«Політ у невідомість». Що переживають українки в чужих країнах, рятуючись від війни — особисті історії та розповіді експертів

8 червня, 21:03
Біженці, евакуйовані поїздом з Києва після російського вторгнення в Україну, чекають на пересадку до Польщі біля залізничного вокзалу у Львові, Україна, 7 березня 2022 року. (Фото:REUTERS/Kai Pfaffenbach)

Біженці, евакуйовані поїздом з Києва після російського вторгнення в Україну, чекають на пересадку до Польщі біля залізничного вокзалу у Львові, Україна, 7 березня 2022 року. (Фото:REUTERS/Kai Pfaffenbach)

Через повномасштабне вторгнення Росії з 24 лютого 2022 року в Європі зафіксували 4,7 млн вимушених переселенців з України. Більшість — жінки та діти. Українки опиняються у чужих містах та країнах, часто зовсім одні. Декому щастить зустріти людей, які дають притулок та допомогу. Але багато хто, перебуваючи в дійсно вразливому стані, стикаються з реальною небезпекою.

Порятунок від війни, почуття провини та психологічні травми

10,5 млн — стільки людей було вимушено переміщено в межах України або за кордон як біженці у зв’язку з повномасштабною війною, розв’язаною росією 24 лютого 2022 року, зазначають в Агентстві ООН у справах біженців. За цей період ООН зафіксували понад 6,9 млн випадків перетину кордону України.

Відео дня

4,7 млн вимушених переселенців з України зафіксували в Європі, з них більш ніж 2,9 млн подалися на набуття статусу тимчасового захисту або аналогічних національних схем захисту.

Найбільше — 1 млн 142 тис. осіб — запросили такий статус у Польщі, 361,4 тис. — у Чехії, 329,3 тис. — у Німеччині.

Українок, які рятуються від війни в європейських країнах, приймають місцеві жителі. Їм надають житло як окремі квартири, так і кімнати або частини будинків на одній території з господарями. Німці, чехи, поляки, румуни, молдавани, австрійці та італійці готові допомагати тисячам біженок, купуючи одяг, їжу, медикаменти, супроводжувати процес отримання тимчасового притулку та надавати іншу допомогу безоплатно.

Малюнок українських біженців у центрі для біженців у Жешуві, Польща, 29 квітня 2022 року (Фото: REUTERS/Kuba Stezycki)
Малюнок українських біженців у центрі для біженців у Жешуві, Польща, 29 квітня 2022 року / Фото: REUTERS/Kuba Stezycki

Ганна

«З початку війни переживала одну нескінченну панічну атаку: не могла ні спати, ні їсти, і швидко зрозуміла, що не витримую цього. Це вже друга моя війна, і я не хотіла переживати це знову», — розповідає в інтерв'ю НВ дівчина Ганна. Вона народилася у Луганську, де жила все життя. Після початку війни на Донбасі переїхала до Одеси — там прожила останні сім років. 4 березня 2022 року Ганна була змушена вдруге рятуватися від війни. Вона виїхала до Румунії, де їй заздалегідь погодилися надати тимчасовий притулок знайомі.

«Моя колишня однокласниця запропонувала поїхати до Бухаресту, до її колишніх колег, які погодилися дати притулок мені. Було дуже страшно: я їхала одна, з рюкзаком та кішкою, до незнайомої країни до незнайомих людей. Автобусом дісталася з Одеси до Орлівки, що на кордоні з Румунією там ходить пором. На нього чекала близько п’яти годин — морозної ночі під пронизливим вітром. Дуже боялася, що моя кішка перемерзне і захворіє. За себе чомусь менше турбувалася, хоча теж до кісток замерзла», — згадує про свою подорож Ганна.

У Бухаресті її зустріли з теплотою та надали кімнату, де вона прожила десять днів. Згодом вона переїхала до будинку інших людей із тієї компанії, де пробула ще місяць. А ще пізніше перемістилася в ЛГБТ-шелтер від організації Accept — вибрала саме це місце, оскільки сама є лесбійкою.

«Я намагалася знайти кімнату, яку можна було б винаймати, але виявилося, що здають житло тут лише на термін від року і більше, а для орендарів із тваринами мало варіантів. Але багатьом моїм знайомим вдалося знайти у Бухаресті житло в оренду чи безкоштовно — на вулиці ніхто не залишився», — каже Ганна.

