Чорновол та її Стугна. Як нищить ворогів і мріє про Крим колишня депутатка ВР, яка стала офіцером та озброїлась ПТРК — інтерв'ю НВ

20 липня, 19:07
Ексклюзив НВ
Ексдепутатка Тетяна Чорновол нищить ворожі танки (Фото:Олександр Медведєв / НВ)

Ексдепутатка Тетяна Чорновол нищить ворожі танки (Фото:Олександр Медведєв / НВ)

Тетяна Чорновол, офіцер і екснардеп, розповідає про перші страхи війни, підбиті танки, ставлення до жінки на війні та абрикоси

З Тетяною Чорновол, колишнім народним депутатом і ексжурналісткою, НВ зустрічається під час її кількаденного перепочинку від фронту. До Києва вона приїхала із маленьким цуценям, якого знайшла у деокупованому селі на півдні України, де зараз і служить. Собаку символічно назвала Крим.

Відео дня

За кілька тижнів до початку повномасштабного наступу росіян Чорновол навчилася користуватися Стугною — протитанковим ракетним комплексом (ПТРК) українського виробництва. З ним вона брала участь у обороні Києва і до цього часу працює саме із цією зброєю, — тепер на півдні, ставши командиром ПТРК.

У минулому Чорновол — учасниця майже усіх знакових вуличних подій сучасної історії країни — від акції УНА-УНСО та Україна без Кучми до обох Майданів.

У 2020 році Державне бюро розслідування (ДБР) висунуло Чорновол підозру в умисному вбивстві працівника офісу Партії регіонів під час революції гідності 2014-го. Але зараз розгляд справи, за словами військової ЗСУ, відкладений «на після війни». Вона ж так далеко плани не будує, а продовжує службу.

У розмові з НВ Чорновол розповідає про особливості використання Стугни, перспективи деокупації півдня і свою мрію відпочити після війни у Криму.

— Як ти навчилася працювати зі Стугною?

— Я знала, що таке Стугна. Я знала, що Росія готує напад на Україну. Я в цьому завжди була обізнана. Коли я ходила на ефіри і говорила про це, мене намагалися виставити «городской сумасшедшей». Я говорила, що Росія нам ніколи не була братами, вони готують наступ на нас. Також дуже багато на ефірах говорила про концентрацію танків на українських кордонах і говорила, що нам дуже потрібні Стугни. Бо я з цими Стугнами як з дитятками — з 2015 року. Шукала гроші, бо я знала, що це дуже ефективна зброя проти танків. І вже в часи Зеленського, буквально на кожному ефірі, я постійно повторювала одне і те саме: влада, дай гроші на Стугни, влада, дай гроші на ракети, влада, дай гроші на Нептуни [вітчизняні протикорабельні ракети]. Тобі що, шкода не покласти 10 км доріг, але забезпечити захист усього Чорноморського узбережжя?

Стугна — це розрахунок, який може сховатися за горбком, за березою, за кущем, в засідці, чекати танк. Танк приїде, цей розрахунок відпрацює, танк спалиться. Навіть якщо будуть два танки, другий танк не зможе дати відповідь [по Стугні], тому що для нього це те саме, що стріляти по горобцях. Тобто, люди просто втечуть. Треба спалили один танк, а від другого вони просто втечуть.

Але це означає, що у нас повинно бути так багато установок, щоб їх можна було кидати. Тобто ми повинні забезпечувати фактично нашу армію такою кількостю установок Стугни, скільки Росія поставила танків. Тоді ми точно будемо знати, що у нас цей напрямок ПТРК [протитанкового ракетного комплексу] заповнений. І про ракети те саме. Треба більше ракет. Не такі це великі гроші, порівнюючи з Великим будівництвом.

Я, чесно кажучи, не вірила в повномасштабну війну, не думала, що Путін почне бомбити наші міста. І я не вірила, що він буде наступати з усіх сторін. Але я від початку говорила, що буде наступ на Київ. Тому я до цього намагалася готуватися: почала шукати, як же закінчити курси на Стугну. До речі, найцікавіше: кликала на них своїх друзів. Але більшість друзів казали: та нащо воно нам потрібно, це якась дурниця. Я переконувала, що це класна зброя. А мені казали: та нє, ми з автоматами будемо по лісах, якщо що і танки зупиняти. Вийшло так, що зі свого середовища я одна на ці курси пішла.

— Це коли було?

