Це бета-версія нового сайту Нового Времени. Надсилайте свої зауваження на адресу newsite@nv.ua

Пане журналісте, welcome to Ізраїль! Як щорічно українська Умань перетворюється на місце грандіозного паломництва євреїв - великий репортаж

11 вересня, 15:23
572
Вы также можете прочесть этот материал на русском языке

Щорічно тисячі хасидів відзначають свято Рош га-Шана в Умані

Щорічно десятки тисяч єврейських паломників приїжджають в українське місто Умань в Черкаській області, де похований духовний наставник хасидів цадик Нахман, щоб відсвяткувати Рош га-Шана - єврейський Новий рік.

Спеціальний кореспондент Радіо НВ Богдан Амосов вирушив в Умань, щоби на власні очі побачити, як відбуваються грандіозні за масштабами юдейські святкування.

 

ЧАСТИНА 1. ВУЛИЦЯ ПУШКІНА

 

Раз на рік в Україну з’їжджаються кількадесят тисяч хасидів відзначати Рош га-Шана - єврейський Новий рік. Місце їхнього паломництва - Умань, де похований духовний наставник хасидів цадик Нахман. І щороку українці спостерігають, як чоловіки з пейсами, у чорних шляпах та чорно-білому вбранні, збираються на кілька днів у маленькому українському містечку чи то на святкування, чи то на гуляння, чи то на релігійний ритуал.

Я вирішив приїхати в Умань напередодні Рош га-Шана, аби вивчити, як живуть хасиди в Умані ще до того, як вулиця Пушкіна перетвориться на суцільне юдейське свято, і водночас - аби побачити, як до цього свята готуються. Власне, саме там, на вулиці Пушкіна та в кількох навколишніх кварталах, вже довгий час живе хасидська спільнота. Власне, і сам хасидизм зародився тут - в Україні.

Хасидизм - це течія юдаїзму, в якій робиться акцент на особистому переживанні бога та на особистій праведності харизматичних лідерів цієї течії - цадиків. Засновник течії - Ізраель бен Еліезер, якого прозвали Баал Шем Тов, або скорочено – Бешт, тобто “володар доброго імені”. Він народився в селі Окопи Тернопільської області наприкінці XVII століття, коли ці землі перебували під Річчю Посполитою.

Бешт багато подорожував Галичиною, пізнавав Тору та певний час мешкав у Карпатах, де, до слова, допоміг переховуватися лідерові опришків Олексі Довбушу. Десь після сорока років Баал Шем Тов став відомий як цадик - праведник, а також як цілитель: вважали, що він може виготовляти талісмани, а також виганяти злих духів. До наших часів навіть дійшли перекази, що Бешт викликав Сатану, аби дізнтися таємницю Божого імені.

Одним із найбільших та найвидатніших послідовників Бешта став його правнук Цадик Нахман. Нахман виріс у будинку свого прадіда, який дістався його батькам у спадок. Із шестирічного віку він ночами відвідував могилу Бешта в Меджибожі і просив, щоб прадід “допоміг йому наблизитися до Всевишнього”. Спочатку малий послідовник хасидизму, як кажуть, “не розумів вчення і навіть плакав перед Всевишнім, аби той відкрив йому очі”. І лише після того, як було виплакано багато сліз, бог посилав Нахману розуміння. А вже до свого релігійного повноліття - бар-міцви, яке виповнюється у 13 років - майбутній цадик склав збірку афоризмів на теми різноманітних проявів єврейського духовного життя "Книга моральних якостей".

Фото: EPA

В роки юності багато часу він проводив в молитвах та медитаціях у лісі, регулярно дотримувався посту та докладно вивчав Каббалу. Вже в 16 років у нього були учні та послідовники. Як переповідають перекази, Нахман піднявся на найвищий щабель святості, самозречення і близькості до бога після 18-ти, коли переїхав на Київщину, де перебував в оточенні хасидів. А 1798-го року хлопець задумав вирушити до Землі Ізраїльської, тож він продав усе своє майно і вирушив у путь.

