Найцінніший ресурс XXI століття. НВ розібрався, чому якість питної води в Україні значно гірша, ніж у країнах Європи
Європейські країни пишаються тим, що їхнє населення може пити воду просто з крана, каже НВ Ганна Цвєткова, керівник громадської організації Жіноче водне партнерство України. В Україні ж ситуація протилежна: вода з крана насичена солями, залізом, марганцем, хлором та його похідними і ще багато чим.
Загалом кількість нестандартних проб — показників, які не відповідають вимогам норм, — сягає в українській воді з-під крана 80−90 %. Такі цифри наводить Юлія Бережна, виконавчий директор Українського водного товариства (Waternet).
Причин такої різниці декілька.
По-перше, вітчизняні норми — гігієнічні вимоги до питної води — наказують перевіряти воду на 86 забруднюючих речовин. Водночас директива Європейського парламенту з якості питної води регулює вміст уже 100 таких забруднювачів.
По-друге, Україна використовує здебільшого поверхневі води, тоді як на Заході воду найчастіше беруть із підземних джерел, «після того як вона пройшла хоч якусь природну фільтрацію», пояснює Цвєткова.
По-третє, Європа пішла ще далі й запровадила так звані індикаторні параметри — мікробіологічні, хімічні, фізичні показники якості, не пов’язані зі шкідливим впливом на здоров’я споживачів, які демонструють, наскільки корисна та смачна сама вода. Тоді як в Україні поки орієнтуються передусім на загальну безпека під час вживання води: її мікробіологічні та хімічні дані, тоді як перелік «індикаторних показників» відсутній. «Але саме вони мають показувати не максимальні рівні нормативів — сухий залишок, загальну жорсткість, загальне залізо, мутність, сульфати, хлориди, амоній, — а мінімальні, — пояснює Олександр Шкінь, директор асоціації Укрводоканалекологія. — Це принципово інший підхід».
До того ж, кожна з європейських країн впроваджує власні новації. Так, у Франції масово застосовують системи зворотного осмосу для річкової води. А в столиці Німеччини п’яту частину потреби в електроенергії берлінський водоканал покриває за рахунок її самостійного виробництва за допомогою сонячних панелей, вітряних станцій, біогазових установок. Тоді як в Україні більшу частину витрат водоканалів становить саме електроенергія — до 60 % із новими тарифами. У Німеччині, за словами Ганни Слободянюк-Монтавон, юридичного та інституційного консультанта в галузі водопостачання та водовідведення у Східній Європі, ця частка становить менш як 6 %.
При цьому на одного українця припадає 2,3 м водопровідних мереж, тоді як у Європу в середньому — 8,8 м. Крім того, значна частина доходу українських водопостачальників йде на зарплатню працівників, бо їхні виробничі процеси слабо автоматизовані. Якщо в західноєвропейських країнах на 10 тис. абонентів припадає вісім співробітників водоканалу, то на сході Європи, зокрема в Україні, ця цифра коливається між 30 та 70 співробітниками на 10 тис. споживачів.
Євролпейські уряди завжди враховують оновлення стандартів — наприклад, директив органів ЄС щодо якості води. І намагаються дотримуватися їх. Звичайно, відрізняється і вартість. Так, у Києві 1 кубометр (1 тис. літрів) холодної води коштує 13 грн, то в ЄС — близько 3,5 євро (108,5 грн).
«Питна вода стає одним із найцінніших ресурсів XXI століття. І тому вже зараз треба думати, що ми питимемо завтра», — каже Бережна з Waternet.
Читайте повну версію цього матеріалу у свіжому номері журналу НВ — № 46 від 9 грудня 2021 року
