«Коломойський хихотів з розбомбленого аеропорту». Розмова з мером Дніпра Філатовим

27 квітня, 16:22
Ексклюзив НВ
Вы также можете прочесть этот материал на русском языке
Борис Філатов розповів, наскільки змінилось Дніпро з початку повномасштабної війни в Україні (Фото:dnipro.tv)

Борис Філатов розповів, наскільки змінилось Дніпро з початку повномасштабної війни в Україні (Фото:dnipro.tv)

Мер Дніпра Борис Філатов розповідає про те, як його місто, і він сам змінилися за два місяці війни, і не втрачає нагоди згадати одіозного бізнесмена Ігоря Коломойського

За два місяці повномасштабної війни зі східних регіонів країни, де точаться бої, до Дніпра переїхали понад 70 тис. переселенців, ще частина жителів сходу, зупинившись ненадовго в Дніпрі, їдуть далі, у безпечніші західні області країни чи за кордон. А з самого Дніпра в евакуацію виїхав кожен п’ятий мешканець. Таким чином місто перетворилося на транзитний та гуманітарний хаб.

Відео дня

Про те, як живе Дніпро за умов воєнного часу, НВ розповів його мер Борис Філатов.

— Яка зараз ситуація в Дніпрі?

— Запитання риторичне. Ситуація складна, але контрольована. Наприклад, коли до Дніпра після відвідування Запоріжжя приїхали британські, швейцарські та французькі журналісти, вони повідомили, що у нас жителі більш зібрані, налаштовані на результат і на перемогу. А от у Запоріжжі якось сумно.

Ну, по-перше, ми північніше Запоріжжя [де можлива атака російських військ з півдня]. А по-друге, жителі бачать, що місцева влада на місці та всі працюють на перемогу. Паніки немає. А щодо страху, то мені важко говорити про те, що переживають інші, але ми готуємося [до можливої атаки]. І найголовніше, коли ми готуємося, то не надто виносимо це у публічну площину й не обговорюємо, на відміну від інших наших колег. Будуємо, копаємо, і таким чином збудували чотири лінії оборони.

— Як ви прокоментуєте ракетні удари по військових та інфраструктурних об'єктах Дніпра, де фактично немає активних бойових дій? Які вже пошкодження завдала Росія місту?

— У ворожих сил дуже проста логіка. Вони ж завдають ударів не тільки нам. Ми найближче до Донбасу, ось вони і б’ють по Дніпропетровській області. Насамперед по залізничній інфраструктурі, щоб паралізувати нашу логістику, щоб Україна не перекидала війська та матеріальні ресурси [в зону бойових дій]. Вони луплять скрізь — Новомосковськ, Павлоград, Синельникове. Наскільки ці удари ефективні, ми не коментуємо. Крім цього, стріляють по нафтобазах та військових частинах. Десь у середньому раз на два дні прилітає. А збитки оцінюються у сотні мільйонів гривень.

— З початком повномасштабного вторгнення Росії в Україну Дніпро стало своєрідним хабом для переселенців зі сходу. Як це позначилося на настроях містян, чи виникають конфлікти та чи справляється місто з перенаселенням?

— Насправді досить важко порахувати, скільки до нас приїжджає людей. Тому що багато хто не реєструється і їде далі на захід України. Тому ми спираємося на дані залізничного вокзалу, стільникових операторів і тих, хто зареєструвався як внутрішньо переміщена особа. Таким чином вважаємо, що у Дніпрі понад 70 тис. переселенців.

У місті одразу стало суттєво більше автомобілів і людей. Усі наші шелтери, школи й інші місця для тимчасового перебування та розміщення переселенців заповнені. Величезна кількість людей звертаються по допомогу. Тому ситуація досить напружена. Втім, зараз у Дніпрі активно розгорнули діяльність та відкрили офіси представництва ООН, ЮНІСЕФ та Всесвітня продовольча програма.

Щодо конфліктів, то, як скрізь, є ексцеси. Наприклад, заїжджають якісь компанії, винаймають квартири, п’ють, гуляють, люди незадоволені. Є порушення правил дорожнього руху. Але ми готові допомагати всім без винятку, тільки люди повинні розуміти, що ця війна спільна. Тому, якщо ви до нас приїхали, то маєте допомагати працювати на спільну перемогу. Бо наші волонтери вже просто з ніг падають.

Попри таку кількість переселенців, інфраструктура міста справляється, у нас усе гаразд з продуктами харчування, з медикаментами тощо. При цьому ми ведемо й звичну мирну діяльність — зароблюємо ями, висаджуємо квіти, міняємо лампи освітлення на світлодіодні LED. Життя триває. І воно не може зупинитися під час війни.