Румуни дуже привітно ставляться до українців, каже Ганна. Звичайні люди вразили її доброзичливістю та бажанням допомогти: вони пропонують українцям безкоштовне житло, транспорт, речі та їжу. Коли Ганна зробила пост у фейсбук-групі для українців у Румунії про те, що її валіза порвалася, їй знайшли нову вже за чотири хвилини.

Ганна має можливість працювати віддалено на свого українського роботодавця і зізнається: дуже цьому рада, інакше, каже, «збожеволіла б». Свій фінансовий стан на момент переїзду до Румунії співрозмовниця НВ оцінила у 3 бали з 10. Каже, зарплата відчутно знизилася через війну. Щодо психологічного стану, то одразу після переїзду Ганна отримала психологічну допомогу онлайн, а пізніше знайшла у Бухаресті українську спеціалістку.

Британський принц Чарльз зустрічається з членами Червоного Хреста під час візиту до українського центру для біженців у Бухаресті, Румунія, 25 травня 2022 рік (Фото: Yui Mok/Pool via REUTERS)
Британський принц Чарльз зустрічається з членами Червоного Хреста під час візиту до українського центру для біженців у Бухаресті, Румунія, 25 травня 2022 рік / Фото: Yui Mok/Pool via REUTERS

«Тут мені особливо не вистачає відчуття дому, впевненості у завтрашньому дні. До того, як я заселилася в шелтер, не вистачало також можливості поговорити, тому що люди, у яких я жила, могли говорити тільки румунською або англійською. Бути одній у такий час дуже тяжко», — ділиться з НВ Ганна. Вона сподівається повернутися до України, як тільки це стане можливим. Сигналом для цього бачить гарантії відсутності авіаударів та ризиків опинитися в окупації — навіть якщо війна взагалі на той момент ще не закінчиться.

Валентина

Вдруге рятується від війни та Валентина, яка до 2014 року жила у Донецьку, а потім — у Києві. Жінка просить замінити своє ім'я на вигадане. 24 лютого 2022 року, коли почула постріли та сигнал повітряної тривоги, ухвалила рішення виїжджати з Києва разом із дочкою. Подібний досвід із Донецька підказував: краще виїхати першими, потім буде важче. Вже наступного дня її колишній чоловік придбав квиток на поїзд до Львова.

«Зібрали з собою найнеобхідніше: по одному комплекту одягу на весну та літо для мене та доньки. Пішки пішли на потяг, бо жили неподалік вокзалу. На вокзалі було дуже багато людей. Вже під час посадки провідник сказав, що цей поїзд евакуаційний, і ми забиратимемо всіх, хто є на пероні. Мій колишній чоловік теж вирішив їхати з нами до Львова — він був взагалі без речей із собою, лише бананка із його документами, — розповідає Валентина.

У купе вони втрьох зайняли місце на верхній полиці, також забрали трьох маленьких дітей, чиї батьки їхали стоячи в проході. Вагон, за словами Валентини, був настільки переповнений, що пройти в туалет можна було лише по чужих валізах. До Львова приїхали пізно вночі — якраз у комендантську годину, переночували в хостелі. Наступного ранку, о 5 годині, жінка з дочкою вже бігли в укриття, бо лунала сирена.

Кінцевою точкою у маршруті Валентини має стати Латвія — там, у місті Юрмала, живе її бойфренд. Вони планували з'їхатися, але хотіли зробити це влітку, бо Валентина чекала, доки її донька закінчить у Києві другий клас. Однак через війну реалізувати цей план довелося на кілька місяців раніше.

Дістатися Латвії вирішила через Польщу. До кордону авто довезли друзі з містечка Стрий Львівської області. З вікна електрички Валентина спостерігала величезний натовп — це були охочі виїхати до Польщі поїздом Львів — Перемишль: «Просто не передати скільки там було людей. Влізти в нього було неможливо. Знову паніка, люди все на нервах, кричать, було кілька бійок».