Він подорожував через Миколаїв до Одеси, звідки доплив до Стамбула. Перепоною на його шляху стала наполеонівська навала: стамбульська громада заборонила євреям подорожувати морем, адже до Османської імперії вже вирушив французький флот. Утім Нахман все ж зміг дістатися Хайфи напередодні свята Рош га-Шана. Там раббі , як пишуть, піднявся на принципово новий, раніше недоступний йому рівень осягнення Тори.

Останні свої роки Нахман вирішив провести в Умані і заповів бути похованим саме там. У цьому місці 1768 року сталася різанина, яку дехто називає кульмінаційними подіями Коліївщини - гайдамацького повстання. Під час взяття Умані загинуло кілька тисяч євреїв. В пам'ять про цей день - 5-го таммуза за юдейським календарем -  було складено кілька єврейських плачів. “Отче небесний! Як міг Ти споглядати, щоб українські євреї зазнали таких страждань?” - йдеться в одному з них.

Цю дату відмічали постом та особливою молитвою на пам'ять про загиблих. Усі вони були поховані на місцевому кладовищі. І саме тому цадик Нахман вирішив завершити тут своє життя. "Душі померлих там за віру чекають на мене", - говорив Нахман. Із часом його могила стала місцем паломництва для його учнів та послідовників. Так тривало протягом XIX століття і аж до 20-х років XX століття, аж поки могилу Нахмана не зруйнували під час війни.

Розкопати та впорядкувати залишки цадика його послідовникам вдалося лише у кінці 80-х, а після здобуття Україною незалежності сюди відродилося паломництво. У січні 1993 року, під час своєї поїздки в Єрусалим, Леонід Кравчук дав згоду на перенесення залишків раббі Нахмана в Єрусалим. Але проти цього виступили лідери брацлавських хасидів, бо це суперечило волі покійного. Тому указом президента місце поховання раббі отримало статус історико-культурного центру.

Кожного вересня до Умані з’їжджається все більше і більше послідовників цадика Нахмана. Вже на під’їзді до вулиці Пушкіна стає зрозуміло, що свято тут готується масштабне. По-перше, одразу в око впадає кількість поліції. Вже на повороті з вулиці Садової стоїть кілька патрульних машин. Вони ретельно розпитують кожного, хто хоче проїхати на вулицю: куди вони прямують, для чого, чи є вони мешканцями Умані або гостями.

Трохи далі - на перетині з вулицею Комарницького - стоїть другий блокпост, вхід через який щільним рядом перегороджує шеренга правоохоронців. На весь передсвятковий тиждень прохід в хасидський квартал здійснюється за перепустками, отримати які можна лише в поліцейському відділку… Тут же бачу багато гостів та мешканців вулиці Пушкіна, які активно готуються до свята. Зокрема, розклеюють плакат, на яких написано про Нахмана - звичайно, на івриті.

Хасидизм - це течія юдаїзму, в якій робиться акцент на особистому переживанні бога та на особистій праведності харизматичних лідерів цієї течії - цадиків

“Пропускай! Пан журналіст, welcome to Ізраїль", - кажуть мені, і шеренга з поліцейських розступається. Мені відкривається шлях на вулицю Пушкіна - це зовсім інший світ. Про те, що це Україна, нагадують лише цегляні будинки, зведені у 80-90-х роках. Навколо - оголошення та вивіски на івриті. Більшість присутніх - хасиди. Таблички з адресами також продубльовано так званим квадратним шрифтом.

Що примітно, окрім самих будинків тут багато “пристроєк”, ларьків, трейлерів. Деякі споруди зводяться просто на очах. Тут я зустрічаюся з Хаймом Хазіним - місцевим підприємцем. Сам Хайм довгий час жив у Ізраїлі, а в Умань понад 20 років навідувався лише під час паломнитцва на Рош га-Шана, втім невдовзі переїхав в Умань і відкрив бізнес тут. На Пушкінській Хайма знає кожен. Він не тільки щорічно активно бере участь в організації Рош га-Шана, але й багато жертвує на благодійність на користь міста.

— Як ви сюди перебралися? Чому так вирішили і як відкрили бізнес? - запитую я.