— А в чому зараз місто відчуває дефіцит?

— Як і все місцеве самоврядування, ми відчуваємо дефіцит у грошах. Для розуміння, зараз ми дивимося на бюджетні надходження і це десь 40% [доходів до бюджету]. Це велика проблема.

Тобто податкові канікули — це, звичайно, добре й правильно, але їх потрібно застосовувати для тих територіальних громад, які сильно постраждали [від бойових дій]. Ось, наприклад, на західній Україні (а я ж спілкувався там і з підприємцями, і з іншими представниками) багато хто за ці два місяці війни відбили [за доходами] два роки епідемії. При цьому податки ніхто не сплачує.

Тому треба робити диференційований підхід. І насамперед спрямовувати всі зусилля на відновлення територіальних громад, які були під окупацією і в яких велися чи ведуться активні бойові дії.

— Чи багато жителів Дніпра виїхали в евакуацію й куди саме? Чи їдуть зараз?

— Тут ситуація така ж, як і з переселенцями [зі сходу], точно сказати важко, бо багато хто виїхав із міста власним транспортом. Тому ми рахуємо за залізничним вокзалом, і це десь 200 тис. осіб, тобто п’ята частина. Але зараз спостерігається зворотна тенденція, люди повертаються. Здебільшого це чоловіки. І я вважаю, що це правильно.

Є випадки, коли, наприклад, багато серйозних бізнесменів з великими грошима вивезли свої сім'ї на західну Україну чи Європу, а тепер повертаються до Дніпра й везуть нам якісь пікапи. Здавалося б, що таке пікап щодо статків заможної людини, але тим не менш це надає моральну підтримку.

— До речі, з Дніпра родом такі відомі особи, як Юлія Тимошенко, Ігор Коломойський, Віктор Пінчук. Чи пов’язані вони зараз із містом, чи бувають тут, чи надають матеріальну підтримку, чи тут їхні рідні?

— З Віктором Михайловичем [Пінчуком] ми спілкуємося раз на три дні. Він пропонує різні гуманітарні програми, його підприємства беруть участь у спільній концепції оборони міста, надають послуги переселенцям, зокрема заводська поліклініка. Крім того, чимало заводчан з Інтерпайпу мобілізувалися й пішли воювати.

Ну, Юлію Володимирівну [Тимошенко] ми не обговорюємо, бо вона політик, а не бізнесмен.

А щодо Ігоря Валерійовича [Коломойського], то я не знаю, де ця людина. Він десь бігає. Начебто, у місті, а начебто, й ні. Начебто, він мені привіти навіть передавав. Хихотів з приводу розбомбленого аеропорту. Ви знаєте, це за межею добра та зла. Це абсолютно аморальна людина.

Більше того, я вам підтверджую, що справді була розмова мого радника [Євгена Гендіна] з ним [Коломойським]. Він зустрів мого радника в Менорі [культурно-діловий центр], став тицяти фотографії [розбомбленого аеропорту] й приказувати: «Подивися, твій Філатов хотів аеропорт, тож нехай насолоджується, що аеропорту немає».

Так у мене запитання: звідки у нього в телефоні фотографії розбомбленого аеропорту? Нехай цьому дасть оцінку Служба безпеки України. Бо навіть мене, мера, до аеропорту військові не пускають. А звідки в цього бородатого негідника фотографії? І це не кажучи про те, що він ходить з охороною в десять осіб автоматників. На якій взагалі підставі? То, може, нехай його охорона піде й повоює, а не його тушку охороняє?

— До війни ви були у досить непростих стосунках із президентом. Чи змінилося щось зараз?

— Із президентом ми закрили всі наші непрості взаємини ще до війни. І я на цьому хочу наголосити. Після того, як мене [у листопаді 2020-го] з приголомшливим результатом [80,61% голосів] переобрали мером Дніпра, ми з Володимиром Олександровичем [Зеленським] закрили всі запитання. І підтвердженням цьому є те, що я член президії й заступник голови правління Конгресу місцевих та регіональних влад при президентові України.

А зараз під час війни ми всі підтримуємо президента та вважаємо, що рішення військово-політичного керівництва взагалі не обговорюються.

— Як змінилося ваше життя з початку війни?

