Честь мають. Що важливо знати про кожного з 24 моряків, які повернулися з російського полону

9 вересня 2019, 12:27
Сюжет

З листопада 2018 року Україна встигла поіменно вивчити склад екіпажів катерів Бердянськ, Нікополь та буксира Яни Капу. Вони вирушили з Одеси до Маріуполя, а опинилися в заручниках у Росії.

7 вересня в рамках широкого обміну між Києвом і Москвою 22 моряки та два офіцери СБУ повернулися в Україну.

За більш ніж дев’ять місяців, протягом яких їх незаконно утримували в РФ, жоден з українських моряків не визнав інкримінованих їм обвинувачень: всі 24 особи назвали себе військовополоненими. У московському СІЗО багато з них відзначили власні дні народження — і пропустили іменини дітей. Хтось за цей час втратив в Україні батька, хтось не встиг вступити до вишу. Кілька курсантів не змогли вчасно отримати дипломи і перше офіцерське звання, а хтось заплатив за свою стійкість здоров’ям.

Відео дня

Їхні сім'ї розповідають схожі історії. Перші кілька місяців полону більшості моряків не передавали листи від рідних, а тому вони запитували близьких: чи знають про їхню долю в Україні — і чи пам’ятають?

Їхнє повернення додому — не привід забувати. НВ зібрало лише окремі, але важливі деталі доль тих, хто віддав дев’ять місяців життя за вірність українській присязі.

Буксир Яни Капу

Олег Мельничук 24 роки

Старшина першої статті ВМС України, капітан буксира Яни Капу. Родом з міста Сміла Черкаської області. Був призваний на строкову військову службу, після закінчення якої підписав контракт. У 2015−2017 роках навчався в морехідному коледжі технічного флоту Одеської морської академії.

Олег Мельничук (Фото: Олег Мельничук via Facebook)
Олег Мельничук / Фото: Олег Мельничук via Facebook

У день захоплення українських військових кораблів поблизу Керченської протоки Олег Мельничук командував буксиром Яни Капу — саме його протаранив першим російський катер Дон. На перших засіданнях підконтрольного РФ суду в Сімферополі молодий капітан вимагав перекладача, заявивши, що буде говорити по-українськи і не розуміє російської, розповідав його адвокат Едем Семедляєв.

«Нічого іншого й не міг подумати про сина. Я знав, що він витримає», — казав згодом батько моряка Михайло Мельничук.

Володимир Лісовий — 34 роки

Капітан третього рангу ВМС України, командир військової частини, служив на буксирі Яни Капу. В Одесі на нього чекали з полону дружина і маленький син — той, за словами дружини моряка Олени Лісової, всі ці місяці намагався писати батькові листа «у відрядження».

Володимир Лісовий (Фото: Скріншот
Володимир Лісовий / Фото: Скріншот "допиту" моряків/ФСБ РФ

Наступного дня після захоплення трьох українських кораблів у Керченській протоці ФСБ Росії оприлюднила відео, на якому троє моряків — зокрема і Лісовий — дають свідчення. Крім того, видно, як Лісовий читає на камеру заздалегідь підготовлений текст, в якому зазначає «провокаційний характер» дій групи українських кораблів у Керченській протоці. «Методи роботи спецслужб РФ не є секретом, — заявив у відповідь на це відео командувач українських ВМС адмірал Ігор Воронченко. — Всі військові моряки ВМС з розумінням ставляться до так званих свідчень».

Уже через два тижні після цього відеозапису, коли група адвокатів нарешті дістала доступ до українців, Володимир Лісовий разом з 23 іншими моряками назвав себе військовополоненим.

Андрій Шевченко — 28 років

Андрій Шевченко (Фото: REUTERS/Tatyana Makeyeva)
Андрій Шевченко / Фото: REUTERS/Tatyana Makeyeva

Мічман буксира Яни Капу. Родом з села Широке Одеської області, до листопада 2018-го жив в Одесі з дружиною Анастасією і маленькою донькою — зараз їй приблизно півтора року. У квітні, коли українським морякам учергове продовжували арешт, ЗМІ облетіли фотографії Андрія Шевченка із зали московського «суду»: прямо з-за ґрат він показував написане від руки привітання дружині з днем її народження.