Автомобілі вишиковуються в чергу на дорозі до прикордонного переходу Шегині. Люди біжать до Польщі після того, як росія розпочала масовану воєнну операцію проти України. Україна, 27 лютого 2022 рік (Фото: REUTERS/Natalie Thomas)
Автомобілі вишиковуються в чергу на дорозі до прикордонного переходу Шегині. Люди біжать до Польщі після того, як росія розпочала масовану воєнну операцію проти України. Україна, 27 лютого 2022 рік / Фото: REUTERS/Natalie Thomas

Об одинадцятій вечора на авто дісталися кордону. Черга майже не рухалася. Спати в авто було неможливо — у салоні було шість людей. Валентина згадує, як всю ніч ходила між машинами та намагалася порахувати їхню кількість. Вранці, коли донька Валентини прокинулася, вони вирішили переходити кордон пішки — близько години йшли до української митниці. Дорогою бачили кинуті машини, чужі валізи, розкидані речі. Український кордон пройшли швидко, а ось на польському працював лише один прикордонник, тож процес йшов дуже повільно.

«Мами, діти — всі втомилися і змерзли. Не передати словами, як це було жахливо», — розповідає Валентина. На польському кордоні її підібрали знайомі волонтери, які возять гуманітарну допомогу, та підвезли до Риги. Подорож зайняла 10 годин. Тож Валентина з дочкою дісталися Юрмали вранці 27 лютого. У цей момент їхні друзі, які залишалися на українському кордоні у черзі, лише під'їжджали до української митниці.

Ставлення латвійців до ситуації в Україні є різним, каже співрозмовниця НВ. Більшість місцевих жителів допомагають українським переселенцям чим можуть. Друзі її бойфренда, каже, одразу привезли два пакети з речами для її доньки. Червоний Хрест видав канцелярію для дитини, продуктовий набір та побутову хімію. Проте співчувають українцям далеко не всі:

Однією дівчиною на автомобілі з українськими номерами розбили скло, кинули в салон петарду та пробили колеса. Я читала багато обурливих повідомлень у чатах, що українських дітей безкоштовно запрошують на майстер-класи. Мовляв, а що про місцевих дітей уже забули? — розповідає про місцеві настрої Валентина. — Те саме, коли приїжджим з України пропонують роботу, а місцевим — ні. Пенсіонери теж дуже розлютилися: виявилося, що в деяких пенсія лише 134 євро. Вони шоковані тим, що все життя працювали та отримують від держави такі гроші, тоді як переселенці нічого не роблять, але їм виплачують більше".

Своє фінансове становище Валентина оцінює у 3 бали за десятибальною шкалою: каже, не потягнула б витрати на себе та дитину в чужій країні, якби не мала бойфренда, який чекав на неї та розмістив їх із дочкою у себе вдома. У майбутньому жінка планує влаштуватися на роботу у Юрмалі.

«Тут відчуваю, що я в безпеці, але душа все одно болить за народ, за Україну, за військових, які віддають свої життя, за батьків, які залишились у Донецьку», — зізнається Валентина. Вона не планує повертатися жити в Україну, хіба що з'їздити по свої речі пізніше, коли для цього з’явиться можливість. І додає:

«Напевно, я ще до кінця не можу зрозуміти, хто я: переселенка, емігрантка, а може, вимушена емігрантка».

Ніна

Ще одна співрозмовниця НВ, Ніна Міщенко, разом із сином Андрієм 28 лютого 2022 року виїхала з Києва до Ірландії. З ними також була ще одна жінка, няня Андрія, зі своїм сином Євгеном. До кордону добиралися через Львів: на те, щоб доїхати звідти до Польщі, витратили двадцять годин, шість із яких стояли в черзі, а ще чотирнадцять у дорозі, тоді як у мирний час цей шлях могли б подолати за півтори години.

«Я жартую, що ті, хто разом пережив електричку Львів-Перемишль, можуть вважатися один одному рідними», — говорить Ніна Міщенко.

Діставшись Польщі, відпочила добу під Краковом. Потім попрямували поїздом до австрійського Відня, звідти — літак до Дубліна. До Ірландії приїхали 6 березня. Обрали цю країну, адже там мешкає рідна сестра Ніни.

