«Попит на перемир’я» чи «рожева мрія». ВВС з’ясувала, наскільки реальні переговори України з Росією
Імовірне перемир’я по-різному бачать в Києві та Москві (Фото:Getty Images)
За дев’ять з половиною місяців після початку повномасштабного російського вторгнення в Україну надії на те, що війну вдасться зупинити за допомогою дипломатії, майже немає. Але передумови і саму можливість проведення мирних переговорів, як і раніше, обговорюють політики у всьому світі — протягом останніх тижнів такі заяви звучали і в Москві, і в Києві, і на Заході. ВВС розповідає про те, чи з’явилися шанси для встановлення миру чи бодай перемир’я між Росією та Україною та як бачать майбутнє політики в обох країнах.
Переговори знову на слуху
Ще у серпні ВВС розповідала, що мирні переговори між Росією та Україною, які розпочалися навесні, фактично зайшли в глухий кут — насамперед через взаємну недовіру і те, що жодна зі сторін не була готова до припинення бойових дій. Про відсутність будь-яких передумов до мирного врегулювання тоді відкрито говорили і президенти обох країн — Володимир Зеленський та Володимир Путін.
З того часу ситуація «на землі» дуже змінилася. Україна провела успішний контрнаступ у Харківській області та звільнила окупований Херсон. Володимир Путін 21 вересня оголосив про початок «часткової» мобілізації, результати якої з військової точки зору досі залишаються неоднозначними.
Паралельно Росія «включила до свого складу» чотири українські області, а з 10 жовтня вона регулярно завдає масованих ракетних ударів по українській енергетичній інфраструктурі, залишаючи без світла та тепла мільйони українців. У Москві натякають, що припинити ці удари Київ міг би, погодившись на переговори.
Україна відповідає звинуваченнями Росії у переході до терористичних методів ведення війни. «Коли хтось хоче переговорів, він такого не робить. Чи справді переговори допомагають побороти терор? Треба всім чесно дати собі відповідь на це питання. Терористів знешкоджують», — говорив Володимир Зеленський.
На початку листопада під акомпанемент відступу російських військ з Херсона Москва озвучила відразу кілька заяв про готовність до переговорів. У Києві тоді відповідали: звільнення українських міст саме по собі не може дати старт мирному процесові, він стане можливим тільки після повного виходу російської армії з усіх українських земель.
Як ВВС розповідала у серпні, Москва розраховувала, що з огляду на наближення холодної зими західні країни «втомляться» від підтримки України і спробують змусити її піти на мир з Росією. Тоді союзники Києва говорили про те, що не розглядають такого сценарію.
Нинішня позиція Заходу щодо переговорів залишає простір для подвійних трактувань. З одного боку, Вашингтон та інші союзники, як і раніше, обіцяють надавати Україні підтримку «стільки, скільки потрібно». На Заході також повторюють, що тільки Київ вирішуватиме, як і коли починати мирний процес і чи починати його взагалі.
З іншого боку, деякі заяви американських чиновників можуть свідчити про те, що вони таки підштовхують Київ до переговорів.
У середині листопада New York Times написала, що керівник Об'єднаного комітету начальників штабів США Марк Міллі виступає за те, щоб переговори між Україною та Росією розпочалися негайно. Видання Politico та Washington Post повідомляли, що Вашингтон нібито переконує українську владу пом’якшити позиції щодо переговорів з Росією.
Марку Міллі негайно відповів його український візаві Валерій Залужний, який заявив, що «українські військові не приймуть жодних переговорів, домовленостей чи компромісних рішень про закінчення війни». Про неприпустимість тиску на себе у питанні переговорів із Росією говорив і Зеленський.
Однак багато хто при цьому помітив, що з риторики Зеленського останнім часом зникла досі принципова позиція про те, що для початку мирного процесу в Росії має змінитися президент.
Перспективи врегулювання в Україні обговорював останніми тижнями із західними лідерами і Кремль. 2 грудня Путін в телефонній розмові обмінявся думками про це з німецьким канцлером Олафом Шольцом. Російський президент поскаржився, що допомога озброєнням, яку Захід надає Україні, «призводить до того, що Київ цілковито відкидає ідею будь-яких переговорів». Шольц у відповідь закликав Путіна знайти дипломатичне вирішення конфлікту, яке «включало б виведення російських військ» з України.