Водночас перші місяці полону листи від рідних моряку в СІЗО не передавали, розповідала дружина: «Він прожив Новий рік і Різдво з думками, що я його не чекаю».

За словами Світлани, сестри Андрія Шевченка, професію моряка він обрав ще в юнацтві. У 2011 році закінчив Білгород-Дністровський рибопромислових технікум і тоді ж підписав контракт з ВМС. З того часу служив в українському флоті.

Юрій Будзило — 46 років

Мічман буксира Яни Капу, родом з Одеської області. Один з найдосвідченіших серед захоплених у полон українських моряків — у Військово-морських силах він майже три десятиліття. Батько Юрія Будзила також служив на флоті, моряком став і один з його синів — разом з ним недавній заручник Кремля повернувся в 2014 році з анексованого Криму. Будзило служив на одному з кораблів, що потрапили тоді в блокаду на кримському озері Донузлав, однак не перейшов на російську сторону.

За словами рідних українського моряка, буксир Яни Капу Юрій Будзило вважав своїм дітищем — він досконально знав все технічне оснащення корабля, встановлював на нього обладнання. Незважаючи на вік, планував вийти на пенсію лише після закінчення війни в Україні.

Михайло Власюк — 34 роки

Старший матрос буксира Яни Капу, моторист-електрик. Родом з Каховського району Херсонської області. Спочатку прийшов в армію кухарем, після проходження строкової служби підписав контракт з ВМС України.

Михайло Власюк (ліворуч) в юності (Фото: ТК Прямий)
Михайло Власюк (ліворуч) в юності / Фото: ТК Прямий

Служив у Криму до анексії півострова і, за словами рідних, важко переживав зраду офіцерів і їхній перехід на службу в РФ. «Більшість офіцерів здалися Росії. І кричали, мовляв, ставайте на коліна і переходьте в російський флот. Вони плюнули і пішли. Жоден матрос не став на коліна», — розповідав батько моряка Борис Власюк.

А його сестра Світлана, яка зуміла побачитися з братом у московському «суді» навесні 2019 року, розповідала про його настрій: «Після Криму […] — я думаю, він буде триматися до останнього. Він сказав: «Скільки потрібно, стільки я і буду чекати».

Володимир Варімез — 27 років

Старший матрос, 25 листопада 2018-го — зв’язківець буксира Яни Капу. Родом з Одеської області, закінчив Ізмаїльське вище профучилище Київської держакадемії водного транспорту. Вважався одним з найкращих радіотелеграфістів в українському флоті і був запрошений для участі в переході кораблів з Одеси до Маріуполя, хоча до цього служив на катері Сміла.

Володимир Варімез (Фото: Володимир Варімез via Facebook)
Володимир Варімез / Фото: Володимир Варімез via Facebook

Екіпаж Сміли зумів вивести катер в Одесу з окупованого росіянами Севастополя після захоплення Криму в 2014-му році. Після цього Володимир Варімез продовжив службу в українському флоті. Виконуючи перехід до Маріуполя в листопаді 2018-го, моряк планував встигнути на сімейне торжество — в Ізмаїлі його чекали на 50-річний ювілей батька. Однак натомість опинився в російському полоні.

Ще на засіданнях підконтрольного РФ «суду» в Криму Варімез вимагав перекладача на українську мову чому йому відмовили). Згодом адвокат моряка Анрі Цискарішвілі відзначав його почуття гумору і витримку. «Незважаючи на все, що відбувається, він примудряється зберігати позитивний настрій, багато сміється, жартує. У ситуації, що склалася, головною незручністю вважає гучне хропіння сусіда по камері», — писав Цискарішвілі ще в лютому 2019-го.

Віктор Беспальченко — 31 рік

Старший матрос буксира Яни Капу, родом з Херсонської області. Разом зі ще одним захопленим моряком Сергієм Чулібою, механіком Яни Капу, служив до анексії Криму на катері Херсон. Як і інші українські кораблі, Херсон навесні 2014-го був у блокаді російських сил на озері Донузлав.

