Сил та засобів РФ не вистачить навіть до середини квітня. Інтерв'ю НВ з Олексієм Арестовичем

17 березня, 17:43
Ексклюзив НВ
Вы также можете прочесть этот материал на русском языке
Олексій Арестович, військовий експерт та радник голови Офісу президента, стверджує: російські війська на підступах до Києва вичерпали свій наступальний потенціал (Фото:Офіс президента України)

Олексій Арестович, військовий експерт та радник голови Офісу президента, стверджує: російські війська на підступах до Києва вичерпали свій наступальний потенціал (Фото:Офіс президента України)

У якій частині фронту найважче становище, і що станеться, якщо російська армія почне окопуватися, — про це розповів Олексій Арестович, радник голови Офісу президента.

Олексій Арестович, військовий експерт, а тепер іще й радник голови Офісу президента (ОП), після початку війни завдяки своєму оптимістичному погляду на те, що відбувається, швидко набув слави головного «заспокоювача» країни. Не зрадив собі він і в бесіді з НВ, розповівши про оперативну ситуацію на фронті, а також про особливості військкоматів у Західній Україні та навіть свої плани на майбутнє.

Відео дня

— Одна з найгарячіших точок на підступах Києва — населені пункти Буча та Гостомель. Чи можете прокоментувати, що там відбувається?

— Там супротивник став в оборону понад п’ять діб тому. Вони не роблять жодних наступальних дій, бо вичерпали свій наступальний потенціал. Вичерпали тому, що ми завдали поразки наземними військами і ракетними військами, артилерією, авіацією. І вчора, розрахувавши, де вони знаходяться, отримавши дані щодо них, завдали вогневої поразки. Жодного наступу на 50 км, як встигли проголосити дуже далекі люди від війни, і яким дуже потрібні перемоги, з боку українських військ не було. Попрацювали трохи наші наземні війська, без подробиць. Але основна поразка була завдана артилерійськими ударами — загинуло багато живої сили та техніки супротивника, знищено запаси.

— А як на схід від Києва — Бориспіль, Бровари?

— Там вони зупинені, їх б'є наша артилерія, наземні війська. Тому тут також можна не хвилюватись. Це те саме, що і на північному заході. Позиційні бої, тактичні, дрібні, на спробу покращити ситуацію працює артилерія.

— Тоді щодо Ізюма: там теж була тактична атака. Наші, наскільки я розумію, закріпилися на півдні міста, а північ Ізюма була зайнята окупантами?

— Так. Там річка поділяє. За Ізюм йдуть важкі бої, і місто намагалися обійти російські війська. Наші сили сходили в контратаку і розбили їх на одному з напрямків при спробі обійти місто. Це бої тактичного значення, та все ж. Все одно приємно.

— Так. Я стежу за російськими телеграм-каналами, вони малюють оточення нашої групи ООС від Харкова до півдня.

— Близько немає оточення. Там є прорив біля Волновахи, яка фактично перестала існувати. І наше угруповання завернуло від Волновахи зі сходу на захід, щоб ті не могли напасти. Росіяни намагаються наступати на Вугледар. Створюють досить реальну загрозу нашим військам, але поки що вона не втілилася в життя. Загроза оточення є лише одній бригаді, не угрупованню в цілому. Але й із цим ми працюємо.

— Наскільки я розумію, особливо на сході росіяни чимало пускають у бій людей, «мобілізованих» із «ЛДНР»? Чи є якісь дані, приблизно скільки гине таких людей?

— У нас поки що немає точних даних, якими ми могли б серйозно оперувати. Але ми маємо свідчення їхніх полонених. Один із них казав, що їх використали в зоні ОСС, потім перекинули під Харків і в результаті з 2 тис., яких із ним разом призвали, залишилося живими лише 20. Треба ж розуміти, як їх використовують. Наразі триває другий день штурм Авдіївки. Їх кидають на міську забудову, де українці роками створювали оборону, із мінними полями, територію пристрелено. «Мобілізованих» із «ЛДНР» посилають хвилями, а за ними йдуть кадрові російські частини. Можете уявити, що з ними відбувається, із цими нещасними.

— Мене вражає їхнє обмундирування. Ці ж радянські каски та інше тридцятирічної давності.

— Навіть своїм виглядом вони показують, що це сміття для них. Донбас повною мірою зараз може відчути, що означає турбота Росії про них та інші регіони.

— Який напрямок на Донбасі найскладніший?

— Сєвєродонецьк, Авдіївка зараз, десь Попасна, хоч там менше. Ситуація на північ від Волновахи та Ізюм. Маріуполь, звісно.

— Я слухав з перехоплень, що на Маріуполь ворог запускає солдатів малими групами, і вони майже всі знищуються.

