Молодь не буде знати російську. Як українці вирішили мовне питання і що буде після перемоги — аналіз NV
На думку мовознавців, уже за 20 років в Україні виросте нове покоління громадян, не знайомих із російською мовою взагалі (Фото:Dimitar DILKOFF / AFP via EastNews)
Рік війни став поворотним у мовному питанні — більше половини співгромадян, оголосивши бойкот мові окупанта, тепер спілкуються українською. Лінгвісти та соціологи впевнені: це потужний крок до повної українізації населення у майбутньому
«Я для себе придумав таку тезу: Путін захищає російськомовних українців, а якщо їх не буде — то і захищати буде нікого», — наводить аргументи на користь повного переходу на рідну мову бізнесмен Всеволод Кожемяко.
Народжений у Полтаві, усі свої свідомі 50 років він спілкувався російською. Винятком були тільки діти Кожемяка, яких після 2014-го він із дружиною вирішили виховувати в україномовному середовищі.
Для самого ж бізнесмена все змінилось у лютому 2022-го, після повномасштабного російського вторгнення — тепер Кожемяко командує добровольчим батальйоном Хартія і спілкується виключно українською.
Він упевнений: аби пришвидшити процес переходу, на всіх напрямах життя треба створити примусове мовне середовище, а тому на українську він перевів усі інтерфейси та гаджети, видалив російську розкладку з клавіатури та переклав усі контакти у телефонній книзі. Навіть зі своїми російськомовними батьками Кожемяко тепер спілкується українською.
«Я зрозумів, що це дуже потужний важіль у патріотичному вихованні, відмежуванні від РФ та позбавленні комплексів», — пояснює він.
Так само, як Кожемяко, вважають сьогодні мільйони українців не тільки в межах країни, але й по всьому світу. Наприклад, українська стала трендом року на безкоштовній онлайн-платформі для вивчення мов Duolingo — там до курсу солов'їної долучилися 1,3 млн користувачів із різних куточків планети. У той самий час в Україні, за даними Соціологічної групи Рейтинг, із початку війни 41% російськомовних і двомовних співвітчизників почали частіше говорити українською, з них 24% — роблять це постійно.
Соціологи впевнені: саме повномасштабна війна дала потужний поштовх для розвитку мови й остаточного вирішення мовного питання в країні на користь української. «Зараз усе, що російське — то небезпека, — пояснює Маріанна Ткалич, директорка дослідницької лабораторії Рейтинг Лаб. — Ця мова як червона ганчірка, і люди намагаються її позбутися, переходять на українську, аби відсіювати не своїх і визначити ворога. Простий приклад із життя — навіть чати сусідів перейшли на українську».
З експерткою погоджується мовознавець Олександр Авраменко: попит на українську мову зараз шалений, а на хвилі патріотизму країна впевнено рухається по шляху до тотальної українізації пришвидшеними темпами, вважає він.
«Росія зараз робила все, щоб переважна більшість переоцінили бачення ролі української мови в своєму житті, — розмірковує Авраменко. — Важко сказати, чи будуть усі 100% українців говорити українською після перемоги, але тенденція до цього є». І додає, що це може статися вже за 20 років, коли в країні виросте нове покоління громадян, не знайомих із російською мовою взагалі.
ПРАВО НА ПОМИЛКУ
Без перебільшень, минулий рік став справжнім ренесансом української мови — її використання у публічному просторі стало абсолютним, а в побуті великих міст зростає з кожним днем: за даними Рейтингу, сьогодні більше половини українців розмовляють удома українською, раніше таких було менше половини.
Потяг до рідної мови під час жорстокої загарбницької війни часто стає для багатьох питанням принципу. До того ж, пояснює Ткалич, в українській мові нема розділення на «русский» и «российский», є тільки «російська», і вона зустрічає шалений внутрішній супротив.
Так, наприклад, 30-річна комунікаційниця Альона Бабко, яка народилась на Донеччині у російськомовній родині, на спілкування рідною перейшла лише у травні минулого року. «Через роботу українською я завжди писала краще, але навичок говорити в побуті ніколи не було, — зізнається Бабко. — У перші місяці війни я була тою людиною, яка намагалася довести, що розмови російською — не проблема. Але поступово з тим, як розвивалася війна, я не змогла знайти для себе відповіді, чому я так тримаюся за цю російську».
Якийсь час Бабко спілкувалася у двомовному форматі, доки не зрозуміла, що треба остаточно визначитися. Вибір був зроблений на користь рідної, а російську лишила лише для деяких родичів, для яких, за словами Бабко, питання мови залишається болючим.
