«Правила на цій війні не діють». Фронтовий медик — про найтяжчі поранення в «червоній зоні» та про те, що лікарі є ціллю № 1 для ворога

25 липня, 07:54
Ексклюзив НВ
На Сході України у гарячих точках працюють сотні медиків, які під обстрілами рятують життя військових та цивільних (Фото:REUTERS/Jorge Silva)

На Сході України у гарячих точках працюють сотні медиків, які під обстрілами рятують життя військових та цивільних (Фото:REUTERS/Jorge Silva)

Координатор медичної евакуації Світлана Друзенко, яка рятує поранених на лінії зіткнення, розповідає, як функціонує мобільний шпиталь під обстрілами, та згадує найважчі випадки у роботі на передовій

З самого початку повномасштабного російського вторгнення пліч-о-пліч з героями у піксельці на фронті стоять герої у білих халатах — сотні медиків, які під обстрілами рятують життя військових та цивільних.

Відео дня

Серед них Перший добровольчий мобільний шпиталь імені Миколи Пирогова (ПДМШ), лави якого зараз налічують близько 600 висококваліфікованих медиків з України, США, Канади, Великобританії та інших країн світу. Ще з 2014 року такі добровольці працювали з пораненими на Донбасі, а з перших днів повномасштабної війни переключились на інші регіони України, що потребували їхньої допомоги.

Зараз в ПДМШ багато роботи на сході країни: медики шпиталю виїжджають на місця ракетних ударів та чергують впритул до лінії зіткнення — щоб перехопити та стабілізувати найважчих пацієнтів, яких потім транспортують у медзаклади великих міст.

Заступниця медичного директора ПДМШ Світлана Друзенко розповіла НВ про те, що робить на цій війні.

«Мене особисто сильно зачепила історія, коли по Бахмуту вдарила ракета і постраждали дві сестрички 12 і 9 років, які в той момент грали на подвір'ї. У старшої було поранення голови, у молодшої - грудної клітини й легені. Я була присутня в реанімації, коли у старшої сталася клінічна смерть. Але відкачали. Вона прожила ще тиждень і, на жаль, померла у лікарні. Коли на твоїх очах страждають діти — це страшно.

З самого початку ми планували працювати з пораненими з «червоної» зони, знаходячись при цьому у «жовтій» або «зеленій». Але зараз на сході «червоною» може бути будь-яка точка. Наприклад, Слов’янськ, де ми працюємо і який щодня обстрілюють, чи от випадок з Часів Яром: коли вдарили ракетами по приватному сектору, ми якраз там забирали поранених і чергували біля будинку. Таке бувало неодноразово, тому, можна сказати, мимоволі потрапляємо в «червону» зону та виводимо звідти людей.

Спеціально ми не ліземо «на нуль», там працюють медичні військові підрозділи: вони самі і воюють, і витягують на собі побратимів з-під ворожого вогню, а потім вже передають їх нам.

На різни випадки у нас є кілька схем. Це може бути терміновий виклик від військових, які вже везуть пораненого, і тоді ми забираємо його просто на дорозі. А може бути імпровізована точка забору, де ми чергуємо і куди військові звозять поранених. Про цю точку зазвичай знає вузьке коло людей і локацію ми вимушені постійно змінювати. Одного разу, під час такого чергування, наша бригада тричі міняла локацію, бо увесь час потрапляла під авіаційний обстріл. Також нам довелося закамуфлювати всі машини швидкої, тому що правила на цій війні не діють, і медики — ціль № 1 для ворога. Тому на точці ти маєш ще додатково сховати машину, щоб вона була непомітна ворожим дронам, які все фіксують і можуть корегувати вогонь.

Взагалі, якщо порівнювати з 2014-м, то зараз зовсім інша війна, не така, як була до цього. Нині відбуваються бої артилерії, і тому найбільша кількість травм, близько 85%, — мінно-вибухові, а не вогнепальні. Не кулі, які можна витягти. Це уламки ракет і мін, які дуже сильно калічать людину: страшні поранення з ампутацією кінцівок, з роздертими тулубами та головами. Навіть цивільні лікарі, які давно живуть на Донбасі і працюють у лікарнях, все своє життя кажуть, що такого не бачили.

Через ближні удари артилерії повітряну тривогу зазвичай тут просто не встигають оголосити. Удари стаються завжди неочікувано, часто по цивільних об'єктах з великою кількістю поранених. Їм ми також допомагаємо.

Світлана Друзенко та Перший добровольчий мобільний шпиталь працюють з пораненими на Сході з 2014 року (Фото: DR)
Світлана Друзенко та Перший добровольчий мобільний шпиталь працюють з пораненими на Сході з 2014 року / Фото: DR

Зараз на Сході працює наша третя ротація. Вона триває місяць, а загальна база шпиталю за вісім років роботи налічує щонайменше 600 працівників. Серед них є ті, хто не можуть мобілізуватись, але хочуть допомогти наблизити перемогу. На кожну з ротацій їде близько 30 лікарів — висококваліфіковані травматологи, хірурги вищих категорій, анестезіологи і реаніматологи, операційні сестри, лікарі невідкладних станів і парамедики. Для новачків проводимо співбесіду, бо не всі одразу розуміють, що ми працюємо безкоштовно і у нас діє сухий закон. В залежності від психотипу, формуємо з них команди, які перед ротацією проходять тиждень злагодження. Там цивільних лікарів вчать, як поводити себе під обстрілами та надавати базову допомогу в бойових умовах.

Ми базуємось одразу на Сході і живемо при лікарнях. У нас немає перерв та розкладу, бо медики працюють 24/7, якщо є робота. А робота є завжди. Тільки у травні через наші руки пройшли більше 500 пацієнтів. Іноді медики не відпочивають взагалі, і мені доводилось відправляти їх до ліжка майже силоміць.

Якщо казати про найважчий досвід, то один день і не згадати. На думку спадає одразу цілий період в Бахмуті, який тоді дуже сильно обстрілювали. Наші медики стояли в операційних під вибухами весь день, а вночі не могли спати, бо було гучно і доводилось спускатись в бомбосховище. Звідти в ранці вони повертались у операційні, і так тривало багато днів поспіль. Це було важко й виснажливо, та до цього часу, на щастя, всі цілі. Один з наших лікарів, реаніматолог-анестезіолог і кістяк команди, помер за два дні після ротації - не витримало серце.

Також їхати з нами зголошується багато іноземців, але я не дуже толерую такій практиці. Бо вони найчастіше не розуміють мови, а в екстремальних обставинах має бути гарний контакт з пацієнтом і командою. Там, де потрібна швидка реакція, мовний бар'єр може заважати. Наприклад, коли команда їде у машині і починається обстріл, чи якщо працюємо в приміщенні й використовуємо рації. Ми щодня збираємося і проговорюємо шляхи евакуації, а перекладати це важко. У таких непередбачуваних умовах нерозуміння — проблема та ризик, насамперед, для іноземця.

Але ж вони чудові фахівці, тому тепер формуємо окремі команди. У нас працювали медики з Великобританії, США, Німеччини, Австрії та навіть Корсики. Звичайно, є моменти, коли відрізняються певні медичні протоколи — наприклад, в Британії вже 15 років не використовують стабілізаційні комірці для шиї пораненого. Тому британці дуже дивуються, але на роботу в цілому це не впливає. Бо кожен з них, не менше за українців, хоче наблизити нашу перемогу".

poster
Сьогодні в Україні з Андрієм Смирновим

Дайджест новин від відповідального редактора журналу НВ

Розсилка відправляється з понеділка по п'ятницю

Показати ще новини
Радіо НВ
X