Скандинавський воїн. Екс-депутатка з Норвегії розповідає, чому приїхала захищати Україну та як почуває себе жінка на фронті

25 травня, 08:10
Ексклюзив НВ
35-річна Сандра Андерсен Ейра залишила позаду політичну кар'єру в Норвегії заради військової медицини (Фото:Gunnar Bratthammer / NRK)

35-річна Сандра Андерсен Ейра залишила позаду політичну кар'єру в Норвегії заради військової медицини (Фото:Gunnar Bratthammer / NRK)

Колишня депутатка з Норвегії, а нині військовий медик Інтернаціонального легіону, пояснює, чому приїхала захищати Україну, розповідає про бої, в яких взяла участь, та згадує, як на 8 березня під обстрілами отримала від українських військових троянди.

У війні з Росією Україні допомагає весь світ: поки уряди країн погоджують перелік потрібної зброї та обсяг фінансової допомоги, окремі їх громадяни прямують до України, щоб битися з агресором. До лав Інтернаціонального легіону територіальної оборони вступили сотні іноземних добровольців, серед яких 35-річна Сандра Андерсен Ейра, раніше депутатка Саамського парламенту Норвегії, а нині військовий медик.

Відео дня

Ейра дала інтерв'ю НВ.

—  Розкажіть, чому ви вирішили підтримати Україну?

—  Я ніколи раніше не була в Україні, проте мешкала на півночі Норвегії, біля кордону з Росією. Ми всі знали, що наближається війна, і більшість, напевно, готувалися до цього роками. Для нас допомогти — моральний обов’язок. Тому що останньою великою війною на нашому континенті була війна у моїй країні [Норвегія знаходилась під окупацією Німеччини в 1940—1945 роках], і багато країн прийшли нам на допомогу. Сьогодні ми робимо те саме для України.

У кожного з нас є особисті причини долучитись. Більшість військових вирішують повернутися до боїв, тому що це все, що вони знають і чого навчені. Для мене ж все інакше. Це моя перша війна. До минулого року я була урядовцем у Норвегії, членом місцевого парламенту, також працювала рибалкою і мала власну справу. Тобто у мене вдома все було дуже безпечно, комфортно і добре, але я відчувала, що все моє життя я йшла саме до цього рішення. Усі мої друзі є військовими, тому бути військовим медиком — все, чим я хотіла займатися.

Я приїхала в Україну на початку березня. Мій бойовий підрозділ був першим в Інтернаціональному легіоні, який дислокували у північні райони Києва і який допомагав їх звільнити. Ми брали учать у боях біля Бучі та Ірпеня, а вже потім пішли воювати на південний фронт країни.

—  Приїхати воювати в Україну було важким рішенням? Як на нього відреагувала ваша родина вдома?

—  Мені не потрібно було думати: я побачила, що відбувається, і через 24 години була вже на військовій базі в Україні. Для мене це було дуже швидке рішення, але я ніколи не сумнівалася — воно правильне для мене. Проте на початку я майже нікому не сказала про від'їзд, бо не хотіла провокувати зайві хвилювання, які врешті заважатимуть мені тримати фокус на справі. Тому тільки за місяць близькі із ЗМІ дізналися, де я. Це нікого не здивувало. Тепер вони тільки сподіваються і моляться, щоб я повернулася додому цілою.

—  Ви єдина жінка у своєму підрозділі. Які враження від такого досвіду?

—  Я до цього звикла ще за часів роботи рибалкою в Норвегії. Це те саме — лише хлопці і я. Проте мені подобається, і я не маю жодних проблем з цим, якщо можу робити те, що потрібно.

Українські військові, яких я зустрічала, були справді дивовижними і ставилися до мене, як до королеви. Раніше я чула, що східноєвропейські хлопці ставляться до дівчат з повагою, але тепер мала можливість у цьому пересвідчитися: кілька днів провела з українськими бійцями під повітряними обстрілами у засідці, і за все моє життя до мене ніколи не ставилися краще.

Ще пам’ятаю як було холодно, і вони налили мою першу у житті чашку чаю. Я ніколи не пила його до поїздки в Україну, бо гадала, що мені чай не подобається. Але на диво виявилося, що помилялася. Навіть під звуки бомб українські бійці дарували мені шоколадки, цукерки та троянди до Міжнародного жіночого дня. Звичайно, вони ж і навчили мене головним українським фразам, на кшталт «Слава Україні! Героям слава!». Вони сказали, що ця фраза найважливіша, бо люди навколо повинні знати, що ми дружні.

В Україні Ейра брала участь у боях на північних околицях столиці та допомагала звільняти Ірпінь (Фото: DR)
В Україні Ейра брала участь у боях на північних околицях столиці та допомагала звільняти Ірпінь / Фото: DR

—  Що ви знали про Україну раніше, і що вразило найбільше по приїзді?

—  Завдяки своїй минулій професії в Норвегії я познайомився з багатьма східноєвропейськими людьми — з України, Польщі, Латвії та Литви. Тож культура для мене не нова, але приїзд в Україну у воєнний час, безперечно, дуже особливий для мене. З найбільш вражаючого в Україні — цивільні тут дивовижні, вони роблять безпрецедентно багато, щоб нам допомогти. Не маючи майже нічого, віддають все, що є. Мене захоплює, як вони з усім справляються, як дякують нам, як намагаються показати, наскільки вони цінують нашу допомогу.

—  А що було найважчим з того, з чим довелося зіштовхнутися в Україні?

—  Безумовно, на війні відбувається багато поганого: військові злочини, смерті, обстріли мирних громадян, важкі бої та люди, які користуються війною заради власної вигоди. Іноді легко втратити мотивацію, важко пригадати, чому ти борешся і чому продовжуєш робити це безкоштовно. Щоб бути тут, ми [іноземні добровольці] повинні платити з власної кишені за техніку, їжу, паливо і за все, що тільки може знадобитись. Якщо у нас закінчяться гроші, ми не зможемо продовжувати боротися. Тому іноді ти можеш бути розчарований і втомлений через все, що відбувається у політичній площині. Але, сподіваюся, скоро це зміниться, і іноземним бійцям у майбутньому краще допомагатимуть.

—  Тож які ваші особисті плани на майбутнє?

—  Ми залишимося тут, скільки зможемо і скільки буде потрібно. Ми бачимо хід війни: сподіваємося, що вона закінчиться незабаром, але реально розуміємо, що коли залучена політика, швидкого вирішення не буде. Тож ми проживаємо день за днем і тиждень за тижнем — ніяких довгострокових планів.

Втім, я не була вдома з кінця лютого. Тож, можливо, залишу Україну на кілька тижнів, щоб перевести дух, поповнити запаси і потім повернутися на фронт.

З іншого боку, я знайшла багато друзів серед українських військових і цивільних. Тож точно планую повернутися ще й у в мирні часи, щоб відсвяткувати життя, смачно поїсти та насолодитися місцями, які, як я чула, особливо гарні в Україні влітку.

Приєднуйтесь до нас у соцмережах Facebook, Telegram та Instagram.

poster
Сьогодні в Україні з Андрієм Смирновим

Дайджест новин від відповідального редактора журналу НВ

Розсилка відправляється з понеділка по п'ятницю

Показати ще новини
Радіо НВ
X