Історії 31 героя, які віддали життя за нашу свободу - фото

Історії 31 героя, які віддали життя за нашу свободу

24 серпня, 08:52

Впродовж останніх 300 років народ України постійно виборював право мати свою незалежну країну. Українській незалежності сьогодні - 31. Вісім з цих років наша країна на Донбасі кров’ю виборювала право святкувати цей день. Останні пів року уся країна продовжує відстоювати своє право на існування. Розповідаємо історії 31 героя, які віддали життя за нашу свободу після 24 лютого.

Текст підготований спеціально для НВ платформою пам’яті Меморіал, яка розповідає історії вбитих Росією загиблих цивільних та українських військових. Аби повідомити дані про втрати України — заповнюйте форми: для загиблих військових та цивільних жертв.

Відео дня

Михайло Чупрін

Михайло Чупрін (Фото: платформа пам’яті Меморіал)
Михайло Чупрін / Фото: платформа пам’яті Меморіал

Старший лейтенант танкової роти окремого загону спецпризначення НГУ Азов Михайло Чупрін народився в Алчевську на Луганщині. Коли почалася російсько-українська війна, він пішов служити навідником у танковий підрозділ новоствореного тоді добровольчого батальйону Азов. Брав участь у боях за Широкине на Донеччині 2015 року.

З першої доби широкомасштабного вторгнення Росії 31-річний командир боронив Маріуполь. Танкісти роти Чупа відбили вісім спроб прориву оборони, екіпаж Т-64 під командуванням старшого лейтенанта Чупріна знищив сім танків ворога, п’ять бронемашин та до 10 вантажівок. При цьому окупанти втратили до двох мотострілецьких взводів живої сили.

Чуп помер, прийнявши свій останній бій у танку, який був підбитий і не міг рухатись. Бойова машина могла вести вогонь, Чупрін вирішив використати її як нерухому вогневу точку. Разом із командиром роти у башті залишився навідник сержант Руслан Живолуп. Танк продовжував стріляти, аж поки зрештою росіянам не вдалося влучити в азовський Т-64.

Владислав Українець

Владислав Українець (Фото: платформа пам’яті Меморіал)

Владислав Українець / Фото: платформа пам’яті Меморіал

Владислав народився у місті Хмільник на Вінниччині, закінчив Кам’янець-Подільський ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою Хмельницької області та Національну академію Сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного.

У Героя залишилася вагітна дружина Катерина, з якою вони одружилися лише у серпні 2021 року. Вона розповіла, що під час останніх розмов із чоловіком вони обговорювали ім'я первістка, будували плани на майбутнє й були дуже щасливими.

Військовослужбовець загинув 24 лютого 2022 року під час прориву російських військ на Антонівському мосту Херсонської області. Командир взводу 10-го окремого мотопіхотного батальйону 59-ї бригади прикривав відхід своїх під час наступу ворога. Офіцер посмертно удостоєний звання Герой України.

Михайло Несольоний

Михайло Несольоний (Фото: платформа пам'яті Меморіал)
Михайло Несольоний / Фото: платформа пам'яті Меморіал

Михайло Несольоний народився у селі Сніжків Харківської області. З 2015 року служив у ЗСУ, був водієм санітарного бронетранспортера МТЛБ у 16-му окремому мотопіхотному батальйоні Полтава 58-ої бригади.

«Сонечко, нас бомблять з неба», — тремтячим голосом сказав сержант Михайло Несольоний, під час розмови з дружиною о 5 ранку 24 лютого 2022 року. Того дня він загинув.

Під Глуховом на Сумщині кілька українських воїнів дістали поранення і їх необхідно було евакуювати. Зробити це визвався Михайло. Санітарний автомобіль з маркуванням Червоного Хреста потрапив під обстріл окупантів. Поранені вижили, а Михайло загинув. Сержант Несольоний посмертно удостоєний звання Герой України.

poster
Дайджест головних новин
Безкоштовна email-розсилка лише відбірних матеріалів від редакторів НВ
Розсилка відправляється з понеділка по п'ятницю

Дмитро Апухтін

Дмитро Апухтін (Фото: платформа пам'яті Меморіал)

Дмитро Апухтін / Фото: платформа пам'яті Меморіал

Полковник Апухтін — досвідчений бойовий офіцер, що присвятив професії військового правоохоронця більшу частину свого життя і завжди був прикладом для підлеглих. Він прослужив 25 років у військах. З 2014-го виконував бойові завдання в АТО/ООС. Мав великий бойовий досвід, який передавав своїм підлеглим.

