Амністія та народна міліція в ОРДЛО. Що таке особливий статус Донбасу та навіщо його продовжили
У четвер, 12 грудня Верховна Рада України продовжила на рік — до 31 грудня 2020-го — дію тимчасового закону про особливий статус ОРДЛО.
За проголосували 320 депутатів, категорично проти виступила фракція партії Голос.
НВ нагадує, що передбачає особливий статус Донбасу, навіщо його потрібно було продовжувати та чому критикують закон, прийнятий ще п’ять років тому.
Що це за закон
Після початку російської агресії на Донбасі п’ять років тому однією з перших спроб врегулювати конфлікт став Мінський протокол, підписаний 5 вересня 2014 року.
Один з його пунктів передбачав вимогу до України забезпечити децентралізацію влади в окупованих районах Донбасу. Водночас з цих територій мали були бути виведені «незаконні збройні формування, військова техніка, а також бойовики та найманці».
Вже через десять днів після підписання першої мінської угоди Верховна Рада прийняла закон Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей. У березні 2015-го парламент окремою постановою затвердив точний перелік таких районів і населених пунктів на непідконтрольній Україні території.
Закон було затверджено як тимчасовий — особливий порядок на Донбасі мав діяти три роки. Однак особливий статус набував чинності лише «після виконання всіх умов, … що стосуються виведення всіх незаконних збройних формувань, їхньої військової техніки, а також бойовиків і найманців з території України».
Через те, що Росія і бойовики провалили виконання мінських угод, особливий статус на Донбасі фактично так і не було впроваджено.
Чому знадобилося його продовжувати
Дотепер Мінські угоди (включно із другим комплексом заходів, прийнятим в лютому 2015-го) залишаються єдиним затвердженим мирним планом щодо війни на Донбасі.
Оскільки його втілення затяглося на роки, але прив’язане в тому числі до закону про особливий статус Донбасу, Верховна Рада вже двічі (у 2017−2018 роках) продовжувала дію цього закону на рік. Востаннє - до 31 грудня 2019-го.
Вчергове така необхідність виникла після зустрічі нормандської четвірки 9 грудня 2019 року в Парижі за участю президента Володимира Зеленського.
У комюніке, затвердженому лідерами України, РФ, Франції і Німеччини, Мінські угоди визнані основою роботи нормандського формату. Нормандська четвірка прихильна «їх повній імплементації» та пропонує досягти домовленостей «з усіх правових аспектів особливого порядку місцевого самоврядування», а також закріпити в українському законодавстві «формулу Штайнмайєра».
Після переговорів у Парижі Володимир Зеленський пояснив, що до кінця року Україна не встигне затвердити і погодити в тристоронній контактній групі в Мінську новий закон про особливий статус ОРДЛО.
«Нам легше зараз продовжити цей закон і потім пізніше внести формулу Штайнмайєра — бачачи певні кроки з іншого боку, що ми наближаємося до деескалації, — ніж приймати новий закон», — пояснив Зеленський на брифінгу українським ЗМІ в Парижі після переговорів з Володимиром Путіним, Ангелою Меркель і Еммануелем Макроном.
Позицію Зеленського більш детально пояснила 11 грудня нардеп від Слуги народу Ірина Верещук: «Ми говоримо, що немає часу на новий закон і внесення кардинальних змін до кінця року. А з Нового року спокійно сідаємо і будемо напрацьовувати або новий, або внесення змін до вже існуючого».
Що передбачає особливий статус Донбасу
Закон має тимчасовий характер і складається з десяти статей, норми яких надають ОРДЛО значно ширші права в порівнянні з іншими регіонами України.
Однак реалізовувати його положення мають нові органи місцевого самоврядування, сформовані після місцевих виборів. Припинити достроково повноваження таких депутатів і органів буде неможливо.
Закон передбачає, серед іншого, такі норми.
Загальна амністія: Україна гарантує «недопущення кримінального переслідування, притягнення до кримінальної, адміністративної відповідальності та покарання осіб — учасників подій на території Донецької, Луганської областей». Також забороняється дискримінація, переслідування та притягнення до відповідальності «з приводу подій, що мали місце в Донецькій, Луганській областях»
Статус російської мови: місцева влада в ОРДЛО «сприяє використанню російської та інших мов в усній і письмовій формі» у сфері освіти, в ЗМІ, органах влади, в судах, економічній та соціальній діяльності, в культурній та громадській сферах.
