Зазвичай повертається третина. Скільки українців залишаться за кордоном та як блекаути змінюють демографію — Лібанова
За прогнозами директорки Інституту демографії та соціальних досліджень Елли Лібанової, на 2030 рік населення України буде становити від 30 до 35 млн (Фото:Олександр Медведєв)
Яка частина співгромадян повернеться після війни додому, що відбувається в Україні з народжуваністю та коли врешті стане відомою справжня чисельність населення країни — розповідає директорка Інституту демографії та соціальних досліджень Елла Лібанова
Через системні атаки росіян на енергосистему України чимало співвітчизників продовжують залишатися без світла й опалення, а після знищення інфраструктури, великих підприємств і виробничих потужностей — ще й без роботи. Все це, прогнозують експерти, штовхає країну до нової хвилі міграції, коли співвітчизники будуть їхати за кордон не стільки з міркувань безпеки, скільки просто заради благ цивілізації та роботи.
Директорка Інституту демографії та соціальних досліджень імені М.В. Птухи НАНУ Елла Лібанова в інтерв'ю НВ розповідає, які демографічні втрати має Україна на десятому місяці повномасштабної війни та чи вдасться після перемоги залатати ці прогалини.
— Десять місяців війни відчутно вдарили по економіці України і, за прогнозами Світового банку, на кінець 2023 року 55% українців житимуть за межею бідності. Наскільки ймовірний такий сценарій?
— Цілком. Ми маємо подібні очікування вже на кінець 2022 року, за нашими оцінками це понад 60%. Найголовнішим чинником бідності є безробіття. Ми ніколи не були надто заможною нацією, але у людей все ж були певні накопичення, у когось в доларах, у когось в гривнях. А тепер ці накопичення «проїдаються». Ті «втікачі від війни», які перебувають за кордоном, мають хоч якусь фінансову підтримку і можливість працювати, безумовно, зазвичай, не на тих робочих місцях, як хочеться, але все ж… Ті ж, хто переїхали до безпечныших західних областей, зіткнулися з відсутністю будь-якої роботи, а державна допомога є із зрозумілих причин невеликою. Так, зараз фінансово нам допомагає весь світ, але безумовно більша частина цієї допомоги йде на фронт.
— Є думка, що атаки росіян на енергетичний сектор і руйнування великих підприємств може спричинити нову хвилю міграції. Наскільки це реалістично?
— Якщо до початку повномасштабної війни головними чинниками міграції були економічні, то зараз розрізнити мотиви вкрай важко. Багато людей виїхали за кордон, розраховуючи, по-перше, на краще убезпечення від бомбардувань, а, по-друге, на підтримку урядів заможніших країн. І насправді вони її там отримують, не багатіють і не примножують статки, але мають засоби для існування. Наразі, за даними Державної прикордонної служби (ДПС), жодних ознак зростання виїздів за кордон нема.
Що стосується виїзду населення Києва, то я не маю жодних підтверджень його масовості. Найімовірніше, це пояснюється тим, що по-перше, в столиці попри все нема таких бомбардувань і руйнувань, як, наприклад, у Запоріжжі, а по-друге, малий та середній бізнес, частка якого в Києві традиційно є високою, значною мірою прилаштувався до екстремальної ситуації і дає роботу та дохід значній чисельності мешканців. Тут знайти роботу значно простіше, ніж у прифронтовій зоні, на деокупованих територіях або, скажімо, в традиційно трудонадлишкових західних областях.
— Якою є реальна кількість українців, які виїхали через війну, хто вони і які наслідки це буде мати?
— За даними ДПС, за весь час з початку вторгнення з України виїхало 10,7 млн і в'їхало 9,5 млн. Але не можна говорити, що це одні й ті самі люди. По-перше, цілком імовірно, що ті, хто поїхали, — залишились за кордоном, а повернулися ті, хто виїхав до війни. По-друге, ніхто не відміняв малий прикордонний рух, відпустки, відрядження та родинні зустрічі. Отже, ми не можемо виокремити саме втікачів.
Єдине, що можна сказати напевне, — чисельність українців, які перебувають за кордоном, збільшилася на 1,5 млн порівняно з довоєнною. Але не варто забувати також про кордон з РФ — ми й гадки не маємо, скільки людей його перетнули.
Найбільше виїжджало з України з 24 лютого до 9 березня — по 100−110 тис.осіб щодоби. З тих, хто виїхали, 90% це містяни, 70% з вищою освітою, більшість — харків'янки і киянки. Це жінки, які мають більш-менш конкурентну професію або здатні опанувати нову, легко можуть вивчити мову і найголовніше — вірять у свої сили.
До того ж це молоді жінки активного репродуктивного та трудоактивного віку, а отже вони не працюють сьогодні в Україні та не народжують тут дітей. Ясно, що суто кількісний ефект є негативним. Але, враховуючи катастрофічне падіння економіки через війну, ймовірно, ці жінки не знайшли б роботу в Україні, а їхня присутність посилювала тиск на ринок праці.
Що стосується плюсів, то, звісно, найбільший позитив у тому, що люди там принаймні убезпечені від обстрілів, переохолодження, відсутності гарячого харчування, неможливості офлайн-навчання. Перебуваючи в розвинених країнах, українки опановують новий досвід поведінки, взаємодії з чиновниками, роботодавцями, сусідами. І після повернення вони цим досвідом ділитимуться з іншими, навіть підсвідомо.
— Чи повернуться після перемоги ці люди та на яку кількість країна може розраховувати?
— Якщо спиратися на результати опитувань українських та європейських соціологів, левова частка наших втікачів від війни, 80−90%, готові повернутися до України як тільки тут буде безпечно і якщо їхнє житло не буде зруйновано. Я не дуже вірю в цю цифру, бо є патріотизм, є мода на повернення, є незручність зізнатися собі та оточуючим у бажанні залишитися.
Загалом, керуючись досвідом воєнної міграції інших країн, вважається, що зазвичай повертається третина тих, хто виїхав. Але в це я теж не вірю, думаю, повернеться більше. Це головним чином залежатиме від часу, який жінки будуть за кордоном, бо кожен новий місяць перебування там поглиблює адаптацію — знання мови покращується, діти йдуть до шкіл та університетів, мами стають до праці.
Про те, що більшість налаштовані на повернення до України, свідчить і те, що українські втікачі від війни орієнтуються не на довічний статус біженця, а на тимчасовий захист (наразі це 1,5−2 роки), який не обмежує свободу пересування, включно з тимчасовим поверненням до України, дає можливість працевлаштування. Оптимізму додає і те, що упродовж перших двох тижнів після початку агресії до України в'їхали 200 тис. чоловіків, чітко розуміючи, що назад вони повернутися вже не зможуть. Отже, патріотизм нашим співвітчизникам притаманний.
— Влітку ви прогнозували, що через війну Україна втратить щонайменше 5 млн людей. Чи змінилася сьогодні ця цифра та яким буде населення країни після перемоги?
