Неправильні книги. Як цензура і пропаганда розкололи СРСР на протестну меншість і слухняну більшість

21 травня, 21:20
1584
Вы также можете прочесть этот материал на русском языке

DR

У 1962 році в Києві пройшов перший у СРСР книжковий ярмарок

Посилення цензури, агресивна пропаганда і шпигуноманія розкололи в другій половині 1960-х років радянське суспільство на протестну меншість і слухняну більшість. Так званий процес над письменниками Андрієм Синявським і Юлієм Даніелем став червоною рискою, за якою була темрява.

В еликий прозаїк, поет, герой соцпраці, лауреат Ленінської та шести Сталінських премій, ікона військової журналістики Костянтин Симонов 29 жовтня 1966 року пише скаргу генсекретарю ЦК КПРС Леоніду Брежнєву. Два роки тому письменник готував до випуску щоденники військового часу Сто діб війни. І ось цензура наклала заборону на їх друк. Симонов вніс понад 40 поправок і купюр. Все дарма, і тому він просить Брежнєва втрутитися.

«Суть справи в тому, що в моїй книзі про перші місяці війни міститься і не може не міститися критика культу особи [Йосипа] Сталіна», — повідомляє письменник генсеку.

Симонов ще не знає, що часи відлиги позаду. В СРСР настає ренесанс сталінізму і культу особистості. Яскраве тому свідчення — суд над радянськими письменниками Андрієм Синявським і Юлієм Даніелем.

Їх критичні твори, що виходили під прикриттям псевдонімів, друкувалися на Заході. Ось, наприклад, цитата з одного з творів Синявського: «Щоб назавжди зникли в’язниці, ми набудували нові в’язниці. Щоб впали кордони між державами, ми оточили себе китайською стіною. Щоб праця у майбутньому стала відпочинком і задоволенням, ми ввели каторжні роботи. Щоб не пролилося більше жодної краплі крові, ми вбивали, вбивали і вбивали. <...>. Вдаватися до тих же засобів, якими користувалися наші вороги, — прославляти великодержавну Русь, писати брехню в Правді, садити царя на спорожнілий престол, вводити погони і тортури».

За подібне вільнодумство Синявський і Даніель отримали відповідно сім і п’ять років позбавлення волі з відбуванням покарання у виправно-трудовій колонії суворого режиму.

Шум, який наробив процес, сколихнув країну, розділив її письменницький світ, та й взагалі радянський світ, на дисидентів і слухняних слуг режиму. Перші проявилися у незначній меншості. Другі - у великій нікчемності.

Мітинг гласності біля пам'ятника великому поету, 5 грудня 1965 року. Перша в СРСР демонстрація не голодних і не рабів
Мітинг гласності біля пам'ятника великому поету, 5 грудня 1965 року. Перша в СРСР демонстрація не голодних і не рабів / Фото: DR

Закручування гайок

Н есприятливий час обирає Симонов для скарг генсеку. Дорогий Леонід Ілліч і слухняне політбюро ЦК КПРС у ці дні обговорюють план із посилення контролю над інтелігенцією, що надто розпустилася. Уже заборонені до друку Раковий корпус авторства зірки, що сходить, Олександра Солженіцина. Накладено табу на книгу про злочини нацизму, яку збирався видати Михайло Ромм, — Звичайний фашизм. Щойно на екрани вийшов однойменний фільм. У ньому секретар ЦК Михайло Суслов побачив натяк на радянський лад. Він так і запитав у Ромма: «Михайле Іллічу, за що ви нас так не любите?»

І ось через два тижні після симоновського листа генсеку в Москві проходить засідання політбюро ЦК КПРС. Основне питання — діри в ідеологічній роботі, що стали особливо помітні в літературі.

Говорить Брежнєв: Мене познайомили з новим твором Костянтина Симонова. Він, здається, називається Сто днів війни. У цьому творі Симонов заводить нас в якісь нетрі. Критикується у деяких творах, у журналах та інших наших виданнях те, що в серцях нашого народу є найсвятішим, найдорожчим. І договорюються ж деякі наші письменники до того, що нібито не було залпу Аврори, що це, мовляв, був холостий постріл і т. д. <...>. Товариші, ніхто досі не виступив із партійних позицій щодо книги Івана Денисовича [повість Солженіцина Один день Івана Денисовича, вперше опублікована в 1962 році в журналі Новий мир], проти деяких концепцій Симонова, проти величезної кількості мемуарів, що видаються у нас, в яких показується, яку видатну роль зіграв у Вітчизняній війні [Микита] Хрущов.

