Тут багато колаборантів. Захисник Сіверська — про ситуацію в місті, реальність оточення й підрозділи, якими особливо дорожить ворог
Офіцер 54-ї окремої механізованої бригади ЗСУ Олександр Афанасьєв (Фото:DR)
Олександр Афанасьєв, офіцер 54-ї бригади ЗСУ, що захищає Сіверськ, розповідає NV про те, чим різниться тактика, озброєння й внутрішні відносини у вагнерівців, «ЛНРівців» та кадирівців, а також про поля вбитих росіян і психологічний тиск постійних обстрілів
Протягом останніх місяців увага країни прикута до Донецького напрямку, який тепер є найгарячішим відрізком фронту — тут українські військові у запеклих боях боронять Бахмут і Сіверськ, до яких з новою силою рветься ворог після захоплення Соледара.
NV поговорив із офіцером 54-ї окремої механізованої бригади ЗСУ Олександром Афанасьєвим про те, що зараз відбувається у Сіверську, який перетворюється в один з епіцентрів війни.
— Що відбувалось в Сіверську під час січневого наступу росіян?
— Соледар, Бахмут і Сіверськ — це одна ланка оборони. З липня наша бригада тримає її в районі саме Сіверська, і за цей час тут ми відбили сотні штурмів ворога.
Коли 11 грудня почався наступ ворога, по місту було нанесено кілька ударів. Тут відбувались такі самі бої, як і за Соледар, з тією тільки різницею, що ми виконали своє завдання по обороні міста і околиць. Ми не тільки відбивали атаки, а ще й самі іноді атакували. Вороги, навіть у найкращі часи — на п’ятий-шостий день штурму — прорвалися всього на 300 метрів в глибину нашої оборони, поклавши при цьому до 1000 бійців свого особового складу. Це були представники ПВК Вагнер. З того, що ми бачили з дронів, за раз вони втрачали по 60−70 людей убитими, а про поранених годі й казати.
Зрештою ворог поніс величезні втрати і зрозумів, що через нас не прорветься. Тоді вже вони знайшли під Соледаром слабке місце в обороні і рванули туди. Результат ми знаємо — Соледар і його околиці захопили. Тепер у нас зменшилась кількість автодоріг, якими ми користуємося для підвозу їжі та БК [боєкомплекту]. Раніше основний шлях вів через Соледар, та зараз ворог розширив плацдарми і перейшов цю дорогу — артерія перерізана, але ми викручуємося.
В місті зараз йдуть постійні бої, бо як не великий штурм, то принаймні розвідку боєм росіяни проводять регулярно. Це коли маленькі штурмові групи по три-чотири людини намагаються прощупати нашу оборону. Мінометні і артилерійські обстрілі відбуваються також постійно, з Градів палять з самого ранку і до пізньої ночі. І це психологічно важко навіть для досвідчених бійців: за кілька годин під артобстрілом людина втрачає волю до перемоги. Коли ти відчуваєш, як дуже довго скаче земля під ногами, то з’являється психологічне враження, що тебе покинули. Тому себе треба швидко брати в руки.
— На що зараз схоже місто після численних атак та яка там гуманітарна ситуація?
— Сам Сіверськ дуже сильно понівечений, особливо від ракетних ударів — протягом всього серпня, вересня та жовтеня кожну ніч сюди прилітала ціла батарея С-300. Росіяни прицільно бомбардували місто ракетами, тому зараз це суцільні вирви та знищені будівлі. Плюс до того ворог використовував по місту усю артилерію, яка тільки може бути. Це при тому, що фронт знаходиться поза його межами.
Зараз в Сіверську залишається близько тисячі цивільних, у тому числі діти і літні люди. Комусь немає куди їхати, комусь немає за що, а хтось за все життя жодного разу не залишав Сіверськ. Тут люди і до війни жили бідно, а тепер тримаються за квартири і господарство до останнього.
