Про Супрун, легалізацію медичного канабісу та скандал у МОЗ. Головне з інтерв'ю Зоряни Скалецької НВ

2 жовтня 2019, 21:21

Очільниця міністерства охорони здоров’я Зоряна Скалецька дала інтерв'ю у прямому ефірі Радіо НВ. Ми обрали з нього найголовніше.

Про ставлення Уляни Супрун. Чи можна говорити щось про те, що я думаю, що я збираюся робити, не поговоривши зі мною або не будучи мною? Всі роки, які я після закінчення університету займалася дослідженнями у сфері охорони здоров’я, скільки я напрацьовувала різних матеріалів, витрачаючи свій час на різних громадських обговореннях, виписуючи будь-які документи — це було тільки для України і тільки для покращення. Оскільки моя експертиза полягала у вивченні міжнародного порівняльного аспекту, як у різних країнах це робиться, я розуміла, що це також реалістично в Україні. Тому я писала законопроект про автономізацію і про ті реформи, які на сьогодні втілені. Я їх писала без грошей, тільки на своїй власній ініціативі. І, власне, ця несподіванка, коли в якийсь певний момент з’ясувалося, що так або ні - йти в міністерство, я розуміла, що за стільки років — так.

Відео дня

Про передачу обов’язків у міністерстві. У п’ятницю після призначення зранку розуміла, що треба йти [у міністерство]. Поінформувала державного секретаря, що я прийду, звичайно, зустрітися, я дуже сильно хотіла зустрітися не тільки з виконувачкою обов’язків та заступниками міністра, а й керівниками директоратів і поінформувала, що я прийду. У нас була зустріч спочатку безпосередньо вдвох, потім приєдналися заступники, потім також була зустріч із керівниками директоратів. І фото цієї зустрічі я бачила, воно було в інтернеті, я його не робила, оскільки я прийшла одна, я прийшла без помічників, ні прес-служб, нікого. Насправді відбувся, як на мене, обмін: наскільки добре я володіла інформацією, чи добре я розуміла, на чому ми є. Була досить спокійна розмова, було ознайомлено з кабінетом, де що знаходиться, певні поради щодо виборів регіонального директора ВООЗ, на котрі треба поїхати. Як на мене, все було досить спокійно і виважено, чудово.

Про конфлікт з директоратами. Зустрічалися, зустрічалися у п’ятницю, зустрічалися наступного тижня, зустрічалися в робочому порядку, цього тижня, ми працюємо в нормальному режимі. Питання, яке, напевно, більш дискусійне — це питання оцього «не почули»? У мене виникає запитання, не почули що? Є державні службовці, є значний потік роботи, який є у вересні, особливо в поданні проекту бюджету, подання програми діяльності уряду, поточна діяльність, документів дуже багато. Почули про що? Державний службовець, як на мене, є тим, хто отримує кошти від держави для того, щоби виконувати свої функції. А якщо передбачалося, що я маю прийти і перший вересень піти з кожним на каву, подружитися, стати, можливо, хрещеною мамою, дізнатися, як звати собачку тощо — я думаю, що це відбудеться з часом дуже з багатьма працівниками міністерства. Але коли у мене є зустрічі за зустрічами з міжнародними організаціями, з іншими міністерствами, коли є регіони, в яких є нагальні проблеми, коли є нагальні поїздки за кордон, то питання подружитися і почути, почути що? Давайте робити роботу, я роблю свою роботу. Я би хотіла, щоби вони цю роботу також робили і я поки що не бачу якихось серйозних речей. […] Тому питання якихось емоцій, «нас не гладять по голівці, як гладили попередні» — нічого, на це є час.