Призначення суддів та силовиків: вводиться особливий порядок призначення керівників органів прокуратури та судів — за участю місцевої влади ОРДЛО.
Народна міліція: міські, селищні та сільські ради ОРДЛО зможуть створювати загони «народної міліції» — «на добровільних засадах з-поміж громадян України, які постійно проживають у відповідних населених пунктах».
Спеціальні права місцевої влади: місцеві органи самоврядування в ОРДЛО можуть укладати угоди з економічного, соціального і культурного розвитку з Кабміном України, міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади.
Особливі права «дружби» з Росією: документ передбачає «посилення і поглиблення добросусідських відносин» між територіальними громадами і місцевою владою в ОРДЛО «з адміністративно-територіальними одиницями Російської Федерації». Місцева влада і громади отримують право укладати з РФ угоди про прикордонну співпрацю.
Соціально-економічна підтримка ОРДЛО: Україна зобов’язується забезпечити підтримку ОРДЛО і ввести спеціальний, відмінний від загальнодержавного, економічний режим для цих територій. Він має бути спрямований на «відновлення об'єктів промисловості, транспортної та соціальної інфраструктури, житлового фонду, переорієнтацію промислового потенціалу, створення нових робочих місць, залучення інвестицій і кредитів для відновлення і розвитку об'єктів», розташованих в ОРДЛО.
Закон також визначає, за яких умов Донбас отримає особливий статус. Всі перераховані вище норм можуть набрати чинності лише після виконання низки умов:
- участь у спостереженні за місцевими виборами міжнародних неупереджених спостерігачів (від БДІПЛ ОБСЄ, Конгресу місцевих і регіональних влад Ради Європи тощо
); безпека і безперешкодність роботи всіх спостерігачів; - виведення з ОРДЛО всіх незаконних збройних формувань, їхньої військової техніки, а також бойовиків і найманців з території України;
- недопущення незаконного втручання у виборчий процес, у тому числі з боку незаконних збройних формувань;
- дотримання принципів багатопартійності, рівності прав і можливостей участі у виборчому процесі;
- свобода передвиборчої агітації, рівний доступу жителів ОРДЛО до ЗМІ; відновлення українського теле- і радіомовлення, а також поширення української преси;
- дотримання гарантій вільного волевиявлення і таємного голосування, виборчих прав біженців, які раніше залишили ОРДЛО;
- прозорий підрахунок голосів.
Чому закон критикують
Найбільш жорстко проти продовження закону про особливий статус Донбасу за останній час та в день голосування виступала партія Голос.
Один з її лідерів Сергій Рахманін назвав цей закон вкрай небезпечним для України та її суверенітету.
«Перша причина — очевидна: давайте не забувати, що цей закон […] безпосередньо суперечить Конституції за змістом. Він надає окремим територіям особливий статус де-факто і де-юре і фактично є першим кроком до дезінтеграції держави», — підкреслив Рахманін.
Депутат також нагадав, що вибори в ОРДЛО не матимуть жодного сенсу, поки Україна не встановить контроль над кордоном з РФ. До того ж, всупереч багатьом заявам, пролонгація цього закону ніяк не впливає на санкції проти РФ.
Виступаючи в Раді 12 грудня з емоційною промовою і закликом не продовжувати закон, Рахманін назвав його ганебним і антиконституційним. Він нагадав, що в комюніке нормандських переговорів-2019 говориться про необхідність зробити його постійним, а не тимчасовим. І для в цього в якийсь момент буде достатньо лише 226 голосів.
«Почитайте уважно — там написано, що українська сторона бере на себе зобов‘язання на постійній основі запровадити особливий порядок самоврядування, який передбачає порушення суверенітету, амністію, так звану „народну міліцію“, — підкреслив Рахманін. — Фактично, ви ставите на шальки терезів санкції, які жодним чином не наближають нас до деокупації, і порушення суверенітету — фактичний розвал країни».
