Лукаве нобелівське «братерство». Як першу нобелівку України затьмарило одночасне присудження премії миру лауреатам з РФ та Білорусі
Логотип українського Центру громадянських свобод у Нобелівському інституті в Осло серед інших лауреатів премії миру (Фото:Reuters)
Український Центр громадянських свобод приніс незалежній Україні першу Нобелівську премію в її історії. 7 жовтня ця організація розділила Нобелівську премію миру з білоруським правозахисником Алесєм Біляцьким та російським Меморіалом. Таке рішення Нобелівського комітету, що підживлює пропагандистські стереотипи про нібито «братерство» України з двома країнами-агресорами викликало чимало запитань.
НВ розповідає про цьогорічних лауреатів, нагадує про кропітку багаторічну роботу українського Центру громадянських свобод (ЦГС), а також наводить реакцію на суперчливу ідею Нобелівського комітету розділити нагороду між трьома країнами, удавану «братерськість» яких просуває російська пропаганда.
Чому ідея розділити нагороду з правозахисниками РФ та Білорусі обурила Україну
У норвезькому Нобелівському комітеті, який присуджує Нобелівську премію миру, пояснили такий вибір тим, що лауреати представляють громадянське суспільство у своїх країнах.
«Протягом багатьох років вони просували право критикувати владу та захищати основні права громадян. Вони доклали визначних зусиль для документування воєнних злочинів, порушень прав людини та зловживання владою. Разом вони демонструють значення громадянського суспільства для миру та демократії», — зауважили в комітеті.
Там також прямо відзначили, що присуджуючи Нобелівську премію миру за 2022 рік Алесю Біляцькому, Меморіалу та Центру громадянських свобод комітет «хоче відзначити трьох видатних борців за права людини, демократію та мирне співіснування в сусідніх країнах Білорусі, Росії та Україні». Комітет вважає, що завдяки зусиллям на користь гуманістичних цінностей, антимілітаризму та принципів права цьогорічні лауреати «відродили та вшанували бачення миру та братерства між націями, яке сповідував Альфред Нобель — бачення, якого найбільше потребує сучасний світ».
Українська правозахисниця Олександра Матвійчук, голова ЦГС, заявила з нагоди отримання Нобелівської премії миру: «Я рада, що очолюваний мною Центр громадянських свобод отримав сьогодні Нобелівську премію разом із нашими друзями та партнерами із Меморіалу та Вясни».
Однак в Україні водночас з радістю за першу Нобелівську премію з обуренням відзначили і той сумнівний образ, який створює таке рішення Нобелівського комітету «об'єднати» в одній премії три країни. Адже торік російський журналіст і редактор Нової газети Дмитро Муратов вже отримав Нобелівську премію миру, а цьогоріч Росія вторглася в Україну за підтримки Білорусі.
Тож представники Росії, яка веде криваву загарбницьку війну, спромоглися два роки поспіль отримати Нобелівську премію миру, хоча російське суспільство здебільшого підтримує цю війну — зокрема і через хибні та викривлені наративи пропаганди про «братерські» народи та нібито безпідставність ісування незалежної України.
Тепер у соцмережах українські лідери думок дискутують про доречніть таких акцентів у Нобелівській премії миру 2022.
Радник голови ОП Михайло Подоляк здивувався «цікавому розумінню слова „мир“, якщо Нобелівську премію разом отримують представники двох країн, що напали на третю». «Ані російські, ані білоруські організації так і не змогли організувати спротив цій війні. Нобель цього року просто «супер», — додав Подоляк.
«Кожен з винагороджених Премією миру — абсолютно гідний премії, але об єднувати їх, створюючи рамку колективних „вони“ — ось, що не гідно, — підкреслила журналістка НВ Ольга Духнич, яка раніше працювала викладачем психології в Таврійському національному університеті в Криму. — Країни, що надрукували купу робіт з приводу ідентичності чомусь досі не зрозуміли, що створювати рамки небезпечно там, де це не співпадає з прагненням принаймні одного з народів»
«Мене засмучує об'єднання в одну групу з росіянами і білорусами (хоч і дуже гідними людьми і організаціями), бо це локалізує українців у геополітичній і психологічній пастці: „Ви завжди разом, вам не вирватися“. Нам усім потрібна 1) перемога України у війні 2) пауза у символічних зв’язках з росіянами», — вважає Олеся Островська-Люта, гендиректор Мистецького арсеналу.
