Звичайне диво. Як новорічне свято прийшло на закарпатську гору, до бердянського маяка і запорізького притулку для тварин

29 грудня 2018, 21:07
2462
Спецпроект
Вы также можете прочесть этот материал на русском языке

Фото надане організаторами проекту

Щоб здійснювати чужі мрії, не потрібно бути чарівником. Досить подивитися навколо і побачити, кому найбільше потрібне маленьке новорічне диво. Напередодні новорічних свят у соцмережах був започаткований флешмоб #маленькамрія_великаялинка, ідея якого полягає в тому, що Новий рік має прийти до всіх, незалежно від того, в якій частині України вони живуть, ким працюють, скільки їм років і чи зберегли вони віру в новорічні дива. Користувачі соцмереж розповіли неймовірні історії таких людей. Ми публікуємо цей матеріал в рамках інформаційної підтримки акції.

"Напередодні Нового року ми вирішили подарувати прикрашені ялинки тим, хто найбільше потребує свята, тим, хто через життєві обставини забув смак свята, хто в новорічну ніч працює в найвіддаленіших куточках країни, тим, про кого немає кому піклуватися", - говорить організатор проекту Владислав Чечоткін.

Десять прикрашених новорічних ялинок вирушили у подорож Україною. Розповідаємо історії володарів трьох із них. Олесі Кулик із Запоріжжя, яка заснувала "Зграю" - місце, де мов у казці живуть врятовані лисиці, єноти, собаки, птахи та інші тварини. Якова Федірка з Бердянська - найстарішого українського доглядача маяків, який уже півстоліття щодня робить усе, щоб кораблі на Азовському морі могли безпечно пройти за маршрутом. Сергія Мустяце, який 22 роки за будь-якої погоди сходить на вершину гори Конець у Закарпатті. Він працює на вежі "Красна", де під час своєї зміни живе самотою. Від нього залежить, чи буде у місцевих жителів телебачення, інтернет і мобільний зв’язок.

Володар гори

Фото надане організаторами проекту

1300 метрів над рівнем моря, гора Конець (місцева назва – Гича), Закарпаття. На самісінькому вершечку – хатинка з апаратурою і телевежа "Красна". Взимку шлях від неї до найближчого поселення займає п’ять-шість годин.

Може здатися, що у передноворічну пору на горі ані душі. Однак це не так: біля важкодоступного об’єкта цілодобово, навіть у новорічну ніч, працюють зв’язківці. За вежею по черзі доглядають четверо. Один з них – 64-річний Сергій Мустяце.

У 1990-ті для чотирьох навколишніх сіл телевежа була єдиним інформаційним містком. Зараз головна задача співробітників – підтримувати прилади і апаратуру в належному стані.

Уродженець Молдови вдивляється в далечінь. Сніг сліпить очі. Кілька днів поспіль він виглядає гостей – і нервує. Влітку відвідувачі на цій горі – не рідкість. Хто лиш не забрідав сюди за 22 роки його роботи. І туристи, що заблукали, і підкорювачі нових вершин, і односельці з дружнім візитом до "володаря гори". Однак на київських волонтерів, які вже три дні штурмують засніжену вершину, аби доставити йому ялинку, Мустяце чекає вперше у житті.

Спочатку вони намагалися підняти подарунок на позашляховику з гусеницями замість коліс, потім – на конях. Усе марно – надто багато снігу. Врешті-решт вони зателефонували і пообіцяли доставити "на своїх двох". Чи ж проберуться крізь замети? Зрештою, на горизонті з’являється шість чорних цяток. Мустяце полегшено зітхає: "Добре все, що добре закінчується".

Він ніяково роздивляється новорічний декор. Кілька разів дякує всім, хто про нього потурбувався. Розповідає: стільки разів зустрічав тут Новий рік, що вважає гору другим домом і дбає, аби у будиночку чергового було затишно. Привчає до цього й колег: "Я за те, аби кожен із нас бачив результат своєї роботи. Хочу, аби гості запитували: хто такий красивий камін зробив? Або хто відремонтував оцю кімнату? А я одразу відповім: це той, це інший".

Він часто робить паузи, ретельно добираючи слова. Відчувається, що бути в центрі уваги Сергій Мустяце не звик. Однак слово за словом, і щира посмішка вже не сходить з його вуст. На питання про своє новорічне бажання відповідає, не задумуючись: "Я бажаю собі того ж, чого хочуть українці на Заході і на Сході, на Півночі і на Півдні, – миру. І, звісно, любові та взаєморозуміння в родинах".

Олеся та її "Зграя"

Фото надане організаторами проекту

29-річна Олеся Кулик із Запоріжжя - копірайтер на фрілансі. Вільний графік для неї - більше ніж зручність чи примха. Це скарб. Адже вдома на її увагу чекають лисиці. А ще єноти, песці, совенята, собаки, коти - неповний перелік тих, кого зоозахисниця врятувала від людської жорстокості та байдужості. Тепер вони – "Зграя", що мешкає в її будинку та на подвір’ї. Деякі пернаті та чотирилапі лишаються тут назавжди, інших вона готує до повернення в дику природу.