Віктор Беспальченко і його наречена Тетяна. Пізніше вони розписалися прямо в московському СІЗО (Фото: Віктор Беспальченко via Facebook)
Віктор Беспальченко і його наречена Тетяна. Пізніше вони розписалися прямо в московському СІЗО / Фото: Віктор Беспальченко via Facebook

Питання про те, чи зберігати присягу Україні, для Віктора Беспальченка тоді не стояло, розповідають його рідні. «Навіть мови не могло бути. Він навіть не хотів про це чути: мовляв, я навіть не розумію, як це можна — давати присягу Україні, батьківщині, і залишатися там [в анексованому Криму]?» — ділилася мама моряка Людмила Беспальченко.

У червні 2019 року, перебуваючи в російському полоні вже півроку, Беспальченко одружився: український моряк і його наречена Тетяна зуміли розписатися в московському СІЗО Лефортово. Зіграти справжнє весілля вони домовилися після повернення матроса в Україну.

Сергій Чулиба — 30 років

Старшина, механік буксира Яни Капу. Родом з Каховки Херсонської області. Служив у Криму на катері Херсон, який навесні 2014 року опинився серед заблокованих Росією українських кораблів на озері Донузлав. Однак після анексії півострова Чулиба відмовився переходити на службу в російський флот.

Так Каховка - рідне місто Сергія Чуліби - привітала полоненого моряка з 30-річчям (Фото: 0552.ua)
Так Каховка - рідне місто Сергія Чуліби - привітала полоненого моряка з 30-річчям / Фото: 0552.ua

Потім служив у ВМС України за контрактом. Незадовго до того, як потрапити в полон, заручився зі своєю нареченою. На перших зустрічах зі своїми адвокатами турбувався про технічний стан захопленого буксира Яни Капу, де він служив механіком.

Володимир Терещенко — 25 років

Старший матрос буксира Яни Капу. Родом з Одеської області. До анексії Криму встиг прослужити на півострові рік — підписав контракт з ВМС України після закінчення школи, мріючи стати моряком. Потім повернувся на материкову Україну й уклав уже другий контракт.

Володимир Терещенко (Фото: REUTERS/Tatyana Makeyeva)
Володимир Терещенко / Фото: REUTERS/Tatyana Makeyeva

У московському СІЗО Лефортово потрапив у камеру старого корпусу, де, за словами адвоката Анастасії Георгіївської, «у 21-му столітті немає гарячої води і майже завжди пронизливо сиро». «Ні на що не скаржиться», «по-військовому скромний і мужній», писала про нього за місяці полону адвокат. «З допомогою співкамерника Володя виголив собі на потилиці герб України і тепер шокує цим персонал СІЗО […] Як завжди жартує і тримається чудово. До речі, що хлопці відмінно тримаються, відзначають і слідчі», — розповідала Георгіївська в лютому 2019-го.

Кілька перших місяців полону Терещенко практично не отримував листів з України, як не приходили рідним і його листи. На звороті першого з листів, які дійшли до його матері й бабусі, — сімейний, за їхніми словами, девіз: «Ніколи не здавайся».

Євген Семидоцький — 20 років

Матрос буксира Яни Капу. 27 вересня 2019 року Семидоцькому виповниться 21. Виріс у Луганській області: народився в Троїцькому, потім сім'я переїхала у Сватове. Отримав професію автослюсаря, проте уклав контракт на службу в ВМС України.

Євген Семидоцький (Фото: Євген Семидоцький via Facebook)
Євген Семидоцький / Фото: Євген Семидоцький via Facebook

У двомісній камері російського СІЗО сидів з обвинуваченим в іншій кримінальній справі. За словами адвокатів і батьків, Євген Семидоцький намагався навчити співкамерника української мови. «Тримається мужньо, всі хлопці тримаються мужньо», — розповідав вітчим українця Григорій Ноженко-Василевський, який їздив до нього на судове засідання в Москву.

