Операція Барбаросія. Чого хоче Путін і для чого розгорнув театр передбойових дій на кордоні з Україною — аналіз НВ
Росія скупчила біля українських кордонів понад 100 тис. військовослужбовців, щоб натиснути на Україну та Захід, відчуваючи в нинішніх політичних обставинах вікно можливостей.
Мати понад 2 тис. км кордону з Росією є уже неабияким політичним викликом для України. А мати там ще й скупчення ворожих військ — просто загрозливо.
Уже вдруге цього року Кремль збирає біля української території своїх військовослужбовців і техніку. Причому якщо у квітні, коли у прикордонні чатували близько 113 тис. російських солдатів, Москва пояснювала їх присутність навчаннями, то зараз причина концентрації військ невідома.
За даними американської газети Wall Street Journal, станом на середину листопада понад 115 тис. військових РФ перебували поблизу її державного кордону з Україною. Пізніше ці цифри підтвердив Дмитро Кулеба, голова вітчизняного МЗС.
Саме американські та європейські медіа в жовтні почали повідомляти про нове скупчення російських військ, що офіційний Київ спершу навіть заперечував.
Але не помічати загрози стало неможливим, коли з’явилися знімки, зроблені за допомогою супутникових технологій, — вони показували російську бронетехніку в кількох сотнях кілометрів від території України.
Ескалація напруження відбувається в досить непростий час. Неприємна епідеміологічна ситуація, високі ціни на енергоресурси, міграційна криза на кордоні між Польщею та Білоруссю, відмова Газпрому вести перемовини про продовження транзиту газу через Україну після 2024 року — все це створює негативний фон, який посилює занепокоєння міжнародної спільноти з приводу дій Росії. Москва ж хоче максимально натиснути на Захід, користуючись нинішнім вікном можливостей.
«Ці заходи щонайменше стануть тестом на стійкість для України, США та всього Заходу, — зазначає Джон Хербст, колишній американський посол у Києві та директор Євразійського центру при Атлантичній раді у Вашингтоні. — Зібраних сил достатньо, щоб досягнути серйозних результатів, якщо Москва вирішить напасти. Але дизайн нинішньої операції може вказувати на залякування України, аби вона погодилася на поступки в мінському процесі, а Захід припинив їй допомагати».
Саме Америка поділилася з Україною розвідувальними даними про те, як відбувається нарощування російського військового угруповання, та провела консультації з європейськими союзниками для подальшого реагування на загрози з боку Володимира Путіна та Кремля. Представники Москви, своєю чергою, повторюють мантру про те, що РФ може робити зі своєю армією на власній території все, що заманеться. А оскільки нинішнє скупчення сил не має вигляду навчань, як це було навесні, то й про міжнародних спостерігачів не йдеться.
«Головне завдання Росії — це через погрозу вторгнення змусити Захід піти на переговори щодо поступок в українському питанні, — підкреслює Андрій Загороднюк, ексміністр оборони України. — Росія бачить наш розвиток виключно під її контролем, для них наша євроатлантична інтеграція — це червоні лінії».
Імовірно, Путін сам ще не вирішив, що робити з накопиченими військовими силами, каже Стівен Пайфер, експосол США в Україні та професор Стенфордського університету. «Росіяни не почнуть військову операцію проти України, тому що її потенційна ціна занадто висока — політична ізоляція, важчі санкції, посилення оборонних зусиль НАТО, а також трупи російських солдатів, що не буде популярним у РФ, — каже дипломат. — Разом із тим Путін має відмінну від моєї логіку, тому ми не маємо виключати імовірності, що він все ж таки вирішить напасти».
До нинішнього етапу ескалації Україна підійшла у кращих умовах, ніж навесні. Так, країна має нещодавно підписану Хартію про стратегічне партнерство із США, а до того ж Вашингтон 29 листопада повторив, що підтримує вступ України до НАТО. Йдеться і про постачання із Заходу нової порції матеріально-технічної допомоги для Збройних сил України.
«У нас є плани і програми, які дозволяють в найкоротші терміни наростити боєздатність армії, — заявив Валерій Залужний, головнокомандувач Збройних сил України (ЗСУ). — Я маю на увазі і в чисельному, і в якісному співвідношенні. Це забезпечить виконання завдань відбиття широкомасштабної агресії».
Гібридна математика загрози
Театр передбойових дій на кордоні дещо більший, ніж він був на початку року. Техніка та особовий склад росіян розташовуються не лише у безпосередній близькості до української території, а й на певній відстані, щоб у разі активних дій об'єднатися.
Наразі 115 тис. російських військовослужбовців розмістилися на землях Білгородської, Воронезької, Ростовської та Смоленської областей РФ, а також в окупованому Криму. Найбільше угруповання — приблизно 35,5 тис. людей — дислокується в Ростовській області. Це армійська група Південного військового округу, який активно взаємодіє з окупованими територіями Донбасу. За даними ЗСУ, постійно перебувають в «ДНР» та «ЛНР» понад 2 тис. кадрових російських військових: безпосередні учасники бойових дій і експерти, котрі здатні проводити навчання для груп бойовиків.