— Я живу тут дев'ять років. Займався історією, дуже багато гуляв в українських архівах для того, щоб підняти матеріал про раббі Нахмана. Це була дуже цікава тема. Ми знайшли дуже багато матеріалу, ми ще шукаємо його. І звідти відкрився інтерес залишитися тут. Коли я живу тут, я перебуваю близько до матеріалу, і дуже легко знайти, дізнатися, вчитися на цьому, розумітися в цьому. І так повільно я став бувати тут більше і більше - в Україні. Потім я переїхав сюди жити. Майже більшість свого часу я займаюся благодійністю.

— Ви тут працюєте - стикаєтеся з якимись труднощами? Я, коли готувався сюди приїхати, в інтернеті багато чого бачив, і, чесно кажучи, розібратися дуже складно. Українці говорять, що хасиди все захоплюють, а хасиди говорять, що всюди корупція та інші проблеми. Істини немає, але в чому суть Умані в цьому плані?

— Дев’яносто відсотків проблем - це різниця в менталітеті. Коли люди приїхали з Ізраїлю, вони звикли, що все треба робити тільки через закон, не можна переступати закон. І коли вони приїжджають сюди і мають складнощі отримати документи, тому що інший хоче щось собі заробити... І ми розуміємо це, тому що людина не може жити за зарплату в 100 доларів в місяць, тому що життя дуже дороге. Тут є проблема, але цієї проблеми не буде, коли тут буде Європа, коли пенсія буде 500 євро, коли зарплата буде 500-700-1000 євро, тоді тут такої корупції не буде. А зараз, коли зарплата така низька, людині треба вижити, то вони спеціально створюють собі таку проблему, щоб ти її вирішував, а щоб вирішити цю проблему, треба доплатити.

— А до міста ви якось звертались? Є якась комунікація?

— Багато років у нас були великі проблеми з містом. Ми не змогли протистояти місту, все було дуже-дуже складно, але в останній рік, в останні місяці почався якийсь діалог. Ми просили у міста поставити тут крапку. Для того, щоб вирішувати всі проблеми на Пушкіна, вони поставили точку на Рош га-Шана. Там стоїть точка, на Пушкіна, 27.

— Це там, де комунальні?

Фото: EPA

— Так. Хасиди приїжджають сюди на Рош га-Шана, у них немає часу, вони не знають, де пошта, як платити. Для того, щоб заплатити на пошті, треба їхати в місто. Ви бачили, як все закрито, потрібні перепустки, треба платити через міліцію, машина не може проїхати, треба йти півгодини до міста? Вийшло так, що хасиди приїхали і поїхали, і залишили борги в квартирах - не тому що хотіли, а тому що немає можливості їх платити. А тепер поставили цю точку, вони можуть платити в цій точці, там красиво їх вітають зі святом Рош га-Шана, і виходить, що починає знаходитись якась спільна мова. Я думаю, що це добре, це тільки початок, є дуже багато роботи.

— Ті, хто сюди приїжджає, залишають гроші. Ви знаєте, про які суми йдеться. Тут залишають великі-великі гроші, але куди вони йдуть - це вже зовсім інше питання. Я знаю, що в цьому році і українська податкова, і всі комунальники попрацювали більш серйозно, ніж в минулі роки. Я думаю, що поповнили бюджет більше, ніж рік тому.

— Це, звичайно, ми дізнаємося тільки після Рош га-Шана. Але так - тут щось змінюється, і змінюється на краще.

— А що саме змінюється? Що ви можете помітити?

— Змінюється підхід. Наприклад, до мене дзвонили (через те, що я з'являвся в дуже багатьох передачах) з багатьох міст України та говорили, що в них є дуже старовинне єврейське кладовище: “Приїжджайте сюди, може тут знайдемо теж свого раббі Нахмана?”. Візьміть будь-яке місто і поставте там раббі Нахмана - будуть туристи, будуть гроші, заробіток буде більше. Дивіться, які круті машини їдуть в Умань - ні в яке інше місто України в такому розмірі не їдуть такі багаті та круті машини. Все місто заробляє від цих хасидів. Електрика ніде дістати, майстра з ремонту кондиціонерів ніде дістати - всі зайняті. І де? На вулиці Пушкіна.