На початку грудня президент США Джо Байден заявив що він готовий до переговорів щодо українського питання з Путіним — щоправда, лише якщо той покаже реальну зацікавленість у закінченні війни, якої у Вашингтоні поки що не бачать. Йому відповів представник Кремля Дмитро Пєсков: піти з України, тобто відмовитися від «нових територій», Росія не готова, але Путін «залишається відкритим для контактів, переговорів».
М’якшу позицію не вперше висловив президент Франції Еммануель Макрон. Ще в червні минулого року він говорив, що Росію «не можна принижувати, щоб, коли бойові дії припиняться, можна було знайти вихід із ситуації дипломатичним шляхом». Наразі він вважає, що в день, коли Кремль буде «готовий повернутися за стіл переговорів», західні країни повинні будуть готові запропонувати Росії гарантії її безпеки.
Москва заявляла про готовність розмовляти про ці «гарантії». Міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров на початку грудня згадав про проєкт договору, який Росія запропонувала Заходові ще минулої зими, тобто до повномасштабного вторгнення в Україну. Цей документ, зокрема, передбачав повернення інфраструктури НАТО на кордони станом на 1997 рік та мораторій на розширення Альянсу на схід.
Захід вважав такі вимоги неприйнятними та відкинув їх, а заяву Макрона і зараз розкритикували, причому не тільки в Києві, а й у країнах західної коаліції — наприклад, у Польщі, Латвії та Естонії.
Отож, чи можна говорити про те, що за підсумками осінньої кампанії перспектива мирного врегулювання стала ближчою? Публічні заяви політиків, а також одкровення співрозмовників ВВС у Москві та в Києві вказують на те, що надій на дипломатичне вирішення конфлікту, як і раніше, дуже мало.
Переговори як фетиш
Чому взагалі тема переговорів стала так активно обговорюватись протягом останніх тижнів?
Радник глави Офісу президента України Михайло Подоляк, який брав участь в українсько-російських переговорах навесні і формально досі залишається членом переговорної групи, заявив ВВС, що йдеться, на його думку, виключно про «інформаційну кампанію», запущену росіянами.
«Вони кажуть таке: або прийміть наші ультимативні вимоги, озвучені ще на початку війни і неприйнятні для України, або просто сядьмо за стіл переговорів, щоб ми отримали тримісячну оперативну паузу. Самого поняття „переговори“, на яких Україна могла б висловити свою позицію, Росія не сприймає», — каже Подоляк.
Співрозмовник ВВС, близький до російської переговорної групи, яка активно працювала цієї весни (він попросив про анонімність, оскільки не уповноважений спілкуватися зі ЗМІ), також вважає активізацію теми переговорів результатом «більш-менш агресивного російського піару».
«Тема переговорів виникла трішки ірраціонально, — розповів співрозмовник ВВС. — Це десь так, як раніше російська сторона завжди говорила: ми за послідовне виконання Мінських угод, а Україна проти. От зараз це саме відбувається з мирними перемовинами. Росія каже: „Ми за мир, а українці завжди проти!“»
І Подоляк, і джерело ВВС в Москві запевняють, що мирні переговори зараз не ведуться — більше того, немає навіть спроб відновити мирний процес.
На думку російського співрозмовника, протягом останніх місяців відбулася «фетишизація» самого слова «переговори»: вони не матимуть жодного сенсу, якщо сторони не матимуть реальних намірів домовитися про мир, впевнений він.
Як писала ВВС в серпні, тоді ані у Москви, ані у Києва не було жодного бажання йти на будь-які поступки та зупиняти бойові дії на умовах супротивника — обидві сторони виходили з того, що результат війни визначиться на полі бою, а не за столом переговорів. З того часу ставлення сторін до переговорів не дуже змінилося — на відміну від ситуації на фронті.
Після затишшя на фронтах, у вересні українські війська провели стрімкий наступ, результатом якого стало звільнення більшої частини окупованих територій Харківської області, а також частини Донецької та Луганської областей.
Росія ж 23—27 вересня руками окупаційних адміністрацій Херсонської та Запорізької областей, а також влади самопроголошених «ДНР» та «ЛНР», провела «референдуми», за підсумками яких оголосила про включення чотирьох українських областей до свого складу. Це сталося, незважаючи на те, що ще з весни Київ попереджав: будь-яка спроба анексії окупованих регіонів поставить хрест на перспективах мирних переговорів.