«Спочатку ми жили у моєї сестри, але потім вона мала міняти житло, тому ми переїхали до ірландських друзів. Ірландці дуже щирі люди, вони активно допомагають українцям, — розповідає Ніна Міщенко. — Ми не брали з собою багато речей — їхали лише з двома рюкзаками. Але до другого житла перебиралися вже з великими валізами. Люди принесли одяг, купували нам їжу спочатку. Одна ірландка навіть пішла до польського магазину та купила малому кефір, гречку та інші продукти. Говорила, що допомогти нам велика честь для неї».

Учасники демонстрації #March4Peace у Дубліні, Ірландія, розгорнули український прапор, 8 травня 2022 року (Фото: via facebook)
Учасники демонстрації #March4Peace у Дубліні, Ірландія, розгорнули український прапор, 8 травня 2022 року / Фото: via facebook

Чоловік Ніни залишився в Києві — він доглядає чотирьох кішок і домашню змію на ім'я Шнурок. Син Андрій отримав Шнурка у подарунок на свій День народження у лютому, незадовго до початку повномасштабної війни. Чоловік Ніни змушений був шукати заморожених мишей, щоб прогодувати змію.

Ірландія — друга країна після Польщі, яка запросила українців до себе з початком повномасштабної війни — візи для українців скасували ще 25 лютого 2022-го.

«Вони максимально спростили бюрократію, тому лист про тимчасовий захист на рік видають в той самий день центрі підтримки українців. Об'єднали анкету про видачу податкового номера, а також заяву на видачу соцвиплат. Також спростили документи на отримання медичної картки, згідно з якою базові медичні послуги надаються безкоштовно», — розповідає про процедуру реєстрації Ніна Міщенко.

Розмір соціальних виплат для вимушених переселенців з України в Ірландії є найбільшим у всьому Євросоюзі, зазначає жінка. Найскладніше в Ірландії з житлом — через житлову кризу навіть самим ірландцям нелегко орендувати для себе квартиру або будинок. Спочатку українців, які прибували в країну, що рятувалися від війни, селили в готелі з триразовим харчуванням. Пізніше могли селити у спортзал, монастир чи хостел.

«Нині в Ірландії готуються до більш тривалого розселення українців до місцевих родин та інших приміщень. Але наскільки це затягнеться, поки що не ясно. Звичайні ірландці також беруть до себе українські сім'ї, але поки що це не централізований процес», — каже Ніна Міщенко.

Українську діаспору в Ірландії вона характеризує як дуже активну. Згадує центр Ukrainian Action in Ireland, який надає вимушеним переселенцям допомогу різного роду, та чат підтримки українців у Телеграмі, де допомагає як волонтер. Весь Дублін, каже Ніна Міщенко, завішаний українськими прапорами, а парад до Дня Святого Патрика розпочали зі ходи українок із соняшниками.

Як би я оцінила свій психологічний стан? Хвилями. Іноді хочеться не вилазити з-під ковдри, інколи ж навпаки, хочеться йти і зрушувати гори. Тобто стан трохи дивний. Спершу я плакала від того, як щиро допомагають нам усім. Зверталася до психотерапевта, з якою працювала до війни. Шукаю дитячого психолога для сина", — розповідає жінка в інтерв'ю НВ. Вона каже: сигналом, що можна повертатися, особисто для неї буде відкрите небо, коли над Україною знову літатимуть літаки. Але додому, додає вона, звичайно, дуже хочеться.

Розгубленість і порожнеча

На період дії в Україні воєнного стану чоловікам призовного віку, крім низки винятків, забороняється перетинати кордон. Саме тому більшість українок були змушені вирушати у далеку дорогу з мінімальним набором речей, вивозити дітей та свійських тварин, вистоювати ночі на кордонах та шукати притулку у чужих будинках. При цьому нерідко стикалися з критикою та засудженням своїх дій з боку знайомих або в соцмережах, що викликало почуття провини за свій вибір.

Колаж НВ
Фото: Колаж НВ

«Ці „битви“ спочатку можна було спостерігати, зокрема й у соціальних мережах. Але потім усе це трохи стихло — люди зрозуміли, що тут немає „правильних“ чи „неправильних“ рішень. Кожен зробив свій інтуїтивний вибір, і ті, хто вибрав варіант виїхати з країни з дітьми, не можуть вважатися зрадниками, бо вони не розв’язали цю війну. Вони нікого не зраджували. Коли ми переживаємо таку катастрофу, як війна, тут немає правил. Кожне рішення, яке дозволяє зберегти життя, є правильним», — каже в коментарі НВ психотерапевтка Марія Фабрічева.

