«Мій дім згорів за півгодини». Житель Луганщини Володимир Надобних згадує, як втратив житло в пожежі, і розмірковує про пандемію в регіоні

10 грудня 2020, 16:56

Володимир Надобних — житель Луганщини. За останні кілька років йому доводилося неодноразово змінювати місце проживання через зовнішні обставини. Його будинок в Новоолександрівці, куди перебрався з Первомайська з сім'єю, згорів восени цього року внаслідок масштабних лісових пожеж.

До Дня прав людини, який відзначається 10 грудня, НВ разом з Моніторинговою місією ООН з прав людини в Україні публікує серію історій про те, як пандемія непропорційно впливає на людей в уразливих ситуаціях і чому важливо ставити права людини в центр реагування на кризу COVID-19.

Відео дня

Уже кілька місяців Володимир Надобних живе в Попасній, у будинку, який дістався йому в спадок від покійної матері. Він розводить кіз, чим і заробляє на життя: готує молоко, сир, бринзу на продаж. Мріє про те, щоб війна скоріше закінчилася і він зміг повернутися до нормального, мирного життя — без бойових позицій поруч з будинком і замінованих полів довкола.

В інтерв'ю НВ Володимир Надобних розповідає про те, як живе прифронтова Луганщина і які виклики внесла в життя місцевих жителів пандемія коронавірусу.

Про життя під обстрілами

Будинок в Новоолександрівці я купив у 2011 році. Жив там з дружиною і з двома дітьми. Там ми займалися сільським господарством, підприємницькою діяльністю. У нас там були кози, ми їх там же на місцевих полях і випасали. Але в 2016 році, коли в селі зайняли позиції військові ЗСУ, все було заміновано. Тому доводилося ходити по селу і пасти їх там, вибирати якісь місця — багато мешканців села повиїжджали, людей поменшало.

Володимир Надобних розводить кіз і заробляє на продажу молочних продуктів на основі козячого молока (Фото: Женя Педін)
Володимир Надобних розводить кіз і заробляє на продажу молочних продуктів на основі козячого молока / Фото: Женя Педін

Деякий час Новоолександрівка перебувала в сірій зоні конфлікту. За ці роки отримав два поранення. Одне — при обстрілі, інше — поки пас кіз на території села, недалеко від ставка. Там натрапив на невідомий вибуховий пристрій.

Раніше село постійно перебувало на лінії вогню. Люди регулярно отримували поранення, будинки руйнувалися. Жити там можна було тільки з допомогою гуманітарних організацій, як-от ООН, Червоний Хрест та інші — вони допомагали вирішувати різноманітні проблеми.

В останні місяці, завдяки введенню посиленого режиму припинення вогню, прийнятого Тристоронньою контактною групою в Мінську, і який набув чинності 27 липня, кількість жертв серед цивільного населення в результаті активних бойових дій значно знизилася. З 27 липня до 10 грудня 2020 року Моніторингова місія ООН з прав людини в Україні зафіксувала тільки два поранення серед цивільного населення (обидва чоловіки) в результаті вогню зі стрілецької зброї і легких озброєнь (СЗЛО) — у порівнянні з сімома убитими і 58 пораненими в результаті обстрілів і вогню із СЗЛО з 1 січня до 26 липня 2020 року.

Що стосується жертв серед цивільного населення від мін і вибухонебезпечних пережитків війни (ВПВ), то в 2020 році вони були на 20 відсотків вищими, ніж у 2019 році. З 1 січня до 10 грудня 2020 року інциденти, пов’язані з мінами, і поводження з ВПВ призвели до 70 жертв серед цивільного населення з обох сторін лінії зіткнення: 15 убитих (13 чоловіків, одна жінка і один хлопчик) і 55 поранених (41 чоловік, дев’ятеро жінок та п’ятеро хлопчиків), тоді як в 2019 році 17 мирних жителів загинули і 32 отримали поранення в результаті вибухів мін і ВПВ.

22 липня 2014 року в Новоолександрівці зникла електрика. При обстрілі пошкодили підстанцію на шахті в Первомайську, через що вся лінія повністю знеструмилась. Як жити без електрики? Авжеж, складно. З огляду на те, що у людей насоси, які качають воду, користуватися ними можна тільки за допомогою генератора. Не можна підключити холодильник, пральну машину та іншу побутову техніку. Генератори — всі на бензині. Щоб купити бензин, потрібно виїхати в місто. Все це люди возять вручну, на велосипедах. Від села до заправки — це майже 6 км. До аптеки — десь 7 км, вона знаходиться трохи далі.

poster
Дайджест головних новин
Безкоштовна email-розсилка лише відбірних матеріалів від редакторів NV
Розсилка відправляється з понеділка по п'ятницю

Починаючи з 2016 року ми постійно зверталися в різні інстанції з проханнями відновити електрику, але ніхто нам так і не зміг допомогти. Останньою ж відповіддю, яку я чув, було: «Ну, вас там 80 осіб живе, навіщо вам щось відновлювати?». Коли цитував Конституцію, у відповідь почув лише сміх [населення Новоолександрівки за переписом 2001 року становило 124 особи. Станом на кінець січня 2018 року населення становить 17 осіб].