На думку співрозмовника ВВС, близького до російської переговорної групи, рішення влаштувати «референдуми» на окупованих територіях Кремль прийняв саме після та внаслідок поразок на Харківщині: «Це така абсолютно реактивна політика: ах, ви Харків у нас відібрали, а ми тоді визнаємо ці території. Це було емоційне рішення з абсолютно непрорахованими наслідками».
Жодна з «приєднаних» областей не перебуває під повним контролем Росії. Більше того, 11 листопада, менш як за півтора місяця після «включення» Херсона до складу Росії, російські війська були змушені відступити з цього міста — єдиного окупованого ними з 24 лютого обласного центру України.
А ще за три дні до звільненого Херсона приїхав Зеленський. Поки світові ЗМІ транслювали кадри тріумфальної зустрічі президента України місцевими жителями, у Кремлі наполягали, що вважають і саме місто, і всю область територією Росії, і «тут не може бути жодних змін».
Це зараз, мабуть, і є головним каменем спотикання у дискусії щодо можливих мирних переговорів між Україною та Росією.
Україна виставляє як неодмінну умову початку мирного процесу повернення під її контроль усіх територій у міжнародно визнаних кордонах — тобто не тільки нещодавно «включених до складу Росії» Запорізької та Херсонської областей у повному обсязі, але й Донецької та Луганської областей у межах 1991 року, а також анексованого у 2014 році Криму.
Однак Росія, «приєднавши» українські території, загнала себе в юридичну пастку. Конституція РФ забороняє будь-які дії, спрямовані на відчуження російської території. Москва сама зобов’язала себе відвойовувати анексовані — і, в тому числі, вже відвойовані Україною — території «до переможного кінця».
Співрозмовник ВВС, близький до російської переговорної групи, вважає, що зараз шансів на те, що Росія погодиться «відповзти» та відмовитись від цих територій, практично немає.
Тому й говорити про будь-які реальні переговори про мир зараз неможливо: «Українці ніколи не зможуть визнати, що ці території є втраченими. А в Росії ніхто, може, навіть в епоху пост-Путіна, не зможе сказати, що це можна відмотати назад — принаймні, так виглядають справи сьогодні».
Позиція Києва з цього питання справді не залишає простору для компромісів. «Жодних розмінів, жодного „мир в обмін на території“ — це точно неможливо», — заявив ВВС Михайло Подоляк.
На початку вторгнення Київ ще був готовий обговорювати з Москвою якісь компромісні рішення щодо територіальної цілісності України. На переговорах у Стамбулі, які сторони вели навесні, обговорювалося, що перемовини про належність Криму можна заморозити на кілька років, а долю Донбасу лідери країн обговорять особисто.
Зараз на жодні подібні поступки українська влада не готова — більше того, за словами Подоляка, вони були б «безглуздими». По-перше, каже він, динаміка того, що відбувається на фронті, демонструє, що Україна здатна досягти своїх цілей військовими методами. По-друге, будь-які поступки у форматі «території в обмін на мир» спровокують в Україні гостре соціальне протистояння.
Соцопитування, які проводилися в Україні цього літа, показали, що переважна більшість українців вважають справедливим і вірогідним результатом війни повернення під контроль Києва усіх територій в межах 1991 року — тобто з Донбасом та Кримом.
Українська влада зараз прямо говорить, що збирається відвоювати Донбас військовим шляхом. Михайло Подоляк каже, що перехід Донецька чи Луганська під контроль України призведе до «остаточного перелому» у війні.
Вкрай жорсткою залишається риторика Києва щодо Криму. У нещодавньому інтерв'ю Financial Times Володимир Зеленський заявив, що відмовляється навіть теоретично обговорювати будь-який результат конфлікту, який не передбачає повернення Криму під контроль України — воєнним чи дипломатичним шляхом.
Вимоги Києва й Москви
До певного моменту Україна та Росія описували свою позицію щодо переговорів максимально загальними фразами. Для Києва ця ситуація змінилася після «приєднання» чотирьох українських регіонів до Росії.
Одразу після того, як Путін підписав відповідні договори, Зеленський скликав засідання Ради національної безпеки та оборони, першим пунктом рішення якої стало: «Констатувати неможливість проведення переговорів з президентом Російської Федерації В. Путіним».
