«Усі хочуть до справи — на війну». Інтерв'ю з Білецьким — про звільнених азовців та перетворення валу мобілізованих росіян в рів покійників

23 вересня, 08:25
Ексклюзив НВ
Звільнені з полону захисники Маріуполя (у військовій формі) у Туреччині, 22 вересня (Фото:Press service of the Interior Ministry of Ukraine/Handout via REUTERS)

Звільнені з полону захисники Маріуполя (у військовій формі) у Туреччині, 22 вересня (Фото:Press service of the Interior Ministry of Ukraine/Handout via REUTERS)

Більше 200 українських захисників вдалося звільнити з російського полону під час наймасштабнішого з 24 лютого обміну. Серед них є 188 захисників Азовсталі та Маріуполя.

Радіо НВ поспілкувалося з колишнім командиром полку Азов Андрієм Білецьким, аби дізнатися, у якому стані звільнені з полону азовці. В інтерв'ю він також розповів, навіщо диктатору Володимиру Путін його кум — підозрюваний у держзраді нардеп Віктор Медведчук, на якого обміняли захисників України, та як Україна може відповісти на так звану часткову мобілізацію в РФ.

Відео дня

https://www.youtube.com/watch?v=C2KsPC1EHx0&t=901s

— Всі хочуть знати, що з азовцями, яких звільнили. У вас була можливість навіть особисто бачитися зі звільненими. З ким саме? Як вони?

— По-перше, 105 азовців, яких передали вчора на північному кордоні України, тобто в Чернігівській області, всі зараз знаходяться в лікарні, їх перевіряють. Стан, безумовно, далеко не найкращий у людей, є багато поранених.

Друга частина — це, скажімо так, старші командири Азову, старші командири підрозділів, які захищали Маріуполь, — НГУ, Волина з 36-ої бригади. Це насамперед друг Редіс, друг Калина, друг Апіс. Вони доставлені в Туреччину по домовленості, в якій, наскільки мені відомо, брав участь безпосередньо президент Туреччини [Реджеп] Ердоган. Вони знаходяться там і, як мінімум, деякий час будуть там знаходитися. Президент [Володимир Зеленський] сьогодні заявив, що вони будуть знаходитися там до кінця війни. Ну… Подивимося.

Щодо інших хлопців, то найближчим часом вони будуть оглянуті. Значна частина поїде далі в медичні заклади, а більшість поїде уже відразу до рідних, до батьків для того, щоб морально і фізично відпочити перед тим, як знову братися за справу.

НВ
Фото: НВ

— У вас була можливість поспілкуватися телефоном з Редісом, тобто з Денисом Прокопенком. Про що ви говорили, якщо це можна розповідати?

— Так, я говорив зі своїми трьома друзями. З другом Редісом, з другом Калиною і з Апісом. Це троє азовців, яких доставили в Туреччину.

Сумбурна, безумовно, трохи розмова вийшла. Це були перші 15 хвилин буквально, як вони вийшли з ФСБшного літака цього — літучої тюрми. Їх привезли під охороною ФСБ. Насамперед [відчували] радість: зрозуміло, що я поздоровляв хлопців. Усі троє в абсолютно нормальному морально-психологічному стані. Хоча вони просиділи весь час в одиночках (одиночних камерах — ред.). Тобто вони фактично не спілкувалися з людьми, не рахуючи ФСБ, яких важкувато такими вважати.

І всі висловлюють бажання якомога швидше повернутися до справи. До тієї справи, в якій вони, безумовно, професіонали, — до війни і деокупації країни. Це серйозно.

Буквально в першу хвилину кожен сказав: «Коли до роботи?». Отак.

Вони поки що не бачили сімей, але настрій у них абсолютно бойовий і робочий.

І зараз я їду через пів країни, щоб поговорити з пораненими. Думаю, що [у них] теж настрій бойовий і робочий.

https://www.youtube.com/watch?v=Xbq7OiMvzt8

Якщо коротко: всі в нормальному стані (в психологічному, не в фізичному) і всі хочуть до справи.

— Здається, що їм все ж потрібна реабілітація, зважаючи на те, що…

— Вони так не вважають. Але я вважаю, що [потрібний] деякий час для того, щоб бути ефективним. Треба відновитися. Бо це складно. Та і до того ж є обов’язок перед сім'ями.

Усі ми згадуємо Оленівку, обстріли, вбивства полонених і так далі. І сім'ї - це теж важливо.