Водночас вона висловивла впевненість, що український Центр громадянських свобод «заслуговує на визнання як ніхто».
Журналіст та військовослужбовець ЗСУ Павло Казарін на противагу аргументує, що нобелівський «триптих» премії миру — це не про стереотип «один народ».
«Це постулювання концепції у тому, що немає „поганих націй“, а є лише „погані люди“. А якщо є погані, то мають бути й добрі. Зрозуміло, що в нас таке рішення спричиняє змішані почуття. Країна в стані війни читає Старий Завіт, але Нобелівський комітет через свою природу приречений цитувати Новий», — нагадує Казарін.
«Ми отримали [премію] не самі, а в колективі „борців із Путіним“. Комітет нас об'єднав із білорусами та росіянами — така собі спроба примирення, — констатує Наталя Ємченко, директор по коммуникациям в System Capital Management. — Таке сусідство я вважаю не досягненням, скоріше — викликом, бо таке об'єдання є дещо провокативним (у стилі папи римського)».
Водночас вона наголосила, що премія для України — це «дуже велике визнання».
«Те, що премію розділили з „хорошими“ „рускімі і білорускімі“ — показник того, наскільки світ ще не доганяє того, що відбувається навколо. Але це жодним чином не робить визнання досягнень ЦГС меншими. Нехай це буде класним інструментом робити ще більше хорошого» — закликав голова правління Фундації DEJURE Михайло Жернаков.
До думки Жернакова приєднався журналіст Сергій Сидоренко. «Головне те, що ми самі дедалі більше розуміємо нову (ще не сформовану) реальність. А світ нас ще наздожене», — переконаний він.
Головний редактор УП Севгіль Мусаєва назвала «поганою» ідею розділити премію між Україною, Росією та Білоруссю. «Але з цими стереотипами нам ще потрібно боротися і перемагати їх», — зауважила вона
Однак згодом Мусаєва закликала українську спільноту уважніше придивитися до того, що саме зробили цьогорічні нобелівські лауреати премії миру.
НВ також нагадує про їхні надбання.
Нобелівська премія миру для української організації: чим відомий Центр громадянських свобод
Для української правозахисниці Олександри Матвійчук, голови заснованого в 2007 році Центру громадянських свобод (ЦГС), Нобелівська премія миру стала вже другою визначною нагородою цієї осені. Наприкінці вересня вона отримала ще й премію За правильний спосіб життя від шведського фонду Right Livelihood Award Foundation, яку також називають альтернативною Нобелівською премією. Організатори цієї премії - як і офіційний норвезький Нобелівський комітет згодом — відзначили роль ЦГС у зміцненні громадянського суспільства та національних інституцій в Україні протягом останнього десятиліття, а також роботу центру з документування російських воєнних злочинів і порушень прав людини. А в травні 2022 року ЦГС був нагороджений премією Democracy Award 2022.
На відео нижче Центру громадянських свобод оголошують про присудження Нобелівської премії миру за хвилини до офіційного публічного повідомлення про лауреатів.
Центр громадянських свобод існує вже 15 років. У 2007 році лідери правозахисних організацій з дев’яти пострадянських країн вирішили створити «транскордонний ресурсний центру підтримки у Києві». Так з’явився ЦГС, який відтоді координує величезні обсяги правозахисної роботи в Україні, які в останні роки лише збільшилися через розв’язану Росією в 2014 році війну.
Серед основних напрямків роботи ЦГС зокрема:
- моніторинг та аналіз законопроєктів на відповідність стандартам дотримання прав людини,
- громадський контроль над діями правоохоронних органів, судів та місцевої влади (зокрема через групу громадського спостереження OZON)
- громадський контроль над розслідуванням злочинів, вчинених під час Євромайдану,
- документування політичних переслідувань у тимчасово окупованому Криму від початку його анексії,
- фіксація порушень прав людини та воєнних злочинів спочатку на Донбасі (починаючи з 2014), а тепер і в усій Україні,
- просвітництво у сфері прав людини та демократії,
- участь у програмах міжнародної солідарності тощо.