Якщо вірити повідомленням іноземних ЗМІ, західні партнери усіляко переконували Зеленського «відкотити» настільки жорстке формулювання — війна, мовляв, може закінчитися по-всякому, але президент у Росії в найближчому майбутньому буде той самий, і принципова відмова від переговорів з ним може віддалити досягнення миру.
Українські джерела не підтверджували ані сам факт такого тиску, ані, якщо він таки мав місце, його результативність.
Указ Зеленського, який забороняє йому вести переговори з Путіним, залишається чинним. «[В Україні] зараз взагалі самі собі заборонили з нами про щось говорити», — нарікав Путін наприкінці жовтня, говорячи про перспективу переговорів із Києвом.
Однак 7 листопада, коли Зеленський представив п’ять умов України для початку мирних переговорів — «відновлення територіальної цілісності України, повага до Статуту ООН, відшкодування всіх збитків, завданих війною, покарання кожного військового злочинця та гарантії, що це не повториться», — багато спостерігачів звернули увагу, що серед цих умов немає вимоги про зміну російського президента.
Найдокладніше свою позицію щодо умов закінчення війни Зеленський озвучив у промові на саміті «Великої двадцятки», який пройшов у середині листопада в Індонезії. Описана українським президентом «формула миру» складається з десяти пунктів — і, знову ж таки, не містить вимоги про неучасть у мирних переговорах особисто Путіна.
***
«Формула миру» Зеленського
- Забезпечення радіаційної та ядерної безпеки — демілітаризація Запорізької АЕС та відмова від погроз застосуванням ядерної зброї
- Забезпечення продовольчої безпеки — продовження експорту українського зерна до найбідніших країн світу
- Забезпечення енергетичної безпеки — захист української енергетичної інфраструктури від російських ударів та затвердження межі ціни на російські енергоресурси
- Звільнення всіх полонених та депортованих — включно з українськими політв'язнями у Росії та Криму
- Виконання Статуту ООН та відновлення територіальної цілісності України та світового порядку — Росія має підтвердити територіальну цілісність України на майданчику ООН
- Виведення російських військ та зупинення бойових дій
- Справедливість — створення міжнародного трибуналу щодо російської агресії та міжнародного механізму компенсації за заподіяні Росією збитки
- Боротьба з екологічними наслідками війни — в тому числі, будівництво та відновлення очисних споруд та розмінування територій
- Недопущення ескалації — надання Україні гарантій безпеки у рамках Київського договору про безпеку
- Фіксація закінчення війни
***
16 листопада Зеленський заявив, що отримував від західних партнерів сигнали про готовність Путіна до прямих переговорів з Україною, і сказав, що запропонував провести їх у «публічній формі». Прессекретар російського президента Дмитро Пєсков відповів на це, що в Кремлі не уявляють, що таке ці самі публічні переговори.
Михайло Подоляк у розмові з ВВС пояснив, що українська влада чекає від Росії конкретних публічних пропозицій у відповідь на озвучену Зеленським українську «формулу миру». «Стосовно того, що „Ленін створив Україну“ — таких пропозицій, звичайно, робити не треба. Хочеться вислухати все-таки адекватні думки, а не інфантильні розміркування про історичний процес», — зауважив він.
Позицію російської сторони стосовно того, коли і з чого могли б розпочатися переговори і чого хотіла б досягти на них Москва, описати справді непросто.
Володимир Путін, коли наприкінці жовтня говорив про вимоги російської сторони, згадав, що «заздалегідь викладати на стіл свою переговорну позицію не завжди є доцільним»: «Але для того, щоб добиватися домовленостей, треба сісти за стіл переговорів і домовлятися».
«З нашого боку попередніх умов немає жодних, крім головної умови: щоб Україна виявила добру волю», — говорив про можливість мирного процесу заступник міністра закордонних справ Росії Андрій Руденко 8 листопада.
Щоправда, вже за три дні, у день відступу російської армії з Херсона, офіційна представниця російського МЗС Марія Захарова уточнила, що Москва піде на переговори «з урахуванням реалій, які складаються на даний момент».
У Києві тоді прочитали цю заяву однозначно, сказав ВВС Подоляк: Москва до переговорів, може, й готова, але «реалії», про які говорить Захарова, — це, очевидно, «приєднання» до Росії чотирьох українських областей внаслідок «на коліні влаштованих референдумів». Однак на переговори, в рамках яких довелося б визнати належність цих територій Росії, Україна не піде.