Але я б хотів сказати одну річ зараз, для мене вона найважливіша. Учора 108 наших братів і сестер опинилися на свободі — чи в Україні, чи поки що ні, але не на свободі. Мене дивують деякі телеграм-канали або новини, [де написано] «захисники Азовсталі звільнені». Треба не забувати, що 750 майже азовців, морські піхотинці, нацгвардійці і інші залишаються в полоні. [Вони] залишаються в тій же Оленівці, яка перетворилася на катівню українських полонених. І, відповідно, ми зараз всі повинні радіти тому, що частина наших друзів і українських героїв тут, але ні на секунду не зменшувати фокус на тому, що це не всі, що ще є величезна кількість бійців, яким потрібна допомога країни для того, щоб вони вийшли. Це величезний крок вперед, але [треба] не забувати про те, що у нас є обов’язок перед всіма полоненими, які залишаються в Росії.

— Чи ми знаємо щось про ті гарантії безпеки, які є у командирів Азову в Туреччині? Ми пам’ятаємо, що Туреччина — це одна з тих країн, куди русня дуже просто може прилетіти. І ми розуміємо, яку цінність для них становлять такі фігури — вони є дуже важливими медійно, ідеологічно. Чи ми знаємо щось про це?

— Вони важливі і професійно, тому що це справді еліта українського війська — одні з найпрофесійніших, [найбільш] морально підготовлених командирів.

Щодо гарантій. Я, відверто кажучи, налаштований повністю оптимістично, тому що гарантом їхньої безпеки виступає Ердоган. А Ердоган — це не той дядько, з яким варто жартувати навіть росіянам. Він це багато разів доводив. І якщо Ердоган взявся гарантувати безпеку когось на території своєї країни, думаю, що дуже висока вірогідність, що він це може зробити.

До того ж для Росії це буде не просто вбивство в третій країні, умовно кажучи, або спроба викрадення. Це для Росії буде безумовно конфлікт безпосередньо з турецькою владою і Ердоганом. А це зовсім непрості хлопці, які розуміють, що таке національні інтереси, і можуть приймати дуже жорсткі рішення. Це росіяни на собі відчули в тій самій Сирії, Лівії, та і в Україні.

— Коли ви дізналися, що будуть обмінювати азовців?

— Насправді — приблизно два тижні тому. Я знав приблизну кількість [людей], що це близько ста чоловіків. Деякі моменти я знав, деякі розумів.

Я розумів, що буде великий обмін. Я знав про ідею з Туреччиною, про те, що Ердоган включився в цю історію. Але я, відверто кажучи, давав такому розвитку подій дуже мало шансів — відсотків на двадцять я вірив.

Я розумів, що ми обміняємо сотню азовців, але що обміняють командирів, і вони опиняться в Туреччині, що буде [реалізована процедура] Екстракшн, про яку так багато говорили в квітні і травні… Я в це мало вірив, чесно кажучи. І добре, що у людей, які цим займалися, вийшло. Для мене це показник якісної роботи ГУР. І тут тільки подякувати і віддати належне [треба]. Хоча, безумовно, і фактор Ердогана, і фактор Медведчука, я думаю, зіграли свою роль.

— А навіщо Путіну Медведчук?

— Це найбільша загадка останньої доби (сміється — ред.).

Я думаю, що цим питанням задаються кацапи, цим питанням меншою мірою задаються українці. Узагалі будь-яка здоровомисляча людина задається цим питанням, тому що пояснити, навіщо міняти велику кількість українських бійців на… Можливо, просто не вистачає олігархів в Росії. Може, якийсь з кумами дефіцит, може, ще щось.

Я думаю, що для кожної адекватної людини це безумовно загадка, ідіотизм. Але слава Богу, що в нас такий ворог, і подібні дебільні (в прямому сенсі слова) речі він вважає нормальним. Це факт.

— Ви ж знаєте, що є версія, що насправді Путіну він потрібний, щоб потримати Медведчука за горло. Медведчук гарантував, що вся Україна здасться, українці будуть зустрічати з хлібом-сіллю окупантів. Він же витратив якісь шалені мільярди. Учора диктатор Путін заявив про так звану часткову мобілізацію, хоча ми розуміємо, що вони можуть скільки завгодно «гарматного м’яса» кидати в Україну. І ми не дуже чекаємо протестних настроїв з боку росіян, тому що вони трошки інші люди, ніж ми. Як ми маємо відповісти на це?

— Щодо мобілізації в Росії. У мене була велика дискусія з багатьма офіцерами старшими і генералами. Всі кажуть, що це для Росії поганий варіант.