Дмитро Апухтін загинув 12 березня 2022 року, обороняючи Маріуполь на Донеччині. Під час бою на блокпосту офіцер прийняв вогонь російських військових на себе, що дозволило його підлеглим продовжити захищати позицію. Наступ ворога зупинили. Не зумівши захопити блокпост, росіяни розпочали мінометний обстріл позицій, в результаті якого полковник Апухтін отримав осколкові поранення, несумісні з життям. Посмертно удостоєний звання Герой України.

Андрій Літун

Андрій Літун (Фото: платформа пам'яті Меморіал)
Андрій Літун / Фото: платформа пам'яті Меморіал

Андрій народився у селищі Вилок на Закарпатті. Ще підлітком обрав кар'єру військового, пройшов службовий шлях від командира взводу до командира батальйону у лавах 128-ї гірсько-штурмової Закарпатської бригади.

Від початку весни 2014 року Андрій Літун став на захист Вітчизни, брав участь в АТО та ООС на сході України. Андрій воював у Щасті, Станиці Луганській, Дебальцевому, Красногорівці, Пісках.

Командир загинув 6 березня 2022 року у Запорізькій області. Підрозділ під керівництвом Літуна відбивав ворожі атаки на тому напрямку, знищив до 18 одиниць колісної та до 20 одиниць броньованої техніки, живу силу ворога. Комбат загинув, стримуючи наступ ворога. Офіцер посмертно удостоєний звання Героя України.

Степан Чобану

Степан Чобану (Фото: платформа пам'яті Меморіал)
Степан Чобану / Фото: платформа пам'яті Меморіал

Степан Чобану народився у селі Долинське на Одещині. Після призову до радянської армії вступив до Чернігівського вищого військового авіаційного училища льотчиків.

На літаках Л-39, МіГ-23, Су-27 Степан Чобану налітав понад 1100 годин, отримав кваліфікацію Військовий льотчик 1-го класу. Учасник багатьох навчань та досліджень військової техніки, брав участь у трьох військових парадах з нагоди Дня Незалежності України — пролітав над Хрещатиком у 1996, 2001, 2008 роках.

28 лютого 2022 року у небі над Кропивницьким 58-річний майор Степан Чобану загинув. Він на своєму Су-27 першим піднявся у повітря і вступив у бій із ворогом, відволікаючи ворожу авіацію на себе. Російські окупанти обстріляли його літак ракетами. Завдяки діям офіцера інші українські пілоти змогли вивести літаки з-під удару та перебазувати їх. За свій подвиг майор Чобану посмертно удостоєний звання Герой України.

Марія Власюк

Марія Власюк (Фото: платформа пам'яті Меморіал)
Марія Власюк / Фото: платформа пам'яті Меморіал

Марія народилася на Рівненщині, закінчила Рівненський базовий державний медичний коледж, після цього — працювала у центральній міській лікарні Рівного медсестрою. Але наприкінці осені 2016 року залишила роботу і вирішила присвятити себе військовій службі.

2017-го уклала контракт із 80-ю бригадою. Для підвищення кваліфікації дівчина у серпні 2019 року пройшла військові курси у Литві й стала бойовим медиком взводу. Викладала тактичну медицину, несла службу на Донеччині.

З першого дня повномасштабного вторгнення дівчина рятувала поранених. У день загибелі Марія Власюк також їхала на евакуацію побратимів. Росіяни обстрілювали дорогу з артилерії. Захисниця загинула від осколкових поранень. Поховали дівчину у рідному селі.