Волонтером Олеся стала 10 років тому. Перший її підопічний – кошеня-підкидьок, якому дівчина знайшла новий дім. Відтоді зоозахисниця зуміла допомогти більш ніж двом тисячам тварин.

Вона намагається розповідати про будні своєї "Зграї" легко, зі світлими емоціями. Про тварин дбає, як про родину. За це учасники флешмобу #маленькамрія_великаялинка номінували її на отримання новорічної ялинки. Сама Олеся про це дізналася чи не останньою. Розкішна штучна ялинка, як і годиться справжньому диву, прийшла до неї у найпотрібнішу мить.

"З дитинства люблю навіть не саме свято, не святкування, а підготовку до цього. Як і кожна творча людина, обожнюю прикрашати дім. Проте цей рік у нас видався вкрай складним. У "Зграї" був дуже щільний графік - ми навіть не мали можливості подбати про ялинку. Знаєте, як буває, коли закінчуються сили і ти відчуваєш, наче опинився над прірвою", - Олеся зізнається, що тричі намагалася відпочити, однак через піклування про хвостатих плани зривались. Появу ялинки в домі називає дивом.

"Мені 29, і ніби вже й час перестати вірити в дива, але я вірю. Я щиро вдячна людям, які проголосували за мене, які люблять "Зграю". Вірте в диво, навчайте своїх дітей вірити в нього нарівні з вами, і тоді воно обов’язково трапиться", - переконана Олеся.

Людина на маяку

Фото надане організаторами проекту

Коли дивишся на Якова Федірка, який стоїть на березі Азовського моря, здається, ніби він така ж частина тутешнього пейзажу, як лінія горизонту або Нижній Бердянський маяк, де він працює вже 56 років.

У цих місцях Яків Федірко із 1945 року. Вперше потрапив сюди, коли йому був рік і три місяці - з мамою, татом, братом і сестрою вони припливли на кораблі з Маріуполя. Потім уже тут, у Бердянську, в сім’ї народилися ще двоє дітей. Тут і виросли. Взагалі навколо було багато дітвори. Всі разом жили на маяку, у кожного з бригади, що обслуговувала маяк, було по двоє-троє дітей. Практично свій дитсадок.

30 жовтня 1962 року Яків Федірко вперше прийшов працювати на маяк - техніком. Усе робили самі, починаючи з обслуговування техніки і закінчуючи господарськими роботами. Потім було училище. Шість років роботи на одному з маяків у Криму. А в 1971 році Якова перевели в Бердянськ. Відтоді тут і працює.

Сказати, що за десятиліття роботи маяк став для нього рідною домівкою - нічого не сказати. Він рідко і неохоче виїжджає з Бердянська. Для нього тут є все, що потрібно для гармонії з собою і світом. За всі роки, що тут працює Федірко, жодного разу не було такого, щоб маяк не виконав своє призначення. Раніше на маяку стояла оптика, яка псується від сонячних променів, тому двічі на добу доводилося підніматися на самий верх по старих гвинтових сходах. 23 метри заввишки. 99 сходинок. Зараз усе на автоматиці. Система сама вмикається під час заходу сонця і вимикається на світанку.

"Живемо весь час поруч із маяком. Тут і Новий рік зустрічаємо. А такої великої ялинки, як ця, у нас тут ніколи не було", - радіє Яків, дивлячись на привезену в подарунок зелену красуню.

В існування Діда Мороза він вірив тільки в ранньому дитинстві. Потім навчився покладатися на себе. Вважає, що вірити в дива доглядачеві маяка не личить. Так само, як і піддаватися романтичному настрою, коли дивишся на морську гладінь. Хоча для будь-кого іншого це природно. "Коли я дивлюся в море, найчастіше думаю про те, що головне - стежити за безпекою мореплавання".

На прощання просимо Якова Федірка побажати щось українцям у 2019 році. Він довго думає, потім каже: "Хочу побажати, щоб усе в нас було добре. Щастя усім. Миру".

У його вустах ці слова не звучать банальністю. Бо їх вимовляє людина, яка розуміє ціну миру і знає смак щастя.

Головне

Геополітика

Вчора, 04:35

article_img
Депутатів Європарламенту не пустили до Венесуели, їм приписали планування змови
Події

Вчора, 18:10

article_img
На Донбасі загинув боєць Об’єднаних сил
Події

Вчора, 16:50

article_img
Українського політв'язня Балуха етапували з СІЗО Сімферополя - правозахисники

Вибір редакції

Інновації

Вчора, 12:00

article_img
Спітніла ракета. На чому Ілон Маск збирається доправити людей на Марс
Travel

Вчора, 16:39

article_img
Бюджетно та без натовпів. Які маленькі міста в Україні варто відвідати
Події

Вчора, 15:00

article_img
Формат пранку. Чому в Україні стають популярними фейкові мітинги на підтримку неіснуючих кандидатів

ТОП 3

Компанії/Ринки

17 лютого, 12:52

article_img
В Україні з’явиться новий міжнародний аеропорт - Омелян
16010
Події

17 лютого, 21:01

article_img
Перше місце України. Чому ми очолили рейтинг країн з найвищою смертністю через неправильне харчування
14716
Події

Вчора, 19:56

article_img
У Кропивницькому директор облавтодору ввімкнув порно на засіданні ОДА - відео
9542