Забой. Життя та смерть донбаського журналу українською, який знищили більшовики

21 січня, 00:01
2404
Вы также можете прочесть этот материал на русском языке

Фото: DR

Відкриття Палацу праці в Горлівці, 1927 рік

95 років тому в донецькому регіоні вийшов перший номер літературного журналу Забой, який став ареною боротьби між Харковом і Москвою за уми донбаської молоді .

"У початківців-[поетів] Донбасу помилкове розуміння суті мистецтва. Воно для них аполітичне, а особливо література, - писав критик Володимир Біляїв у червні 1929-го в харківському журналі Нова генерація. - Завжди під час розмов про класову сутність літератури можна чути такі нотки: "Не можна всюди з цією політикою возитися, треба хоча б у віршах втекти від неї. Можна писати про природу без політики".

Місяць тому Біляїв повернувся з поїздки Донбасом — він відвідав регіон разом із групою письменників зі столичного тоді Харкова. Організував тур 36-річний Михайль Семенко, лідер модного тоді руху футуристів. "На Донбас! Не за римами, за життям!" — писав один з учасників "десанту" Іван Маловічко. Йому було всього 19, але для харківських поетів усі гірники — романтики, молодняк, який слід взяти в надійні літературні руки. Так, щоб писали вони про підкорення глибоких шахт і гуркіт металургійних комбінатів.

Але таким Донбас бачили лише заїжджі "вчителі", адже вони з боку дивилися на цей край, не помічаючи смертельної небезпеки його праці.

Такими ж були і молоді літератори з Петрограда — Михайло Слонімський і Євген Шварц. У травні 1923-го вони вирушили до Бахмута — одного з промислових центрів Донецької губернії. Там, на соляному руднику, працював лікарем батько Шварца.

Це вже пізніше Євген Шварц напише знамениті п'єси, за якими Марк Захаров зніме фільми Звичайне диво і Вбити дракона. А тоді на Донбасі двом пітерським друзям випало реалізовувати свої письменницькі задатки в газеті Кочегарка.

Слонімський зайшов до її редакції, щоб познайомитися з місцевими авторами. Але там, дізнавшись про гостей з Петрограда, одразу запропонували їм очолити літературний додаток, що його ніяк не могли запустити.

Того ж дня Кочегарка підписала з пітерцями угоди, а до вересня вийшов перший номер додатку -— Забой.

Слонімський і Шварц невдовзі повернулися до Пітера, а в Забой підтяглися місцеві автори. Після того, як в 1929-му його очолили Григорій Баглюк родом з-під Луганська та Василь Гайворонський з Костянтинівки, журнал виходив вже 34-тисячним накладом, і на нього підписувалися в усьому Союзі, хоча на той час Забой вже повністю виходив українською.

Проти русотяпства

І сам письменницький тур групи Семенко навесні 1929-го, і настанови його учасників звучали в унісон з політикою коренізації, яку нещодавно проголосив уряд у Харкові. Вона полягала насамперед у зміцнені мови титульної нації в усіх губерніях України. І на перших порах Кремль це навіть вітав. Адже в регіонах компактного проживання нацменшин шкільна освіта і діловодство залишалися мовами, зручними для місцевого населення. Та й у Росії в середині 1920-х років українською викладання велося у 500 школах і двох технікумах.

МОВА - НЕ ПРОБЛЕМА: З 1927-го Забоєм керували харків'яни Іван Ле та Іван Микитенко. Через два роки журнал очолили місцеві поети Баглюк, родом із Брянки, і Гайворонський — з Костянтинівки. Весь цей час Забой виходив українською мовою. Зображення: Національна бібліотека України імені Ярослава Мудрого

У резолюції ЦК компартії про українізацію за 19 квітня 1927 йшлося: головна мета програми — подолати "пережитки русотяпства". Під ними розумілася перевага російської мови і культури за царя, на зміну якій приходила впевненість у пролетарській первинності росіян.