24 листопада, наступного дня після наймасовішої ракетної атаки Росії на енергетичну інфраструктуру України, яка залишила без світла та тепла мільйони українців, Пєсков заявив, що влада України може припинити «страждання місцевого населення», виконавши «вимоги російської сторони». За кілька днів він уточнив, що для початку переговорів у Києва має бути «політична воля, готовність обговорювати добре відомі вимоги Росії».
Що таке ці «добре відомі» вимоги конкретно, сказати складніше. ВВС, наприклад, ще в травні писала, що лише протягом перших двох місяців після вторгнення Росії заявлені нею цілі так званої «спеціальної військової операції» постійно змінювалися.
Спочатку Путін пояснював її необхідністю «демілітаризувати» та «денацифікувати» Україну, а також «віддати під суд» тих, хто скоював «криваві злочини проти мирних жителів». Пєсков говорив, що потрібно «звільнити Україну та зачистити її від нацистів». Російські міністри оборони Сергій Шойгу та закордонних справ Сергій Лавров — про бажання захиститися від «воєнної загрози» з боку України. У промові, присвяченій анексії українських територій, у вересні Путін взагалі говорив про те, що треба захистити духовні цінності від впливу Заходу.
Окупація території України формально метою Росії не була, говорили у Кремлі протягом місяців. Однак у вересні Володимир Путін підписав угоди про анексію чотирьох українських регіонів, а на зустрічі з членами президентської Ради з прав людини 7 грудня назвав це «значним результатом» для Росії: «Чого вже гріха таїти, Азовське море стало внутрішнім морем Російської Федерації, це серйозна річ».
Так само в Кремлі з самого початку вторгнення наполягають на тому, що планів змістити Зеленського з крісла президента у Росії немає. Проте наприкінці листопада Сергій Лавров заявив, що «український народ буде звільнено від неонацистських правителів». Сам Зеленський не раз говорив, що його фізичне знищення є одним з пріоритетних завдань російських військових та диверсійних груп, які діють в Україні.
У розмові з ВВС член української переговорної групи Михайло Подоляк заявив, що, на думку української влади, вимоги російської сторони не змінилися з весни. Серед цих умов у Києві називають визнання відторгнення Росією українських територій, припинення українською армією збройного опору, значне скорочення чисельності українських збройних сил, а також відмова від інтеграції України до ЄС та НАТО.
Перемир’я, а не мир?
«Зараз ані Росія, ані Україна не готові до миру зовсім, і найближчим часом не будуть до нього готові. Мабуть, це питання багатьох десятиліть, — міркує московський співрозмовник ВВС, близький до переговорної групи. — Тому про розмови про мир забули, їх зараз немає. Є ідея пошуку відповідного моменту для перемир’я. Просто зупинка вогню була б уже більшим благом, адже під час перемир’я гине менше людей і може виникнути сприятливе середовище для того, щоб у майбутньому гинули ще менше».
Про те, що російська влада теоретично могла б піти на припинення вогню, ВВС писала ще в серпні.
Але українські співрозмовники тоді говорили, що вважають будь-які розмови про перемир’я спробою Москви отримати оперативну паузу, яка б допомогла російській армії перегрупуватися, поповнити запаси озброєнь, що у неї закінчуються, — насамперед, крилатих ракет — та вирішити логістичні проблеми для подальшого наступу. У Києві тримаються свого і зараз.
Про те, що російській армії потрібне перемир’я для перепочинку перед новим нападом, зараз відкрито говорять спікери російських державних телеканалів, які підтримують вторгнення в Україну. Наприклад, Захар Прилєпін — письменник, який свого часу брав участь у війні на Донбасі на боці сепаратистів, — наприкінці листопада заявив, що навіть якщо Росія «укладе зараз перемир’я», все одно «доведеться довойовувати».
«Ми стоїмо перед Хасав’юртом, який доведеться доробляти до фіналу», — сказав він в ефірі російського каналу Росія 24, маючи на увазі Хасав’юртівські угоди 1996 року, які закінчили першу війну в Чечні, але не запобігли Другій чеченській війні.
«Всі бояться при цьому Мінська-3. А головне — у чому вигода для Зеленського укладати угоди, якщо в нього все так непогано йде?» — зауважила на це ведуча того ток-шоу Ольга Скабеєва.