Суслов: Ви пам’ятаєте, скільки було розмов із Хрущовим про такий помилковий твір, як Жовтень у вогні. Всім було ясно, що це націоналістична книга, а Хрущов вимагав її видати. А про Івана Денисовича скільки ми сперечалися, скільки говорили, але він же підтримував всю цю табірну літературу.

Олександр Шелепін, голова КДБ: Ось зараз ставляться у театрах такі ублюдочні п'єси: Я знімаюся в кіно та інші [мова про п'єсу Едварда Радзинського Знімається кіно]. Багато у нас різного роду непотрібних видань, а часом і шкідливих. Про [Олександра] Твардовського [головред журналу Новий мир], я вважаю, ми багато говоримо. Його потрібно просто звільнити з роботи. І це можна зробити не в ЦК, це може зробити Союз письменників.

Судячи з довжини стенограми, 10 листопада 1966 року засідання політбюро затягнулося, що свідчить про актуальність проблем на ідеологічному фронті. Відтоді країну, яка себе вже називає найбільш читацькою у світі, й охоплює манія переслідування неправильних письменників, драматургів, вільнодумців.

Юлій Даніель (на фото зліва) та Андрій Синявський опинилися на лаві підсудних не за те, що когось убили чи пограбували, а за те, що виступили проти тих, хто вбивав і грабував
Юлій Даніель (на фото зліва) та Андрій Синявський опинилися на лаві підсудних не за те, що когось убили чи пограбували, а за те, що виступили проти тих, хто вбивав і грабував / Фото: DR

Заморозки

У вересні 1965 року як грім серед ясного неба прокотилася звістка про арешт двох письменників — викладача школи-студії МХАТ Синявського і письменника-перекладача Юлія Даніеля. КДБ витратив п’ять років, щоб вирахувати цей творчий дует, який публікував на Заході твори з жорсткою критикою сталінізму, ленінізму, та й узагалі комуністичного ладу.

Єврей Синявський взяв собі російський псевдонім — Микола Аржак. Росіянин душею і за паспортом Даніель прийняв єврейське ім'я Абрам Терц. Радянська преса жорстко відреагувала на цю етнічну рокіровку. Було оголошено, що зловмисники намагалися розіграти антисемітську карту, натякаючи на те, що в СРСР, цій цитаделі інтернаціоналізму, євреї змушені маскуватися і ховатися.

Для винуватців торжества ледь знайшли підходящу статтю — 70-у КК РРФСР, антирадянська агітація і пропаганда. Адже ще в грудні 1948-го СРСР підписав прийняту ООН Загальну декларацію прав людини, де є норма: «Кожна людина має право на свободу переконань і на вільне їх виявлення». А 125-а стаття радянської Конституції, прийнята ще 5 грудня 1936 року, гарантувала всім право на свободу слова, друку та ін. Тож використання псевдонімів і пересилання рукописів за кордон не могли стати підставою для звинувачення Синявського і Даніеля.

У день народження Конституції, 5 грудня 1965-го, Олександр Єсенін-Вольпін, математик, філософ, поет і син великого поета Сергія Єсеніна, запропонував друзям провести на площі Пушкіна мітинг гласності, де вимагати чесного і відкритого процесу над письменниками. В руках учасників акції, а їх зібралося до 200 осіб, були плакати. Один із них був такий: Поважайте радянську Конституцію!

Міліція, застосувавши силу, досить швидко повернула наївних демонстрантів до дійсності. Згодом близько 50 студентів, причетних до мітингу, були відраховані з вузів. 23-річний правозахисник Володимир Буковський і 17-річна поетеса Юлія Вишневська відправлені у психіатричні клініки на примусове лікування.

Мітинг змінив стратегію влади щодо неугодних. Якщо від самого початку нагорі вирішили, що процес над Синявським і Даніелем слід провести тихо, то тепер стало зрозуміло, що проводити доведеться голосно. А значить, настав час розвертати важку артилерію агітпрому — широкомасштабну кампанію з роз’яснення лінії партії.

13 січня 1966 року в газеті Известия вийшла розгромна стаття Перевертні. «Перше, що відчуваєш під час читання їх творів, — це огида, — писав секретар московського відділення Спілки письменників Дмитро Єрьомін. — Гидко цитувати вульгарності, якими рясніють сторінки їх книг. Обидва з болісною хтивістю копирсаються у сексуальних і психопатологічних проблемах. Як бачимо, на багато замахується знавіснілий антирадянщик».