За весь період конфлікту, з 14 квітня 2014 року до 10 грудня 2020 року, Місія ООН зареєструвала в цілому 3075 смертей цивільних осіб, пов’язаних з конфліктом (1827 чоловіків, 1063 жінок, 99 хлопчиків, 49 дівчаток і 37 дорослих, стать яких невідома). З огляду на те що 17 липня 2014 року на борту рейсу MH17 Malaysian Airlines загинуло 298 осіб, загальна кількість загиблих в результаті конфлікту серед цивільного населення сягнула не менше 3373 осіб. Число поранених мирних жителів оцінюється у більш ніж 7000 осіб.

У 2018-му Новоолександрівку повернули під контроль уряду України. Зараз в селі розташовуються бойові позиції ВСУ.

ММПЛУ закликає місцеві та національні органи влади та інші відповідальні сторони скористатися перевагами поліпшеної безпеки для збільшення надання необхідних послуг для приблизно 600 тисяч осіб, які живуть в безпосередній близькості від лінії зіткнення обох сторін), включно з громадським транспортом, електрикою, водою і якісною охороною здоров’я. Ці послуги стають ще більш важливими, зважаючи на погіршення ситуації, викликаної пандемією COVID-19.

Про вересневі пожежі

1 вересня цього року в Новоолександрівці сталися масштабні пожежі. Близько першої години дня за селом, приблизно за кілометр-півтора від нього, спрацювала сигналка. Від цього загорівся очерет, вогонь став швидко поширюватися і дійшов до села. У одного місцевого жителя загорівся сарай, але той зумів загасити самотужки. Далі вогонь перекинувся на позиції ВСУ — оскільки мирні жителі туди зайти не могли, військові гасили його власними силами.

Нічого не робилося владою, щоб гасити ці пожежі

Та коли вогонь перекинувся на село, зупинити його було вже неможливо. Суха трава, нічого ніхто не викошує, вітер був у той бік сильний — так згоріло 14 будинків. Ми телефонували в пожежну, але вони так нічого і не зробили — поїхали гасити не село, а ліс, оскільки там теж горіло. У лісі розташовані бойові позиції, склади боєприпасів, тому ліс гасили насамперед.

Коли вогонь рухався у бік мого будинку, я подзвонив в МНС в Попасну. Коли машина під'їхала, вогонь вже перекинувся на сарай. Пожежні натиснули на джойстик, з машини бризнуло дві цівки води, і все — вода закінчилася. У цей момент вогонь перекинувся на мій будинок. Ми просто всі стояли і дивилися — дім згорів за півгодини.

Що я відчував у той момент? Безсилля. Через те що держава ніяк не допомогла нам, їй байдуже на людей. Нічого не робилося владою, щоб гасити ці пожежі. Можна було виділити із сусідніх регіонів по машині, щоб допомогти нам. Адже тоді горіла вся Луганська область.

Про пандемію на Луганщині

Коли почалася пандемія COVID-19, становище людей, що живуть поруч з лінією зіткнення, погіршилося. Обмеження свободи пересування призвело до поділу тисяч сімей і втрати доступу до охорони здоров’я, освіти, пенсій і засобів до існування. Багатьом бракувало засобів індивідуального захисту, як-от маски, і навіть інформації про COVID-19.

У мене двоє дітей-школярів, 12 і 13 років. Під час карантину вони перейшли на дистанційну освіту. Ця освіта не має тієї сили, що звичайна освіта: то світло відімкнуть, то інтернет обірвався, то вчителі не можуть щось собі налаштувати. Мій старший син вчився в університеті в Харкові, зараз теж перейшов на заочну форму навчання — якість навчання теж знизилася.

Через пандемію всіх зобов’язали носити маски. Але коли заходиш в якусь установу — державні структури зокрема — працівники цих структур самі сидять без масок. Тобто правила не дотримуються. При цьому у них на дверях, на стінах всюди розміщені оголошення, що без масок — не заходити.

У мене [в Попасній живе] чотири особи в сім'ї, якщо навіть рахувати по одній [одноразовій] масці в день на кожного, це десь 120 масок на місяць. Держава мала б організувати роботу якихось фондів, де людей могли б цими масками забезпечувати.

Уже півроку, з березня, в районній лікарні Попасної намагаються організувати КТ — досі так і не зробили, оскільки немає жодного обладнання. Мені відомо також і про те, що медикам, які працюють з хворими на коронавірус людьми, обіцяли надбавки до зарплат — нічого немає.

У місті Золоте, яке тут неподалік, за 20 хвилин їзди від Попасної, у мене живе родичка. Ось вона захворіла: о 22 вечора вона звернулася в швидку, і наступного дня, десь о 16:00 її шпиталізували до Лисичанська. Ось така тривала процедура, вся ця тяганина: швидка довезла її тільки до половини шляху, залишили в одній лікарні — поклали на каталку і кілька годин нею ніхто не цікавився. Коли з’явився час, очевидно, поцікавилися, відтак вже перевели до іншої лікарні.

Я б хотів повернутися назад у Новоолександрівку і займатися тим, чим займався до війни. Але для цього необхідно, щоб там не було бойових позицій і щоб там припинили стріляти.

poster
Сьогодні в Україні з Андрієм Смирновим

Дайджест новин від відповідального редактора журналу NV

Розсилка відправляється з понеділка по п'ятницю

Показати ще новини
Радіо NV
X