «вічного» панівного режиму, — все це призвело, на думку Шимова, до реального падіння популярності голови держави. А нинішні вибори лише довели його повну неспроможність.
Активіст Антон Мотолько передбачає, що конфлікт між владою і громадянським суспільством стане лише загострюватися, а піднімуть градус протистояння своїми жорсткими діями силовики. Про будь-які переговори Лукашенка й опозиції або хоча б про спробу встановити діалог і мови не йде. «На жаль, усе приходить навіть до гіршої ситуації, ніж було у 2010 році, коли вчинки білоруської влади призвели до санкцій і розірвання відносин з ЄС і США», — впевнений Мотолько.
Можейко з BISS лише сподівається, що силовики довго не витримають роботу в такому надзвичайному режимі, а у протестувальників вистачить сил і волі до мобілізації. Також він упевнений, що якщо на бік мітингувальників почнуть переходити місцеві чиновники й еліти, процес падіння Лукашенка стане незворотним.
Але нічого подібного поки що не відбувається. А ось волю пересічні білоруси, схоже, мають: Петрукович із Бреста, наприклад, щодня ходить на протести. «Всі раді, що менти страждають третю добу без сну. Сил у них мало, майже вся „еліта“ [силовиків] — у Мінську», — каже він.
Якщо Лукашенко все-таки залишиться керувати, то робитиме він це, впевнений Шимов, з опорою винятково на репресивний апарат. «Це буде похмура епоха», — прогнозує він.
Але навіть якщо відлік президентських років Лукашенка обірветься на цифрі «26», перспективи Білорусі радісними не стануть: союз із Росією, викликаний залежністю від останньої, в тому чи іншому форматі в середньостроковій перспективі збережеться і після Лукашенка, зазначає історик.
А Петрукович все-таки сподівається, що у країні відбудуться чесні вибори, які повернуть стару національну символіку, відкриють країну для приватизації й інвестицій. Для себе він чітко вирішив: якщо Лукашенко залишиться ще на п’ять років у владі, він просто поїде з країни. «За його режиму я більше точно не житиму», — впевнено каже мешканець Бреста.
Читайте цей матеріал у свіжому номері журналу НВ — № 30 від 13 серпня 2020 року