Як не парадоксально, під цими словами цілком міг би підписатися український переговорник із Росією Михайло Подоляк. «Сама логіка війни не передбачає половинчастих рішень зразка 2014 року. Грубо кажучи, не можна за такої інтенсивності порушень міжнародного права, яку ми бачимо в Україні, дозволити Росії залишитися „посередині“ — без відповідальності за ці порушення», — каже він. За його словами, у Києві впевнені: поки Росія не зазнає чутливої поразки в Україні, вона «буде продовжувати прикидатися, що має право вбивати громадян іншої країни».
Українські воєначальники останніми тижнями публічно робили оптимістичні прогнози щодо ходу подальших військових дій. Заступник міністра оборони України Володимир Гаврилов у середині листопада припускав, що ЗСУ можуть увійти до анексованого Криму вже до кінця грудня цього року, а сама війна закінчиться до кінця весни наступного року. Керівник української військової розвідки Кирило Буданов назвав поразку Росії у війні «вирішеним питанням».
У цих умовах сподіватися на те, що українська влада погодиться на тимчасове припинення вогню, складно.
Експерти Інституту вивчення війни (ISW) вказували, що перемир’я справді було б дуже вигідним для Росії і дало б потрібний її армії перепочинок. На думку ISW, насправді Росія не намагалася зробити суттєвих кроків ані до мирних переговорів, ані до досягнення припинення вогню. Це, вважає ISW, вказує на те, що Путін, як і раніше, впевнений, що Росія зможе переламати хід війни або принаймні стабілізувати ситуацію на фронті.
Озвучені Москвою заяви про переговори в ISW пояснюють так: Росія намагається переконати Захід поставити Україні жорсткі умови для початку перемовин і при цьому не наполягати на попередніх умовах від самої Росії.
Однак, судячи з деяких ознак, початку мирного процесу від російської влади очікують самі росіяни. Згідно з опитуванням незалежного російського Левада-центру, кількість мешканців РФ, які виступають за мирний процес, помітно зросла з літа — слід вважати, на тлі мобілізації та невдач російської армії на фронті.
Ще в серпні 44% росіян підтримували початок мирних переговорів, а 48% — продовження бойових дій. До жовтня число тих, хто виступає за початок переговорів, становило вже 57%, а кількість прихильників продовження війни впала до 36%.
У листопаді підтримка продовження бойових дій зросла до 41%, але більше половини опитаних, як і раніше, висловилися за дипломатичне вирішення конфлікту (при цьому більше 70% респондентів підтримують дії російської армії в Україні).
Видання Медуза написало, що результати останнього закритого соцопитування, проведеного на замовлення Кремля, показують, що за мирні переговори з Україною зараз виступають близько 55% росіян, а за продовження війни — лише 25% (ще у липні таких було 32% та 57% відповідно).
Втім, українці мають зовсім інші настрої.
Опитування, проведене Київським міжнародним інститутом соціології 21—23 жовтня (вже після того, як російська армія перейшла до масштабних бомбардувань української енергетичної інфраструктури), показало, що 86% українців вважають, що продовжувати збройний опір російській агресії необхідно навіть попри те, що це призведе до нових обстрілів українських міст.
Альтернативну точку зору — що для якнайшвидшого припинення обстрілів потрібно негайно розпочати переговори, навіть якщо для цього доведеться піти на поступки Росії, — висловили лише 10% мешканців України.
Якщо не переговори, то що?
Якщо переговори про мир зараз неможливі, як можуть розвиватися події далі?
Співрозмовник ВВС, близький до російської переговорної групи, вважає, що найімовірнішим і в якомусь розумінні найкращим варіантом і для України, і для Росії стало б встановлення на фронті тривалого затишшя. Обидві сторони конфлікту, вважає він, об'єктивно не мають ресурсів для того, щоб здобути повну воєнну перемогу.
«Якщо у певний момент бойових дій фронт стабілізується і протримається без змін — три кілометри вперед, два кілометри назад — три-чотири місяці, рік, то за якийсь час у кожної сторони може виникнути запит на перемир’я», — вважає джерело ВВС.
За його словами, у такому разі і українська, і російська влада змогли б пояснити своїм громадянам, чому саме таке перемир’я є необхідним.
Москва, приміром, могла б заявити, що «в цілому політичні завдання спеціальної воєнної операції виконані», а Росія «завдала збитків українській армії та її оборонно-промисловому комплексу», а також «звільнила» частину територій Донбасу.