— До речі, там на в’їзді КПП, багато поліції. Для чого такі заходи безпеки?

— Ми знаємо, що в Україні після війни багато зброї “гуляє”, і безпеки має бути більше, ніж кожен рік до цього. І в нас вже був випадок в минулому році на Рош га-Шана, коли кинули гранату, і ще пару таких випадків. Їх не всіх розкривають, є ще секретна інформація, тому посольство Ізраїля звернулося до української сторони і попросило надати більше безпеки, тому що зараз непростий час, коли Україна знаходиться у стані війні. Є країни, які хочуть створити конфлікт для того, щоб показати Україну нехорошою. Для цього ми повинні робити все, щоб тут було безпечно.

До слова, в поліції мені сказали, що побоюються терактів на час Рош га-Шана. Минулоріч в Умані під час святкування стався вибух в гаражах неподалік від місця перебування паломників-хасидів. Постраждали двоє: підліток з Ізраїлю, який отримав поріз руки, а також його батько – він залишився з забоями стегна. Злочинці кинули гранату.

Тоді правоохоронці кваліфікували інцидент як хуліганство і заявили, що не вважають подію терактом. А через кілька тижнів затримали банду Торпеда, яку запідозрили у вчиненні цього, а також інших злочинів, пов’язаних із міжетнічною ворожнечею. Суди над ними все ще тривають, і підозрюваним загрожує до 15 років позбавлення волі. Нині ж вулицю Пушкіна під час Рош га-Шана патрулюватимуть півтисячі поліцейських.

 

ЧАСТИНА 2. ПАЛОМНИЦТВО

 

Хасиди святкують Рош га-Шана в Умані масштабно, голосно і весело. Нерідко в процесі свята вулиця Пушкіна заповнюється сміттям, а самі гості дозволяють собі доволі вільну поведінку. При цьому, у розмовах зі мною уманчани здебільшого не жалілися на гостів - разом із хасидами в місто приходять гроші. В ці дні оренда квартир в місті зростає в рази, так само, як і вартість таксі та інших послуг, особливо поряд із могилою цадика Нахмана.  Повертаючись з вулиці Пушкінської і вже пройшовши КПП, я став свідком невеликого скандалу. Мешканці одного з будинків неподалік хасидського району обурювалися комунальними рахунками, які їм виставила місцева клінінгова компанія ще до того, як Рош га-Шана почався.

Фото: EPA

— У нас тут жінка ходить і вже збирає гроші. Ми не здаєм квартири, а вона вже хоче, щоб всі платили за мусор ще плюс 300 гривень, - каже власник квартири.  

— Через Рош га-Шана? – питаю я.  

— Через те, що тут всі хасиди, ми всі повинні ще зайві гроші заплатити.

— А чому з вас, а не там?

— З усіх. В третій квартирі жіночка – вона повинна тисячу заплатити. Це з якого розрахунку? 

— А вони просто ходять, стукають і просять гроші?

— Ні, вони вставляють папірці. Ми уклали договір, ми платимо за свій мусор, а вони ще зверху цього хочуть за хасидів. Хай йдуть ці клінери до й***ної матері!

Інші пристрасті розігралися в цей день у міській раді Умані. В місті, частина вулиць якого і досі залишилася не декомунізованими, раптом почали продовжувати декомунізацію. І, що цікаво, перейменування торкнулося саме вулиць у хасидському кварталі. Вулицю Бєлінського ще два роки тому хотіли перейменувати на вулицю Цадика Нахмана. Власне, саме на цій вулиці і розташована могила хасидського вчителя. Втім, в результаті перейменували на честь діяча автокефального церковного руху, розстріляного в 1934 році - Григорія Косинки.

Пізніше хасидська громада знову звернулася до міської ради з проханням про перейменування вулиці іменем їхнього духовного лідера. І тепер новоперейменована вулиця Косинки може все ж таки стати вулицею Нахмана. Проти цього виступили активісти та деякі депутати міської ради. Побачивши спротив, у міськраді вирішили перенести вулицю Косинки, розповідає активіст Володимир Гончарук:

— В період декомунізації у нас відбувалося перейменування вулиць в місті Умань. Одна з вулиць - вулиця Бєлінського - знаходиться в місці так званого паломництва. Вона була перейменована на ім’я нашого героя - Григорія Косинки, і пізніше хасиди попросили, щоб цю вулицю перейменувати в Цадика Нахмана. Вони зроблять зараз дуже хитрий хід: вони винесли на обговорення перейменування вулиці Челюскінців на Косинки. Тобто існуючу вулицю Григорія Косинки перенести на вулицю Челюскінців, замінити.

