Збудувати себе. Як нечуючий архітектор руйнує стереотипи і проектує станції метро

13 грудня 2018, 20:50
1115
Спецпроект
Вы также можете прочесть этот материал на русском языке

Олексій Нашивочников: У дитинстві я, як і кожен хлопчик, мріяв стати космонавтом або пожежником

Фото: Наталия Ермолович via Facebook

Архітектор Олексій Нашивочников розповідає про те, як у станціях київського метрополітену він втілив виховання мами, батьківські гени, дитячий конструктор і оперний театр.

В рамках проекту Коли тиша заговорила громадської організації Відчуй ми розповідаємо історії нечуючих людей, яким вдалося реалізуватися і досягти успіху в різних сферах.

Блокнот рухається по столу, як м'ячик в пінг-понгу: від мене до співрозмовника і назад. Лист за листом заповнюється словами. За дві години двадцять сторінок круглих маленьких літер. У Олексія Нашивочникова акуратний почерк. Точніше, Олексій намагається писати розбірливо і зрозуміло. Видно, як він спочатку подумки формулює фразу. Тоді він відриває ручку від паперу, піднімає голову і кілька секунд дивиться кудись поверх мене, іноді киває головою, погоджуючись зі "звучанням" речення, яке зовсім скоро з'явиться на папері. Іноді морщиться і немов змахує рукою зі столу не вподобану фразу.

Олексій Нашивочников - художник і архітектор. Він проектує станції метрополітену. "Теремки", наприклад, - це те, як він відчуває Київ, древній і сучасний. Хоча він його і не чує. Олексій Нашивочников втратив слух в ранньому дитинстві. Коли ми домовлялися про зустріч, він одразу попередив: "Я спілкуюся жестами або листуюся на папері". Я відповіла: "Блокнот і ручка зі мною".

Такий спосіб спілкування вимагає граничної ясності: питання має бути поставлене чітко і без зайвих слів. Відповідь теж буде конкретна, без ліричних відступів, інакше дуже скоро втомишся писати. Це не той випадок, коли мова випереджає думки. Спочатку таке спілкування здається беземоційним, але потім починаєш "читати" не тільки букви, але й вираз обличчя співрозмовника, рухи рук, і в якийсь момент відчуваєш себе Гаррі Поттером, який отримав газету з живими картинками. Забуваєш, що знаходишся в звичайному кафе, стежиш за кожним новим словом на папері, занурюючись в історію, яка буквально пишеться на очах. Історію про те, як мама вірила в сина і в те, що він стане ким захоче, навіть якщо всі навколо опустять руки.

 

Я народився в сім'ї чуючих. У дитинстві захворів на пневмонію і після уколів антибіотиків майже повністю втратив слух. Можна сказати, що не чую від народження. Для батьків це був страшний удар. Розуміння, що робити з моєю глухотою, з'явилося не одразу. Не знаю, як би все склалося, якби не випадок. Мамі попався номер газети "Труд", який їй приніс наш сусід зверху. Ми жили тоді в хрущовці на Нивках. У газеті була велика стаття про нечуючих дітей, методику занять з ними, про навчально-виховний центр в Москві. Знайти інформацію - це щастя.

Фото: Олексий Нашивочников via Facebook

Кілька разів мама возила мене до Москви. У підсумку вирішила займатися зі мною сама, кинула роботу (вона була економістом), сім'я її підтримала. Завдяки цьому я отримав потужну базу знань і вже підготовленим пішов в школу для дітей зі зниженим слухом, одразу в третій клас. Мені було вісім років. Цим моя історія відрізняється від історій інших нечуючих дітей у чуючих батьків. Материнська любов і її віра в те, що одного разу маленька людина увійде в суспільство на рівних з усіма, дала мені величезну фору в житті. На жаль, це рідкість в інших сім'ях.

Мама відчайдушно вірила в мене. Навіть коли батько, дідусі та бабусі змирилися з незавидною для мене перспективою бути токарем на станкозаводі, де працював дідусь. В той час у більшості нечуючих був мізерний вибір професій. З цим порядком речей моя мати ніколи не погоджувалася. Може бути тому, коли моя дочка Аліна в два роки частково втратила слух, я сприйняв це спокійно. Нашій дівчинці пощастило, що вона народилася в нашій родині. Бабусі допомогли з покупкою слухових апаратів, вони розвивали її слух і мову, а ми - нечуючі батьки - її здібності. Я вірю, що вона стане успішнішою за нас.

