У київському метро померла дитина. Засновник компанії, що навчає першій допомозі пояснює, як працівники метрополітену зможуть рятувати людські життя
80% людей з раптовою зупинкою серця можуть вижити, якщо в громадських місцях Києва з'являться дефібрилятори, вважає Федір Сердюк, засновник компанії FAST, що навчає першій допомозі та спецпідготовці
9 грудня 2018 року 9-річна дівчинка померла на станції метро Палац Спорту в Києві. За словами очевидців, дитину, що страждає на важку форму ДЦП, везли в колясці бабуся і батько. Раптово вони виявили, що дівчинка не дихає. До приїзду медиків протягом 15-ти хвилин перехожі намагалися врятувати дитину самостійно, роблячи непрямий масаж серця. Пізніше реанімацією дівчинки зайнялися лікарі, але вона не вижила.
Дитину можна було врятувати, якби в метрополітені були дефібрилятори - пристрої, що дозволяють запустити серце за допомогою електричного розряду, вважає Федір Сердюк, засновник компанії FAST. Він спеціалізується на домедичній допомозі та спецпідготовці. Експерти заснованої Сердюком компанії навчають щорічно кілька тисяч осіб, працюючи з великими організаціями і фірмами.
Якщо приватні фірми цікавляться темою першої допомоги і періодично організовують навчання для своїх співробітників, то з державними і комунальними підприємствами все не так, каже Сердюк. У розмові з НВ.ua він пояснює, чому перша допомога - це важливо, і хто ще, крім співробітників Київського метрополітену повинен мати такі навички.
- Читайте також: Безглузді міфи і таємниці ескалаторів. Репортаж з нічної прогулянки по тунелях і станціях київського метро
Раптова зупинка серця – досить поширена проблема, яка може трапитися практично з кожним, незалежно від віку чи статі людини. По суті, це помилка в людському мозку: серце отримує від нього неправильні електричні сигнали і не може ефективно скорочуватися. Відповідно, в результаті людина гине.
У США і Європі близько чверті з усіх, у кого трапляється раптова зупинка серця, виживають. В Україні тих, що вижили, в рази менше. Тому що на Заході зовсім інший підхід до справи. Його суть - навчити першої допомоги якомога більшу кількість людей. Особливо тих, хто працює в місцях великого скупчення народу. Наприклад, в метрополітені. Вважається, що це одне з місць, де проблеми зі здоров'ям у людей виникають частіше [ніж в інших місцях].
За останній місяць в київському метро сталося дві раптових смерті. 30 листопада на станції метро Театральна від зупинки серця помер чоловік-пенсіонер. [За словами очевидців, чоловікові стало погано, коли він вийшов з вагона і став підніматися по сходах нагору]. Друга - дев'ятирічна дівчинка вчора.
Без роботи серця мозок може жити тільки 5-7 хвилин. Тому важливо, щоб хтось із оточуючих, очевидців ситуації робив людині непрямий масаж серця – накачував кров, по суті, замінюючи своїми діями функцію серця. Це набагато краще, ніж нічого, і багатьом допоможе вижити.
Але одних тільки людей, навчених першої допомоги, може виявитися мало. Вищий пілотаж - використання автоматичного дефібрилятора. Це такий комп'ютер, який аналізує ритми серця і, щоб його запустити, виробляє електричний розряд.
В аеропорту висять дефібрилятори, наприклад, в київському Борисполі. У західних країнах вони є також і в метро, школах, туристичних місцях. Виглядають як валізи, що висять на стінах. Ми хочемо, щоб такі ж пристрої з'явилися у вільному доступі і в громадських місцях Києва. Тоді близько 80% людей з раптовою зупинкою серця зможуть вижити. В ідеалі, їх мало би бути 3-5 штук на кожну станцію.
Я проводив зустрічі з представниками КП Київський метрополітен - і офіційні, і в приватному порядку. Якщо коротко: в приватній бесіді мені відповіли, мовляв, раз я такий розумний, то міг би сам взяти свій особистий дефібрилятор, стати в годину пік на станції і чергувати. Мені це здалося дуже цинічним.
У мене є колеги, які писали в метрополітен офіційні заяви. Є депутати, які подавали свої депутатські звернення – наприклад, Борислав Береза. Є журналісти на кшталт Анатолія Морозова, які висвітлювали ці теми. Була петиція на сайті КМДА про те, щоб встановити в метро аптечки і автоматичні дефібрилятори [датована 9 серпня 2018-го, зібрала всього лише 241 підпис з необхідних 10 тис]. Але метрополітен не тільки не підтримує це, а й начисто ігнорує подібні смерті, ніяк не пояснюючи випадки, коли цих самих людей ще можна було б врятувати. Здається, ніби їм просто все одно.
На мою думку, КП Київський метрополітен має достатньо підстав і повноважень, щоб запросити консультантів, які б допомогли вирішити це питання, організувати тендерні закупівлі і закупити ці дефібрилятори, навчити своїх людей і виробити якусь стратегію безпеки для пасажирів.
Якщо дивитися ширше, то вони [КП Київський метрополітен] в цілому не комунікують на тему безпеки, і, схоже, нею не надто переймаються. Це буде наступне, про що ми їх запитаємо: якщо раптом трапиться теракт, як це було в Парижі [в лютому 2017-го] або серія вибухів в громадському транспорті Лондона [в 2005 році], то який план Б? А який запасний план на випадок пожежі? Адже ми живемо в стані війни.
Навчання для персоналу метрополітену - та й не тільки - має бути регулярним і проходити з року в рік. Це не якісь там дурниці, які хочуть навісити на співробітників метро як додаткову роботу. Без цього не можна говорити, що послуга, яку вони надають, безпечна. Те ж саме з Національною поліцією: за законом поліцейські зобов'язані проходити навчання домедичної допомоги, але за фактом багато не проходять його. А коли стикаються з екстреними ситуаціями, то не справляються.
Надання першої допомоги як важливе питання має повернутися на порядок денний для українців, хоча б тому, що ми пербуваємо в гібридній війні. Та й, крім цього, багато ризиків існує і в мирний час.
Для західних країн це - звичайні речі, а Україна, на жаль, вважає, що вона якась особлива. Так, до навчання першої допомоги останнім часом зростає інтерес, люди починають ставити запитання метрополітенам, аквапаркам. Але цю тему потрібно розгойдувати, щоб з часом ситуація тільки поліпшувалася.