Олег Свинчук

Олег Свинчук (Фото: платформа пам'яті Меморіал)

Олег Свинчук / Фото: платформа пам'яті Меморіал

Олег народився у селі Бережці на Волині. Був наймолодшим у багатодітній родині. Після школи проходив строкову військову службу. Потім працював у Польщі. Однак повернувся в Україну з рішенням стати військовим.

2021 року пішов служити за контрактом до танкового батальйону 14-ї окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого.

8 березня 2022 року екіпаж танка Т-64БВ під командуванням Сергія Васіча вступив у бій з переважаючими силами ворога. Першим пострілом підбив головну машину противника. Загалом у бою знищено декілька одиниць ворожої техніки і значну кількість живої сили противника. Загинув у танку разом з екіпажем від прямого влучення протитанкової керованої ракети. Солдат Свинчук посмертно отримав звання Герой України.

Ігор Дашко

Ігор Дашко (Фото: платформа пам'яті Меморіал)
Ігор Дашко / Фото: платформа пам'яті Меморіал

Ігор Дашко народився 18 червня 1977 року в місті Самборі на Львівщині. Все своє життя Дашко присвятив службі в ДПСУ. Після закінчення Академії Державної прикордонної служби України у 1999 році розпочав службу в місті Маріуполі, в управлінні ДПСУ.

9 квітня, під час боїв за Маріуполь, військовий прикрив свою групу і, фактично, залишився сам в оточенні ворога. Офіцер отримав поранення, але встиг знищити радіостанцію, щоб вона не дісталася ворогові. Ігор Дашко фактично пожертвував своїм життям, щоб врятувати побратимів.

«Усвідомлюючи небезпеку від захоплення ворогами радіостанції, офіцер востаннє вийшов в ефір вигукнувши „Слава Україні!“. Після цього Герой-прикордонник підірвав себе. Вічна шана загиблому захисникові», — так речник Держприкордонслужби Андрій Демченко повідомив обставини героїчної загибелі підполковника Ігоря Дашка.

Олександр Бринжала

Олександр Бринжала (Фото: платформа пам'яті Меморіал)
Олександр Бринжала / Фото: платформа пам'яті Меморіал

Олександр Петрович Бринжала родом з міста Охтирка Сумської області. Закінчив Харківський національний університет Повітряних сил імені Івана Кожедуба, служив у 40-й бригаді тактичної авіації. Був льотчиком-винищувачем літака МіГ-29. Брав участь в операціях у зоні Антитерористичної операції та Операції об'єднаних сил. Навчав курсантів.

2 березня проти 12 російських літаків вилетіли два українських винищувачі МіГ-29, за штурвалом одного з яких був майор Бринжала. Разом із товаришем вони знищили одразу три російські літаки: два підбив Олександр, ще один — пілот другого літака Володимир. Після цього літак Олександра збили. Військовослужбовець не встиг катапультуватися.

«Ми думали, їх усього четверо! Та вони одночасно атакували з кількох напрямків 12-ма літаками! Усе відбувалось миттєво! Саша підбив два ворожі літаки, я — один! На жаль, для Сані цей бій став останнім… Так, для ворога ми всі Привиди! Сашко теж був Привидом!», — розповів побратим Володимир.

Святослав Свистун

Святослав Свистун (Фото: платформа пам'яті Меморіал)

Святослав Свистун / Фото: платформа пам'яті Меморіал

Доброволець батальйону Карпатська Січ Святослав Свистун пішов захищати країну з початком повномасштабної війни. Разом із ним до лав українського війська приєдналися старший брат Андрій та батько Юрій. Перший бій Святослава був у рідному Києві - поряд з метро Берестейська. Потім чоловік брав участь у боях на Броварському та Ірпінському напрямках. Коли відігнали ворога від Києва, поїхав на Харківщину.

Бійці виїхали на Ізюмський напрямок, пішли на зачистку села та натрапили на ворожу засідку. Групі протистояли 15 російських танків, 8 БМП, міномети та близько 50 одиниць особового складу росіян.

Під час обстрілу Святослав побачив пораненого товариша. Той лежав і кричав, просив допомоги. Він був за кущами, які не можна переповзти, тож Святу довелося піднятися на повний зріст. У цей момент поряд з ним розірвався танковий снаряд. Доброволець загинув на очах у свого батька 10 квітня 2022 року. Разом з ним у тому бою загинули ще п’ятеро бійців.

