Вакцина від ВІЛ, перевірка якості наркотиків та порушення прав уразливих груп населення. Інтерв'ю з Андрієм Клепіковим

10 грудня 2021, 08:57
Вы также можете прочесть этот материал на русском языке
Виконавчий директор МБФ Альянс громадського здоров’я Андрій Клепіков (Фото:Олександр Медведєв, НВ)

Виконавчий директор МБФ Альянс громадського здоров’я Андрій Клепіков (Фото:Олександр Медведєв, НВ)

Для чого Нова Зеландія першою у світі узаконила перевірку безпеки наркотиків, чи правда, що незабаром може з’явитися вакцина від ВІЛ і як справи з доступом до лікування та терапії на непідконтрольних територіях Донбасу та в Криму, розповідає виконавчий директор МБФ Альянс громадського здоров’я Андрій Клепіков.

Представники вразливих груп населення регулярно зазнають порушень прав людини з боку медиків, поліцейських, представників судової системи, а також своїх близьких.

Відео дня

Згідно з даними, які фіксує програма REAct, розроблена експертами МБФ Альянс громадського здоров’я, станом на 1 грудня 2021 року з порушенням прав людини зіткнулися понад 1700 осіб із представників уразливих груп. З них: 379 осіб — пацієнти програми ЗПТ, 322 особи з-поміж людей, які вживають ін'єкційні наркотики, 540 осіб — люди, які живуть із ВІЛ, 167 — чоловіки, які мають секс із чоловіками, 101 — секс-працівники та секс-працівниці, 148 — люди, у яких туберкульоз, 59 — ув’язнені, 23 — транслюди.

Так, наприклад, права споживачів наркотиків найчастіше порушують представники державних структур: у системі охорони здоров’я — 144 зафіксованих REAct випадків, серед поліції — 94.

У масштабах регіону Східна Європа та Центральна Азія (ВЕЦА) кожен третій такий зареєстрований випадок пов’язаний із поліцейськими та правоохоронними органами. Представники цих структур порушують такі права, як: право на життя, свободу та фізичну недоторканність.

До Дня прав людини, який відзначають у світі 10 грудня, виконавчий директор МБФ Альянс громадського здоров’я Андрій Клепіков розповідає, як протидіяти порушенню прав людини щодо вразливих груп населення, пояснює, чи дійсно Україні вдалося подолати епідемію ВІЛ/СНІД та розмірковує про згубну дію найпопулярніших сьогодні серед підлітків синтетичних наркотиків.

Андрій Клепіков розповідає про те, що вразливі групи населення часто страждають від порушень прав людини з боку правоохоронних органів, медичних працівників та інших представників держструктур. (Фото: НВ)
Андрій Клепіков розповідає про те, що вразливі групи населення часто страждають від порушень прав людини з боку правоохоронних органів, медичних працівників та інших представників держструктур. / Фото: НВ

— Які права порушуються найчастіше, коли ми говоримо про вразливі групи населення в Україні?

— REAct — це система, розроблена Frontline AIDS та адаптована для країн ВЕЦА нашими фахівцями. Вона дає змогу одночасно і моніторити порушення прав людини, і допомагати у врегулюванні цих ситуацій. Так ми зафіксували понад 6 тис. випадків. Фокус дослідження був на порушення прав у контексті доступу до медпослуг.

Найбільшими порушниками прав людини є представники державної системи. Це і медична сфера, і поліція, силові структури. Зокрема, ми фіксували відмови у наданні медичних послуг, також були випадки, коли поліція відбирала препарати — і антиретровірусне лікування для людей із ВІЛ-статусом, і препарати замісної підтримувальної терапії для наркозалежних осіб. Ми втручалися, і тоді було вжито заходів — усе повертали. А порушники несли дисциплінарну відповідальність за свої дії. Проте глобально ця тема в Україні не обговорюється.

— Чи часто такі права людей порушують медики, працівники системи охорони здоров’я?

