«Росія буде довго деградувати». Ректор КШЕ — про відмінності росіян від інших народів і про ризики влади в Україні після війни

27 липня, 07:03
Ексклюзив НВ
Без ідеалів: не маючи адекватних моделей поведінки та позитивних соціальних ролей, російське суспільство приречене на деградацію. (Фото:REUTERS/Tatyana Makeyeva)

Без ідеалів: не маючи адекватних моделей поведінки та позитивних соціальних ролей, російське суспільство приречене на деградацію. (Фото:REUTERS/Tatyana Makeyeva)

Тимофій Брік, соціолог і ректор Київської школи економіки, — про зміни, що відбулися за місяці війни в системі влади в Україні, а також у поміркованому консерватизмі співвітчизників

Українці швидко та помітно змінюються під час війни, результати цих змін фіксують соціологічні дослідження ще й вони дозволяють спрогнозувати, якими будуть співгромадяни, коли війна закінчиться. Про те, що відбувається в українському суспільстві й до чого воно йде НВ розповідає доктор соціології Тимофій Брік, який є ректором Університету Київської школи економіки.

Відео дня

— Ще рік тому, ви говорили про те, що українське суспільство відрізняє низька довіра до влади, українці складно вступають у взаємодію з незнайомими людьми, складно розпочинають бізнес, не довіряють інноваціям, вірять в астрологів, а не в науку. Що змінилося з того часу?

—  Очевидно, якщо подивитися на те, що відбувається навколо, все стало інакше. Про серйозне зростання довіри до влади сьогодні говорять усі. Але важливо, що ще до війни почала помітно зростати, а у війні лише закріпилася довіра до місцевої влади. Це, наприклад, Віталій Кім, якого усі люблять та цитують, ось ця ідея, що українці кожен день будуть читати телеграм-канал очільника Миколаївської ОДА, і це їм буде подобатися, це дійсно великий зсув.

Дослідження показують, що ця довіра до місцевої влади упевнено зростає протягом останніх п’яти років. Люди на місцях звикли, що вони обирають своїх лідерів, ці лідери їм підзвітні і можуть вочевидь покращувати їх життя. Ще у 2012 році доволі складно собі було б уявити, що люди, як у наш час, вийдуть на вулицю, щоб захистити свого мера, як це було в Мелітополі. Цього точно не очікували російськи загарбники, бо в них влада відчутно відбувається по вертикалі, в нас же вона розподілена, і міський голова, голова ОДА може ефективніше приймати рішення на місцях, що стало в цій війні критично важливим.

Але це не перший прецедент, в історії України вже були моменти, коли довіра до органів влади раптом збільшувалася, але потім швидко падала, як було після Помаранчевої революції. Українці можуть давати кредит довіри, коли в державі відбувається щось важливе, коли українці пов’язують своє життя з надією, що держава буде позитивно змінюватися, але довіра може доволі швидко зникнути.

 — В своєму дослідженні місцевого самоврядування ви кажете про те, що політична легітимність в Україні вибудовується знизу вгору, і ті ж міжнародні донори мають це враховувати після війни під час відбудови. Що ви маєте на увазі?

— На певному історичному відрізку існування України в нас було суттєве неспівпадіння. До реформи ми мали дуже централізовану державу, багато речей визначалися виключно в уряді та парламенті, і це впливало на все, які будуть бюджети в регіонах, яка буде культура в регіонах, яка політика. Але в одночасно усі дослідження показували, що в українців є доволі сильна регіональна ідентичність. Якщо питати в українців «хто ви?» багато хто відповідали: ми українці, але майже завжди другою відповіддю був регіон мешкання, або місто. В нас сильні місцеві ідентичності, в нас різноманіття культурне, регіональне, але політика довгий час була централізованою, а так соціальний організм працювати не може. Тому реформа децентралізації виправила ситуацію, вона посилила і без того характерні для нашого суспільства горизонтальні зв’язки, дала можливість регіональним спільнотам заробляти, а лідерам місцевого самоврядування отримувати доволі солідний соціальний та політичний капітал. Люди в Україні природньо хочуть жити в своїх містах, заробляти гроші, залишати податки на місцях та мати мера, який буде робити це життя комфортним.

Але сьогодні для цього типу існування суспільства є певні ризики. Зазвичай військові економіки, — а в нас зараз вимушено саме така — ефективніші, коли вони централізовані. Гарний приклад — це наша залізниця, коли всіх вимушених переселенців вивозили із Харкова й інших міст на захід країни. Для цього мав бути якийсь керуючий регулятор, якийсь орган, який каже: я керую ситуацією, я знаю карту і знаю куди коли й кого перевозити.

Тож виходить, з одного боку, Україна має певну силу в децентралізації, з другого — ми маємо нею під час війни дещо пожертвувати. І тут нам важливо не загратися і, як закінчиться війна, відступити від зайвої централізації.

Це принципово розуміти, коли ми стикнемося з питанням відбудови України, бо саме з місцевою владою іноземні донори можливо зможуть працювати найефективніше. Ми пам’ятаємо не успішний приклад Іраку або Афганістану, де для поствоєнної відбудови США створювали власні організаційні структури, що працювали автономно, або з місцевими неурядовими організаціями, а потім пішли. Дуже важливо, щоб ті, кому допомагають, були підзвітні громаді та відчували її потреби, в Україні в цій функції себе успішно показали органи місцевого самоврядування.

poster
Сьогодні в Україні з Андрієм Смирновим

Дайджест новин від відповідального редактора журналу НВ

Розсилка відправляється з понеділка по п'ятницю

Показати ще новини
Радіо НВ
X