Уздовж українського кордону розгорнуто 8‑му гвардійську армію РФ, що є резервною підтримкою для військових формувань на окупованому Донбасі, а також 110‑ту дивізію й 20‑ту армію, що прибула з Нижнього Новгорода, облаштувавши свою штаб-квартиру у Воронежі. 4‑та Кантемирівська дивізія прибула в місто Єльня у Смоленській області, а до Криму з Північного Кавказу Міноборони РФ перекинуло 7‑му десантну дивізію. Ще й Білорусь рухає 6‑ту гвардійську механізовану бригаду до кордону з Україною.
Але навіть такого скупчення сил недостатньо для проведення глибоких операцій на території України, впевнений Сергій Згурець, військовий експерт та директор інформаційно-консалтингової компанії Defense Express.
Він пояснює: для повноцінного, переможного наступу перевага в особовому складі має бути мінімум триразова, а то й шестиразова. Росіяни розраховують, що на Донбасі кількісний склад ЗСУ не перевищує 30−35 тис. солдатів, однак сили там значно більші, зазначає експерт. Та й головне: українська армія — це 235 тис. активних військовослужбовців та 400 тис. резервістів, тому сотні тисяч росіян для перемоги над нею замало.
Із цим погоджується Ігор Кабаненко, адмірал та ексзаступник міністра оборони. «У нас усі погляди спрямовані на схід і північ, але там у Росії нема трикратної переваги для проведення стратегічної наземної наступальної операції, — каже він. — А без цього наступ на суходолі виглядатиме авантюрою».
Військова техніка армії РФ сконцентрована на трьох полігонах — Погоново у Воронезькій області, Єльня у Смоленській області та Опук у Криму. Це, за даними Головного управління розвідки (ГУР) вітчизняного Міноборони, батальйон танків Т-80У, 1,6 тис. одиниць артилерії, 330 літаків, 240 гелікоптерів, а в Чорному морі — 75 суден та 6 субмарин.
Цього разу російська армія має свої новинки. По-перше, бронетехніку оснащено так званими курниками — залізними гратами, що вмонтовані на дахи танків та БТР. Метою їх встановлення є захист від прямого потрапляння снарядів із переносних протитанкових ракетних комплексів Javelin, які Україна отримала від США. «Ці грати є малоефективними, тому цей варіант захисту — скоріше ілюзія, ніж реально працююча модель», — підкреслює Згурець.
По-друге, Росія підтягнула до кордону важкі вогнеметні системи Сонцепік. «Це реактивна система залпового вогню, яка стріляє не осколковими снарядами, як Град або Ураган, а снарядом, що спричиняє масову пожежу на землі», — пояснює Руслан Левієв, засновник російської незалежної аналітичної групи Conflict Intelligence Team, котра вивчає райони військових конфліктів на основі відкритих даних. Схожі системи Росія активно використовувала в Сирії, адже вони більше підходять для відкритого та масштабного протистояння.
«Російські військові теоретики часто пишуть про важливість таргетування як технічних можливостей, так і бойового духу супротивника, плануючи дезорганізувати солдатів та послабити їхню спроможність воювати», — пояснює Ребека Коффлер, колишній офіцер Агенції військової розвідки США.
Українська ж армія станом на сьогодні має, на думку Згурця, свої переваги: підготовлену систему протиповітряної оборони, ефективні системи радіозв'язку Harris, безпілотники Bayraktar, протитанкове озброєння — керовані ракети Стугна та Корсар від КБ Луч, ракетні комплекси Javelin.
І якщо Росія оголосила набір резервістів до армії в рамках проєкту БАРС-2021, до якого долучені військкомати держави-агресора, то Україна розраховує в разі потреби залучити добровольців. Їх куруватиме відомий ветеран Дмитро Ярош, котрий нещодавно став радником головнокомандувача ЗСУ. «Головним моїм завданням буде залучення в разі необхідності добровольчого людського потенціалу для зміцнення ЗСУ, робота з молоддю допризовного віку і ще дуже багато завдань — з територіальної оборони, з усіляких інших речей», — зазначив той у розмові з НВ.
До того ж Пентагон наразі розглядає можливість посилити ЗСУ новими постачаннями оборонного озброєння — це і вже наявні в арсеналі української армії Javelin, а також переносні зенітно-ракетні комплекси Stinger та гелікоптери Мі-17, котрі американці спершу придбали для своєї операції в Афганістані. «США [про готовність надати допомогу Києву] чітко заявили — як у приватних розмовах з українськими топ-посадовцями, так і публічно, — каже Хербст з Атлантичної ради. — А от яке саме озброєння буде надано, поки що розглядається».
«НАТО, Париж, Лондон та Берлін — усі зробили серйозніші попередження, ніж минулого разу, коли Росія накопичувала війська навесні», — додає Пайфер зі Стенфордського університету.