Максим Кагал

Максим Кагал (Фото: платформа пам'яті Меморіал)
Максим Кагал / Фото: платформа пам'яті Меморіал

Кременчуківець Максим Кагал із дитинства жив спортом: грав за місцеву регбійну команду Бастіон, захоплювався боксом та бігом. Він був першим чемпіоном світу та бронзовим призером з кікбоксингу за версією ISKA 2014, серед дорослих, у складі збірної команди України.

У липні 2015 року Максим долучився до Окремого загону спецпризначення НГУ Азов, став старшим сержантом, командиром взводу.

Військовослужбовець загинув у бою 25 березня 2022 року, захищаючи Маріуполь, зокрема Азовсталь. Під час оборони околиць міста поряд з воїном впала авіабомба, яка й обірвала його життя.

Аль Шамі Фарес Недаль

Аль Шамі Фарес Недаль (Фото: платформа пам'яті Меморіал)

Аль Шамі Фарес Недаль / Фото: платформа пам'яті Меморіал

Старший лейтенант Аль Шамі Фарес Недаль народився 1993 року в Йорданії. Коли йому виповнилось 16, разом з батьками переїхав в Україну, мешкав у місті Рівне. Успішно склавши вступні іспити, навчався у Національному університеті водного господарства та природокористування.

Однак невдовзі кардинально змінив свої плани на майбутнє та підписав контракт зі Збройними силами України. З 2014-го воював на Сході країни.

З 2021 року Фарес — командир механізованої роти позначення дій противника батальйону Міжнародного центру миротворчості та безпеки. 12 травня 2022 року його підрозділ потрапив під обстріл противника у районі Рубіжного Харківської області. Ворожа куля вразила офіцера на полі бою. Внаслідок поранення Фарес загинув.

Віталій Грицаєнко

Віталій Грицаєнко (Фото: платформа пам'яті Меморіал)

Віталій Грицаєнко / Фото: платформа пам'яті Меморіал

Захисник Азовсталі, старший лейтенант Віталій Грицаєнко народився на Полтавщині. Закінчив Харківський університет внутрішніх справ. Працював у поліції. З 2014 року воював добровольцем в АТО.

Під час повномасштабного нападу Росії, у складі Азову, брав участь в обороні Маріуполя. 27 лютого 2022 року група Грицаєнка відбила 4 спроби висадки морського десанту ворога та завдала йому суттєвих втрат. 1 березня підрозділ повністю розбив ворожу колону, яка намагалася прорватися у місто.

У ніч на 19 березня група азовців, до складу якої входив Віталій, здійснила успішний рейд у тил противника. Бійці знищили ворожий командний пункт, тиловий склад та склад із боєприпасами, танк, два БТР та близько взводу живої сили російської армії.

Віталій загинув від тяжких поранень, отриманих під час виконання бойового завдання. За успішно проведену операцію отримав посмертно звання Героя України.

Володимир Ковальський

Володимир Ковальський (Фото: платформа пам'яті Меморіал)
Володимир Ковальський / Фото: платформа пам'яті Меморіал

З юних років Володимиру Ковальскому дуже подобалася військова справа. Навчаючись у КПІ, він закінчив військову кафедру. Брав активну участь в Революції гідності. У 2015 році пішов служити у 14-ту окрему механізовану бригаду імені князя Романа Великого. Спочатку був замполітом, потім — командиром.

Під час бойового виходу чоловік підірвався на ворожій міні та втратив обидві ноги. Пройшов реабілітацію, встав на протези, зайнявся бізнесом та спортом. Брав участь у змаганнях серед адаптивних атлетів Ігри Героїв. Отримав землю, збудував дім і відкрив станцію техобслуговування, де ремонтував двигуни.

У лютому 2022-го, не чекаючи поки окупанти зайдуть в його місто, одним із перших пішов добровольцем. 27 лютого почався один із найзапекліших боїв у Бучі поблизу супермаркету Novus. Хлопці підбили два ворожих БМД та поклали чимало живої сили. Проте бій був нерівним, і їм довелось відходити. Володимир Ковальський залишився. Його останніми словами були: «Відходьте, хлопці, я прикрию».