З іншого боку, додає вона, почуття провини, що виникає у людей, вимушених залишити свої будинки через війну, може виглядати також як спроба на психологічному рівні залишитися пов’язаним зі своєю країною хоч чимось — хай навіть таким хворобливим. Психологиня пояснює: якщо ми не можемо бути в контакті з іншими через позитивні почуття та емоції, іноді ми вибираємо входити в такий контакт через негативні відчуття. Зокрема через комплекс провини.

З початком повномасштабного вторгнення люди виїжджали з України у дві хвилі. Перша — ті, що виїхали відразу в перші дні. Друга — люди, які вагалися і намагалися прийняти правильне рішення, звіряючи для себе всі «за» і «проти», каже психолог: «Більшість із цих людей їхали практично в порожнечу. Це політ у невідоме, зовсім не те саме, коли ти їдеш, наприклад, за кордон у заздалегідь заброньований готель.

Може виникнути ілюзія, що навіть якщо незнайомі між собою люди їхали з України разом, однією трасою, стояли в одній черзі на кордоні, а потім потрапили в одну країну, вони можуть легко сформувати там згуртовану спільноту. Але це не так. Внутрішня недовіра та страх заважають їм об'єднатися — принаймні спочатку.

«Вимушені переселенки часто стикаються з почуттям розгубленості. Це розгубленість на дитячому рівні: начебто ти не доросла жінка, а маленька дівчинка. При цьому перебуваєш у чужій країні та несеш відповідальність не лише за себе, а й, наприклад, за своїх дітей. Ти ніби внутрішньо знаєш, що десь тут „твої“. Але не можеш згрупуватися, бо всі, як і ти, такі ж розгублені. Спиратися можна тільки на себе, але сили це робити вже немає», — пояснює Марія Фабрічева.

Ще одна ілюзія — начебто постійний моніторинг новин дає можливість якось контролювати ситуацію. Саме тому люди, які знаходяться далеко від дому або планують їхати з України, можуть гортати стрічку новин цілодобово, від чого швидко втомлюються емоційно.

Коли період адаптації спливає, переселенці стикаються з іншим питанням: що робити далі? Це необхідність приймати рішення про подальше перебування у чужій країні, вивчати чужі правила та звичаї. У деяких людей можуть виникати труднощі, наприклад, щоб навчитися отримувати допомогу від інших — особливо якщо раніше з подібним досвідом ніколи не доводилося стикатися.

«Доводиться дозволяти собі звернутися до місцевої соцслужби, отримати статус того, хто потребує тимчасового захисту, отримати соціальні виплати, гуманітарну допомогу. Для когось це легко, а для когось серйозний перегляд на ціннісному рівні, це може викликати дискомфорт і сором», — коментує психотерапевтка.

Вона зазначає: слова, які ми вживаємо для позначення ситуації, відіграють важливу роль. Наприклад, коли ми використовуємо слово «втеча» і називаємо осіб, які виїхали за кордон, людьми, які «втекли від війни», це може викликати негативні асоціації. Начебто: «ганебно покинув поле бою», «утік». Саме слово «біженець» стає тригером і може провокувати появу відчуття провини, сорому.

«Почуття провини може породити в людини бажання якось покарати себе. Це деструктивні форми поведінки — люди починають „гризти себе“ через те, що нібито винні. Почуття сорому пов’язане з вигнанням. Ти ніби опиняєшся поза своєю звичною спільнотою», — каже Марія Фабрічева. Вона радить ставитися до вибору формулювань обережніше — наприклад, використовувати вираз «люди, які рятуються від війни» замість «тікають від війни». А замість слова «біженці» — «особи, які потребують тимчасового захисту».