— UNAIDS — програма ООН з боротьби з ВІЛ/СНІДом — опублікували нову доповідь, де вказують, що, за їхніми підрахунками, до кінця 2030 року у світі може померти 7 млн 700 тис. осіб із ВІЛ-статусом — насамперед через бар'єри, пов’язані з порушенням прав людини. Наприклад, це відсутність доступу до препаратів або ж до медичних послуг, неможливість отримати консультації лікаря, дискримінація, відмова у лікуванні тощо. Трапляється, що лікарі можуть розголошувати діагноз пацієнта перед сторонніми — наприклад, у коридорі поліклініки озвучувати, що один із пацієнтів — із ВІЛ-статусом. Також лікарі нерідко поводяться некоректно та неетично щодо трансгендерних людей.

— Чи маєте ви ідеї, як розширити доступ до медпослуг для представників уразливих груп населення?

— Один із важливих аспектів, над яким слід працювати у цьому напрямі, щоб знизити ризики таких наслідків, — це робота з уразливими групами населення. А саме — впровадження таких послуг, які будуть доступні всім. Тобто, коли не треба показувати паспорт, прописку, ще якісь документи, щоби пройти певні дослідження. Це такий собі «зелений коридор» — коли не потрібно вистоювати довгі черги і так далі. Але можна отримати доступ до необхідних послуг. Наприклад, це комп’ютерна томографія, МРТ та інші дослідження.

Були випадки, коли поліція відбирала препарати — і антиретровірусне лікування для людей з ВІЛ-статусом, і препарати замісної підтримувальної терапії для наркозалежних осіб.

Адже якщо просто сказати людині з таких категорій населення — наприклад, бездомній людині, чи споживачеві наркотиків, чи секс-працівниці — ось тобі направлення, візьми та пройди обстеження, то ці люди, найімовірніше, не підуть. Так відбувається з низки причин: їм ліньки, у них немає часу, потрібно платити або ж вони бояться засудження і думають, що їх виженуть. У таких випадках дуже важливо створити ось цей «зелений коридор» — окремий сегмент послуг для подібних груп.

— Чи ви моніторите ситуацію з порушенням прав людини на тимчасово непідконтрольних Україні територіях на Донбасі?

— На тимчасово непідконтрольних Україні територіях сьогодні ми спостерігаємо складну ситуацію щодо протидії та профілактики ВІЛ та туберкульозу. Скажімо, раніше Донецька область була найпроблемнішою областю в країні з туберкульозу. Зараз у принципі немає достовірної інформації з цього питання.

Лікуванням та профілактикою ВІЛ на цих територіях займаються неурядові організації — або ті, хто продовжує працювати на непідконтрольних територіях вже після того, як вони були окуповані, або ті, хто спочатку були там розташовані. Як правило, вони працюють завдяки підтримці міжнародних програм, зокрема й Альянсу.

Звісно, ця робота дуже складна. Наш консультант Андрій Яровий під час моніторингового візиту до Луганська, окупованого представниками так званої ЛНР, там був затриманий і поміщений у в’язницю. Він провів там більш як рік і був обміняний у межах обміну полоненими наприкінці 2019 року. Для цього була проведена величезна робота.

Це — заперечувальна, репресивна наркополітика, яка шкодить здоров’ю. Тут потрібно визначатися: або public health та охорона здоров’я на першому місці, або поліцейська держава, ув’язнення, в’язниці, кийки. Поєднувати таке складно. Не можна так: однією рукою давати ліки, а іншою бити кийком, чинити насильство. Насправді це такий фундаментальний вибір. Але на непідконтрольних Україні територіях ми бачимо нижчий рівень доступу і до тестування на ВІЛ, і до засобів профілактики.

З лікуванням ситуація трохи краща, тому що препарати для лікування ВІЛ та туберкульозу постачають міжнародні організації. Ми, наприклад, закуповуємо препарати на лікування туберкульозу. Це важливо для нас, адже хоч ці території нам і не підконтрольні на цей момент, це ще частина України. Ми «ведемо» гуманітарні програми, тому важливо, щоб люди, де б вони не жили, не інфікувалися ВІЛ, якщо цього можна уникнути. А ті, хто вже має ВІЛ-статус, отримували якісне лікування.