Геннадій Матуляк

Геннадій Матуляк (Фото: платформа пам'яті Меморіал)
Геннадій Матуляк / Фото: платформа пам'яті Меморіал

Геннадій Матуляк родом з Миколаївщини. Був одним із найкращих льотчиків 299-ї бригади тактичної авіації імені генерал-лейтенанта Василя Нікіфорова, в якій прослужив понад 10 років. Батько Геннадія також служив у винищувальній авіації, зять і сестра — військовослужбовці, дружина Ольга служить військовим психологом.

Зранку 25 лютого 2022 року офіцер знищив колону поблизу Гостомеля та полетів знову працювати над Київщиною. У повітряному бою російський винищувач влучив у літак Геннадія, він був ведучим. Чоловік почав виводити літак, аби захистити село, адже під ним розташувався великий розважальний комплекс. Уже навіть встиг потягнути катапульту, аж сталося друге влучення, яке не залишило шансів. Літак спалахнув.

Місцеві жителі на власні очі бачили, як літак летить просто на них і як пілот рятує сотні життів. Машина впала за кілька кілометрів від населеного пункту, у лісосмузі. Уже за 15 хвилин люди підбігли на місце катастрофи. 40 днів рідні чекали, поки тіло перевезуть із Київщини, де місцеві жителі поховали Геннадія, щоб захистити від тварин.

Роман Русник

Роман Русник (Фото: платформа пам'яті Меморіал)

Роман Русник / Фото: платформа пам'яті Меморіал

Роман народився на Закарпатті. З дитинства мріяв бути військовим. Закінчив Національну академію сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного. 2019 року поїхав у свою першу ротацію на Донбас.

З початку повномасштабного вторгнення, Роман воював за волю України. 9 березня 2022 року під час боїв за місто Кремінна на Луганщині він героїчно загинув.

Помітивши ДРГ росіян, командир роти вогневої підтримки висунувся в той бік і знищив ворога зі стрілецької зброї. Після чого залишився на відвойованій позиції для подальшої розвідки. Росіяни відправили на місце бою цілий взвод. Українські військові зустріли його вогнем, завдавши ворогу значних втрат. Проте сили були нерівними, старший лейтенант Русник наказав відділенню відступити, а сам залишився прикрити товаришів вогнем. Фактично він одноосібно продовжив бій із ворогом і відволік його вогонь на себе.

Роман Русник посмертно удостоєний звання Герой України.

Станіслав Партала

Станіслав Партала (Фото: платформа пам'яті Меморіал)
Станіслав Партала / Фото: платформа пам'яті Меморіал

Станіслав Партала родом з Харківщини. У цивільному житті був ультрасом харківського ФК Металіст, у 2014-му році пішов на війну. В Азові починав із рядового, але вже у 2016-му став старшим інструктором, заступником командира взводу. За роки служби в зоні АТО/ООС, провів чимало вдалих виходів, навчав військових.

2 березня Партала та його підлеглі успішно замінували можливі шляхи висування ворога в околицях Маріуполя. Однак коли поверталися, то у районі селища Калинівка (східне передмістя Маріуполя), зіткнулися з чисельно більшою групою противника.

Під час бою нацгвардійці знищили три бронемашини противника (дві з них особисто підбив лейтенант Метро). Командир взводу дістав важке поранення та попри це продовжував керувати боєм і зумів вивести свій підрозділ з оточення. Життя Героя медикам врятувати не вдалося.

Віталій Скакун

Віталій Скакун (Фото: платформа пам'яті Меморіал)
Віталій Скакун / Фото: платформа пам'яті Меморіал

Боєць народився і виріс на Тернопільщині. Навчався у Львівському професійному училищі. 2019 року Віталій підписав контракт на службу у ЗСУ та здобув фах сапера у навчальному центрі.

У день повномасштабного вторгнення російської армії, 24 лютого, щоб зупинити просування танкової колони, військові вирішили підірвати автомобільний міст Генічеськ — Арабатська Стрілка. Виконати цю задачу визвався матрос Віталій Скакун.