Донецька губернія з центром у Луганську тоді об'єднувала нинішні землі Луганської, Донецької областей та частину Ростовської. Але ще в 1924 році п'ять районів, заселених переважно росіянами, Москва перевела до складу Росії. Решта Донбасу, всупереч нинішнім запевненням про його одвічну російськість, прийняла українізацію як норму. Для народу, який пережив червоний терор 1918-1921 років, такий каприз влади, як іспити чиновників з української мови, був дрібницею.

Микола Скрипник, тодішній нарком (міністр) освіти УРСР та головний ідеолог коренізації, сам був родом з Ясинуватої Бахмутської округи. Він розумів ментальність регіону достатньо, щоб проводити українізацію якомога м'яко. Навіть Лазар Каганович, перебуваючи на посаді голови компартії України в 1925-1928 роках, спробував вивчити державну мову.

МОЛОТКОМ І ПЕРОМ: Молоді літератори Донбасу (зліва направо): Олексій Фабер, Фелікс Селівановський, Василь Гайворонський, Павло Безпощадний, Борис Петрівський, середина 1920-х років. Фото: DR

Потрібні поети індустрії!

У містах тоді раз у раз виникали літературні гуртки, а поетичні вечори серйозно конкурували з театром. Харківських служителів муз на Донбасі приймали як кінозірок. А дещо дражливий тон їхніх виступів тільки додавав публіці запалу.

Михайль Семенко п'ять років тому видав збірку віршів і зухвало назвав її Кобзарем. Один з останніх у ній починався рядками: "Сучасні/ Натхненні й жорстокі/ Ви/ З язиком полум'я/ На голові/ З завзяттям самопожертви/ Для майбутнього/ Нахабні пророки/ А одночасно/ Заскорузлі вузьколобці/ Смокчете спирт з пляшки/ І ховаєте свою людину/ Для майбутнього/ Разом зі мною…"

Таке з вуст живого автора викликало захват слухачів, навіть якщо вони не до кінця розуміли, про що йшлося поетові.

Харківським хлопцям простодушна донбаська молодь прощала навіть їхнє різкувате менторство. Той же Біляїв, висловлюючи загальну думку колег, викривав шахтарських авторів: "Створюється враження, що [вони] не в краю вугілля і чавуну, а десь у глухих селах. [Їхня] лірика сповнена березами, акаціями, запахом трав і квіточок, усюди трактати, присвячені улюбленій матері, сестрі, знайомій, змішані із зітхання за втраченим життям, яке ніколи не повернеться. Зустрічаються сексуальні мотиви".

Тоді в Союзі цькувалося наслідування Сергія Єсеніна: незабаром після самогубства поета в грудні 1925-го в країні почалася потужна кампанія проти його естетики. З подачі Кремля критики затаврували її як занепадницьку. "Поетична хороба взяла в свої руки молодняк Донбасу, є багато таких, що кохаються в ліричних піснях, списаних у Єсеніна і Блока, у яких пахне Руссю, голубою весною і шепітливими берізками", — писав стосовно цього Біляїв.

Із волі обставин найвідданішим учнем Єсеніна став саме виходець зі східноукраїнської Старобільщини Яків Овчаренко, більш відомий як Іван Приблудний.

Він підлітком утік із дому. Встиг понюхати пороху в армії Котовського. А в 16 років потрапив до московського інтернату для обдарованих дітей.

Одного разу Єсенін почув, як Приблудний читає свої вірші, вочевидь його наслідуючи. Вони познайомилися, і українець став тінню знаменитого поета: той поселив хлопця у себе.

Приблудний волочився за Єсеніним на творчих вечорах і пиятиках, після яких приносив наставника в нестямі додому. У дні тверезості часто розважав гостей, читаючи напам'ять уривки з Тараса Шевченка і позиціонуючи себе "гостем з України".

Вірші Приблудного користувалися успіхом, поки був живий Єсенін. Пам'ятали про нього і земляки — для них він був прикладом слави, яка просто звалилася на голову, хай і ненадовго.

"Гість з України" так і не зміг відійти від свого вчителя і нарікав сам на себе: "Кругом пожар, кругом война,/ Окопы, танки, баррикады,/ А у меня... холмы да хаты,/ И всюду мир и тишина". У 1937-му поета розстріляли після вибитих із нього зізнань у змові проти радянських керівників.