— Це було за два тижні до війни. КБ [конструкторське бюро] Луч очікувало війну, чому провели ці курси. Солом’янська тероборона дала з десяток сержантів на курси, я пішла з ними. КБ Луч нас навчило. Олег Коростельов [гендиректор КБ Луч] займав ту позицію, що якщо буде наступ на Київ, от ось він навчив 10-х людей, дасть їм експортні Стугни, які лежать на КБ Луч, і дасть можливість взяти ракети. Це все робилося офіційно. Я пройшла курси Стугни, далі я повинна була підписати контракт і на мене, як на контрактника, вже був підписаний договір на зберігання ракет. Встигла підписати контракт у переддень війни. І цей договір на мене став вже дійсним. Я вже мала право приїхати на склад і взяти ракети.

Тетяна Чорновол знайшла у деокупованому селі на півдні маленьке цуценя і назвала його Крим (Фото: Олександр Медведєв / НВ)
Тетяна Чорновол знайшла у деокупованому селі на півдні маленьке цуценя і назвала його Крим / Фото: Олександр Медведєв / НВ

Поки закінчувала курси Стугни, шукала позицію, де цю Стугну поставити. Це усе було отак. Я вранці їду, шукаю позицію, потім їду на медкомісію щось там здавати, ввечері вже темніє, я ходжу по лісу і шукаю якісь галявини. Це ж зима, воно темніє рано. Тобто, це відбувалося фактично отаким чином.

23-го ввечері от щось мені не давало просто лягти спати. Я хапаю свою улюблену чіхуахуа під пахву і їду до своєї подружки на інший бік Києва, щоб бути поближче до складів. Приїжджаю і кажу — ось тобі чіхуахуа, я не знаю чи переживемо ми цю ніч нормально, але я прошу в тебе переночувати, бо раптом що. О 01.00 лягла спати, а о 4-й ранку мені дзвонить і будить Пашинський [Сергій Пашинський — екснардеп ВР]. Він каже: «Ну, що, Таню, почалося, вперед».

Я в машину і ще встигла перед заторами поїхати на склад. О 7-й годині ранку я була з вантажем Стугн, які привезла на своєму електромобілі у Нові Петрівці, готова зупиняти ворога. Оце називається неофіційна мобілізація.

Але скажу одразу — героями ми не стали. Нам не вдалося підбити жодного танку на цих підступах до Києва. Не так це все просто, щоб ви розуміли. Знову таки лісиста місцевість, новачки, які ніколи до цього не стріляли. Проблема в тому, що мінявся фронт, ті позиції, які підготувала, раптом командуванням були зняті. Тут ніч, вночі нічого не видно, потрапили під удар. Але героями стали інші. Усе таки встигла підтягнутися 72-а окрема механізована бригада імені Чорних запорожців. Вона встала і не пустила ворога. Мені дуже прикро, що станцію Героїв Дніпра не назвали Героїв бригади Чорних запорожців. 72-а захистила Київ, у першу чергу вона. Ми можемо говорити про тероборону, ми можемо говорити про якихось партизан зі Стугнами, але усе це розмови. А от вони зупинили ворога.

— Вже 5 місяців триває повномасштабний наступ. Курси курсами, але ти здобувала на практиці досвід роботи зі Стугною. Розкажи, як за цей час вона себе проявила?

— Насправді, коли ти дивишся на картинки, здається — це просто якась фантастична зброя. Тільки б тобі Стугну і всі танки твої. Насправді, як у кожної зброї, є свої нюанси використання. Вона не легка, вона насправді важка. Оператор з досвідом — бог, оператор без досвіду — це проблема. У мене перша ракета запалила берізку. Бо я не знала, що ракета не пролітає легке гілля, якщо це гілля на першому плані. А далі у мене інша була проблема. Позаяк моя перша ракета спалилася на берізці, я отримала цей негативний досвід, я дуже боялася вже берізок. Я вже не розуміла, що насправді, якщо берізки перед ціллю стоять, то ракета легко їх проходить. Мені так боляче, стільки цілей бачила за берізками, чому не стріляла? Отакі всякі речі. У нас вони отримувалися на такому досвіді: стріляв — попав, стріляв — не попав. За таких умов попав, за таких не попав. Шкода, що я не отримувала цей досвід раніше. Насправді, це все не просто.

— За ці 5 місяців ми вчимося використовувати зброю, але росіяни теж вчаться нам протистояти. Чи змінюють вони зараз свою тактику проти нас?

poster
Сьогодні в Україні з Андрієм Смирновим

Дайджест новин від відповідального редактора журналу НВ

Розсилка відправляється з понеділка по п'ятницю

Показати ще новини
Радіо НВ
X