За словами побратимів, Віталій вийшов на зв’язок та повідомив про те, що підриває міст. Одразу ж пролунав вибух. Скакун не встиг відійти та загинув. Героїчний вчинок військовослужбовця значно уповільнив просування ворога, а його підрозділ встиг організувати оборону.

26 лютого 2022 року Віталій Скакун посмертно отримав звання Героя України.

Катерина Ступницька

Катерина Ступницька (Фото: платформа пам'яті Меморіал)
Катерина Ступницька / Фото: платформа пам'яті Меморіал

Військова народилася у селі Залізниці на Рівненщині. Ще з дитинства знала, що стане медиком. Коли дівчині було 20, у 2016 році, уклала контракт із ЗСУ. Батьки намагалися переконати її бути цивільним медиком, але вона знову і знову перепідписувала контракти.

З початком повномасштабного вторгнення Росії сержант Ступницька вирушила на передову санінструктором, бойовим медиком 14-ї окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого.

8 березня 2022-го підбили екіпаж танка командира роти, і Катерина вирушила на евакуацію. Під шквальним вогнем противника змогла евакуювати всіх — і командира, і членів екіпажу. Дівчина оперативно надала першу медичну допомогу і вивезла танкістів для подальшої евакуації у безпечне місце. Сама ж одразу повернулась до підрозділу. Ввечері окупанти завдали низку ракетно-бомбових ударів по периметру, снаряд влучив прямо у будівлю, яка слугувала медичним штабом. Катерина загинула.

Олександр Лабунський

Олександр Лабунський (Фото: платформа пам'яті Меморіал)

Олександр Лабунський / Фото: платформа пам'яті Меморіал

Олександр народився у місті Сарни на Рівненщині. З дитинства мріяв бути військовим, за прикладом дядька. Однак після строкової служби Олександр працював у підрозділі сарненської пожежно-рятувальної частини

Коли почалася війна у 2014-му, він вирішив здійснити мрію і пішов служити до 128-ї окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади. Після початку широкомасштабного вторгнення Росії Олександр Лабунський разом із побратимами одразу вирушили на поле бою. Несли службу на Київщині - спочатку під Бучею, потім поблизу Вишгорода. Старший солдат Лабунський виконував обов’язки командира автомобільного відділення реактивної артилерійської батареї.

За безпосередньої участі Лабунського реактивна батарея 128-ї бригади виконала понад тридцять бойових завдань, у результаті яких були уражені колони, техніка і особовий склад росіян. Лом загинув на полі бою, посмертно удостоєний звання Герой України.

Сергій Верпека

платформа пам'яті Меморіал

Сергій Верпека

платформа пам'яті Меморіал Фото:

Сергій народився у Слов’янську на Донеччині. Рано залишився сиротою, у 2021 році хлопець вступив до лав Збройних сил України. З початком повномасштабної війни пройшов найгарячіші точки: Маріуполь, Авдіівку, де з боями виходив з оточення й дев’ять днів провів у лісах, сам на сам з ворогом.

Декілька днів Сергія переховувала жінка в одному з окупованих сіл, вона допомогла йому дістатись своїх позицій. Завдяки перебуванню в тилу ворога викрив основні замасковані позиції окупантів, що дало можливість іншим підрозділам не потрапити до засідки й зберегти життя багатьох хлопців.

Невдовзі Сергій повернувся на фронт. Цього разу вже востаннє, поховали героя у рідному Слов’янську.

Антон Листопад

Антон Листопад (Фото: платформа пам'яті Меморіал)
Антон Листопад / Фото: платформа пам'яті Меморіал

Антон народився в Архангельській області РФ у родині військовослужбовця, військового льотчика вищого класу Валентина Листопада.

Вищу освіту здобув у Харківському національному університеті Повітряних сил імені Івана Кожедуба. Став військовим пілотом найвищого класу. У 2018 році почав службу у 204-й Севастопольській бригаді тактичної авіації імені Олександра Покришкіна. Брав участь в ООС. У 2019 році визнаний найкращим льотчиком Повітряних Сил ЗСУ.

