«Гітлер би ними пишався». Що розповідають про жахіття російської окупації Ізюма його жителі — репортаж НВ

19 вересня 2022, 13:26
Сюжет
Слідчі на місці масового поховання мешканців Ізюма, загиблих від російських обстрілів та катувань (Фото:Аскольд Крушельницький / НВ)

Слідчі на місці масового поховання мешканців Ізюма, загиблих від російських обстрілів та катувань (Фото:Аскольд Крушельницький / НВ)

Жахливі масові поховання, сліди тортур на тілах страчених, сотні загиблих і зламані життя тих, хто вижив, — таким постав звільнений Ізюм перед очима журналістів, які відвідали місто через кілька днів після втечі російських загарбників.

Серед них був і журналіст Аскольд Крушельницький, який зібрав для НВ розповіді мешканців Ізюма про найважчі місяці російської окупації та побував на місці поховання жертв обстрілів і тортур так званої армії РФ.

***

Ті, кому доводилося бувати в зонах воєнних дій чи стихійних лих із безліччю загиблих, знають цей жахливий запах, який ні з чим не сплутаєш — сморід смерті, що ніби прилипає до вашого одягу і просочується у ваше тіло. У пам’яті цей запах закарбовується, зберігається днями, він переслідує думки.

Відео дня

Саме такий запах атакує вас на відкритій лісовій галявині на околиці Ізюма — одного з найбільших міст, звільнених від російської окупації українськими військами під час вражаючого контрнаступу на північному сході країни.

Містяни відвели українських солдатів і поліцейських до безлічі свіжовиритих могил, де ховали жертв кремлівської агресії — відколи рано навесні російські війська взяли Ізюм в облогу, нещадно обстрілюючи його. Потім вони окупували місто, перш ніж залишити його у стрімкій втечі, коли українські війська минулого тижня пішли в наступ.

Сергій Болвінов, голова слідчого управління поліції Харківської області, повідомив, що правоохоронці виявили 445 могил, позначених окремими хрестами, у кожній з яких було щонайменше одне тіло. Зважаючи на все, це були переважно цивільні чоловіки, жінки та діти, вбиті російськими артилерійськими обстрілами та авіаударами, коли загарбники боролися за контроль над Ізюмом.

Однак, за його словами, були й масові поховання: розкопки тут щойно розпочалися, виявивши тіла українських солдатів, деякі з них — зі слідами передсмертних тортур.

Болвінов вказав на труп чоловіка зі зв’язаними за спиною руками, витягнутий із братської могили: «Ми розглядаємо це як доказ тортур. Кожна експертиза записується на відео, і ви можете бачити, що при вилученні кожного тіла присутні два судово-медичні експерти, а також представники слідчо-прокурорських груп, створених Офісом генпрокурора для розслідування воєнних злочинів».

На інших тілах були жовто-блакитні стрічки навколо зап’ясток — кольори державного прапора України.

Болвінов повідомив, що тіла будуть доставлені до моргів Харкова для повноцінної автопсії, а її результати передадуть міжнародним слідчим з ООН та інших організацій, щоб їх можна було використати у ймовірних судових процесах за фактом воєнних злочинів.

Місце ексгумації відвідав [колишній] народний депутат України, уповноважений Верховної Ради з прав людини Дмитро Лубінець. Він заявив, що всі загиблі були жертвами агресії Кремля — незалежно від того, чи були вони вбиті внаслідок обстрілів або катувань.

Жахливі викриття стали нагадуванням про звірства, виявлені в таких містах неподалік Києва, як Буча та Ірпінь, які минулої весни перебували під російською окупацією.

Лубінець попередив, що українська влада вже має інформацію про інші місця поховання імовірно страчених жертв в інших частинах нещодавно звільнених територій. Він прогнозує, що буде знайдено «дуже багато» подібних місць.

Максим, який пережив тортури росіян (Фото: Аскольд Крушельницький / НВ)
Максим, який пережив тортури росіян / Фото: Аскольд Крушельницький / НВ

[Житель Ізюма] Максим розповів, що з приходом російських окупантів був змушений залишитися в місті, щоб піклуватися про стареньку матір. Протягом більшої частини окупації йому вдавалося уникати контактів із загарбниками. Проте 3 вересня російські військові відвели його до підвалу, де разом з іншими в’язнями його неодноразово били й катували чимось на кшталт електрошокера.