Підводні камені

Рятуючись від війни, жінки опиняються в чужих країнах часто віч-на-віч зі своїми проблемами. І шукаючи допомоги від сторонніх, можуть потрапити в реальну небезпеку. Міжнародна правозахисна організація Amnesty International повідомляє про випадки сексуального насильства та домагань, від яких страждають українки, шукаючи порятунку у чужих будинках у Польщі. Йдеться також і про те, що на польських вокзалах до жінок та дітей, які прибувають з України, можуть підходити люди, які агресивно пропонують свою допомогу: транспорт, житло тощо, за що просять переселенців віддати їм паспорти.

«Нам відомо, що поліція Вроцлава заарештувала 49-річного поляка, який, ймовірно, вчинив сексуальне насильство над українською жінкою. Він запропонував зупинитись у його квартирі. Польські правозахисники також отримують повідомлення про інші випадки сексуального насильства, які залишаються конфіденційними. Є випадки, коли у румунському прикордонному місті чоловіки пропонували саме і лише жінкам безплатний транспорт», — розповідає прес-секретарка Amnesty International Україна Катерина Мітєва.

Колаж НВ
Фото: Колаж НВ

Діти — найбільш незахищена категорія, про яку слід дбати з особливою увагою, додає співрозмовниця. Як приклад наводить випадок, коли одинадцятирічна дівчинка подорожувала зі своїм дядьком, але його зупинили на кордоні, тому далі дитина була змушена їхати сама. Вона згадує й інші випадки з Польщі:

«Наші колеги з Homo Fabe повідомили у поліцію, що жінка підходила до жінок та дітей, які прибувають на залізничний вокзал Любліна. Пропонувала їм гроші, якщо вони віддадуть свої паспорти. Співробітники цієї організації також спостерігали, як чоловіки в Любліні агресивно пропонували жінкам, які приїжджають із України, транспорт та житло».

Про те, що такі злочинці можуть працювати під виглядом волонтерів, говорять у поліції. Торговці людьми полюють здебільшого на жінок та дівчат, які вимушено переїжджають до іншої країни, і тих, хто опинився у складних життєвих обставинах, розповіла в інтерв'ю НВ заступниця міністра внутрішніх справ Катерина Павліченко. Вона застерегла:

«Вони поводяться як професійні психологи, це можуть бути як чоловіки, так і жінки. На жаль, єдиного портрета нема. Лиходії часто видають себе за волонтерів, таким чином викликають довіру в інших. Тому зараз особливо важливо бути обізнаними та обережними, щоб не потрапити у пастку торговця людьми».

«Коли ми із сестрою та донькою перейшли кордон в Ужгороді, почали шукати чоловіка, з яким домовилися, щоб він довіз нас у Кошице. До нас підійшов радісний хлопець, який намагався жартувати. Він сказав, що ми шукаємо його і вмовляв поїхати з ним до Варшави. Ми чітко сказали, що нам не туди, але він умовляв і умовляв. Відчепився, тільки коли я брутально відповіла йому. Ми провели на ногах 14 годин, переходячи кордон. Добре, що я змогла зорієнтуватись. А будь то молоді та наївні дівчата?», — розповідає в коментарях НВ жінка, яка просить не називати своє ім'я з міркувань безпеки.

З розмов із жінками, які тимчасово проживають у чужих сім'ях за кордоном, НВ також стало відомо й про інші ситуації. Наприклад, одна із співрозмовниць розповіла про те, що чоловік, який надав їй житло в Празі, у групах для переселенців з України пропонував дівчатам можливість переночувати під його дахом в обмін на секс.

На підвищенні ризиків потрапити в ситуацію торгівлі людьми також наголошують й у інших міжнародних організаціях, зокрема в ОБСЄ, де давно досліджують цю тему.

«Безпрецедентна кількість людей рятувалася від збройного конфлікту в Україні та попрямувала на захід. Ризики експлуатації цих людей високі. Багато хто з них — уразливі жінки та діти. Ці дві групи становлять більшість уже ідентифікованих жертв торгівлі людьми», — зазначає Надія Кондибіна, національна спеціалістка з протидії торгівлі людьми, Координаторка проєктів ОБСЄ в Україні. Вербувальники, як і раніше, користувалися міграційними потоками біженців для того, щоб шукати найуразливіші місця у жінок, змушених виїжджати з власних будинків. Зокрема — психологічні травми, або брак фінансових ресурсів, відсутність житла та систем підтримки.