— А що відбувається у Криму?

— Як і на Донбасі, там, на півострові, зараз працюють неурядові організації, з якими ми свого часу співпрацювали. У Криму також є програми, що їх фінансує Глобальний фонд. Вони переважно спрямовані на профілактику.

Після анексії Криму великий удар припав на програми замісної підтримувальної терапії — їх закрили ще тоді, 2014-го. Препарати просто спалили, як у Середньовіччі палили книги. Це можна прирівняти до тортур, коли медичне лікування переривається просто з сьогодні на завтра. Тоді за пів року після такої варварської зупинки програми 80 осіб загинули з 800. Це багато — 10%. Хтось повернувся до вживання вуличних наркотиків, помер від передозування, на комусь позначилося це скасування лікування, обернулося наслідками для здоров’я, погіршенням ситуації, настала смерть. Хтось покінчив життя самогубством через таку психологічну кризу.

Після анексії Криму препарати просто спалили, як у Середньовіччі палили книги. Це можна прирівняти до тортур, коли медичне лікування переривається з сьогодні на завтра.

Де-факто окупований Крим зараз багато в чому живе за правилами, які працюють у РФ. А в РФ немає таких програм для ключових груп, як ЗПТ, наприклад. Тобто вони не фінансуються державою. Так, лікування для людей із ВІЛ-статусом надається. Але профілактичні програми фактично майже не працюють.

— Це якось позначилося на загальній динаміці поширення ВІЛ на півострові?

— На загальній динаміці це може й не позначилося. Тому що все-таки не така велика кількість людей, 800 осіб було залучено до програми. Але насправді зв’язок є. І на неконтрольованих територіях також заборонили замісну терапію — не дали поставити препарати.

Крим залишається зоною ризику у зв’язку з ВІЛ, тому що в літній період він все ще залишається курортним місцем. Це завжди означає більший ризик, ніж просто звичайне місто.

— Чи працюєте ви з підлітками, які вживають наркотики? Як саме?

— Ми маємо цікавий проєкт під назвою Drug Store. У рамках цього проєкту ми працюємо з підлітками, наприклад, на фестивалях електронної музики, у клубах тощо — тобто з аудиторією, яка може потенційно цікавитись наркотиками.

Цей проєкт орієнтований на те, щоб максимально проконсультувати з питань, пов’язаних зі здоров’ям, людей, які вживають насамперед стимулятори. Адже вживання супроводжується багатьма ризиками — і це не обов’язково ризик ВІЛ-інфікування. Це може бути, скажімо, смерть від зневоднення: часто на таких вечірках банально немає доступу до питної води або вона дуже дорога. Або ж відвідувачам просто «не до цього». Такі речі, як забезпечення водою, здаються простими, але фактично працюють не скрізь. Те саме стосується й експрес-тестування на ВІЛ.

Завдяки Альянсу громадського здоров'я, каже Клепіков, кількість виявлених випадків ВІЛ в Україні суттєво зросла. (Фото: НВ)
Завдяки Альянсу громадського здоров'я, каже Клепіков, кількість виявлених випадків ВІЛ в Україні суттєво зросла. / Фото: НВ

Ще один сегмент — це проблеми з ментальним, психічним здоров’ям, зі сном. Тут ми керуємося таким людиноорієнтованим підходом. У проєкті Drug Store багато робиться за принципом рівний — рівному, коли як консультанти задіяні також молоді люди. Тому що підліток не буде відвертим з якимись дядьками й тітками. А ось із рівними собі — так.

Також у межах Drug Store працює однойменний телеграм-канал, де можна поставити запитання онлайн у будь-який час. І щодо різних видів наркотиків, і щодо змішування речовин, і про передозування тощо.

— Нещодавно Нова Зеландія першою у світі легалізувала перевірку наркотиків. Розкажіть, навіщо це потрібно?

— Зараз у західних країнах, та й у нас теж, дедалі більше інтересу привертає тема так званого драг-чекінгу. Це коли легально можна перевірити, що ти збираєшся прийняти, навіть не порушуючи при цьому законодавство. Так, справді, нещодавно це узаконила Нова Зеландія. Ми також намагаємося рухатися у цьому напрямі. Звичайно, чинна нормативна база в Україні для цього поки що не зовсім підходить. Але це дуже перспективний напрям — це частина механізму зниження шкоди.