Максим описав цей прилад, як «апарат, схожий на старомодний телефон з рукояткою, поворот якої приводив до ураження електричним струмом». «Що швидше повертали, то сильнішим був удар струмом», — розповідає він.

«Катування електричним струмом вони проводили в камерах, де світло було вимкнене, тому було зовсім темно, а „працювали“ вони при світлі ліхтарів на касках. До моїх рук приєднали електроди, і все моє тіло затремтіло від болю та ударів струмом», — каже чоловік. Ті, хто його катував, вимагали, щоб Максим назвав інших людей, які симпатизують владі України, проте він відмовився.

50-річний Максим пояснив, що прийшов на місце масового поховання, оскільки хотів розповісти журналістам про катування росіянами.

Він показав, як туго застебнуті наручники та кайдани на ногах, які він був змушений носити під час полону, глибоко врізалися у його тіло.

Аскольд Крушельницький / НВ
Фото: Аскольд Крушельницький / НВ

Його звільнили, коли українські сили підійшли до Ізюма. Пізніше Максим повернувся до будинку, де його катували, та виявив, що його викрадачі залишили «електрошокер», коли стрімголов втікали з Ізюма.

Максим передав апарат українській владі і сподівається, що його буде використано як доказ проти росіян у міжнародних судових процесах з воєнних злочинів.

Жертви, які розповіли про ідентичні тортури електричним струмом, заявили про себе і в інших районах Харківської області, звідки нещодавно втекли російські окупаційні сили.

Аскольд Крушельницький / НВ
Фото: Аскольд Крушельницький / НВ

Ще однією людиною на місці поховання був 70-річний Анатолій Гарахатий, який представився професійним фотографом, що багато років був блогером та розміщував свої роботи й репортажі про місцеві новини на Youtube-каналі.

Він розповів, що 28 травня був заарештований росіянами. Чоловіка помітили, коли той знімав відео через вікно своєї квартири у селищі Савинці на північний захід від Ізюма.

«Мене доправили до в’язниці у місті Балаклія та тримали у підземній камері. Нас було 40 людей, і я сам бачив близько 50 інших ув’язнених, які проходили повз. Ми також чули, як люди кричали, коли їх катували», — розповідає Гарахатий.

Він каже, що його катували за допомогою такого самого пристрою, що й Максима. «Вони хотіли, щоб на своєму Youtube-каналі я оголосив уряд України нацистами і заявив, що це наші війська звершували, а росіяни були хорошими хлопцями і їхню владу слід вітати, — розповідає чоловік. — Я не погодився, що розлютило їх ще більше. Мене ще більше побили та застосували тортури струмом. За кілька днів вони зрозуміли, що я не збираюся здаватися, але тримали мене в полоні 100 днів, поки раптово нас не звільнили наші воїни, а загарбники втекли геть минулої неділі [11 вересня]».

Анатолій зазначив: «Росіяни приходять сюди і називають нас нацистами, але саме Володимир Путін поводиться як нацист. Гітлер би ними пишався».

Анатолія звільнили після того, як раптовий наступ українських військ, спочатку орієнтований на захоплення невеликої ділянки окупованої Росією території в Харківській області, швидко набрав обертів і обернувся розгромом для московських вояків.

Українські сили відвоювали великі ділянки території, звільнивши понад 150 000 своїх співгромадян та відтіснивши частину окупаційних сил назад до кордону з Росією, який вони перетнули на початку вторгнення 24 лютого.

Ізюм, який є важливим залізничним та транспортним вузлом, мав життєво важливе значення для постачання російських військ не лише в Харківській області, а й на південь. Одна з найважливіших автомобільних доріг України проходить [через нього] від Харкова до Краматорська та Слов’янська Донецької області.

Аскольд Крушельницький / НВ
Фото: Аскольд Крушельницький / НВ

Це серце «східного фронту» та Донбасу (Луганської та Донецької областей), які лідер Кремля Володимир Путін пообіцяв захопити.З початком російського вторгнення тут точилися запеклі бої. Москва захопила більшу частину Луганської області і досягла успіху в Донецькій області завдяки величезній перевазі в кількості артилерійських знарядь.

Проте сучасні та точні артилерійські та ракетні системи, надані Заходом, дозволили Україні зупинити просування Росії та розпочати контратаки.