Картинка для Заходу
Десятки тисяч солдатів та сотні одиниць техніки можуть бути лише загрозливою вітриною справжніх намірів Росії, вважають опитані НВ експерти. Справжня аудиторія дій Кремля перебуває у Вашингтоні та Брюсселі, де базується штаб-квартира НАТО.
Так, днями російський посол у Вашингтоні Анатолій Антонов вчергове висловив занепокоєння активністю Альянсу та постачанням зброї Україні. «Країни НАТО беруть під контроль Чорне море, українську територію, — сказав він. — А спектр озброєнь для поставок до України розширюється все більше та більше».
Коментуючи цю заяву, Річард Хаас, президент Ради з міжнародних відносин, зазначив: «Доки ми збільшуємо ціну російської воєнної інтервенції, Путін сприймає це як доказ того, що Росія має діяти, аби зупинити інтеграцію України із Заходом. Але якщо ми не будемо діяти, це збільшить ризики російської агресії».
Провокування Заходу через українське питання є типовим гібридним методом Кремля. По-перше, РФ хоче якнайскоріше сертифікувати газогін Північний потік — 2, що веде у Німеччину в обхід України. По-друге, Москва побоюється подальших санкцій Мінфіну США проти свого державного боргу. По-третє, Росія має низку геополітичних інтересів у багатьох регіонах світу, де їй протистоїть Захід: Франція — в Африці, Туреччина — на Близькому Сході та Кавказі, США — у Південній Америці та Євросоюз — на Балканах.
«Основна аудиторія цього скупчення військ — західні країни, насамперед США, котрі отримують політичний сигнал, — пояснює в розмові з НВ Загороднюк, ексміністр оборони. — Та й між Північним потоком — 2 і скупченням військ є прямий причинно-наслідковий зв’язок».
«Росія намагається зберегти глобальну роль за рахунок загрози в будь-який момент підірвати статус-кво в будь-якій точці світу, — пояснює Лілія Шевцова, російський ліберальний політолог. — Російській владі глобальна роль потрібна для того, щоб компенсувати її неспроможність забезпечити відродження Росії за рахунок внутрішніх змін». У цю тактику саме й вписується ідея регулярно здійснювати провокації на українському кордоні, на які би звертав увагу весь світ через повідомлення в міжнародних ЗМІ та через заяви провідних дипломатів.
Микола Сунгуровський, директор військових програм Центру Разумкова, називає три мети нинішньої операції Кремля: демонстрація сили, перевірка настроїв Заходу та тестування ідеї про поширення впливу в Україні силовим методом.
А от на думку Олексія Данілова, секретаря Радбезу, Путін хоче пришвидшити зустріч з американським президентом Джо Байденом після саміту в Женеві, що відбувся в червні. За даними НВ, Офіс президента розраховує, що лідери США і РФ поспілкуються принаймні телефоном до кінця року та обговорять «проблему України». Можливо, це приведе до деескалації на українському кордоні.
Така версія здається реалістичною і Хербсту з Атлантичної ради. «Це [зустріч із Байденом] цілком може бути актуальною ідеєю для Путіна, однак у разі масштабної ескалації новий саміт не відбудеться», — підкреслює дипломат.
Ще в жовтні до Києва завітав Ллойд Остін, міністр оборони США, запевнивши Україну в повній підтримці. А Ентоні Блінкен 10 листопада у Вашингтоні підписав зі своїм українським візаві Кулебою Хартію про стратегічне партнерство, яка має серйозну безпекову складову.
Путін не залишив це без відповіді: 15 листопада він видав указ про посилення економічної взаємодії Росії з «ДНР» та «ЛНР».
Завдання для всіх
Ще в липні, невдовзі після зустрічі з Байденом, Путін опублікував на сайті Kremlin.ru статтю, в якій переконував, що розвиток України можливий лише в тісній співпраці з Росією. Адже до цього, мовляв, підштовхують історичні обставини.
Це був початок тиску на Захід та Україну, який продовжився зараз у вигляді скупчення військ.
«Росіяни сильно підняли ставки, пішли на безпрецедентні кроки і наразі погрожують вторгненням, щоб Захід злякався та пішов із ними на переговори», — підкреслює ексміністр оборони Загороднюк.
Але й українська армія, дипломатія та суспільство зараз сильніші, ніж були навесні 2021‑го чи у 2014‑му.
Проте розхолоджуватися не варто. «Мало діяти лише у сфері Збройних сил. Є завдання для всієї держави — потрібні дії на зовнішньополітичному фронті із залучення політичної, військово-технічної, економічної допомоги, — каже Сунгуровський із Центру Разумкова. — Без нарощування економічного потенціалу та солідарності суспільства розмови про обороноздатність залишаться порожніми балачками».
Читайте цей матеріал у новому номері журналу НВ — № 45 від 2 грудня 2021 року
