«Україна — це не лише про війну». Олена Зеленська про важливість дипломатії гуманізму в час війни — колонка першої леді
Для свого захисту культура має виходити назовні й поширюватися якнайдалі, переконана Олена Зеленська (Фото:ОП)
Боронити українську культуру під час війни так само важливо, як і боронити кожного українця, пише у своїй колонці для НВ перша леді України Олена Зеленська.
Культура під час війни. Мало хто на самому початку вторгнення думав, що культура на часі, що для неї взагалі залишилося місце. Нагальним завданням було вижити фізично. А потім ми побачили, як ворог руйнує наші музеї, починаючи з музеїв Сковороди та Приймаченко й закінчуючи обікраденими музеями Херсону. Ми побачили, як росіяни бомблять маріупольський театр, незважаючи ні на призначення закладу, ані на напис «Діти». Як грабують те, що збирали покоління в музеях Херсону. І найстрашніше, як убивають тих, хто цю культуру створює. Найсвіжіша рана — загибель дитячого письменника Володимира Вакуленка в Ізюмі.
Після цього відповідь на питання «Чи на часі культура?» вже однозначна. На часі — можливо, навіть як ніколи раніше. Культура і є ми. Навіть коли не усвідомлюємо цього. Ворог безпомилково відчуває цей зв’язок, свідомо намагаючись знищити не лише нас, але й наш духовний спадок. Тож боронити культуру так само важливо, як і боронити кожного українця. А для збереження культури потрібні не тільки бункери.
Іноді для свого захисту культура має виходити назовні й поширюватися якнайдалі. Це і є місія сучасної дипломатії на противагу російському антигуманізму — поширити нашу культуру світом так, щоб її не можна було вбити, бо вона стане частиною світу.
Один із таких проєктів, «Українська книжкова поличка», планувався ще до вторгнення. Він мав на меті глибше познайомити світ із нашою літературою, філософією, історією через провідні бібліотеки.
Та під час війни ми усвідомили, що цей проєкт став іще важливішим. Завдяки йому книжки, на які полює загарбник, рятуються й отримують нове життя, нових читачів. Водночас він протидіє пропаганді, адже, тоді як у бібліотеках світу продовжує зберігатися велика кількість російської пропагандистської літератури, фонд українських книжок, за рідкісним винятком, є доволі застарілим.
За останні місяці «Українська книжкова поличка» з’явилася в понад 20 країнах світу, зокрема в Австрії, Естонії, Латвії, Литві, Нідерландах, Словаччині, Туреччині, Чехії, Франції, Греції. Була рада особисто відкрити таку поличку в Польщі та Німеччині.
Іншим проєктом були аудіогіди українською в провідних пам’ятках світу. До повномасштабного наступу ми запустили їх понад 35. Але за 10 місяців, протягом яких Росія веде проти нас загарбницьку війну, значення проєкту змінилося. Наші аудіогіди стали ознакою того, що Україна й цивілізований світ мають спільну мову — мову мистецтва й культури. Тоді як Росія говорить мовою руйнування, ми говоримо мовою цивілізації та збереження найдорожчого.
Сьогодні наших аудіогідів побільшало: українською заговорив Національний музей Чехії. Особливо цінне для мене те, що цей гід готувався за допомогою нашого Музею Дм. Яворницького в Дніпрі. Українською можна послухати й екскурсію в Музеї імміграції у бразильському Сан-Паулу. Аудіогід розповідає історію 60 національностей, зокрема й українців, які в ХІХ та ХХ століттях прибували до цієї країни, дехто з них — рятуючись від тодішніх війн.
Запрацював аудіогід і в одній із найвидатніших історичних пам’яток австрійської та європейської історії — Палаці Шенбрунн у Відні. Українською заговорили аудіогіди в Азербайджані (Історико-художній заповідник «Гобустан»), Словаччині (Собор Святого Мартіна в Братиславі), Норвегії (аудіогід автобусного туристичного маршруту Hop-on Hop-off в Осло), Литві (Національний музей «Палац Великих князів Литовських»). Перший в Індонезії та регіоні українськомовний аудіогід з’явився в храмі Улувату на Балі. Нещодавно в межах проєкту стартував 54-й українськомовний аудіогід у 35-й країні світу. Найновішим є аудіогід українською мовою в Національному музеї Катару.
Для мільйонів українців, які розсіяні по світу через російське вторгнення, гіди й книжки — це наближення до батьківщини. Ми ще не можемо повернути наших тимчасових переселенців до рідних домівок, але можемо зробити так, щоб батьківщина прийшла до них як культура та рідне слово.
Ми працюємо над тим, щоб якомога більше країн заговорили з українцями рідною мовою. Щоб кожна мама, хоч би як далеко від дому вона опинилася, могла почитати дитині книжку українською.
Цьому присвячений іще один проєкт публічної дипломатії — «Книжки без кордонів». У партнерстві з країнами, які прихистили тимчасово переміщених українців, друкуємо книжки українських авторів за оригінальними макетами вітчизняних видавництв. За час існування проєкту видано й роздано дітям із сімей вимушених переселенців приблизно 280 тис. українських книжок. Вони стали своєрідним клубом, який об'єднав маленьких українців із різних країн.
Щодня ми доносимо до світу важливу звістку: Україна не лише про війну та героїчний спротив агресору — вона й про велику культуру, без якої світ був би біднішим (згадаємо нашого «Щедрика», який щойно відсвяткував сторіччя на сцені Карнегі-голлу). Україна — про цінності та людські зв’язки, людиноцентричність, незаперечну цінність людського життя та повагу до його потреб. Про гуманізм в усьому.