Серед найвідоміших кампаній та ініціатив Центру громадянських свобод — організація низки міжнародних молодіжних правозахисних шкіл ще в перші роки існування ЦГС; ініціатива часів Революції гідності Євромайдан SOS, яка переросла в окрему потужну правозахисну і громадську платформу; запуск кампанії #SaveOlegSentsov, завдяки якій акції з вимогою звільнення Сєнцова та решти українських політв'язнів відбулися в десятках країн світу.
Саме завдяки свідченням, які зібрали правозахисники та волонтери Центру громадянських свобод, в Міжнародний кримінальний суд було передано подання зі свідоцтвами про злочини проти людяності, вчинені режимом Віктора Януковича взимку 2013—2014 років.
Заснована ЦГС ініціатива Prisoner’s Voice ще до початку вторгнення РФ ставила за мету звільнення всіх українських політичних в’язнів в Росії, в Криму та на Донбасі - зокрема через масштабні міжнародні кампанії. А інформаційна кампанія #LetMyPeopleGo допомагала висвітлювати політичне переслідування українських громадян в Росії, Криму і на Донбасі.
На тлі протестів у Білорусі після президентських виборів 2020 року створений Центром рух #BelarusWatch перетворився на глобальну кампаню солідарності, яка за допомогою волонтерів збирала та систематизувала інформацію про порушення прав людини в Білорусі.
Київська школа прав людини та демократії сталабезкоштовною освітньою платформою Центру громадянських свобод, яка надала можливість багатьом українцям долучитися до правозахисної діяльності, дізнатися більше про права людини або стати волонтером одного з проєктів ЦГС. Учасниками школи стали понад 3 тисячі осіб з двох десятків країн світу.
Заснований ЦГС Київський HUB прав людини з’явився для підтримки актуальних і створення нових правозахисних та громадських ініціатив.
Ініціатива Євромайдан SOS після завершення Революції гідності роками вела моніторинг порушень прав людини у Криму і на Донбасі, а з початком повномасштабної російської агресії у лютому 20222 правозахисники цієї ініціатив почали фіксувати всу воєнні злочини, злочини проти людяності, та порушення прав людини, вчинені російською армією.
Після лютневого вторгнення Росії особливу роль відіграє PROBONO.HELP — контакт-центр, який допомагає швидко знайти релевантну та актуальну інформацію для тих, то її потребує (зокрема перебуває у зоні бойових дій в Україні або виїхав за кордон і потребує допомоги з облаштуванням).
У 2022 році ЦГС також долучився до глобальної ініціативи Трибунал для Путіна, яка була створена у відповідь на повномасштабну агресію. Учасники ініціативи документують події, в яких вбачаються ознаки злочинів за Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах країни, що стали об'єктом нападу.
Голова ЦГС Олександра Матвійчук входила до складу членів Консультативної ради при Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини. У 2017−2018 роках була учасницею Програми українських нових лідерів Центру з питань демократії, розвитку та верховенства права (CDDRL) Стенфордського університету (США). Вона також є авторкою низки альтернативних звітів для різних органів ООН, Ради Європи, Європейського Союзу, ОБСЄ та Міжнародного кримінального суду.
З нагоди присуддження Нобелівської премії Матвійчук зробила акцент на трьох речах:
- ООН та держави-учасниці мають провести реформу міжнародного миру та безпеки, щоб створити гарантії для всіх країн та їхніх громадян незалежно від їхньої участі чи неучасті у військових блоках чи військової потужності. Росія має бути виключена із Ради безпеки ООН за систематичні порушення статуту ООН.
- ООН та держави-учасниці мають вирішити проблему «прогалини у відповідальності» та забезпечити шанс на справедливість сотням тисяч жертв воєнних злочинів. «Без цього стійкий мир у нашому регіоні неможливий. Потрібно створити міжнародний трибунал та притягнути Путіна, Лукашенко та інших воєнних злочинців до відповідальності.»
- «Весь мій 20 річний досвід боротьби за свободу та права людини переконливо говорить, що звичайні люди мають набагато більший вплив, ніж вони собі думають. Масова мобілізація звичайних людей у різних країнах світу та їхній спільний голос можуть змінити світову історію швидше, ніж інтервенція ООН», — переконана Матвійчук.
