«Кадиров дає за мою голову $500 тис». Командир тюркського батальйону — про бої за Україну, мобіків-мусульман і переслідування на батьківщині

21 січня, 09:20
Ексклюзив NV
Колишній барбер із Киргизстану 33-річний Алмаз Кудабек створив та очолив перший батальйон тюркських народів Туран, який воює на боці України (Фото:Хочу жити)

Колишній барбер із Киргизстану 33-річний Алмаз Кудабек створив та очолив перший батальйон тюркських народів Туран, який воює на боці України (Фото:Хочу жити)

Алмаз Кудабек, командир батальйону тюркомовних народів Туран, — про те, що мотивує казахів, киргизів, азербайджанців, турків, татар та китайських уйгурів воювати за Україну.

З початку повномасштабного російського вторгнення тисячі іноземних громадян з усього світу не словом, а справою зголосилися допомогти українцям відстояти свою свободу. Сьогодні бійці з 55 країн воюють за Україну як у складі ініційованого президентом Зеленським Інтернаціонального легіону, так і у лавах добровольчих батальйонів. За рік війни український фронт поповнився досвідченими грузинськими, американськими, британськими, чеченськими та білоруськими легіонерами. А кілька місяців тому з’явився ще й перший батальйон тюркомовних народів Туран, до якого увійшли казахи, киргизи, азербайджанці, турки, татари та навіть китайські уйгури.

Відео дня

NV записав інтерв'ю з командиром Турану 33-річним уродженцем Киргизстану Алмазом Кудабеком, і ось що він розповів.

Як ви опинилися в Україні?

До 2021 року я знав, що є така країна як Україна, і це, мабуть, усе. За професією я барбер, займаюся цим з 17 років, і на батьківщині я мав свій барбершоп, який довелося закрити через фінансові труднощі. Тоді один український друг запропонував мені відкрити салон у Києві. Я вирішив приїхати сюди, попрацювати якийсь час за наймом, щоб зрозуміти місцевий ринок. Так я опинився в Києві та лишився тут жити.

Як ви змінили ножиці на автомат?

Як і всі, прокинувся 24 лютого від вибухів. Почалася паніка, я допомагав сусідам знайти безпечне місце, супроводжував їх у бункери та метро. Я не зміг просто виїхати, спостерігаючи стан цих людей — тих, хто весь час ставився до мене добродушно, допомагав із житлом та робочими інструментами. Тут в Україні живуть добрі люди, і я вирішив захищати її.

Майже одразу почав шукати батальйони для іноземців, дізнався, що такий є у Львові і зірвався туди. Мене не взяли, бо маю паспорт Киргизстану, який перебуває в ОДКБ. Мені сказали, що в іноземному батальйоні можуть брати участь люди із Євросоюзу чи США. Я обійшов багато військкоматів, але мені так само відмовляли. У результаті знайшов один добровольчий батальйон, де мені сказали прямо: «Якщо хочеш воювати — ти маєш себе забезпечувати». Так я повернувся до Києва і 28 лютого вже стояв на позиціях.

Чи мали раніше бойовий досвід і який здобули в Україні?

- До цього бойовий досвід я мав умовний — я займався страйкболом, ходив до тиру. Коли Таджикистан напав на Киргизстан у 2021 році, я вперше взяв до рук автомат.

А тепер в Україні після роботи в Київській області та звільнення передмість я поїхав до Миколаєва, а потім до Сєвєродонецька. Кожен бій тут був важким, тому що кожної миті ти ризикуєш втратити своє життя. Але все одно згадую перший страх під час боїв за Гостомель, коли п’ять годин поспіль накривало обстрілами. Тоді я думав, що по-любому помру, подумки прощався із рідними. Але потім швидко зібрався, і в моїх очах усі по той бік, включаючи моїх співвітчизників, стали ворогами, яких треба знищувати.

Як реагують у вас на батьківщині на те, що ви воюєте за Україну? Чи виникають через це проблеми?

poster
Дайджест головних новин
Безкоштовна email-розсилка лише відбірних матеріалів від редакторів NV
Розсилка відправляється з понеділка по п'ятницю

- Виникають, через них навесні мені довелося залишити батальйон. У мене велика аудиторія в соцмережах, і я почав ділитися інформацією про те, що відбувається в Україні та які нелюдські речі творять тут росіяни. Наприклад, коли ми евакуювали мешканців Київської області, я своїми вухами чув від батьків, як вони три дні тримали доньку в колодязі, щоби захистити від кадировців. Тоді я грубо звернувся до Кадирова в Instagram, у відповідь на що він призначив $50 тис. за мою голову. А коли я очолив Туран, її вартість зросла до $500 тис.

У квітні вдома на мене відкрили кримінальне провадження і почали жахати мою родину в Киргизстані. Щоб їх вивезти, я анулював шлюб, записав сина на прізвище дружини і лише у такий спосіб за допомогою добрих людей доправив родину до Варшави. Я виїхав до них, і вже вночі на мене напали кадировці, побили та змусили записати відео з вибаченнями. Поки вони налаштовували камеру, мені дивом вдалося втекти просто до рук польської поліції. У її супроводі зібрав родину та поїхав на кордон з Україною. Пам’ятаю, прикордонники довго сміялися, коли я сказав, що мені безпечніше бути тут.