Через п’ять днів у цьому ж виданні Сулейман Рустам, поет із Баку, завершив свій надемоційний маніфест: «Пера, які вміють видавати чорне за біле, а біле за чорне, повинні бути зламані. Місце двох зрадників — на лаві підсудних «.

Синявського і Даніеля у пресі порівнювали з нацистами і сексуальними маніяками, шпигунами й авантюристами. Посилаючи їм загальне презирство, пророкуючи вічне забуття.

Потрібний ефект був досягнутий надзвичайно швидко. У редакції газет Правда і Известия полетіли десятки тисяч листів від громадян і трудових колективів, які вимагають Синявського і Даніеля розстріляти. Хоча стаття, за якою їх збиралися судити, не передбачала такої міри. Як ювелірно висловився Даніель у своїй крамольній повісті Спокута: «Ви думаєте, це ЧК, НКВС, КДБ нас саджало? Ні, це ми самі. Держава — це ми».

Михайло Шолохов завжди хотів бути ближче до народу, але під час процесу над Синявським і Даніелем у цьому прагненні зайшов занадто далеко, тим самим вкривши себе вічною ганьбою
Михайло Шолохов завжди хотів бути ближче до народу, але під час процесу над Синявським і Даніелем у цьому прагненні зайшов занадто далеко, тим самим вкривши себе вічною ганьбою / Фото: DR

Процес пішов

О тже, 10 лютого 1966 року в приміщенні Московського обласного суду на лаву підсудних «за поширення наклепницьких вигадок, що ганьблять суспільний лад», за агітацію і пропаганду, проведену з «метою підриву або ослаблення радянської влади», посадили двох письменників — 41-річних Синявського і Даніеля.

До зали засідання на так званий публічний суд допускалися тільки за спецперепустками. Це були правильні люди, і вони викладали правильні тези.

«Синявський і Даніель — люди з подвійним дном, внутрішні емігранти. І ось справжнісінька оцінка їх творів — це бурмотіння унітаза», — епатує Олег Тьомушкін, державний обвинувач, заступник генпрокурора СРСР.

У письменника-байкаря Сергія Михалкова, автора тексту радянського і нинішнього російського гімну, стиль вищий, але зміст той самий: «Добре, що у нас є органи держбезпеки, які можуть захистити нас від людей на кшталт Синявського і Даніеля».

Ця сувора проза Михалкова надихнула радянського поета Сергія Смирнова на таку ж сувору поезію:

И когда смердят сии натуры

И зовут на помощь вражью рать,

Дорогая наша диктатура,

Не спеши слабеть и отмирать!

Так вона і не відмирала. Навпаки, проростала в усі сфери приватного і громадського життя.

Через тиждень після закінчення процесу Літературна газета опублікувала замітку, в якій повідомлялося про одностайне рішення виключити Синявського з Союзу письменників як «дворушника і наклепника, що поставив своє перо на службу товариств, ворожих Радянському Союзу».

Водночас в Інституті світової літератури від роботи був відсторонений друг Синявського Андрій Меньшутін. За те, що знав, але не доніс.

На захист двох молодих літераторів виступила міжнародна літературна громадськість. Французькі, італійські, англійські, американські письменники, а з ними більше 300 професорів університетів Франції, 63 радянські літератори, актори театрів і кіно, не втратили людської гідності, але втратили почуття страху, клопотали перед урядом за заарештованих Синявського і Даніеля.

Крім того, самі обвинувачені не здригнулися і не визнали своєї провини. В останньому слові Даніель у відповідь на звинувачення в очорненні дійсності заявив: «Якщо згадати злочини під час культу особи, вони набагато страшніші за те, що написано у мене й у Синявського. <...>. Ніякі кримінальні статті, ніякі звинувачення не завадять нам — Синявському і мені - відчувати себе людьми, що люблять свою країну і свій народ».

По завершенні процесу, внаслідок якого суд засудив письменників до тюремного ув’язнення і потім до заслання, світова громадськість не заспокоїлася. Навіть навпаки. Нобелівський лауреат, французький літератор Франсуа Моріак навіть написав листа іншому нобелівському лауреату, Михайлу Шолохову: «Я благаю свого побратима Шолохова клопотати перед тими, від кого залежить звільнення Андрія Синявського та Юлія Даніеля».