Малий броньований артилерійський катер Нікополь

Богдан Небилиця — 25 років

Старший лейтенант ВМС України, командир катера Нікополь. Родом із Сумської області. Закінчивши 9 класів школи в рідному селі Глазове, юнак вступив до Севастопольського військово-морського ліцею, а потім там же — в Академію імені Нахімова. Однак довчитися в Севастополі Небилиця не встиг через агресію РФ та анексію Криму.

Богдан Небилиця (Фото: ТК Бриз)
Богдан Небилиця / Фото: ТК Бриз

Був серед курсантів «нахімовців», які в 2014 році публічно відмовилися присягнути Росії. Частина студентів, зокрема Небилиця, співали гімн України в той момент, коли на плацу академії спускали з флагштока український стяг і піднімали прапор російського флоту. Офіцерське звання Небилиця здобув уже як випускник Інституту військово-морських сил Одеської морської академії.

Завершивши навчання в 2016 році, був призначений командиром катера Прилуки, а потім і командиром Нікополя. Восени 2018-го, незадовго до захоплення в полон росіянами, Небилицю відібрали серед найкращих молодих офіцерів України, які в 2019-му мали очолити екіпажі військових катерів класу Island, переданих українській стороні Сполученими Штатами.

«Оперативники ФСБ протягом усього часу перебування Небилиці в полоні намагаються чинити на Богдана психологічний тиск, схилити його до визнання провини і давання свідчень. Безуспішно », — писав про українця адвокат Микола Полозов.

Сергій Попов — 28 років

Капітан-лейтенант ВМС України, служив на бронекатері Нікополь. Родом з Донецької області. В останні роки жив із сім'єю в Одесі — там його чекали дружина і двоє синів, двох і чотирьох років.

Йти на флот вирішив ще старшокласником. Вступив до Академії імені Нахімова в Севастополі, служив у Криму. Після анексії півострова не розглядав можливості там залишитися, розповідала мама моряка Лілія Попова: «Він сказав, що я давав присягу народу України і як офіцер повинен з честю її пронести і служити народу України». Після 2014-го перевівся на службу до Одеси.

Сергій Попов (Фото: KP.ru)
Сергій Попов / Фото: KP.ru

Адвокати моряка особливо відзначали почуття гумору Сергія Попова. «Сергій духом не занепав, просив так і передати всім. Весела й позитивна людина, жартує багато. […] Кілька разів нагадував слідчому, що він старший за нього за званням », — розповідав захисник моряка Гаджи Алієв. У СІЗО опинився в камері з непрацюючим телевізором, проте зробив з підручних засобів антену і в бесідах з адвокатом саркастично відгукувався про російську пропаганду: «Цілодобово з телевізора тільки про Україну і кажуть, я стільки сюжетів про Україну вдома не бачив!»

Андрій Оприско — 47 років

Старший матрос бронекатера Нікополь, родом з Львівської області. Найстарший з узятих Росією в полон 24 моряків. В Україні його чекали з полону двоє дорослих дітей — 24-річна дочка і 17-річний син. А ще — 75-річна мама Ольга Оприско, яка в кількох репортажах українським ЗМІ визнавала, що в юнацтві саме вона відмовила сина вступати в «мореходку».

Андрій Оприско (Фото: REUTERS/Tatyana Makeyeva)
Андрій Оприско / Фото: REUTERS/Tatyana Makeyeva

Вперше в житті Андрій Оприско потрапив на флот зовсім недавно: у 2016 році він уклав контракт на службу в ВМС України. 25 листопада 2018 року був матросом на катері Нікополь і опинився в полоні.

«Андрій почувається добре, бадьорий, не сумує, цікавиться подіями вдома і в світі. Охоче спілкується на будь-які теми. Настроєний триматися до перемоги. Був радий звістці про державну нагороду [їх надав усім 24 морякам Петро Порошенко]. Сподівається повернутися на флотську службу, пройти курси перепідготовки. Як людина з вищою освітою має намір отримати офіцерське звання », — писав про Андрія Оприска в квітні його адвокат Маммет Мамбетов.