— Як це працює?

— Припустимо, людина налаштована щось прийняти та відговорити її складно. Однак ми, як мінімум, можемо знизити ризики від можливого передозування, попередньо дізнавшись, що взагалі знаходиться всередині цієї таблетки.

— Чи вдалося Україні подолати епідемію ВІЛ/СНІДу?

— Ситуація за останні роки покращала. Якщо ще п’ять років тому кожна друга ВІЛ-позитивна людина в Україні знала про свій статус, то зараз це вже дві третини. Тобто це краще, ніж було, але ще далеко від ідеалу. В Україні розширилися програми та охоплення тестування, й лікування антиретровірусною терапією, що дало змогу знизити смертність. А це ще один дуже важливий результат. Але життя вносить свої непередбачувані моменти, такі як пандемія COVID-19. Адже під час пандемії у всьому світі знизився рівень тестування на ВІЛ та кількість людей, які були поставлені на лікування. І тут Україна — не виняток.

Молоді люди частіше експериментують із наркотиками, сексом чи комбінацією. Як хімсекс, наприклад

Проте Україна все ще залишається серед «антилідерів». Серед 53 країн європейського регіону ВООЗ Україна посідає друге місце після Росії за кількістю людей, які живуть із ВІЛ-статусом. Це вже реальність, з якою ми маємо справу. Але тут головне, що з цими людьми згодом відбувається. Тому дуже важливо надавати їм своєчасне лікування — воно рятує життя.

Наші підсумки за 2021 рік показали, що 70% усіх ВІЛ-позитивних людей в Україні, які дізналися про статус цього року, зробили це завдяки проєктам Альянсу. І це дуже вагома роль — фактично кожні три особи з чотирьох. Ми не просто тестуємо всіх підряд, а намагаємось виявляти найбільш ризиковані випадки.

За 10 місяців цього року в межах наших програм ВІЛ-статус було виявлено у 8797 осіб. І за кожною цифрою стоїть людське життя. Більшість із цих людей відразу були перенаправлені на лікування. Деяким воно навіть призначалося того ж дня — така технологія використовується в західних країнах, коли після тесту та підтверджувального тесту фактично є достатні підстави, щоб відразу ж призначати лікування, встановлювати контакт з пацієнтом, запропонувати протестувати статевих партнерів, або якщо йдеться про спільне вживання ін'єкційних наркотиків, то з ким вживає. І ці ризикові мережі дають змогу виявляти найбільшу кількість людей. Але ці цифри лише початок.

— Чи є якийсь усереднений портрет людини, у якої найчастіше виявляють ВІЛ в Україні сьогодні? Вік, стать, приналежність до будь-якої соціальної групи?

— З одного боку, епідемія «старіє» і дедалі більше у структурі ВІЛ-позитивних людей — це вікова група 50+. З іншого боку, в Україні різкими темпами зростає статевий шлях передачі. Зараз близько 80% усіх випадків ВІЛ — це статевий шлях, тобто з незахищеними сексуальними контактами, гетеросексуальними чи гомосексуальними.

Якщо говорити про ризики, то молоді люди частіше експериментують із наркотиками, сексом чи їх комбінацією. Як хімсекс, наприклад. І ризик інфікування підвищується у рази. Однак основний відсоток виявленого ВІЛ-статусу становлять люди віком 20−35 років, які інфікуються статевим шляхом.

Не всі відверто говорять про свої ризики: для когось це спосіб промовчати про гомосексуальні контакти або про вживання наркотиків, знову ж таки, через рівень стигми. І цей портрет цілком може відрізнятися: це може бути чоловік, жінка, забезпечені або, навпаки, бездомні люди. Багато в чому інфікування пов’язане з ризиками — коли людина, яка може й готова ризикнути, ризикує.

— Якщо людина дізнається про свій статус, вона частіше вважає за краще повідомити партнера відразу або вибирає почекати?