Те, що Сіверськ не є настільки медійний, як, наприклад, Бахмут, не означає, що тут краща гуманітарна ситуація. А подекуди гірша, з точки зору киян я б назвав це виживанням. З травня цивілізація відсутня повністю — немає світла, газу та води. Є кілька криниць і джерел, але ворог постійне веде артобстріли цих районів, шукаючи нашу артилерію. Тому доступ до води є не завжди і пересуватися в районі цих водойм дуже небезпечно. Як правило місцеві гуртуються по підвалах п’ятиповерхових будинків, що залишилися: збираються під землею, організовують побут та готують на багатті. Вони майже на 100% залежні від гуманітарної допомоги, яку привозять волонтери, та від поставок для ЗСУ, бо ми ділимося, чим можем.
Ну а ще варто визнати, що тут багато проблем з колаборантами. Днями показав СБУ людину, яка вешталася містом, і виявилося, що вона працює на росіян. І таких було дуже багато. Окрім ракетних і авіаційних ударів — це основна проблема міста. Вони здають координати наших позицій, але ми не можемо самотужки вирахувати і вигнати їх. Цим займаються розвідка і СБУ, а ми, на превеликий жаль, з ними живемо.
— Як виглядають зараз бої «на нулі» та з ким доводиться мати справу на полі бою?
— Це дуже залежить від того, чи це стрілецький бій, танковий або артилерійська дуель. Я зараз командую бронегрупою — це певна кількість танків та бронемашин, яка виїздить знищувати ворога по прямій наводці, тобто впритул. Це бій на годину-дві, але вони дуже важкі. А якщо мова йде про стрілецький бій, то сидіти в окопі і стріляти один в одного можна і по десять годин. Насправді серйозні стрілецькі бої також тривають не дуже довго — десь 30−40 хв.
У Сіверську найтяжчим був грудень і штурмові дії. Кілька днів були дуже жорстокими, я стільки вбитих в житті не бачив — цілі поля росіян. Їх ми так і залишаємо, з того боку забрати тіла ніхто не силиться.
Звичайно берем полонених, часом цілими батальйонами і бригадами. Розповідають вони одне й те саме — обіцяли свободу та гроші. А от ідейні майже всі двухсоті. Один з таких перед тим, як потрапити в полон, провів 16 годин засипаним в окопі. З ним було 30 бійців, яких ми розстріляли на старті і пройшлись зверху танком. Він єдиний вижив у тому окопі і сидів під землею півдоби. Коли ми його відкопали та запитали, яке враження, коли тебе переїжджають танком, той коротко відказав: «Блєстяще». Для нього це аномальне везіння, бо потім туди швидко заскочила наша піхота і його б знищили в бою.
— Яку тактику зазвичай використовують росіяни та чи змінилась вона за останній час?
— Тактика завжди різна, в залежності від типу військових. З нами, наприклад, найчастіше воює саме штурмовий підрозділ ПВК Вагнера, і роблять вони це в основному по статуту збройних сил РФ. Тобто використовують штурмові групи та завалюють нас піхотою, намагаються максимально швидко скоротити відстань між підрозділами, застрибують в окопи та вибивають нашу піхоту з опорних пунктів. А ось, коли приходять «ЛНРівці», одразу видно зміну тактики, ці більш поважні вороги. Бо вони люблять використовувати дрони, артилерію та міномети, таким чином намагаються планово обробляти наші опорні пункти, завдати втрат і лише після цього вже йдуть в атаку.
У них є підрозділи, які воюють з 2014 року, ще з часів «казаков Дрёмова» та «бригады Призрак», яка базувалася в Лисичанську. Вони ще тоді добре навчилися битися, а зараз використовують тактику ЗСУ. Такі отримують непогане грошове забезпечення, тому при виборі загинути чи скинутись на дрон обирають друге. Тож стереотип про голих босих «ЛНРівців» найчастіше йде від нашої піхоти, яка в окопах справді бачить другосортних байців. Проте, фахові кулеметники, снайпери чи оператори дронів теж є, просто вони звичайно в траншеях не сидять і виглядають набагато краще.