— А щодо Нахмана вони вже рішення прийняли?

— А потом звільняється місце, і, ясна справа, вони задовільнять наших іноземців - перейменують вулицю Косинки на Цадика Нахмана.

Засідання комісії з перейменування у міській раді Умані перетворилося на скандал, очевидцем якого я випадково став. Обговорення було нетривалим, емоційним, а голосування швидким. Володимир Гончарук і місцевий депутат Сергій Алєксєєв звинуватили комісію в зраді: “Зрадники України реальні. Ви перейменували Григорія Косинки? Перенесли? Засранці! За-сран-ці!”; “Перед тим Косинка була вулицею Бєлінського”; “Надсилають якісь листи! Сам засранець!”; “Тільки вміють всіх обзивати!”.

Після завершення засідання конфлікт не вичерпався, а напруження не зникло, а навпаки посилилося. Насправді, пристрасті розпалилися ще за кілька тижнів до того. Депутат Сергій Алєксєєв став свідком конфлікту між жінкою, яка хотіла зайнятися бізнесом під час Рош га-Шана в хасидському кварталі, та раввіном Джаном:

— Корінні уманчани - вони всі на якусь частину євреї, у нас є єврейське коріння. І я вважаю, що ми всі разом з ними брати, і вони не повинні нам забороняти. І згідно закону України ми повинні торгувати, - каже жінка.

— Що всі тут роблять? Що всі тут роблять? Усім вийти! Усім вийти! Швидко вийти! – кричить хасид.

— Чому?

— Що відбувається?! Що ти робиш? Не хочу тут нікого бачити! Всім вийти! Він злодій! Він у мене взяв гроші. Ти чуєш, що я кажу? Він у мене взяв гроші! Якщо ти тут зробиш місце, то я тебе попереджаю!

Він звертається до чоловіка:

— Це моя власність! Не прикидайся мені тут! Я був твоїм діловим другом. Ти не правий! Вийди.

Місцевий депутат коментує сутичку:

— Він раввін-балаган. Я почав їх пресувати через те, що на дитячому майданчику вони жарили м’ясо, повирізали гойдалки на дитячих майданчиках. Я їх почав за це пресувати, то я не прав був? Я ж їм сказав: “Я до вас на могилу не йду, з якимись проблемами не йду в синагогу, а з усіма побутовими проблемами як народний депутат я зобов’язаний щось вирішувати, до мене люди дзвонять, звертаються, і я на їхні звернення повинен якось реагувати”. Правильно? В мене є підписи, є звернення людей, що дитячий майданчик повиїжджав, і гойдалки рік назад міська влада віддала хасидам за 50 тисяч гривень на поліпшення… І подивіться, яке то поліпшення? Вони не мають права це робити, хто буде відповідати? Цебрій [міський голова Умані, - Ред.], який зараз в Грузії відпочиває? Мера нема в умані - мер відпочиває, а він має бути там разом зі мною.

Зрозуміти, чому міська влада вирішила перейменувати вже перейменовану вулицю, мені було складно. Так само, як і чому перенесення вулиці Косинки викликало таке обурення. Можливо, за цією історією ховається щось інше?

У XVII столітті близько третини населення Умані становили євреї. Вони активно торгували, привозили з собою товари та збагачували міську казну, через що магістрат дозволив їм селитися у центрі міста. Так єврейська громада отримала рівні права з поляками. Вони організували свою спільноту з синагогами, школами та лікарнею і поступово сконцентрували у своїх руках економічне та фінансове життя міста. Здебільшого вони займалися медициною, торгівлею та юриспруденцією. Згадайте українську літературу та перекази про ті часи: у багатьох селах власником корчми зазвичай був юдей.