— Вони дивні люди. Малі групи можна виправдати тим, що вони бояться, що ми наводитимемо артилерію. В принципі це розумно, але малі групи стають вразливими, втім, як і великі для оборони. Якщо вбивають генерал-майора елітної 150-ої дивізії Олега Мітяєва — експериментальна дивізія з двома танковими полками, добре навченими, — то це показник. Мітяєв уславився дуже жорстоким поводженням з місцевим населенням без розбору.

— Я так розумію, що російський Генштаб їх все одно спрямовує у бій?

— Безперечно. Чому, власне, Мітяєв і опинився на першій лінії фронту? Він, швидше за все, пішов показати своїм прикладом, як треба воювати. Тому що його солдати відмовлялися вступати у бій. Зазвичай генерал виявляється убитим у ближньому бою лише тоді, коли він прибув особисто керувати на місці.

— Зараз, наскільки я розумію, на Маріуполь із заходу намагаються досить сильно тиснути?

— Так. З боку Бердянська. З боку сходу місто добре захищене.

— Я втратив інформацію щодо нашого гумконвою, який їхав до Маріуполя.

— Не пропустили вони його до Маріуполя. Там представники церкви є. І навіть їх не пропустили.

— І почали з моря, з військових судів обстрілювати Маріуполь?

— Вони всі засоби використовують для того, щоб зламати місто.

— Але, судячи з того, що відбувається, росіяни переважно стріляють по якихось житлових масивах.

— Безперечно.

— Наскільки велика шкода, якої вони завдають нашим військовим?

— У мене є зв’язок постійно із захисниками міста, військовими. Вони кажуть, що не відчувають особливої воєнної шкоди для себе. А ось мирні — так, звичайно, їх безпричинно бомблять.

— Тоді давайте далі: росіяни досі накопичують війська довкола Херсона та намагаються обійти Миколаїв?

— Російський стиль війни. Після того, як у Чорнобаївці накрили не просто гелікоптери, а за нашими прикидками передовий командний пункт угруповання на цьому напрямку, у них виникла ситуативна паніка. Вони панічно побігли з-під Миколаєва, і втеча була зупинена якимось там польовим командором. Вони почасти повернулися на позиції. Нині там точаться бої.

— І по Одесі…

— За Одесу можете зовсім не турбуватися.

— Була інформація, що стріляли по селу Тузла на Одещині.

— У районі села. Вони стріляли не прицільно. Їхнім завданням було викликати наші вогневі засоби на бій, щоб їх вразити. Виманювали. Але наші вчинили мудро, не відповіли, тому вони не виявили системи вогню. Звісно, ризик десанту зберігається. Але я не думаю, що він буде прямісінько на Одесу. Вони ж розуміють, що їх буде негайно знищено. Росіяни спробують знайти дірку, зараз ведуть розвідку. Дещо вони намагалися зробити, але патрульний корабель Василь Биков може розповісти, чим усе закінчилося [судно було потоплено українською обороною].

— Тобто в лоб вони не можуть напасти. Давайте умовно змоделюємо ситуацію: на Одещині вони все одно не можуть висадити достатню кількість техніки?

— Звичайно, ні. Це ще одне самогубство. Вертолітний десант вони вже перестали робити. Тому що по Україні вони мали 30 спроб вертолітного десанту, і лише одна вдала.

— Щодо нашої протиповітряної оборони. Досить багато збивають літаків.

— Скоро сотня буде, 83 було на ранок, працюють усі види ППО. Крім того, частина гине у повітряних боях. Наші винищувачі їх збивають.

— Уся ця історія про Привида Києва, непереможного українського льотчика, який збив десятки літаків, вона, звичайно, овіяна легендами. Скажіть, це лише легенда?

— Ми багато збиваємо, і я не думаю, що це один льотчик. Це радше група таких Привидів Києва.

— Ви в одному з інтерв'ю сказали, що найближчими двома тижнями чи буде якийсь прогрес із переговорів, чи війна триватиме до травня. Що скажете тепер?

— За розрахунком, сил та засобів противника не вистачить навіть до середини квітня.

— Чи будуть вони обкопуватися і тримати великі міста в облозі?

— Вони однозначно намагатимуться окопуватись, намагатимуться тримати оборону. Але давайте уявимо: коли вони стоять на місці, а ми точно знаємо, де вони знаходяться — це легше, ніж ловити в степу колони. Крім того, піде «зеленка» — весна, з’явиться зелень. І нашим партизанам, спецназу і місцевим жителям стане дуже комфортно наводити і ловити. Вони фактично заходять у вир катастрофи, у них особливо виходу немає їз цієї ситуації. Наступати вони не можуть. Втрачають цю здатність з кожним днем. Стояти на місці - це смерті подібно. Спроба утримувати територію їм обійдеться мало не гірше, ніж наступ. Тому єдиний вихід — їм вимітатися звідси.