З початком широкомасштабного вторгнення росії 2022-го капітан Антон Листопад брав участь в обороні України від окупантів. Він загинув 7 серпня 2022 року.

Андрій Ханін

Андрій Ханін (Фото: платформа пам'яті Меморіал)
Андрій Ханін / Фото: платформа пам'яті Меморіал

Андрій народився у селі Веселівка в АР Крим, Україна. Закінчив Харківський національний університет внутрішніх справ, де опанував спеціальність Правознавство. Після випуску служив в одному зі спецпідрозділів МВС у Криму. 2014 року під час анексії півострова Ханін був змушений покинути свій рідний Крим.

Чоловік переїхав до Дніпра, навесні 2021 року вступив на військову службу до 25-ї окремої повітрянодесантної Січеславської бригади. Дуже хотів повернути Крим.

Не відступив захисник і під час свого останнього бою. Командир бойової машини сержант Ханін під час бою знищив танк загарбників та близько 10 солдатів противника. Навіть діставши важке поранення, воїн допомагав побратимам і до останнього виконував свій обов’язок. На жаль, врятувати його не встигли. Військовослужбовець посмертно удостоєний звання Герой України.

Валерій Чибінєєв

Валентин Чибінєєв (Фото: платформа пам'яті Меморіал)

Валентин Чибінєєв / Фото: платформа пам'яті Меморіал

Валерій Чибінєєв народився у Бердянську. Рано втратив батьків, тому ріс у школі-інтернаті. Після 9 класів вступив до запорізького військового ліцею Захисник. Після нього закінчив Одеську академію сухопутних військ. У 2010 році у званні лейтенанта вступив до лав 79-ї окремої десантно-штурмової бригади, мав позивний Каракурт. Був командиром роти снайперів.

За мужність, героїзм і високий професіоналізм 2016 року отримав звання Героя України, продовжував служити у силових структурах та захищав Батьківщину до останнього дня.

Валерій Чибінєєв загинув на Київщині 3 березня 2022 року, в свій день народження. У той день співробітник Головного управління розвідки Міністерства оборони України виконував спеціальне бойове завдання. Відтепер захиснику України назавжди 34 роки. Його єдиний брат загинув на Донбасі кілька років тому.

Назар Небожинський

Назар Небожинський (Фото: платформа пам'яті Меморіал)
Назар Небожинський / Фото: платформа пам'яті Меморіал

Назар був спортсменом, вихованцем рівненського бейсболу. У мирному житті хлопець був тренером з бейсболу та софтболу. Він закінчив бакалаврат, здав вступний в магістратуру на іноземну мову. Але вирішив все ж піти на контракт у ЗСУ.

30 березня 2022 року, під час боїв за Чернігівщину, 23-річний молодший сержант загинув. Хлопець ціною власного життя врятував 20 побратимів. Він підбив три ворожі «броні», однак остання з них встигла зробити смертельний постріл.

Один з побратимів військовослужбовця розповів, що за їхньою БМП було близько 20 людей. І якби хлопець не прикрив группу — всіх двадцятьох розірвало би на шмаття.

Георгій Тарасенко

Георгій Тарасенко (Фото: платформа пам'яті Меморіал)
Георгій Тарасенко / Фото: платформа пам'яті Меморіал

Уродженець Харкова Георгій Тарасенко ще у 2014 році брав участь у Революції гідності, потім боровся проти створення в Харкові «ХНР». Тоді йому було лише 17, але коли почалась війна, Георгій поїхав добровольцем на Донбас, а через три роки — заснував добровольче формування Фрайкор.

Підрозділ здійснив сім ротацій у зоні АТО/ООС, а з перших днів повномасштабного російського вторгнення став на захист Харкова. 25 березня добровольці пліч-о-пліч із підрозділами 92-ї механізованої бригади ЗСУ, тероборони та поліції пішли у контрнаступ на харківському напрямку. Їм вдалось визволити від російських окупантів села Мала Рогань та Вільхівка на Ізюмському напрямку. Жора йшов першим у складі бойової групи і загинув під час бою.