Михайло Булгаков увічнить його в Майстрі і Маргариті в образі буремного поета Бездомного.

А в 1927 році в Новій генерації потрапив під роздачу послідовник Єсеніна з містечка Сталіне (майбутній Донецьк) Іван Спектор. Дісталося і Забою, бо він друкувався у цьому журналі і входив до однойменної спілки пролетарських письменників.

За рік до цього поет разом із двома товаришами поїхав у села Мелітопольської округи. Компанія виступала в сільських клубах. Читали крім своїх віршів твори Маяковського і Єсеніна, видаючи їх за власні. Отримували в середньому по 25 рублів за "концерт". Це турне закінчилося скандалом — "поет" Амалін відібрав у Спектора три карбованці, а той зняв із кривдника штани і втік. Хоча справа дійшла до міліції, Спектор якось викрутився. Влаштувався працювати на шахту, а через три місяці порізав собі вени. Товариші врятували поета, а місцеві газети, зокрема й через це, продовжували друкувати його вірші.

"Організація Забой впливала на Спектора поплескуванням по плечу. Це не виправляло його, а штовхало талант у єсенінську прірву, — викривав Бєляєв і закликав: — Донбас повинен дати українській літературі поетів важкої індустрії! Нумо допомагати!"

За фасадом поезії

Харківські поети допомагали вже тим, що знімали флер меншовартості з української мови. Його носії відчували себе впевненіше і швидко засвоювали нові літературні норми.

Відбувалося це на тлі трагічних комуністичних експериментів: Донбас одним із перших відчув їх на собі.

У 1928 році на весь Союз прогримів процес над старими технічними фахівцями з містечка Шахти. Їх звинуватили в тому, що вони нібито жили, очікуючи повернення колишніх господарів, а ті десь закордоном нібито готувалися до реваншу.

Тим, хто потрапив на лаву підсудних у провину ставився навіть відмінний стан їхніх підприємств — таким чином вони, мовляв, зберігали порядок, щоб догодити колишнім власникам.

За шахтинською справою розстріляли 11 осіб, ще 38 отримали різні терміни таборів. А безлічі фахівців регіону довелося пройти через жах допитів й ізоляторів.

Через два роки почалася ще гучніша справа вигаданої чекістами Промпартії. Її члени нібито готувалися до іноземної інтервенції. Вирок -— позбавлення волі для 65 технічних фахівців Донбасу.

УЯВНІ ВОРОГИ: Радянський плакат 1933 року сповіщає про розгром вигаданої Промпартії, яка нібито готувалася до іноземної інтервенції. Судді відправили в табори 65 технічних фахівців Донбасу. Зображення: DR

Ці суди детально висвітлювалися у пресі, що підбивало активістів на підприємствах до постійних слухань у колективах. Краєзнавець Лідія Зеленська в книзі про Краматорський машинобудівний завод цитує протоколи засідання місцевого комітету ЛКСМУ: "Вступаючи до комсомолу Софія Прогорович прийшла на засідання бюро в синій сукні з біленьким комірцем (як потім виявилося, вона у неї була єдиною), і член бюро Іван Желдак поцікавився: "Що це за міщанська дівиця?" Активіста обурив зовнішній вигляд дівчини і така розкіш, як білий комірець".

На комсомольця Віктора Порука надійшла скарга від його товаришів. Напередодні ввечері вони бачили Віктора біля клубу в костюмі з краваткою, що вважалося ознакою буржуазності. Непорозуміння довелося роз'яснювати: Порук грав роль Леніна в постановці агітбригади і прийшов до клубу вже відповідно одягненим.

Ці слухання проходили в той же час, коли Михайль Семенко з товаришами закликав до оспівування нового життя.