Владислав Костишин — 24 роки

Курсант, старшина першої статті, штурман артилерійського катера Нікополь. Родом з Черкаської області. На Нікополі Владислав Костишин проходив військове стажування, як і ще один полонений Богдан Головаш. Обидва молоді моряки були найкращими курсантами свого потоку в Інституті військово-морських сил Одеської морської академії, в лютому 2019-о готувалися одержати дипломи, звання лейтенантів і перші призначення на флот у статусі офіцерів. Натомість погони та кортики на церемонії випуску за них отримали батьки.

Владислав Костишин (ліворуч) (Фото: Громадське)
Владислав Костишин (ліворуч) / Фото: Громадське

Владислав Костишин починав навчання в Академії імені Нахімова в Севастополі, однак через анексію Криму поїхав з півострова і продовжив навчання в Одесі. Після захоплення українських кораблів Костишин разом з адвокатами домігся надання йому перекладача на українську мову (ще в сімферопольському «суді»).

«Тримається добре, як і личить справжньому військовослужбовцю. Дуже скромний у своїх бажаннях і потребах. […] Моя з ним зустріч почалася з його запитань про сім'ю й останні події в Україні», — писав про моряка адвокат Олег Єлісєєв.

В’ячеслав Зінченко — 21 рік

Старший матрос катера Нікополь, один з наймолодших захоплених Росією моряків. «Якщо щось вирішив — змінити неможливо. Одного разу прийшов і сказав мені: я буду моряком», — розповідала Елеонора Новак, мама В’ячеслава Зінченка.

В'ячеслав Зінченко (Фото: RFE/RL)
В'ячеслав Зінченко / Фото: RFE/RL

У 2019-му він планував вступити до Одеської морської академії, щоб здобути вищу освіту за спеціальністю. Як розповідав згодом адвокат Микола Полозов, саме неможливість вступити до вишу вчасно через захоплення в полон спочатку дуже засмутила молодого моряка. Полозов також відзначав, що Зінченко «був здивований, коли побачив [по ТБ у камері], що про нього і його товаришів каже пропаганда».

Андрій Драч — 24 роки

Офіцер контррозвідки СБУ, родом з Вінницької області. Під час захоплення кораблів перебував на борту артилерійського катера Нікополь. У СБУ згодом пояснювали, що під час планового переходу до Маріуполя 25 листопада 2018 року кілька співробітників спецслужби, які потрапили в полон разом з моряками, забезпечували «контррозвідувальний захист підрозділів ВМС України».

Андрій Драч (Фото: ТСН/Скріншот)
Андрій Драч / Фото: ТСН/Скріншот

Андрій Драч закінчив військовий ліцей у Криму, на момент анексії півострова був курсантом Академії Військово-морських сил імені Нахімова. Через окупацію Криму завершив навчання в Інституті військово-морських сил Одеської морської академії. Служив в Одесі, там же жив з дружиною. За дев’ять місяців полону Драч втратив батька: Леонід Драч переніс операцію на серці незадовго до інциденту в Керченській протоці і не дочекався сина.

Сергій Цибізов — 22 роки

Родом з Шепетівки (Хмельницька область). Матрос катера Нікополь. У ВМС України служив за контрактом, який підписав за пів року до полону — навесні 2018-го. Нікополь став його третім кораблем.

Сергій Цибізов (Фото: Скріншот
Сергій Цибізов / Фото: Скріншот "допиту" полонених моряків/ФСБ РФ

«Він патріот. Тому що у нього, наскільки я розумію, був вибір: йти туди [в перехід через Керченську протоку] або не йти. Я свого сина знаю дуже добре», — зазначав батько моряка Андрій Цибізов. А його мама Тетяна Кирилюк розповідала, що в московському СІЗО син не падав духом і займався спортом.

Малий броньований артилерійський катер Бердянськ

Роман Мокряк — 33 роки

Старший лейтенант, командир артилерійського бронекатера Бердянськ. Родом з Кіровоградської області, син моряка і ветерана АТО. П’ять років прослужив у Криму в складі екіпажу українського підводного човна Запоріжжя — аж до анексії півострова. На відміну від більшості колег — моряків підводного човна, Роман Мокряк відмовився залишатися в російському флоті, хоча його вмовляв командир. «Казав мені: Ромо, залишайся, навіщо воно тобі треба? Потім старпом ходив за мною з цим же питанням. Я відповів: ви мені, звичайно, вибачте, але я їду назад», — розповідав Мокряк журналу НВ у 2015 році.