— Ваші заспокійливі відео дуже популярні, кажуть, від них уже заряджають воду, ваше фото на ліках скоро буде. Як ви ставитеся до такої специфічної популярності?

— Іронічно.

— Цю роль заспокоювача народу ви вибрали чи вам доручили?

— Неможливо доручити заспокоювати цілу націю, таке може скластися лише ситуативно. Я багато років займаюся психологією, мабуть, чогось вивчився. Мені важко було оцінити міру мого впливу на людей, я просто роблю свою справу, намагаюся заспокоїти публіку. Судячи з результатів, кажуть, виходить.

— Ви щодня буваєте у ОП. На вашу думку, наскільки ефективно люди там працюють?

— На мою думку, дуже ефективно. Не забуватимемо, що ОП не є єдиним органом. Є Кабмін, глави ОДА, місцева влада. Але не все так просто. Мене діставав бізнес — великий, дрібний, середній у волонтерських справах, у гуманітарних. Я пішов до прем'єр-міністра Дениса Шмигаля, проговорив з ним годину з болючих питань та конкретних кейсів, які пропонував бізнес, волонтерський рух. Він дав на все вичерпні відповіді, показав реальні механізми, що були створені, постанову Кабміну, голосування у Верховній Раді, укази президента. Я пішов назад до бізнесу і кажу: хлопці, так ось є програма. Вони кажуть: ні, це, звичайно, все чудово, визнаємо, але є ще окремі недоліки. Я кажу: дайте мені список недоліків. Ця розмова була шість діб тому. Досі немає списку недоліків. Тобто Кабмін організувався, президент організувався, Верховна Рада організувалася, а ось ті, хто висуває нам претензії, не можуть пред’явити претензії навіть письмово.

Єдиний серйозний недолік — це як поводяться окремі голови військкоматів західної України. Коли повістки переважно вручаються приїжджим, а не місцевим, а в окремих випадках навіть із порушенням відстрочок від призову. Таке справді є, з ними зараз розбираємося.

— Ви йшли з влади, а потім повернулися — чому?

— Я поїхав до військкомату з ранку на початку війни і навіть узяв із собою чотирьох друзів, щоб ми разом пішли до одного підрозділу. Але мені зателефонував голова офісу Андрій Єрмак та сказав: ти потрібний тут. Я, як будь-який офіцер, привчений перебувати там, де найефективніший. Мені здається, що ті завдання, які я вирішував би як командир батальйону, може вирішувати безліч людей, а ті завдання, які вирішуються тут, може лише один Арестович. Я погодився і приїхав до офісу, не знаючи, що на мене чекає. Зі статусу радника я ж не йшов, а обов’язки вже за принципом: скільки сам на себе візьмеш — усі твої. Я охоче взявся за кілька серйозних напрямків. Про частину їх взагалі не можна говорити, навіть, мабуть, після війни. Але можу натякнути, що таке статус радника. У книгах про Ераста Фандоріна [письменника Бориса Акуніна] таке називалося «чиновник особливих доручень». Тобто це далеко не зводиться до того, щоб спілкуватися з медіа або заспокоювати. Є маса практичної дуже конкретної роботи, яка відбувається не тільки в Офісі і навіть не лише у Києві.

— Вас уже називають новим українським секс-символом поряд із головою Миколаївської області Віталієм Кімом. Після війни братимете участь у шоу Холостяк?

— Та який же холостяк, якщо я одружений і маю трьох дітей. Я подивлюсь, що буде після війни. Я скажу вам інше. Весь мій досвід у психології каже, що як би маятник не хитнувся в інший бік, коли знову повернеться нелюбов до Арестовича, або, як мінімум, наполовину нелюбов. Особливо, коли війна закінчиться і доведеться оцінювати те, що відбувається. Почнуться політичні дискусії, і, я думаю, що мінімум половина тих, хто зараз гасає зі мною як з іконою, писатиме, що я таки мудак. Тому я дуже спокійно та іронічно до цього ставлюся. Не знаю, [шоу] Женатик, Холостяк, але, якщо будуть пропозиції, — розглянемо. Чому б і ні. Це весело. Я все ж таки 17 років був у театрі та кіно.

Приєднуйтесь до нас у соцмережах Facebook, Telegram та Instagram.

poster
Сьогодні в Україні з Андрієм Смирновим

Дайджест новин від відповідального редактора журналу НВ

Розсилка відправляється з понеділка по п'ятницю

Показати ще новини
Радіо НВ
X