Легендарна снайперка. Олена Білозерська розповідає НВ про свою війну й тактику ворога

18 травня, 11:49
Ексклюзив НВ
За словами Олени Білозерської, нині в українській армії майже 20% військовослужбовців — це жінки (Фото:Олена Білозерська via Facebook)

За словами Олени Білозерської, нині в українській армії майже 20% військовослужбовців — це жінки (Фото:Олена Білозерська via Facebook)

Олена Білозерська, снайперка й учасниця російсько-української війни з 2014 року, — про тактику росіян, жінок у ВСУ та переломний момент на фронті

Дев’ятий рік Росія веде війну проти України, і фактично весь цей час, хіба що з невеликими перервами, батьківщину захищає снайперка Олена Білозерська. НВ розпитав її про те, що зараз відбувається на фронті та коли у цьому протистоянні настане переломний момент.

Відео дня

— Якої тактики дотримується ворог? Наскільки вона відрізняється від тієї, що застосовувалася в лютому-березні?

— У перші дні війни вона була схожа на якесь сафарі: техніка противника, що рухалась щільними колонами, знищувалась із засідок на дорогах, що проходили через лісові масиви. Особовий склад, який вижив, розбігався по лісах, де його виловлювали тероборонівці або й просто місцеві мисливці.

Зараз противник переважно застосовує тактику вогневого видавлювання, із застосуванням великої кількості артилерії та великої кількості снарядів. Завдання противника — «перемолоти» наші позиції, щоб потім спробувати їх зайняти. Нічого нового, класична тактика ще з часів Першої світової війни.

— Чи багато зараз жінок воює у складі ЗСУ? Наскільки комфортно вони почувають себе у таких надскладних і небезпечних умовах?

— Багато. Зараз в українській армії 17% військовослужбовців — жінки. Звичайно, переважна їхня більшість не воює безпосередньо на передовій, але й на передовій стає дедалі більше дівчат. Почуваються вони так само, як хлопці. У жінок немає якихось специфічних потреб, які заважають їм воювати. Якщо є - таким жінкам на війні не місце.

— У чому сильні та слабкі сторони російської армії?

— Сильна сторона — у них є механізми впливу на особовий склад для досягнення поставлених завдань будь-якою ціною. По-простому, до солдатів ставляться як до гарматного м’яса, й вони вимушені приймати це як належне.

Слабка сторона — абсолютна відсутність ініціативи у сержантського й молодшого офіцерського складу. Як наслідок — неспроможність ухвалювати автономні рішення.

— Чи змінився якісно кадровий склад армії РФ у порівнянні із наступом у лютому?

— Не змінився. А з чого б йому мінятися? Ті самі найманці, розбавлені контрактниками.

— Як ви оцінюєте операцію по врятуванню бійців з Азовсталі і чи була можливість врятувати їх раніше військовим шляхом?

— Як усі нормальні люди, я радію кожному врятованому життю українського воїна.

Військовим шляхом врятувати оборонців Азовсталі було від самого початку абсолютно неможливо. Маріуполь можна звільнити лише в рамках загального контрнаступу української армії, який вимагає тривалої підготовки. Єдиний шанс, який був у захисників Азовсталі на порятунок, це дипломатичний шлях. При цьому найвищі шанси врятуватися — у важкопоранених, бо існує загальносвітова практика обміну поранених солдатів, які вже не зможуть повернутися в бій.

— Чого, на вашу думку, нині бракує фронту та наскільки важливим чинником для війни є підписання ленд-лізу для України?

— Бракує багато чого, бо коли чи не вся держава в один момент стала армією, бюрократична армійська машина не встигає за цими процесами. Є проблеми з недостатньо швидким реагуванням на щоденні виклики, а решта — похідне від цього.

Ленд-ліз надважливий, він дасть можливість як поповнювати новітнім озброєнням вже наявні військові з'єднання, так і озброїти новостворені. Із «повномасштабним» прибуттям ленд-лізу можемо сподіватися на розгортання військових з'єднань, які швидко й повністю деокупують Україну.

— А наскільки суттєвою є волонтерська допомога фронту?

— Не менш суттєвою, ніж у 2014-му. Армія давно вже не голодна й не боса, а фронт все одно стояв, стоїть і стоятиме на плечах волонтерів. Це більше, ніж про постачання — це про феномен національного менталітету. От, наприклад, у росіян дороге якісне обладнання, яке допомагає вчасно виявляти противника й добре в нього влучати, є лише в дуже небагатьох «спеців», у цьому вони значно програють нашим. А все тому, що в них не розвинений волонтерський рух.

— Ваше найгостріше враження від цієї війни?

— Найгостріше моє враження з попередніх восьми років взагалі не пов’язане з бойовими діями чи з історіями на кшталт тієї, як мене вибухом викинуло з палаючої будівлі або трасуюча куля цвьохнула по обличчю.

Це був квітень 2014 року, я щойно приїхала в залитий сонцем, але вже не по-мирному напружений Дніпро, вийшла з автівки у військовій формі з автоматом і пішла вулицею в напрямку готелю. Я відкрито, ні від кого не ховаючись, іду центром великого міста з автоматом! Це тоді був для мене такий сюр! І в цю мить прийшло усвідомлення, що реальність змінилася, що я тепер на війні.

А після початку повномасштабного вторгнення найгостріше враження — світанок 24 лютого, коли мене розбудив чоловік і сказав: «Почалося». Як ми збиралися — скажу чесно, ніби й були готові, а в мене від стресу все одно руки тремтіли. Бо одна річ воювати на Донбасі, маючи потужний тил у Києві, і зовсім інша — взагалі не мати тилу й усвідомлювати, що твоя доля десь отут, недалечко від твого дому, стояти до кінця, бо в полон мені, самі розумієте, не можна. У першу добу я займалася прийомом у підрозділ нових бійців і кожну вільну секунду лазила у Телеграм-канали, а моя напарниця Надя, у якої вдома залишились двоє дітей, казала мені: «Так, а ну покинь! Не читай погані новини». А потім, за пару днів, таке полегшення було і така гордість за свою державу і свій народ, що вже в принципі нічого не страшно.

— Які ваші особисті висновки за 2,5 місяці широкомасштабної війни в Україні?

— Такі самі, як у всіх. Що їх [росіян], виявляється, бити легше, ніж ми всі очікували.

— Якими ви бачите перспективи російсько-української війни? Коли чекати на переломний момент і коли, на вашу думку, закінчиться ця війна?

— Переломний момент настане тоді, коли будуть сформовані й розгорнуті нові підрозділи, озброєні за допомогою наших західних союзників. Зокрема, коли ми отримаємо у значній кількості сучасну авіацію.

Коли закінчиться війна, не може знати ніхто. Моя думка: вона триватиме ще не менше року. І закінчиться, звичайно, нашою перемогою — відновленням контролю над українськими територіями у міжнародно визнаних кордонах, тобто з Донбасом і Кримом.

Приєднуйтесь до нас у соцмережах Facebook, Telegram та Instagram.

poster
Сьогодні в Україні з Андрієм Смирновим

Дайджест новин від відповідального редактора журналу НВ

Розсилка відправляється з понеділка по п'ятницю

Показати ще новини
Радіо НВ
X