— Що можете розповісти про вагнерівців, з якими стикалися найчастіше?
— Там, звичайно, є досвідчений кістяк, але їхня сила — в кількості, тактиці та зневазі до життя і здоров’я особового складу. Те, що ми собі дозволяти не можемо. Як правило, всі, хто потрапляв до нас в полон, — це засуджені до ув’язнення за дуже тяжкі злочини: зґвалтування дітей, серійні вбивства або продаж наркотиків. Це такі люди, які і в Росії небажані. Наприклад, той, якого ми відкопали з-під землі мав 22 роки відсидки, у мордовських таборах він був «смотрящім». Уявіть, як з таким мати справу у цивільному житті? Серед них зустрічається багато киргизів і бурятів, бо коли зеків з колонії гребуть, то не дивляться на національність.
А от кістяк вагнерівців — це штурмовики. Вони вміють воювати та роблять це напрочуд професійно. Після захоплення позиції, для того, щоб їх не «розмотала» наша артилерія, штурмовики запускають на місце звичайних бійців. Саме їх потім наші і знищують пачками на всіх цих гарних відео. А штурмові загони, якими дорожать, прибирають з захоплених позицій швиденько.
— А з кадирівцями ви зустрічались? Як вони себе поводять на полі бою?
— Їх підрозділ Ахмат воював проти нас з літа в районі Сіверська, і зараз наче має зайти якийсь новий. Кадирівці користуються протилежною тактикою від вагнерівської — якщо останні зневажають своїх, то ці дуже дорожать особовим складом. Вони ніколи не будуть брати участь в операціях, де конкретно можна отримати на горіхи. Кадирівці занадто багаті, з дуже пристойним грошовим забезпеченням, і їм є, що втрачати, щоб отак відверто ризикувати тут своїм життям.
— З вашого бойового досвіду — яка зараз ситуація зі зброєю та особовим складом у ворога? Бо існує думка, що і того, і іншого критично не вистачає.
— Наведу приклад. У лютому я захищав Чернігівщину: проводив штурмові дії, зупиняв колону, яка йшла на Чернігів, та обороняв село Новоселівка. Нас було дуже мало відносно ворога, але ми вистояли завдяки мотивації. Тоді танкова армія РФ зупинилася біля нас, оточила і була скута боєм, тому не змогла залишити чернігівський гарнізон у себе в тилу і не пішла на Київ.
Так от, там було більше 2 тис. одиниць техніки — одне з найелітніших з'єднань російської армії до сьогодні. Це вони згодом брали Попасну, потім їх перекинули на Херсон, а зараз вони знову на Донбасі. Тобто люди, які сьогодні говорять, мовляв, всі елітні підрозділи знищені — ніколи не були на передовій. Ця романтика — не шлях до перемоги, треба розуміти, що ворог сильний, і їх все ще набагато більше.
Десять людей навіть із старим іржавим «калашом» — це загроза. Навіть якщо у них десять дуже старих танків, вони все одно мають гармати і стріляють. Тобто яким би не був наш професійний склад, але кількісний фактор завжди бере гору, це не треба недооцінювати.
— Як бачите подальший перебіг подій у Сіверську? Очікуєте нового масштабного наступу?
— Ми думаємо, що ворог буде намагатися скористатися успіхом Соледара і далі просуватися наміченим шляхом. Є дві-три можливі траєкторії, ми зараз проробляємо усі.
Скоро в новинах ви почуєте назви не тільки Бахмута, а й Сіверська. Бо оперативна обстановка в радіусі зараз складна, і ворог може спробувати нас оточити будь-якої миті. Я думаю, що в нього нічого не вийде, але з взяттям Соледара така можливість в нього з’явились. Ми готові до будь-кого розвитку подій, так нас вчать. Поразка із Соледаром була, ми зробили висновки і воюємо далі.