Повернутися додому я тепер не можу: у РФ на мене фактично чекає смертна кара, у Киргизстані — довічне позбавлення волі. Спецслужби все ще допитують моїх друзів, просять умовити мене здатися, мовляв, «українці невдячні, вони кинуть і депортують».

Але я вирішив йти до кінця: почав обдзвонювати знайомих із пропозицією створити батальйон, і дуже скоро я мав цілий список охочих.

Розкажіть про ваш батальйон Туран: наскільки він великий, люди яких національностей увійшли до нього, як набираєте новачків та що мотивує тюркські народи воювати за Україну?

Нині в Турані близько 600 осіб шести різних національностей. Насамперед нас об'єднує ненависть до кремлівської влади, по-друге — мова. Ми розуміємо один одного без перекладачів, в незалежності від того, чи то буде киргиз, азербайджанець, турок, китайський уйгур, татарин чи казах. Ми всі різні тюркські народи та пишаємось тим, що об'єднані однією ідеологією.

Туран частково сформований із бійців інших підрозділів ЗСУ, а частково з тих, хто раніше не служив, але мешкає на території України. Це люди, які, як і я, шукали можливості воювати, але опустили руки і почали займатися своїми справами. Тепер вони довідалися про Турану і завалили листами. Більшість пишуть мені прямо у соцмережах чи на моєму Telegram-каналі.

Сьогодні батальйон Туран налічує 600 бійців – представників шести тюркських народів (Фото: DR)
Сьогодні батальйон Туран налічує 600 бійців – представників шести тюркських народів / Фото: DR

Серед тих, хто хоче воювати дуже багато азербайджанців, які через Карабахську війну ненавидять росіян. Також до нас хочуть потрапити дуже багато китайських уйгурів, тому що не з чуток знають про прагнення РФ розширюватися. Виявляють величезне бажання також казахи, калмики, якути, татари.

Молоді серед них майже немає, пишуть в основному люди, які знають історію і бачили на власні очі, хто такі росіяни. Вони знають, куди йдуть і навіщо.

Зараз ми працюємо тільки з тими, хто наразі вже перебуває в країні. Для решти я намагаюся домогтися коридору, щоб завести їх в Україну. Усі охочі проходять ретельну перевірку моральну, фізичну та головне — перевірку безпеки, бо я особисто за них відповідаю.

У якому статусі зараз перебуває батальйон Туран, у яких боях бере участь і хто вас забезпечує?

Формально ми знаходимося у складі ЗСУ, але в нас все одно добробат, а отже, жодних зарплат не передбачається. Тому зараз нас забезпечує весь тюркський світ — хтось надішле машину, хтось дрони, хтось закупить форму, а хтось просто донатить.

Зовсім молодих бійців відправляємо на навчання, решта займає зараз позиції за найгарячішими напрямками — Херсон, Бахмут, Запоріжжя. Наші бійці також виконують багато диверсійних завдань на території ворога. Кожен день для них — це величезний ризик, адже кожен може або там бути викритим, або тут померти в бою.

Тож хотілося б, щоб бійці були ще й юридично захищені, бо поки що будь-якої миті нас можуть депортувати. А отже, потрібні офіційні документи або хоча б військовий квиток.

Чи ви стикалися в боях зі своїми співвітчизниками? Як дивитесь на їхню участь у цій війні?

У нас, у мусульман, своя міцна спільнота. І для нас той, хто захищає інтереси Кремля, бере зброю до рук та йде вбивати українців, автоматично відмовляється від своєї релігії. Тобто на полі бою для нас немає жодних мусульман, для нас вони такі самі «чмобікі», як і російська армія.

Розмовляючи з полоненими, ми чуємо два мотиви — одним пообіцяли гроші, інших обдурили. Останнім обіцяють роботу в Маріуполі на будівництві, а насправді на місці вже забирають до армії або змушують копати окопи. Таке вербування провертають по всьому Киргизстану та Казахстану.

Як бачите подальший хід російсько-української війни і який ваш особистий план?

Перемога за Україною, це по-любому. Але впевнений, що найближчий рік війна продовжуватиметься. Вже не за горами нова мобілізація, адже попередні 300 тис. «чмобіків» закінчились. Цю фазу війни Росія програла, але Україні треба готуватися до нової хвилі та відповідно до нової атаки. Ми готові вистояти з Україною весь шлях до переможного кінця.

Про себе скажу, що навіть якщо Україна з якихось причин не надасть мені тимчасового притулку, я отримаю його в іншому місці і зберу війська для боротьби з кремлівським режимом. Я не заспокоюся, доки він є.

poster
Сьогодні в Україні з Андрієм Смирновим

Дайджест новин від відповідального редактора журналу NV

Розсилка відправляється з понеділка по п'ятницю

Показати ще новини
Радіо NV
X