Про лист прем'єр-міністру. По-перше, більшість із цих речей — неправда. І я навіть не бажаю зараз витрачати час, щоби по кожній тезі наводити якісь докази. Я це просто трактую як емоції. Стосовно напрацювань, у нас вчора було дві зустрічі, сьогодні була зустріч, документи приходять, документи виконуються. Якщо відбуваються якісь певні речі з порушенням процедури, це фіксується, але це не є таке, що робота міністерства заблокована. Ми маємо значну кількість різних документів, котрі підписуються, комунікація з іншими міністерствами, погодження документів — це все ведеться. В міністерстві працює більше 260 людей, історія зараз іде про незадоволення емоційне, жодних підстав говорити про те, що міністерство не працює, не дбає про населення, не дбає про питання тощо немає. Про якісь «поняття» і все решта — я взагалі не розумію, про що мова, як і більшість якихось речей, про які мені доносять із медіа, що щось там хтось заявив. […] З прем'єром ми поговорили про те, що коли ми будемо готові провести зустріч у нашому графіку, і моєму шаленому, і його, ми зустріч проведемо з метою вирішення цього питання. На завтра (2 жовтня — ред.) запланована зустріч із трудовим колективом.

Про перший місяць роботи. Він був складний, оскільки необхідно було одночасно, знаючи і так багато про систему, дізнаватися дуже багато, що оперативно більшість речей у міністерстві треба робити вручну, системи операційних механізмів як таких, щоби вона працювала сама як налагоджений механізм, дуже в багатьох сферах немає; дуже багато треба просто реально вручну вирішувати, тобто сам міністр має вирішувати, хто, що, де має бути, замість заступників міністра. Знову ж таки, якщо в багатьох інших міністерствах тільки звільняли, коли заміняли, то в мене їх одразу не було. […] Я і так знала, яка ситуація у нас у системі охорони здоров’я, я не сподівалася. Просто алгоритму «дивись, Зоряно, пані міністре, дивіться, ми робимо так, потім так, потім телефонуємо сюди і потім реагуємо так і так» — я не отримала. Я отримала дуже багато незрозумілих текстів. […] Таких хаотичних речей, коли прибігається о 17:45, треба щось підписати, а з’ясовується, що це фінансовий документ, і це не має робитися о 17:45. Сьогодні закінчився один контракт. А не можна було поінформувати про це за 10−15 днів? І це тільки один з таких кейсів, а так цілий місяць і по кілька на день

Про другий етап медреформи. Нічого не буде мінятися. Тому що все, що є зараз, воно в нас було розписано, пілоти були ще до цього, і зокрема законопроектна діяльність, куди я залучалась, це все теж розписує. Тільки одна справа — ідея, друга справа — наскільки вона буде детально і максимально професійно втілена. І тому, звичайно, ми маємо «вторинку» запустити. Вона, правда, згідно проекту бюджету, буде з першого квітня, а не з першого січня. Однією з ключових речей є зміна фінансування самих лікарень на «вторинці» — вони будуть отримувати оплату вже за певні послуги, а не просто, як раніше, приходило фінансування на лікарні. І дійсно по направленню. Одне з питань, яке нам потрібно ще проговорювати з громадянами, — це те, що будуть відтворюватися черги. Такі, які в Європі, такі, які всюди. Тоді, коли скажуть, що «гаразд, в нас є фінансування на вашу планову операцію», планову, я не говорю про екстрені, і ви стоїте в черзі, місяці через три ви будете. На сьогодні такі черги існують, які не регульовані для складних хворих. По онкології можуть бути, ще по чомусь. А тепер це стане більш закономірним, особливо ближче до кінця року, коли фінансування може бути десь вже не вистачати.

Про трансплантологію. Закладені гроші на наступний рік — 112 мільйонів. І цього року є 112 мільйонів, щодо використання яких ми вже повинні визначитися в жовтні. Тобто в нас був 1999 року закон про трансплантологію, і постійно були плани, що ми запустимо. Не запустили. Прийняли новий закон, оновлений, який передбачає прийняття десь близько 60-ти підзаконних актів, створення цього реєстру, підготовки фахівців. Підготовка фахівців вже почала робитися. За реєстр 26 мільйонів минулого року було заплачено, в березні було вже підготовлено, але з березня досі не запущено в роботу. Я думаю, що ми вже зможемо цей реєстр актуалізувати і почати з ним працювати. Необхідні ще кілька коректив закону. […] Охматдит говорить, що вони готові. В разі певних законодавчих змін Охматдит буде проводити трансплантацію кісткового мозку для діток. Власне, це є один з тих напрямів, по котрих йдуть за кордон. Є так само певна інформація від закладів охорони здоров’я, що ми можемо проводити пересадку нирок. І це те, що вже можна, не сильно вкладаючи в інфраструктуру. По інфраструктурі дійсно є база, де можуть здійснювати забір органів. Десь ще є брак необхідного обладнання. І, звичайно, підготовка фахівців.