Ще один ризик для українок, які тимчасово проживають за кордоном, пов’язаний із процесом реєстрації та отриманням соціальних виплат. Незважаючи на те, що господарі, які погодилися дати притулок у себе вимушеним переселенцям з України, часто готові у всьому їм допомагати, трапляються й ті, хто поводиться інакше. З такою історією зіткнулася Марина, яка виїхала до Німеччини.

«Схема була такою: дати притулок — зробити вигляд, що дуже хочуть допомогти, дати договір на підпис нібито для соціальної служби, при цьому вказавши досить високу ціну, щоб держава не підтвердила оплату кімнати — пообіцяти, що все буде ок, і не подати договір взагалі. Потім дочекатися оформлення, реєстрації та отримання грошей на їжу та базові потреби, сказати, що ці гроші включають і оренду, яка, нагадаю, величезна. І приходити вимагати з нас гроші, мотивуючи це тим, що ми підписали договір», — пояснює ситуацію Марина. Вийти з неї жінці вдалося завдяки тому, що знайшла українського юриста. Той на волонтерських умовах допоміг їй розібратися з несумлінним орендодавцем.

Ризики експлуатації поширюються і на віртуальний простір. По-перше, багато українців використовують соціальні мережі для пошуку допомоги та підтримки, таким чином розкриваючи важливу інформацію про своє місцезнаходження та складну ситуацію — це може бути використане проти них. В ОБСЄ кажуть, що вже знають про такі випадки. Акцентують увагу і на тому, що останнім часом значно змінилася бізнес-модель торгівлі людьми в Інтернеті. Вплинув на це зокрема підвищений попит на український контент порнографічного характеру.

«Глобальний пошуковий трафік показує, що запит „українське порно“ зріс на 600% з початку війни, тоді як пошукові запити про „український ескорт“ зросли на 200%. Ці дані підтверджують різкий попит на сексуальний доступ до українських жінок, і це буде сильним стимулом для торговців людьми вербувати та експлуатувати українок у великих масштабах», — застерігають в ОБСЄ.

Про небезпеку потрапити до сексуального рабства або стати жертвою торгівлі людьми попереджають і у Міністерстві соціальної політики України. Там підготували спеціальну пам’ятку для осіб, які вимушено виїжджають за кордон у зв’язку з війною. Фахівці радять не сідати в чуже авто поодинці, а пересуватися групами, ні в якому разі не віддавати стороннім особам свої документи і завжди тримати їх при собі, мати копії паспорта та інших документів, проживати лише у зареєстрованих місцях — хостелах чи готелях, не залишати дітей без нагляду та підтримувати зв’язок із близькими, попередньо інформуючи їх про свій маршрут.

Якщо ви потребуєте допомоги або професійної консультації, ви можете отримати її, звернувшись до таких установ:

  • Гаряча лінія емоційної підтримки Міжнародної організації з міграції: 0−800−211−444
  • Національна гаряча лінія з протидії торгівлі людьми, запобігання та протидії насильству за ознакою статі: 1547 мобільного)
  • Лінія екстреної допомоги у Євросоюзі: 112 (з мобільного)
  • Міжнародна громадська організація А21 з питань протидії торгівлі людьми: +38 044 338 338 1, info.ua@A21.org
  • Ла Страда, La Strada International — доступні онлайн консультації через месенджер фейсбук @lastradaukraine, Telegram: @NHL116123), також телефон 0 800 500 335 (з мобільного або стаціонарного) або 116 123 (з мобільного)
  • Департамент боротьби зі злочинами, пов’язаними з торгівлею людьми Національної поліції України: +38(0800) 500−202
  • Укрбюро Інтерполу: +38(044) 256−12−53

Матеріал випущений у рамках проєкту Women Investigative Journalists Network за сприяння IMS, RPDI, Studio Monitore, Media Initiatives Center, Centrul de Investigatii Journalistice.

Приєднуйтесь до нас у соцмережах Facebook, Telegram та Instagram.

poster
Сьогодні в Україні з Андрієм Смирновим

Дайджест новин від відповідального редактора журналу НВ

Розсилка відправляється з понеділка по п'ятницю

Показати ще новини
Радіо НВ
X