У XVII столітті близько третини населення Умані становили євреї. Вони активно торгували, привозили з собою товари та збагачували міську казну

Великі магазини в центрі Умані належали єврейським родинам Файнштейн, Шварцман і Пхор - це були відомі багатії міста. Файнштейни, наприклад, побудували на власні гроші синагогу і притулок для літніх. Також вони завжди самі разом і торгували. Це були магазини, в яких можна було завжди торгуватися, а все найдешевше завжди можна було купити в магазинах в районі Старого міста - майже повністю єврейському. Незважаючи на Уманську різанину, через деякий час євреї почали повертатися в Умань. Станом на 1801 рік у місті проживало 1895 представників цієї громади, або майже 60 % всього населення, в тому числі шестеро купців.

Нині ж чи не найбільш прибутковий бізнес в Умані - це бізнес на паломництві хасидів. Вартість ночівлі у квартирі може сягати двох тисяч доларів, а койко-місця - від ста доларів. Коли заходиш на вулицю Пушкіна, в очі одразу кидаються оголошення про здачу житла на івриті. При цьому, ці оголошення можна знайти всюди: на багатоквартирних будинках, на приватних будиночках і просто на паркані. На жаль, іврит я не знаю, тому що саме здається в оренду - залишається тільки здогадуватися. Так, наприклад, під час минулорічного інциденту з гранатою виявилося, що постраждалі хасиди жили у гаражі. І звісно ж, найдорожча оренда тих помешкань, що розташовані якнайближче до могили Нахмана.

До слова, я спробував розпитати ціни в готелях. Їх тут вже кільканадцять, один з них носить неочікувану назву - “Бабушка” - і має замість логотипу піч. Інші - саме будуються. На вулиці Пушкіна майже живого місця нема від нерухомості. За кілька днів до Рош га-Шана я спостерігав будівництво кількох готелів, при чому робота велася дуже стрімко: постійно під’їжджали самоскиди з будматеріалами, а будівельники зводили поверх за поверхом. До слова, ціну за ніч в готелі мені так і не озвучили.

Втім, в середньому двомісний номер може стати паломнику у 200 доларів за ніч. У Києві за ці гроші можна винайняти двомісний номер у готелі преміум-класу. Місцеві визнають, що Рош га-Шана приносить в Умань реальний прибуток, хоча велика його частина акумулюється хасидською громадою, місту ж вона може дістатися у вигляді податків або у вигляді благодійних внесків, на які хасиди, насправді, не скупляться.

Гості з’їжджаються сюди з-від усіх усюд. Інколи на Рош га-Шана збираються хасиди з півсотні країн. В ці дні їх можна побачити як на Пушкінській, так і в місті та дендропарку Софіївка. Неподалік синагоги я зустрів лікаря Бен'яміна Німана:

 — Я з Нью-Йорка, з Брукліна.

— Та ну?!

— Я вам більше скажу: я маю вас застрелити! Піф-паф!

— Чого?

— Це такий бруклінський жарт.

— Чому ви сюди приїхали?

— В мене тут мультифункціональне завдання - я один із лікарів у шпиталі. Нас тут кілька лікарів у цій лікарні, вона буде активно працювати. Я також відповідальний за поставку  лікарських засобів із шпиталю в Сполучених Штатах.

— Ви допомагаєте, є волонтером?

Фото: EPA

— Я волонтер, а в Сполучених Штатах я лікар, також займаюся Хабадом - єврейською організацією. Он там знаходиться велика синагога, біля неї для нас ще встановлять окремий намет, ми там будемо вдягати тфілін - це така стрічка, яку обмотують навколо руки для молитви. Є євреї, які ще цього не зробили. Минулого разу було близько 1200 євреїв, які мали це зробити, але не зробили. Ми розставимо по Пушкіна вказівники, аби було зрозуміло, де це можна зробити.

— Ви ж тут не перший раз?

— П’ятнадцятий. П’ятнадцять Рош га-Шана я був тут і ще приїжджав окремо в інший час. З роками ми підрахували, що приблизно 10% євреїв, які приїжджають в Умань на Рош га-Шана, відвідують шпиталь. Приблизно 50 тисяч людей приїжджають в Умань - і близько 4 тисяч приходять до шпиталю.