Про офіс пацієнта. По-перше, традиційний прийом громадян — це профанація, оскільки там година чи щось часу на все про все. Це не те, що потрібно громадянам на сьогодні. Друге, офіс пацієнта потрібний не лише для того, щоб мати можливість доступу до тіла, це набагато більше. На сьогодні, наприклад, в МОЗ приходить більше восьми тисяч звернень від пацієнтів з усієї України. Більшість з них мали би бути розглянуті в регіонах. І офіс пацієнта мав би займатися аналізом таких скарг, можливо, систематизацією якихось порушень, які необхідно вирішити на системному рівні для міністерства. Це майданчик для взаємодії всіх тих організацій, котрі відстоюють ті чи інші інтереси. Це дійсно будуть приміщення, де можна зустрічатися, спілкуватися. Де можна буде прийти, принести свою скаргу і якийсь запит, де зокрема будуть вестися прийоми. Де будуть вестися певні зустрічі такого типу, як круглі столи. Це буде набагато більше, ніж просто гаряча лінія.

Про легалізацію марихуани в медичних цілях. Якщо ми говоримо про медичні форми канабісу, звичайно, це потрібно. І ми маємо дуже багато різних захворювань, в котрих це може допомогти. Це насправді є певними нашими зобов’язаннями згідно міжнародних актів. І єдине, що для того, щоб це не стало сферою зловживань. І коли в нас на сьогодні більшість лікарів бояться переслідування правоохоронних органів, то це означає, що ми маємо системно до рішення підійти для того, щоб завтра пацієнти, навіть якщо ми приймемо рішення чи закон, дійсно мали доступ до них. Тобто ми повинні зараз більше думати про системне напрацювання і взаємодію з правоохоронними органами, як це має відбуватися. Я скажу, що в певних країнах, де лікар виписує препарат, котрий контрольованого обігу, його привозять додому працівники поліції. І ми знімаємо з лікаря досить значну кількість питань, типу, «я свою функцію „виписати і призначити“ виконав». Це у країнах є такий досвід. Ми маємо свій напрацювати, оскільки це для контрольованих ліків, не тільки для канабісу є на сьогодні справді проблемою доступу.

Про Конституцію та безоплатну медицину. У мене була наукова стаття, я досить багато досліджувала. Я досліджувала всі Конституції країн ЄС, як вони формулюють свою статтю в Конституції по охороні здоров’я. Більшість статей — це максимум два речення. Кожен має право на охорону здоров’я, на медичну допомогу. Вона має бути якісна і все. […] Ми не входимо до ЄС, але якщо нас порівнювати, то наша стаття одна з найбільших. А Конституція — це документ, котрий закладає основи, але не деталізує, чим більше деталізує, тим більше є питання як їх потім міняти. Ми бачимо дуже багато, повноваження органів, якщо вони деталізовані у Конституції, їх постійно змінюють. Але на сьогодні ті розмови, котрі я вже знаю, що були з депутатами, ніхто не говорив про те, що вони хочуть скасовувати. […] Я не впевнена, що правильно переписувати статтю 49 Конституції, лише її. Багато хто з конституціоналістів говорить про те, що нам необхідно, можливо, всю Конституцію подивитися. Ми були молодою країною і писали її по-своєму, на сьогодні країна вже змінилася, можливо, її треба просто взагалі не переробити, не скасувати текст, а просто викласти в новій, можливо, формі. Але це точно не питання міністра охорони здоров’я. […] Ми можемо забрати слово «безоплатно», але ми можемо написати, що держава гарантує певний пакет медичної допомоги. Як ми зараз трактуємо зобов’язання держави в контексті 49 статті і 95 про те, що стільки грошей, скільки ми маємо, ми витрачаємо максимально на програму гарантованих медичних послуг, і це може бути виходом із ситуації.