Ні в дитинстві, ні зараз я не помічав і не помічаю свою глухоту, і не комплексую з цього приводу. Був тільки один момент, - коли помер мій батько, я замкнувся. Але потім все пройшло. Головне вірити в себе і поважати себе - так мене виховала мама.

Одного разу в дитинстві мене побили дворові хлопчаки. Я ображений сидів під дверима квартири і плакав, там мене і застала мама. До сих пір пам'ятаю її слова: "У світі багато поганих людей, але не треба їх боятися, треба боротися за себе". Я взяв це за правило. У дитинстві самотності не відчував або не помічав це почуття. Міг цілий день грати з дворовими хлопцями, а міг сидіти вдома - малювати або зачитуватися книгами.

В ті часи, коли я вчився в київській школі для слабочуючих №9, існувала потужна система освіти, створена для дітей з проблемами слуху. Тоді не заохочували - і навіть забороняли - в більшості шкіл ведення уроків жестовою мовою, але компенсували це терміном навчання. Наприклад, ми вчилися 12 років і за цей час отримували середню освіту 8-річної школи. За рахунок цього краще освоювали матеріал.

Зараз ситуація в наших школах складна. З одного боку, школярі з вадами слуху здобувають освіту нарівні з чуючими, якщо говорити про терміни навчання. А з іншого боку, майже всі вчителі не володіють або дуже погано знають жестову мову. Контакт між чуючим викладачем і нечуючим учнем втрачається, а навчальний матеріал не засвоюється. Ну, наприклад, що буде, якщо вчитель з математики з Ірпеня стане пояснювати правила складання маленьким дітям в японському селі ламаною англійською? Мені здається, дуже важливо, щоб викладачі були носіями жестової мови. З усіх шкільних вчителів я найчастіше згадую вчительку з географії, Аллу Михайлівну Власенко, яка досконало володіла жестовою мовою (сама вона чує, але народилася в сім'ї нечуючих батьків). Вона притягувала всі класи.

Фото надано Олексієм Нашивочниковим

У дитинстві я, як і кожен хлопчик, мріяв стати космонавтом або пожежником. Тоді я не думав, що мені може щось перешкодити у втіленні моєї мрії, не відчував обмежень. Світ був відкритий. Пізніше, в школі, вже розумів, що для деяких професій слух обов'язковий. Але з реальністю я зіткнувся, коли вирішив поступати в Національну академію образотворчого мистецтва і архітектури на факультет архітектури. Збирав документи, і потрібно було отримати медичну довідку. Дільничний терапевт відмовилася мені її видати, сказавши, що глухому протипоказано працювати архітектором. Довелося поскандалити. Я тоді зажадав список професій, де можна побачити протипоказання за нозологіями. Ні терапевт, ні головний лікар поліклініки таких протипоказань для мене не знайшли.

Я малюю з трьох років. Батьки, бабусі-дідусі балували мене фарбами, олівцями, папером, водили в художню студію. Але архітектором усвідомив себе вже в зрілому віці. Навіть встиг відучитися в Київському технікумі легкої промисловості за фахом механік швейного обладнання. А потім раптом згадав, як в дитинстві любив возитися з конструктором, будував міста-замки з різних предметів, які "розповзалися" по всій кімнаті. Я відчував себе квартирним містобудівником. На мене велике враження справляли креслення тата, який був авіаконструктором. Я захоплювався їх чіткими лініями. А потім мама повела мене в оперний театр, мене - нечуючу дитину. Так вона привчала мене до краси. Пам'ятаю, як стояв, роззявивши рота, і оглядав шикарний інтер'єр театру. І раптом все це, закладене в дитинстві, проявилося. Мені стало ясно, чого я хочу, що архітектура - це моє.