— Із чим вони звертаються?

— Застуда, астма, вони обпікаються, раняться, отримують сонячні удари. Бувають серйозні хвороби. Високий кров’яний тиск. Серцевий напад, слава богу, буває нечасто. Бували переломи. У нас є тут хірург, у нас тут багато лікарів та багато ліків. Ми тут багато років. Тут є інший шпиталь, але я не певен, що в них є всі необхідні ліки та спеціалісти, які є в нас, та досвід, який ми маємо.

— Як ви оціните відносини між українцями та хасидською спільнотою тут, під час Рош га-Шана?

— Вони різні. Є люди, які проти нас. І мені здається, більшість цих людей не з Умані.

— Справді?

— Скоріше за все. Вони просто не люблять євреїв. Уманці здебільшого отримують вигоду, заробляють гроші з того, що ми тут. Місто та бізнес заробляють гроші. Ми тут скуповуємося, більшість людей раді. Ми орендуємо житло, люди витрачають багато грошей, орендуючи житло. Якщо десять гостей орендують тут житло на тиждень, то місцеві виручать річну зарплату. Ці люди раді! Ми вигідні для економіки Умані - це треба усвідомити.

Бен’ямін - чолов’яга з бородою в кіпі та картатій сорочці, він усміхається, а на мої питання про несприйняття хасидів відповідає спокійно, як на питання про погоду чи про те, що ми питимемо сьогодні після обіду - чай чи каву. Це разюче контрастувало з тим, що я побачив у міськраді.

 

ЧАСТИНА 3. ПРИЙНЯТТЯ

 

Ми в Умані. Хайм Хазін перед інтерв’ю запропонував мені чаю. Фактично весь час у нього розривався телефон, а його підлеглі уважно слідкували, коли ж інтерв’ю завершиться, аби поставити йому ще з десяток питань щодо організації свята Рош га-Шана. Робота на вулиці Пушкінській кипіла. Хайм приїхав жити в Умань з Ізраїля, і я не міг второпати, що змусило його та його сусідів-хасидів покинути свою батьківщину, аби оселитися в Умані.

— Я вам поясню, як хасиди живуть в Англії, Америці, Франції, Ізраїлі. Вони живуть там дуже добре і дуже багато. Лікування у них на найвищому рівні, там життя непогане. Піти і сказати: "Ось, хасиди хочуть жити в Україні", - це обман. Я жив в Ізраїлі, я знаю, що за життя там і що за життя тут.

— Але ви тут.

Фото: EPA

— Я тут з інших причин, і у мене є любов до України. Я теж намагаюся дуже багато поміняти в медичному рівні України, і ми робимо дуже багато. Мої діти не раз і не два опинялися в таких ситуаціях, коли вони повинні були їхати в лікарню. А я не довіряю уманській лікарні. Ми знаємо дуже багато випадків, коли туди поклали когось і він там помер. Або багато разів траплялося, коли швидка допомога приїжджає до жінки, а у швидкій не працює половина обладнання.

У нас немає таких речей, у нас перевіряють швидку допомогу щотижня: якщо одне обладнання там не працює - це штраф. Завжди є запасне, немає такого, щоб щось не працювало. Жити тут не так легко, тут живуть 70 сімей. Так, хасиди купили тут квартири, вони приїжджають сюди на Рош га-Шана, іноді вони приїжджають сюди на інше свята теж, вони приїжджають з сім'ями – це старе місце відпочинку, але живуть вони Ізраїлі. […] Але сьогодні Україна – не Україна сім років назад, є великі зміни, я бачу це.

— А відношення до хасидів змінюється?

— Ми на самому початку сказали, що менталітет різний, і 90% проблем тут саме з менталітетом, однак тут є ще такі нюанси, що під час війни ми дуже багато допомогли Україні, армії, ми відправляли бронежилети, лікарняні сумки, обладнання. Мій гарний друг – Цві Аріелі – служив в ізраїльській армії, він приїхав в Україну і вже чотири чи п’ять років вчить українську армії, як воювати. Він піднімає рівень української армії, він зробив стільки добра для України, але самі українці не знають, не розуміють. Але ті, хто знають, що він пішов та підняв рівень армії України на високий рівень – ці групи сьогодні можуть воювати спокійно – і хто це зробив? Він, Цві.