Роман Мокряк (Фото: REUTERS/Tatyana Makeyeva)
Роман Мокряк / Фото: REUTERS/Tatyana Makeyeva

Переїхав до Одеси, де служив на ракетному катері ВМС України Прилуки — перший час, не маючи житла, навіть жив на цьому катері. У 2016-му став командиром Бердянська. Під час переходу кораблів до Маріуполя 25 листопада 2018-го бронекатер дістав найбільших пошкоджень, а шістьох з семи моряків на борту було поранено. Після захоплення моряків Мокряк вимагав від російської сторони звільнити екіпаж Бердянська і висувати звинувачення лише йому як капітанові. Одружений.

Денис Гриценко — 35 років

Капітан другого рангу ВМС України. Родом з Миколаєва, військовослужбовець у третьому поколінні. Служив у Криму до анексії півострова (був старшим помічником командира корабля Славутич), зберіг вірність присязі. З окупованого Криму переїхав з родиною до Одеси.

Денис Гриценко (Фото: Телеканал ATR)
Денис Гриценко / Фото: Телеканал ATR

25 листопада 2018-го року Денис Гриценко був командиром усієї групи кораблів, захоплених у Керченській протоці. Перебував на катері Бердянськ, який найбільше постраждав від обстрілу росіян: було поранено шестеро з семи осіб, що перебували на борту. З борту Бердянська Гриценко багаторазово передавав сигнал лиха і повідомляв про поранених. «Після п’ятого разу [сигналу лиха] Росія знову відкрила вогонь і стріляла, добивала корабель, який уже зупинив хід», — передавав розповідь Гриценка адвокатам Віктор Сорока, чий син також перебував на борту Бердянська.

«Він ані секунди не сумнівався, що вся країна бореться за свободу його самого і його товаришів, навіть незважаючи на тотальну ізоляцію, в якій він опинився […] Ніяким злочинцем себе не визнає», — розповів після своєї першої зустрічі з Денисом Гриценком адвокат Микола Полозов, керівник групи захисту українських моряків.

Одружений, батько восьмирічного сина. У квітні 2019 року перед черговим судовим засіданням у РФ зустрів українських журналістів привітанням «Слава Україні!».

Юрій Без’язичний — 28 років

Старший матрос артилерійського катера Бердянськ, родом з Чорноморська Одеської області. Служив у ВМС третій рік за контрактом і одночасно навчався в Одеському морському університеті — на момент захоплення в полон був студентом третього курсу.

Юрій Без'язичний (Фото: Юрій Без'язичний via Facebook)
Юрій Без'язичний / Фото: Юрій Без'язичний via Facebook

За словами адвокатів, переживав про те, чи зможе продовжити навчання. «Попросив йому допомогти з наданням академічної відпустки через вимушене перебування в російській в’язниці», — розповідав керівник групи захисту українців Микола Полозов.

Батько Юрія Без’язичного, підполковник ЗСУ і повний тезка сина, загинув понад два роки тому: після важкого поранення в АТО він так і не вийшов з коми. У день атаки українських кораблів у Керченській протоці рідні Без’язичного-молодшого були впевнені, що втратили і його. «Знаючи Росію, ми думали, що їх вже немає», — розповідала сестра українського моряка Христина Мацерат.

Андрій Артеменко — 25 років

Старший матрос катера Бердянськ, родом з Новоукраїнки Кіровоградської області. Мріяв про море, закінчив Одеське морехідне училище імені Маринеско. Потім пішов на контрактну службу в ВМС України. Служив у Криму, проте мусив переїхати до Одеси через агресію РФ і анексію півострова. Підписав другий контракт і на момент захоплення в полон був студентом-заочником Інституту військово-морських сил Одеської морської академії.

Андрій Артеменко (Фото: Микола Полозов via Facebook)
Андрій Артеменко / Фото: Микола Полозов via Facebook

Під час обстрілу катера Бердянськ російськими прикордонниками Андрій Артеменко дістав важкі поранення — осколки влучили в руку, тіло, пошкодили очі. Його прооперували ще в Керчі. Просив адвокатів допомогти йому оформити академвідпустку в університеті, турбуючись про можливість завершити навчання.