Правозахисник Алесь Біляцький (Білорусь)
60-річний Алесь Біляцький — керівник білоруського правозахисного центру Вясна та політичний в’язень режиму Олександра Лукашенка. Він і зараз перебуває за гратами в Білорусі.
Його центр був заснований у 1997 році під назвою Вясна-96 після антиурядових протестів 1996−97 років — демонстрацій проти конституційних змін, які закріпили за Лукашенком майже необмежені диктаторські повноваження. Відтоді центр Вясна став найпотужнішим та найефективнішим центром моніторингу репресій та прав людину в Білорусі. У жовтні 2003 року лукашенквський режим спробував ліквідувати Весну рішенням Верховного суду — через участь членів організації в спостереженні за президентськими виборами 2001 року.
У 2011 Алесь Біляцький був засуджений на 4,5 роки тюрми за фіктивним звинуваченням у несплаті податків з 500 тисяч євро, які були на закордонних рахунках його центру Вясна. Вийшов на свободу у 2014-му.
Влітку 2021 року, через рік після масштабних виступів проти Лукашенка в Білорусі, Біляцький був знову затриманий, як до цього і чимало інших активістів Вясни. Світова спільнота визнала їх політичними в’язнями, відомий правозахисник, а тепер і лауреат Нобелівської премії, досі перебуває під арештом без суду.
У попередні роки Алесь Біляцький був відзначений багатьма правозахисними преміями:
- 2012 — премія імені Леха Валенси
- 2013 — премія імені Вацлава Гавела
- 2020 — премія За правильний спосіб життя
- 2020 — премія імені Сахарова (серед інших)
Нобелівський комітет назвав Біляцького «одним з ініціаторів демократичного руху» в Білорусі та відзначив, що попри переслідування він «не поступився ні на сантиметр у своїй боротьбі за права людини та демократію в Білорусі».
Правозахисне товариство Меморіал (Росія)
Російське правозахисне неурядове товариство Меморіал з’явилося ще в 1989 році, спочатку присвятивши свою діяльність збереженню пам’яті про політичні репресій у СРСР у XX сторіччі. Серед його засновників був радянський дисидент і академік Андрій Сахаров.
Згодом товариство перетворилося та правозахисний рух, який об'єднав громадські організації не лише в Росії, але й Казахстані, Латвії, Грузії, Україні та інших країнах.
Під час чеченських війн у Росії Меморіал збирав і перевіряв інформацію про зловживання та воєнні злочини, вчинені проти чеченського населення російськими та проросійськими силами. У 2009 році через цю роботу була вбита керівник філії Меморіалу в Чечні Наталія Естемірова.
Товариство створило для своїх проектів широку мережу Інтернет-порталів, які концентрувалися на історичній, науково-просвітницькій та правозахисній роботі, зокрема і про репресії в роки режиму Володимира Путіна. Юристи Меморіалу багато років надавали консультації для постраждалих від терору, реабілітованих і сучасних політзаключених, допомагали вести судові процеси за їх запитом. Волонтери організації в регіонах опікувалися допомогою жертвам репресій, доглядом за місцями пам’яті та проводили пошукові експедиції.
Меморіал вів судову тяганину з Головною військовою прокуратурою РФ з вимогою розсекречення матеріалів слідства про Катинський розстріл. Справа дійшла до Європейського суду з прав людини, який визнав Росію винною у відмові надати документи про цей радянський злочин проти полонених польських військовослужбовців.
В останні роки Меморіл був оголошений у Росії іноземним агентом, а в грудні 2021 року юридичні особи Міжнародного Меморіалу та Правозахисного центру Меморіал було офіційно ліквідовано за рішенням російського суду. Однако представники цих організацій повідомили, що продовжать свою правозахисну роботу без юридичних осіб.
Відзначаючи Меморіал премією миру, Норвезький нобелівський комітет відзначив, що робота товариства базується на ідеї про те, «що протистояння минулим злочинам має важливе значення для запобігання новим». «Організація також була в авангарді зусиль, спрямованих на боротьбу з мілітаризмом, на просування прав людини та управління, заснованого на верховенстві права», — пояснили в комітеті вибір одного з трьох цьогорічних лауреатів.