А до нього на інших фронтах активно привчали навіть школярів. Читаємо спогади Тихона Зайцева, жителя села Шульгінка, що між Луганськом і Старобільськом. Там у 1929-му, як і всією країною, пройшла колективізація. "Пам'ятаю, як ранньою весною класний керівник водив нас розкуркулювати одну сім'ю, в якій було багато дітей. Прийшли ми всім класом, відігнали на колгоспний двір худобу і гусей. Потім роздягли дітей і винесли дещо з хати, майже все це поділили між собою. Вчитель взяв собі нові чоботи, жіночі хустки, відрізи мануфактури".

КРИВАВІ ЖНИВА: Партійний фунціонер Харківського райкому консультує товариша на предмет переатестації всіх комуністів, яка стартувала 1 червня 1933-го. Перевірялися походження членів партії, їхні можливі зв'язки із зарубіжжям і правильність політичних поглядів. Фото: DR

Із Забою до катівні

Під час партійної чистки заарештували Григорія Баглюка, головного редактора Літературного Донбасу (так у 1931-му перейменували Забой), і його заступника Василя Гайворонського. Агент ОГПУ в редакції повідомляв начальству: "На літературних вечорах-пиятиках, які влаштовує Баглюк [письменники] займалися розповідями контрреволюційних анекдотів, віршів і критикою політики партії".

Їх традиційно для тих років звинуватили в підтримці Льва Троцького, головного політичного конкурента Йосипа Сталіна.

Хоча для арешту Баглюка вистачило б одного лише його оповідання Розповідь про підсудного. Воно вийшло в 1931-му під враженням про Шахтинську справу. Євсеєв — головний герой — три місяці провів у слідчому ізоляторі, після чого звинувачення з нього зняли. За що його заарештували, ані слова, але зрозуміло й без цього. Баглюк описав почуття невинної людини, яка потрапила до в'язниці. А співкамерник, вчений-біолог, знайомлячись з Євсєвим, виправдовується за свій зовнішній вигляд: "Культурна людина і раптом у бруді і щетині, як свиня... Це — протест... проти влади..."

Незабаром подібні словесні конструкції стануть узагалі немислимими для радянських літераторів.

Обох керівників журналу відправили на поселення у Татарстан. Гайворонському вдалося втекти і сховатися десь на Кавказі. Під час німецької окупації він повернувся до Бахмута, а в кінці війни через Західну Німеччину виїхав до США. Він пояснював причину розгрому редакції так: "Позбувшись українців, купка письменників-росіян — Безпощадний, Сєвєров, Чебалін — захопили журнал у свої руки, назвавши вже по-російськи: Литературный Донбасс".

Баглюка розстріляли 1937 року. А згаданий Павло Безпощадний, він же Іванов, родом із-під Смоленська, в передвоєнні роки став головним поетом регіону. Насамперед за рядки: "Донбасс никто не ставил на колени, и никому поставить не дано".

Цей матеріал був опублікований в №18 журналу Новое Время від 17 травня 2018 року

Головне

Геополітика

Вчора, 04:35

article_img
Депутатів Європарламенту не пустили до Венесуели, їм приписали планування змови
Події

Вчора, 18:10

article_img
На Донбасі загинув боєць Об’єднаних сил
Події

Вчора, 16:50

article_img
Українського політв'язня Балуха етапували з СІЗО Сімферополя - правозахисники

Вибір редакції

Інновації

Вчора, 12:00

article_img
Спітніла ракета. На чому Ілон Маск збирається доправити людей на Марс
Travel

Вчора, 16:39

article_img
Бюджетно та без натовпів. Які маленькі міста в Україні варто відвідати
Події

Вчора, 15:00

article_img
Формат пранку. Чому в Україні стають популярними фейкові мітинги на підтримку неіснуючих кандидатів

ТОП 3

Компанії/Ринки

17 лютого, 12:52

article_img
В Україні з’явиться новий міжнародний аеропорт - Омелян
16010
Події

17 лютого, 21:01

article_img
Перше місце України. Чому ми очолили рейтинг країн з найвищою смертністю через неправильне харчування
14716
Події

Вчора, 19:56

article_img
У Кропивницькому директор облавтодору ввімкнув порно на засіданні ОДА - відео
9542