Молодий моряк готувався до весілля — пропозицію своїй дівчині він зробив ще до того, як потрапив у полон.

Василь Сорока — 28 років

Старший лейтенант Служби безпеки України, співробітник військової контррозвідки. Родом з Одеси. Під час агресивної атаки РФ у Керченській протоці перебував на борту артилерійського катера Бердянськ і внаслідок обстрілу дістав важке поранення лівої руки — з розривом кількох сухожиль і нерва. Під час перших допитів у Криму, за словами адвоката Сергія Бадамшина, Сорока відмовився свідчити проти себе.

Василь Сорока (Фото: Віктор Сорока via Facebook)
Василь Сорока / Фото: Віктор Сорока via Facebook

Лише в лютому — через три місяці після захоплення українців — Василя Сороку додатково обстежили і призначили операцію, яку провели в березні. Наприкінці червня батько Сороки повідомляв, що син нарешті може ворушити пальцями і чутливість кисті повертається. «Я йому в листі написав: сину, повертайся скоріше, твоя допомога дуже потрібна, бо ти можеш знову стріляти», — розповів Віктор Сорока.

Богдан Головаш — 23 роки

Старший матрос катера Бердянськ. Родом із Кременчука. У 2013 році з відзнакою закінчив військовий ліцей у рідному місті. Мріяв стати моряком, вступив до Академії військово-морських сил імені Нахімова в Севастополі. Через анексію Криму продовжити навчання йому довелося в Одесі — зрадити присягу на вірність Україні 18-річний Богдан Головаш відмовився.

Богдан Головаш (Фото: kremen.today)
Богдан Головаш / Фото: kremen.today

На момент атаки російських кораблів служив на бронекатері Бердянськ і був курсантом Інституту військово-морських сил Одеської морської академії. До отримання звання лейтенанта йому залишалося кілька місяців — взимку 2019 року Головаш мав захистити диплом, проте його взяли в полон. Погони лейтенанта і кортик на церемонії випуску за нього отримали батьки — як і сім'я курсанта Владислава Костишина, друга Богдана Головаша, штурмана катера Нікополь.

Андрій Ейдер — 19 років

Матрос бронекатера Бердянськ, родом з Одеси. Наймолодший з полонених Росією моряків: на момент захоплення українських кораблів Ейдеру було 18 років.

На флоті молодий моряк встиг відслужити всього кілька місяців. Лише в червні 2018-го він закінчив Одеський професійний ліцей морського транспорту і підписав контракт. Бердянськ став його першим кораблем, а перехід до Маріуполя — першим серйозним рейсом.

Андрій Ейдер (Фото: Олександра Маркова via Facebook)
Андрій Ейдер / Фото: Олександра Маркова via Facebook

Під час інциденту в Керченській протоці росіяни стріляли по екіпажу катера Бердянськ на ураження: поранення дістав і Андрій Ейдер. Його прооперували, однак на цьому переживання для моряка та його родини не завершилися. Незабаром адвокати повідомили про те, що в його крові виявлено віруси гепатиту В і С. Лише через кілька тижнів повторні аналізи спростували цей факт.

Адвокат Олександра Маркова регулярно публікувала звернення Ейдера і фрагменти його виступів у залі суду.

«Силу волі українського моряка не зламати. Після всіх пережитих труднощів вона тільки міцнішає. Сподіваюся, що здоровий глузд переможе», — цитувала Маркова письмову заяву Ейдера в серпні 2019-го.

За матеріалами Крим.Реалії; Радіо Свобода; репортажів ТСН, телеканалів Прямий і Україна; правозахисного центру Меморіал і особистих Facebook-сторінок адвокатів.

Приєднуйтесь до нас у соцмережах Facebook, Telegram та Instagram.

poster
Сьогодні в Україні з Андрієм Смирновим

Дайджест новин від відповідального редактора журналу НВ

Розсилка відправляється з понеділка по п'ятницю

Показати ще новини
Радіо НВ
X