Про плани на 2020 рік. Перше — це трансплантація, про яку ми говорили, друге — ми можемо досить багато зробити для того, щоб на тлі реформування вторинки у нас з’явилася чи завершилася, чи максимально наблизилася до завершення реформа екстренної медичної допомоги. Оскільки у нас завжди дуже багато акцентів на закупівлю машин як на опорний етап екстренної реформи, а насправді машина — це те, що має приїхати вчасно і завезти туди, де буде бригада з повним забезпеченням, особливо для політравм, для складних випадків, де буде все, що необхідно. Так от про цю мережу ми якось забуваємо. Не штука привезти, можна в свою машину посадити, можна на вулиці, наприклад, щось сталося — посадити людину в таксі і привезти, але чи ми знаємо, куди везти, чи є у нас, куди везти? Я просто сподіваюся, що з цією реформою вторинки ми зможемо все-таки вийти на фіналізацію реформи екстренної медицини не в кількості супермашин, а в розумінні того, що якщо щось трапиться, ми приїдемо туди, де в нас буде повністю необхідна медична допомога, це називається інтенсивна терапія. […] У контексті децентралізації вже було досить багато опрацьовано з регіонами ресурсів і лікарень, які є в регіонах, які з них можуть бути обрані у якості опорних або лікарень інтенсивного лікування. У нас є досить багато різних міжнародних проектів, є фонд регіонального розвитку, є дуже багато інших можливостей залучення коштів для того, щоб їх оснастити. Але в в даній ситуації ми говоримо не лише про оснащення, але і просто наявність лікарів. […] Це питання більше місцевої влади, думати комплексно, щоби в цьому місті людям хотілося жити, а не питанням, як ми «прив'яжемо кайданками» туди лікаря на якийсь період тільки тому, що нам треба хтось в цю лікарню.

Про підготовку фахівців. У нас є дуже хороші кваліфіковані молоді лікарі, так само, як і трапляються досить сумнівної кваліфікації і люди, які пропрацювали в системі багато років. Це більше питання перевірки якості. Вважається, що на сьогодні перехід на контрактування може привести так — якщо лікар неякісно лікує, то по сарафанному радіо пацієнти скажуть: «Отам нирки краще не оперувати, бо там отой лікар зробив так чи інакше». Я про інше, я про те, що в нас немає того компоненту, котрий є в більшості країн Європи — у нас немає лікарського самоврядування. Коли ми говоримо про відносини в охороні здоров’я, ми говоримо насправді, що зі всіх 100 відсотків 40 ми можемо не регулювати: протоколи, ліки, відповідальність. Але відсотків 60 — це пацієнти скажуть: подивилась не так, нахамила, накричала, виписала, не захотіла слухати. Це ті речі, які у всьому світі регулюються етичними медичними кодексами. Медичний етичний кодекс не є нормативним документом, котрий може прийняти міністерство, і чиновник не може оцінювати. Для цього в усьому успішному світі і навіть у багатьох інших країнах, які будують свою систему охорони здоров’я, навіть які розвиваються, існує лікарське самоврядування, існує доступ до професії, існують лікарські етичні кодекси і комісії. Ми будемо над цим працювати, сподіваюся, разом із парламентом, із медичною спільнотою, котра на сьогодні, здається, все більше і більше готова до цього.

Приєднуйтесь до нас у соцмережах Facebook, Telegram та Instagram.

poster
Сьогодні в Україні з Андрієм Смирновим

Дайджест новин від відповідального редактора журналу НВ

Розсилка відправляється з понеділка по п'ятницю

Показати ще новини
Радіо НВ
X