Боєць посмертно отримав звання Героя України.

Сергій Пархоменко

Сергій Пархоменко (Фото: платформа пам'яті Меморіал)
Сергій Пархоменко / Фото: платформа пам'яті Меморіал

Військовослужбовець народився у родині військових льотчиків. Хлопець з дитинства мріяв пов’язати своє життя з небом, тому після військового університету пішов служити у 299-ту бригаду тактичної авіації імені генерал-лейтенанта Василя Нікіфорова. Літав на Су-25.

На момент повномасштабного вторгнення росіян, 25-річний Пархоменко був капітаном. Молодий льотчик виконав 38 бойових вильотів у складних умовах протидії ворожих засобів ППО та винищувальної авіації. Знищив більше ніж 20 ворожих танків, понад 50 бойових броньованих машин, 55 транспортних засобів, 20 цистерн з пальним та кількасот солдатів і офіцерів російської армії. Неодноразово уміло виводив літак з-під ракетних ударів ворога.

За свої подвиги Пархоменко посмертно отримав звання Героя України та орден Богдана Хмельницького ІІІ ступеня.

Інна Дерусова

Інна Дерусова (Фото: платформа пам'яті Меморіал)

Інна Дерусова / Фото: платформа пам'яті Меморіал

Інна Дерусова народилася у місті Кривий Ріг, закінчила Тернопільський національний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка. Жінка прийшла до ЗСУ ще 2015-го року, служила у 58-мій окремій мотопіхотній бригаді імені Івана Виговського. Разом з побратимами виконувала завдання у Золотому, Горіховому, Верхньоторецькому, Авдіївці, Кримському, Торецькому та Пісках.

24 лютого 2022 року Інна поверталася з відпустки на місце служби. Однак затрималася на два дні в Охтирці на Сумщині. Через масовані удари окупантів по мирному місту, яке захищали підрозділи оперативного командування Північ, було багато поранених, і жінка була з ними.

Ризикуючи життям, бойовий медик врятувала понад 10 військовослужбовців. 26 лютого, вчергове надаючи допомогу пораненому під вогнем, сержант Дерусова загинула.

Андрій Нікончук

Андрій Нікончук (Фото: платформа пам'яті Меморіал)

Андрій Нікончук / Фото: платформа пам'яті Меморіал

Андрій народився у місті Володимир на Волині. Служив за контрактом у складі зенітного підрозділу 39-го зенітного ракетного полку військ протиповітряної оборони Сухопутних військ ЗСУ.

На момент повномасштабного вторгнення Росії в Україну разом з іншими воїнами-зенітниками ніс бойове чергування в районі міста Вишгорода. Зенітний підрозділ першим вступив у бій з переважаючими силами противника. Після авіанальоту ворог обстріляв позиції зенітників ракетами, під час цього обстрілу Нікончук загинув. Завдяки точності та холоднокровності зенітника нашим ППО вдалося знищити багато повітряних цілей, у тому числі й ракет, спрямованих на руйнування ГЕС. Герой ціною власного життя врятував Київ від техногенної катастрофи.

Антон Перекрест

Антон Перекрест (Фото: платформа пам'яті Меморіал)
Антон Перекрест / Фото: платформа пам'яті Меморіал

Антон народився у Запоріжжі. Цікавився зброєю. 2015 року вступив добровольцем до батальйону Азов. Брав участь у боях за Маріуполь 2015 у році. Пізніше разом з майбутньою дружиною Дар'єю вирішили жити разом у Маріуполі, там боєць і зустрів повномасштабне вторгнення.

6 травня під час так званого «режиму тиші» загинули троє азовців. Один — внаслідок влучення ПТРК в автомобіль, який мав їхати на евакуацію цивільних з Азовсталі, інші двоє - через вибухи ворожих бомб, які російські окупанти скинули з безпілотника. Одним з цих військових був Антон.

5 травня старший солдат Антон Перекрест прижиттєво був нагороджений орденом За мужність ІІІ ступеня. А вже 24 травня посмертно — орденом За мужність ІІ ступеня.

Діліться матеріалом




Радіо НВ
X