А він не хабарник, він робив роботу як треба. Коли він був в армії, він зустрічався з великою кількістю АТОшників – тими, хто прийшов допомагати Україні, патріоти. Але серед патріотів є багато нацистів, інших людей, а він дуже зі всіма подружився, і коли вони бачили, що є інший – єврей, є інша людина, котра так багато й безкоштовно дає Україні від всієї душі – це в них змінює погляд і на хасидів, і на євреїв.

Є дуже багато різних людей. Є люди, які допомагають, які створюють проблеми, спокійні люди. Це те ж саме, як у вашого народу – є багато різних людей, але це не означає, що всі погані. Треба дивитися правді в очі: так, є молоді хлопці, які ганьбують нас. Але що ми маємо робити? Що, це означає, що всі такі? Це неправильно, не можна так думати.

— Як ви вважаєте, в Умані існує конфлікт чи ні?

— Я думаю, що конфлікт з часом стає все менше. Чому так? Це тому що хасиди та місцеві зрозуміли, що треба починати говорити на правильній мові. Що це означає, коли я бачу, що українець працює у хасида, але він його не поважає? Я йому кажу: "Твоя проблема велика, тому що ти його не поважаєш, але ти гість у його домі", - це важливий момент, ми говоримо саме про це. Ми повинні поважати один одного, треба знайти спільну мову, тому що якщо цього не буде – все закінчиться погано. Багато людей, які тут живуть, зрозуміли, що по іншому вони тут жити не зможуть – тільки з повагою один до одного.

Ми завершуємо розмову, Хайм сідає у свій мініатюрний Смарт і вирушає кудись неподалік. Я лишаюся на вулиці Пушкіна дещо розгубленим. Так чи інакше, у мене склалося відчуття, що я тут чужинець - навколо незрозуміла мова та інші люди, несхожі зовнішньо та за своєю культурою. Хасиди приїхали до Умані. Я приїхав до хасидів. Раптом до мене підходить один із хасидів - він просто вдягнений, приїхав сюди на тиждень:

Фото: EPA

— Часто сюди приїжджаєте? – питаю я.

— Кожного року.

— А навіщо?

— У євреїв є дуже багато течій, є хабадська течія, є бреславська течія… У нас є Тора, а у Тори є 70 облич, - раббі Нахман, який написав свою Тору, сказав, що людина повинна перебувати в дуже хорошому настрої: вона повинна веселитися, насолоджуватися життям, не робити гріхи, - а інколи люди роблять гріхи; ми люди, ми не янголи, людина скоює гріхи, а якщо людина скоїла гріх, то як його спокутувати? Попросити вибачення – і все, продовжувати жити далі для гарного настрою. Це течія раббі Нахмана.

Мій співбесідник помічає у себе під ногами молитовник, який лежить присипаний піском просто посеред вулиці. Він підбирає його, усміхається до мене і вирушає вперед, занурюючись у текст. Я дивлюся на двох хасидів, які поруч увімкнули пісень і несамовито танцюють, закидаючи ноги та усміхаючись. І дійсно, якщо ти пережив складний рік, чи не найкращим чином його завершити буде якнайгучніше відгуляти: випити смачних напоїв, потанцювати зі своїми однодумцями?

У цей час до мене підбіг ще один хасид. З Ізраїлю. Він не знав жодної відомої мені мови, хіба трохи англійської, та й ту заледве. Я записав його промову, а потім дав знавцю іврита її перекласти: “Все, що тут - про щастя і віру. Слова раббі Нахмана - про щастя і свято життя. Бажаю щастя людям Ізраїлю та України, ми всі друзі. Ти друг!”.



Радіо НВ

Головне

Україна/Події

Сьогодні, 20:53

article_img
Стала відома офіційна назва Української православної церкви і титул предстоятеля

Приєднуйтесь до нашого каналу в Telegram

Найцікавіші статті та добірка важливих новин щовечора

Підписатися