В академії я навчався в архітектурній майстерні Лариси Скорик. Вона-то і порекомендувала мене Тамарі Целіковській, начальниці архітектурно-планувального відділу Укрметротунельпроект. Вони тоді якраз проектували станцію "Сирець" і їм не вистачало фахівців. Мене взяли провідним архітектором. Потім були проекти "Бориспільської", "Вирлиці", "Деміївської", "Голосіївської", "Виставкового центру", "Теремків", реконструкція станції "Святошин" в 2018-му.

Я люблю виходити в місто зі станції метро "Золоті ворота", потім йти по Ярославовому Валу в наш офіс. Просто кайфую від цієї дороги. Тут все так переплелося - древній Київ і модерн початку XX століття. "Золоті ворота" - моя улюблена станція, тому що в неї архітектори привнесли дух Київської Русі. Цей же дух я потім спробував передати в станції "Теремки", яку проектував. З "моїх" станцій ця улюблена. Сама її назва підказала мотиви: в теремах київських князів склепіння були білими з позолотою і мозаїкою, тому і стелі станції склепінні з мозаїкою.

Архітектор завжди в пошуках і експериментах. Але деякі ідеї так і залишаються ідеями. Наприклад, був задум надати форму гігантської ящірки наземній станції "Генерала Ватутіна" на мосту, по якому зараз ходить швидкісний трамвай на Троєщину. Мені не дали його доопрацювати. Але я не шкодую про нереалізовані проекти. Нерозумно на це відволікатися. Життя триває і підкидає нам багато ідей.

Фото надано Олексієм Нашивочниковим

Можливо, раніше я і не зміг би стати тим, ким став. Коли не було інтернету, мобільних телефонів, смартфонів, гостро відчувалася ізоляція від світу чуючих. Контактів з цим світом було мало. Мостами були тільки перекладачі жестової мови або родичі, які знали жестову мова. Зараз мені ніщо не заважає працювати з чуючими людьми.

Звичайно, старі стереотипи ще залишаються. Частково тому, що у чуючих недостатньо інформації про культуру і психологію нечуючих. Плюс пасивність самих нечуючих в налагодженні комунікацій. Багато нечуючих, одного разу зіткнувшись з ворожістю або зневажливим ставленням чуючих, налаштовують себе та інших проти світу чуючих. Повірте, ми такі екстремали мимоволі. Але поступово ці бар'єри руйнуються.

Відчуй - громадська організація, яка з 2011 року системно займається допомогою і соціальною адаптацією людей з порушеннями слуху. За сім років діяльності організація реалізувала понад 15 всеукраїнських проектів, зокрема - Коли тиша заговорила, присвячений темі глухоти, глухих людей і всіх, хто втрачає слух, а це за статистикою кожен 10 українець. Ініціатива покликана звернути увагу на питання соціальної адаптації нечуючих людей і залучити українців до перевірки слуху.

Автор: Олена Струк

Зверніть увагу

29 грудня 2018, 22:38
Лонгріди
thumb img
Спецпроект
4 січня, 09:45
Лонгріди
thumb img
Спецпроект

Головне

Події

Вчора, 19:16

article_img
У 2018 році в українських корупціонерів вилучили у 35 разів менше коштів, ніж планували
Країни

Сьогодні, 09:57

article_img
У Москві провели пікети за звільнення українських в'язнів Кремля
Економіка

Сьогодні, 07:52

article_img
Адміністрація Трампа готується обмежити діяльність китайських компаній у США – Bloomberg

Вибір редакції

Економіка

Сьогодні, 10:23

article_img
Головні новобудови країни: НВ визначило топ-10 інфраструктурних проектів України
Події

Сьогодні, 00:01

article_img
Закон щодо протидії буллінгу набув чинності
LIFE

Сьогодні, 10:08

article_img
Афіша 18 - 25 січня. Піккардійська терція, ЦеШо і інші події, які не можна пропустити

ТОП 3

Події

Вчора, 09:01

article_img
Від готелів до заводів: у Коломойського є бізнес-імперія в США
27076
Події

17 січня, 23:09

article_img
Зеленський заробляє у Росії на трьох кінокомпаніях - Схеми
10710
Події

Вчора, 11:19

article_img
Зеленський про розслідування Схем: Ми торгуємо з усіма країнами СНД, але працюємо тільки в Україні
8862