«Так, повністю поки що не вдалося, але колись обов’язково звільнимо», — говорить співрозмовник ВВС про можливу риторику російської влади.
У свою чергу, припускає московський співрозмовник ВВС, українська влада могла б сказати громадянам своєї країни, що вона «змушена піти на перемир’я заради збереження української державності, але колись ми обов’язково накопичимо сили і обов’язково повернемо контроль над усіма нашими територіями».
Технічно результати такої «заморозки» конфлікту могли б виглядати як стосунки між північною та південною частинами Кіпру.
«А далі вже доведеться шукати складні рішення, які дозволять зробити цей крихкий мир дедалі менш крихким. Трохи охолоне кров, люди трохи адаптуються до нової ситуації, і можуть поступово виникнути умови для того, аби обговорювати якесь глобальніше майбутнє рішення», — резюмує співрозмовник ВВС, наголошуючи, що цей процес може не закінчитися навіть «за нашого життя».
«Цей сценарій нереалістичний абсолютно. Це рожева мрія росіян, вони саме цього хочуть», — з іронією коментує ці умовиводи Михайло Подоляк.
За його словами, якщо українська влада спробує «продати» населенню сценарій заморозки конфлікту, це призведе до соціального невдоволення: «У тебе і люди, і армія відмовляться це визнати. Вони скажуть: ми підемо далі, ми вб'ємо виродків, через яких наші діти взимку помирали в холодних бомбосховищах. І вони в цьому матимуть рацію».
Крім того, такий варіант закінчення війни є небезпечним для самої української державності, вважає Подоляк: «Якщо він реалізується, на нашу територію не заманиш інвестора, звідси виїдуть люди, ніхто не захоче жити у Харкові чи Запоріжжі. А Росія в цей час проведе роботу над помилками, заново запустить свою пропагандистську машину на Заході — і вже за рік Україну там просто ненавидітимуть, бо вона заважає світу повернутися в довоєнні вайлуваті часи».
Московське джерело ВВС, близьке до російської переговорної групи, бачить інші сценарії розвитку ситуації. Сценарій, за якого Україна здобуває подальші успіхи на фронті, співрозмовник ВВС називає «катастрофічним» — у цьому випадку, на його думку, Росія ескалує масовані удари по цивільній інфраструктурі, а також розгляне можливість застосування в ході цієї війни ядерної зброї. Про ймовірність такого сценарію може сигналізувати й заява Путіна, який 7 грудня вчергове розмірковував на тему ймовірного застосування ядерної зброї.
«Це ситуація, коли грають два шахісти, один виграє, а інший хапає шахівницю і б'є опонента по голові. Ну, ось це приблизно така історія. Це означає, що ти виграв цю партію? Ні, це просто акт розпачу», — каже московський співрозмовник ВВС.
У Києві, навпаки, варіант українського наступу вважають не катастрофічним, а найбажанішим для себе — більше того, найімовірнішим, зважаючи на розвиток ситуації на полі бою. «Майбутнє — це воєнна поразка Росії, її відступ до міжнародно визнаних кордонів України, і після цього — досить важкий переговорний процес, вже з ультимативними вимогами української сторони», — каже Михайло Подоляк.
За його словами, настання зими ніяк не вплине на реалізацію планів українського Генштабу щодо звільнення території України, отож чекати зимового затишшя та стабілізації лінії зіткнення на фронті у зв’язку з настанням холодів не доводиться.
Раніше, за даними ЗМІ, західні лідери нібито переконували Путіна в тому, що Росія отримає катастрофічні наслідки, якщо застосує ядерну зброю. Проти цього виступили навіть Китай та Індія — держави, які продовжують економічну та політичну співпрацю з Москвою навіть після початку війни проти України.
Утім, за словами московського співрозмовника, близького до переговорної групи, «ядерний сценарій» поки що можна вважати неактуальним: за його словами, Путін і досі переконаний, що зможе переламати хід війни.
У той же час, той самий співрозмовник ВВС вважає новий успішний наступ російської армії в України найменш імовірним сценарієм розвитку подій.
«Я думаю, що Росія має більше шансів наступати на Кольський півострів і на Камчатку, ніж на Київ», — погоджується з такою оцінкою Михайло Подоляк.
Хочете отримувати головні новини в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!