— Насамперед, я хочу сказати слова подяки [голові Дніпропетровської ОДА] Валентину Михайловичу [Резніченку], [голові Центру тероборони Дніпра] Геннадію Корбану та [голові Дніпропетровської обласної ради] Миколі Лукашуку, бо вони чимало взяли на себе. У нас є чіткий розподіл обов’язків: Корбан займається обороною, Резніченко — загальним керівництвом, Лукашук відповідає за всі територіальні громади й координує їх. А я відповідаю за місто і те, щоб воно нормально функціонувало. Це перше.

А друге — це те, чого багато хто не бачить, але я цим займаюся щодня. Кожен день я даю п’ять інтерв'ю західній пресі. Наприклад, 24 квітня у мене були інтерв'ю для The Daily Telegraph, Die Welt, Neue Zürcher Zeitung та France 24. Я вважаю, що це дуже важливо, тому що росіяни мріють, щоб у нас була так звана рутинізація конфлікту, щоб Європа та світ від нього втомилися. Але я хочу, як колишній журналіст, донести до наших західних союзників те, що тут відбувається. Адже інформаційна війна також дуже важлива.

— Де зараз перебуває ваша родина, ваші друзі, близькі люди?

— Із сім'єю у мене вийшла ось яка історія. Моя дружина та донька захоплюються альпінізмом і перед війною вирушили до Чилі, розпочали сходження на «семитисячник». На висоті 6.700 м їм надійшло повідомлення, що почалася війна. Після цього вони спустилися, не підкоривши вершину. І оскільки всі авіарейси в Україну було скасовано, вони з тяжкою бідою дісталися Європи й зараз перебувають там. А нещодавно приїжджали до України, і я з ними зустрічався. Вони тримають інформаційний фронт у себе в Instagram і посварилися вже з усіма знайомими російськими альпіністами.

А друзі всі в місті. Більше того, 4/5 депутатів міськради також у Дніпрі. Чим я приємно вражений.

— Якщо поглянути на ваше довоєнне життя, у яких випадках ви вчинили б інакше? Чи відбулася переоцінка цінностей?

— У мене переоцінка цінностей відбулася ще 2014-го. Я від своєї [нинішньої] роботи не відчуваю особливої радості та щастя. Адже я в політику потрапив випадково. Я завжди був бізнесменом, заможною людиною. А 2014-го ми зупинили [спробу створення] Новоросії. Після чого мені запропонували балотуватися до парламенту, а потім у мери. Тут, як кажуть, вхід — карбованець, вихід — десять. Тож тоді все моє життя змінилося. А 24 лютого 2022-го вона змінилася зовсім.

До речі, напередодні 24 лютого я був на дачі, і тієї ночі не спав, читав стрічку Facebook у телефоні. І тут у стрічці з’являється повідомлення від вашої колеги Крістіни Бердінських «Київ бомблять». Тільки я це прочитав, як за дві хвилини ліворуч від мене пролунав удар ракетами по військовій частині, а ще за дві хвилини удар праворуч по аеропорту. Але найжахливіше було, коли після цього з річки поряд у небо здійнялися тисячі птахів і відлетіли. Я зібрав речі й поїхав на роботу. Так розпочалася моя війна.

— Чого ви найбільше боїтеся і про що мрієте?

 — У мене є улюблений фільм — Достукатись до небес. У ньому є ключова фраза «Боятися безглуздо», тому я нічого не боюся.

Але в перші дні війни, я вам чесно скажу, я боявся потрапити в полон. Адже для наших «російських друзів» я як червона ганчірка для бика. Проти мене порушили дві кримінальні справи — білоруський слідчий комітет і російський. Але це була легка душевна слабкість.

А про що мрію? Щоб це все [війна] швидше закінчилося. Про це усі мріють. І ще я розумію, що зараз повністю обнулився наш політичний ландшафт, взагалі все. Ми фактично вийшли у нову реальність. І після війни вона буде абсолютно іншою, а країна має бути побудована на правді та справедливості.

— На ваш погляд, чи вже видно фінал війни? Коли, на вашу думку, це станеться?

 — Вважаю, що слід сподіватися на ліпше, а готуватися до гіршого. Тому гадаю, що ця війна надовго. Адже загарбникам треба показувати своєму «глибинному народові» якийсь результат, а не вдається. Тому ми всі маємо зціпити зуби й зрозуміти, що рано це не закінчиться. Коли ми вб'ємо їхніх 100 тис. осіб, тоді вони про щось замисляться.

Приєднуйтесь до нас у соцмережах Facebook, Telegram та Instagram.

poster
Сьогодні в Україні з Андрієм Смирновим

Дайджест новин від відповідального редактора журналу НВ

Розсилка відправляється з понеділка по п'ятницю

Показати ще новини
Радіо НВ
X