«Моя українська зараз не є ідеальною, але я не вважаю, що це проблема. Якщо є русизми — бог із ним, — зважує комунікаційниця. — Потрібен досвід, бо якщо ти 30 років розмовляв однією мовою, то неможливо одразу переключитись на літературну».
Приблизно так само розмірковує і Кожемяко, який зізнається, що часом користується перекладачем і гуглить нові слова для щоденного вжитку. Але ніяковості з цього приводу не відчуває й іншим не радить: «Треба кидати те жеманство про „не таку мову“. А як вона стане „такою“? Методом Ілони Давидової — прокинешся вранці, пізнаєш мову і пішов щебетати? Ні, мова — це практика».
На цей випадок у бізнесмена, лінгвіста за освітою, є ефективний спосіб вивчення — так зване «дрилювання», тобто багаторазове повторення. «Наприклад: їдемо з побратимами на завдання, я хочу сказати, що нам треба на „опушку“, але не знаю, як то буде українською, — ділиться лайфхаком Кожемяко. — Одразу дивлюсь у словнику, що треба нам на „узлісся“, а потім кілька днів не припиняю це вставляти в розмови. Так і запам’ятовуємо».
Мовознавець Авраменко такі методи підтримує. За його досвідом, помилки зі старту робить більша частина новонавернених україномовних співвітчизників. Найчастіше вони проходять через так зване «акання» та калькування, тобто прямий переклад з російської на українську.
«Наприклад, „приймати участь“ замість „брати участь“, чи „приймати міри“ замість „вживати заходів“, — пояснює експерт. — Це типові маркери того, що людина або перекладає, або тільки но переходить з російської на українську».
Але це нормальний етап трансформації, наполягає лінгвіст, і головне тут не лінуватися, більше читати та вдосконалювати мовний апарат.
Цим активно зараз і займається Кожемяко, який розуміє, що йому знадобиться приблизно рік старанної роботи над мовою, аби інтегрувати у неї фірмові жарти й напрацювати власний вокабулярій прикольних, уже українських, слівець.
«В українській мові є такі потужні слова, що навіть якщо не знаєш переклад, то все одно зрозумієш, про що вони, — із захопленням ділиться бізнесмен. — Наприклад, „бовдур“ і „телепень“ — дуже круті».
МОВА ПЕРЕМОЖЦІВ
Мова зараз — це головний культурний кордон співвітчизників усіх поколінь, навіть тих, які до 2022-го ще пручались українізації, стверджують експерти. Наприклад, Альона Бабко розповідає, що досі надихається своєю тітонькою з Донеччини, яка у свої 60+ років заговорила українською. «Я нещодавно від неї почула, що їй просто незручно говорити російською в публічних місцях, і це дуже класно, — радіє Бабко. — Це означає, що наші наративи і наша інформаційна політика в цьому напрямку працюють».
Соціологи погоджуються: сьогодні використання російської мови дорівнює репутаційним втратам. Це породжує вже внутрішню культуру самообмеження, яка разом з усуненням російського контенту з культурного, викладацького і навчального процесів призведе до збільшення кількості україномовних співвітчизників у майбутньому.
«Раніше українці любили мову, але не користувались нею. З часом ця прогалина буде скорочуватися, — пояснює Ткалич. — Потроху приходить покоління, яке вже не буде знати російську — це люди, які вже зараз закінчують школу».
Авраменко, як автор навчальних посібників, зі свого боку також звітує про шалений попит на вивчення української. «Суспільство навіть в умовах війни вкладає чималі матеріальні ресурси в українську мову, — ділиться спостереженнями експерт. — Зросли замовлення майстер-класів, вебінарів і курсів — великі корпорації-монстри хочуть, щоб їхні колективи вивчали українську. Бізнес — це економіка, що рухає країну і інвестує в мову».
До того ж, продовжує Авраменко, українську як тренд підхоплює світ: наприклад, нові популярні серіали на Netflix на кшталт Венздей та Емілі в Парижі в українському перекладі тепер з’являються в день прем'єри, а не як раніше — згодом.
Соціологи впевнені, що після закінчення війни цей внутрішній психологічний статус мови, уже як мови переможців, підвищиться ще більше разом із самооцінкою українців. Про це вже зараз свідчить соціологія: за останніми опитуваннями Рейтингу, серед співвітчизників значно зросла віра в країну й думка про те, що все рухається у правильному напрямку.
«Це опосередковано свідчить про те, що буде стійка тенденція і щодо мови, — підкреслює Ткалич. — Бо якщо є гордість стосовно країни, то зрозуміло, що мова цієї країни буде одною з головних цінностей».