У 1962 році в Києві пройшов перший у СРСР книжковий ярмарок. Інтерес до художнього і документального переосмислення минулого і сьогодення став набирати нечуваних раніше обертів
У 1962 році в Києві пройшов перший у СРСР книжковий ярмарок. Інтерес до художнього і документального переосмислення минулого і сьогодення став набирати нечуваних раніше обертів / Фото: DR

І Шолохов «поклопотав». У 1966 році, через місяць після судового процесу, він виступив на XXIII з'їзді КПРС. «Якби попалися ці молодчики [Синявський і Даніель] у пам’ятні 20-і роки, коли судили, не спираючись на кримінальний кодекс, — ох, не ту б міру отримали ці перевертні».

Тобто радянський письменник Шолохов непрозоро натякнув, що сім і п’ять років суворого режиму, отримані Синявським і Дініелем, — це м’який вирок. На думку Шолохова, їх слід було б розстріляти. Бурхливі оплески в залі показали, що верхи скучили за каральною рукою.

Лідія Чуковська, дочка дитячого письменника і перекладача Корнія Чуковського, була ошелешена кривавим посланням Шолохова. Через самвидав вона написала йому відповідь: «Література кримінальному суду непідсудна. Ідеям слід протиставляти ідеї, а не тюрми і табори. Ось це ви [Шолохов] і повинні були заявити своїм слухачам, якби ви й справді піднялися на трибуну як представник радянської літератури. Ви виголошували промову як відступник її. Ваша ганебна промова не буде забута історією. А література сама вам помститься за себе, як мстить вона всім, хто відступає від важкого обов’язку, що накладається нею. Вона засудить вас до вищої міри покарання, яка існує для художника, — до творчого безпліддя».

Так до середини 1960-х процес над двома письменниками розділив радянську інтелігенцію на два табори. Табір пристосуванців — або тих, кому було просто страшно йти проти системи. І табір, представників якого в наступні роки стали називати шістдесятниками, дисидентами. Брежнєвська епоха першим забезпечила кар'єрне зростання, ордени і медалі, другим — заслання, в’язниці і палати психіатричних клінік.

Повністю відбувши термін ув’язнення, Даніель поїхав працювати в Калугу, потім — до Москви. Його переклади з’являлися у пресі під псевдонімом Юрій Петров. Це безлике ім'я Даніелю було спущено згори. Синявський, вийшовши на свободу, на відміну від свого друга, ніде не видавався. Його роботи були табуйовані. Пізніше Синявський емігрував. На Заході зумів видати свої книги, написані в таборі, — Прогулянки з Пушкіним, Голос із хору, В тіні Гоголя, а також роман На добраніч.

Про найважливіший слід, залишений Синявським і Даніелем, сказав Варлам Шаламов у своєму Листі до старого друга: «Їх приклад великий, їх героїзм безперечний. Синявський та Даніель порушили огидну традицію „каяття“ і „зізнань“. Цього їм система і не пробачила».

Цей матеріал опубліковано в № 38 журналу НВ від 18 жовтня 2018 року

Лекція НВ

ВЕЛИКІ ГРОШІ З ЄВГЕНОМ ЧЕРНЯКОМ

Три години практичних порад та відповідей на будь-які питання від голови наглядової ради Global Spirit та автора популярного YouTube-каналу про бізнес та фінанси — Big Money

Докладніше

Головне

Політика

Сьогодні, 11:50

img
Хто вони такі, щоб вчити нас. Клімкін запропонував заборонити спостерігачів ПАРЄ на виборах
Політика

Сьогодні, 21:25

img
Зеленський обговорив з ученими перспективи розвитку науки в Україні
Політика

Сьогодні, 15:50

img
Зеленський: Необхідно підняти престиж військової служби

ТОП 3

Події

Сьогодні, 09:56

img
Суд визнав винною 16-річну дівчину, що вийшла на пікет за імпічмент Зеленського — ЗМІ
14267
Події

Сьогодні, 10:09

img
Смерть дитини в аквапарку Ужгорода: поліція повідомила подробиці
6482
Події

Сьогодні, 05:27

img
В аквапарку Ужгорода втопився 6-річний хлопчик
4477

Новости Одессы

img
«Вмести свою жизнь в чемодан»: одесситам предложили почувствовать себя переселенцем
img
Украинская делегация участникам ПАСЕ: "Когда Путин снова начнет убивать, кровь будет и на ваших руках"
img
Что университету не надо - ресторатору в самый раз: в одесском вузе демонтируют редкий витраж (фото)