— Щодо гетеросексуальних пар, то незалежно від того, хто перший прийшов протестуватися на ВІЛ — чоловік чи жінка, ми намагаємося максимально виявляти їхні сексуальні контакти та також тестувати їх. Багато хто боїться: а що, якщо чоловік чи дружина дізнається про те, що у партнера ВІЛ-статус. Тому іноді розкриття статусу партнеру не відбувається автоматично: людина ходить до психолога, соціального працівника, їм доводиться майже місяць спілкуватися. Людині пояснюють, що це на благо. Буває, коли позитивний ВІЛ-статус навпаки зближує партнерів, вони більше підтримують одне одного.

— Вакцина від ВІЛ — це фантазія чи реальність?

— Цього року ВООЗ анонсувала, що створено вакцину проти малярії, а це вже добрий знак. Малярія — одне з трьох основних інфекційних захворювань поряд із туберкульозом та ВІЛ, якими, зокрема, займається і Альянс громадського здоров’я. Ситуація з ковідом також настільки прискорила пошуки вакцин. Тож цілком можливо, що винахід вакцини від ВІЛ у найближчому майбутньому увінчається успіхом.

Влітку 2022 року в Монреалі, Канада, пройде всесвітня конференція з ВІЛ/СНІД. Зазвичай саме на таких конференціях анонсуються результати ключових досліджень. Тож ми поки що чекаємо. Але й зараз ми вже можемо говорити про суттєві успіхи у профілактиці та лікуванні ВІЛ.

— У яких випадках слід використовувати доконтактну профілактику ВІЛ?

— Сьогодні в Україні все більше використовується такий профілактичний інструмент, як PREP, — доконтактна профілактика. Особливо він показав свою ефективність у групі чоловіків, які мають секс із чоловіками. При передбачуваних ризикованих незахищених контактах можна прийняти таблетку як засіб профілактики. Ці таблетки можна приймати або регулярно, або перед ризикованою сексуальною взаємодією, наприклад, коли людина збирається на вечірку, де буде все, що можна собі уявити.

Серед 53 країн європейського регіону ВООЗ Україна посідає друге місце після Росії за кількістю людей, які живуть із ВІЛ-статусом

Важливо зазначити таке: таких препаратів немає у вільному продажу. Навіть з метою профілактики прийом цього препарату обов’язково повинен призначати лікар, тому що, по-перше, потрібно переконатися, що людина не має ВІЛ-статусу, і препарат потрібен їй як профілактика. Якщо є ВІЛ-статус, тут уже потрібне інше лікування. Тому регулярний тест на ВІЛ — це один із показників. Крім того, перед початком прийому такого препарату необхідно здати низку інших аналізів.

— Тема ВІЛ для українців все ще табу чи про це вже почали говорити відкрито?

— На мою думку, ставлення до ВІЛ як діагнозу в Україні поступово змінюється на краще. Зокрема, через те, що люди все більше говорять про ефективність лікування. Тобто раніше три літери — ВІЛ — були немов тавро. Це здавалося смертельною хворобою. Зараз такий діагноз більше сприймається як хронічне захворювання, а за правильного лікування вірусне навантаження зводиться до нерозпізнаного. Тобто людина, яка живе з ВІЛ, не може передати вірус партнеру навіть при незахищених статевих контактах, тому що у неї немає вірусного навантаження. Тому серед людей, які знають про це, ставлення до ВІЛ вже давно змінилося.

Але якщо говорити про суспільство загалом, то зміни відбуваються не так швидко, як хотілося б. По-перше, тому що ВІЛ все ще залишається такою «маргінальною» темою, яка мало обговорюється в суспільстві — через стереотипи. І, на жаль, завжди є хтось, хто ці стереотипи підтримує. Проте зміни є, і це не може не тішити.

Приєднуйтесь до нас у соцмережах Facebook, Telegram та Instagram.

poster
Сьогодні в Україні з Андрієм Смирновим

Дайджест новин від відповідального редактора журналу НВ

Розсилка відправляється з понеділка по п'ятницю

Показати ще новини
Радіо НВ
X