Масштаби поразки росіян у Харківській області стали очевидними й за тим, скільки згорілих танків із зірваними вежами та іншої розбитої бронетехніки та військових машин розкидані вздовж 75-мильного [140 км] шляху від Харкова до Ізюма.

Аскольд Крушельницький / НВ
Фото: Аскольд Крушельницький / НВ

А про хаос їхнього відступу свідчить величезна кількість російської бронетехніки, вантажівок, артилерії, що буксирується, і неймовірні запаси боєприпасів до них, які були кинуті недоторканними. Українці заявили, що вони навіть знайшли ноутбуки з надсекретними шифрами, кинуті росіянами.

Російська техніка, часто набагато сучасніша, ніж українські танки переважно радянської епохи, впізнавана за літерою «Z», нанесеною на неї. Тепер її зафарбували аерозольною фарбою та замінили білим українським хрестом, а техніка відправлена до інших районів Харківської області, а також на схід та південь країни, де українські сили намагаються максимально відкинути свого ворога до того, як зима заморозить лінію фронту.

Жителі Ізюма вважають, що багато загиблих, похованих у лісових могилах, загинули внаслідок обвалення двох житлових будинків після запеклих обстрілів російської артилерії минулої весни.

73-річна Валентина Іванівна розповіла, що вона та її подруга Надія жили у квартирі, яка також постраждала від обстрілу, внаслідок чого четверо мешканців дістали поранення. Потім вони жили у підвалі. «Ми українці, тому у нас завжди є запаси їжі та банки із соліннями, — розповідає вона. — Тут точилися страшні бої, снаряди летіли на всі боки. Вони використали Гради. Під час російського обстрілу два багатоповерхових будинки впали, мов карткові будиночки. Було знищено цілі сім'ї. У наступні дні наші пожежники витягли близько 400 чоловіків, жінок та дітей».

Валентина Іванівна та Надія — мешканки Ізюма, які пережили окупацію (Фото: Аскольд Крушельницький / НВ)
Валентина Іванівна та Надія — мешканки Ізюма, які пережили окупацію / Фото: Аскольд Крушельницький / НВ

Валентина також розповіла: «Коли росіяни вперше увійшли [в Ізюм], вони рухалися нескінченними колонами танків та бронетранспортерів. Вони продовжували називати себе братнім народом. Який там братній народ! Ми ніколи й уявити не могли, що станеться вторгнення, — каже жінка. — Ми намагалися якнайменше контактувати з російськими солдатами. Вони були дуже молоді, деяким по 18, зовсім діти. За їхніми словами, їм сказали, що вони їдуть на навчання і вони нібито не знали, що їх відправляють на війну».

Голос Валентини переповнюють емоції, коли вона описує свої почуття, побачивши перших українських солдатів, які увійшли до Ізюма: «Ми були такі щасливі, що росіяни пішли геть, а Ізюм знову став українським. Багато людей плакали — і я плакала».

Євдокія, чия квартира згоріла від обстрілу росіян (Фото: Аскольд Крушельницький / НВ)
Євдокія, чия квартира згоріла від обстрілу росіян / Фото: Аскольд Крушельницький / НВ

Багато жителів, зокрема чоловіки призовного віку, залишили Ізюм до приходу росіян, і довоєнне населення міста, що становило десь 50 000 осіб, скоротилося приблизно до 12 000 осіб, причому більшу частину становлять літні люди. Нині у місті немає газу, електрики та води.

Євдокія — жінка похилого віку, чия квартира згоріла від обстрілів росіян — широким жестом проводить рукою, вказуючи на розруху довкола: «краєвид» з руїн, де раніше стояли будинки — включаючи багатоповерхові; обвуглені кістяки будинків, магазинів та банків на головній вулиці Ізюма.

Гірким тоном вона каже: «Росіяни, сволочі, навіщо вони прийшли сюди до нашої України? Вони зруйнували все. Вони сказали, що прийшли нас звільняти. Від чого вони звільнили нас? Від затишного життя в нашому місті, яке було таким чудовим кілька місяців тому?»

Євдокія розповідає, що плакала від радощів, коли побачила перших українських солдатів: «Вони чудові, такі хоробрі хлопці — ми перед ними у такому боргу! Вони знову повернули нам свободу та життя».

І сльози знову покотились її щоками.

Показати ще новини
Радіо NV
X