А я кажу наступне: це 100% поганий варіант, але в них є поганий і дуже поганий. Дуже поганий — це не робити мобілізацію і гарантовано в найближчий час програти війну — шість-дванадцять місяців.

НВ
Фото: НВ

Поганий варіант — це зробити мобілізацію. Можливо, буде революція, у що я не вірю. Можливо, буде, умовно кажучи, мінімальний шанс на виграш.

Відповідно, коли вибираєш між поганим і дуже поганим, логічно обрати все ж перше. Відповідно, вони обрали мобілізацію.

Чи це для нас якась загроза? Не дивлячись на те, що остаточна перемога за нами, але це достатньо серйозне питання. У Росії з першого дня війни брак звичайної піхоти, мотострілків, механізаторів… Це було одним з ключовим факторів їхніх невдач і програшів. Перевага в артилерії, в реактивних системах, в ракетних озброєннях нівелювалася тим, що ніким було її займати. Тобто можна було знищити позицію, але місто займає піхота. Правда була в тому, що у них катастрофічно не вистачало цієї піхоти.

Приблизно через три (до чотирьох) місяці [мобілізовані] з’являться на фронті. Це «м'ясо» з’явиться на фронті. І це підсилить, безумовно, їхні бойові можливості, якби ми з цього не сміялися.

Чим треба відповідати Україні? Моя думка, що треба вести асиметричну війну. Якщо ми будемо відповідати Росії мобілізацією (це теж частково необхідно, але частково), то ні до чого не призведемо з простої причини. Тому що ресурсу — того ж самого «м’яса», гармат, танків і так далі - в Росії все рівно буде ще у найближчі роки більше, ніж в Україні. Математично.

Відповідно, треба виходити на ефективність. Замість кількісних показників треба підвищувати ефективність. Це не тільки отримання західної зброї, це інтенсивність саме в бойовій підготовці. Треба цю зброю освоювати і треба її використовувати максимально ефективно.

Бойова підготовка — це також покращення своїх можливостей в тактиці, в оперативному мистецтві. Це те, що необхідно. Тому що «м'ясо» на «м'ясо» у нас не вийде. Це м’ясо буде впливати позитивно для Росії на ситуацію на фронті. Відповідно, ми повинні до цього часу (чотири місяці - це достатньо на війні, серйозний період) покращувати весь цей час свою ефективність — як за рахунок поставок більш якісних високоточних озброєнь, різних систем розвідки, так і повинні покращувати ефективність своїх власних військ.

Тоді ми зможемо цей вал зустріти, і дуже швидко його перетворити з валу в рів, в якому ховають цих от… От цих, яких ми зараз бачимо в Росії.

— Є ж думка, що з їхнього боку «м’ясо», а з нашого — технології, що це також може допомогти. Це саме те, про що ви говорите.

— Для того, щоб технології діяли ефективно, потрібно розуміти, як їх правильно застосовувати. Це наївна мрія, що ти натиснув кнопку і за тебе щось запрацювало. Ні. Повірте, що ефективність Хаймарсів залежить насправді від геніальних артилеристів, ракетників, які є в Україні. Так, вони на 100%, на 101% використовують сучасні технологічні речі. Але все ж залежить від них.

Якщо б в них було ККД 50% використання, вони б взагалі ні на що не впливали. Росіяни (у них гірше озброєння трохи, але не настільки критично) просто кількістю вирішували б цю ситуацію. Але ми використовуємо Хаймарси максимально ефективно. А це люди.

Тому технології технологіями, але нічого нам не надішлють, щоб натиснути кнопку — і воно за тебе повоювало.

БПЛА — це насамперед якісний екіпаж. Це не якийсь птах, а якісний екіпаж. Один екіпаж з одного птаха може витиснути фантастичні речі, а інший — нічого не може, а наступного разу його розбивають. От вам і технології.

Тому технологіям повинен відповідати якісний, професійний боєць. Це у нас їх багато, вони є, ми безумовно професіоналізуємося з кожним днем, але тут немає жодних меж для самовдосконалення.

— Азов зараз проводить рекрутингову кампанію, ви створюєте новий підрозділ. Хто може доєднатися до цього нового підрозділу? Якими є головні вимоги? Можливо, ви можете трошки розказати про це.

— Будь-хто, хто відчуває глибоку внутрішню потребу в тому, щоб воювати в професійному підрозділі, хоче самовдосконалюватися, рости над собою, і відчуває потребу захищати країну по-азовськи, тобто до останнього.

Є фізичний тест, є співбесіда, є стрес-тест і подібні речі. Але перемагає не той, хто довше займався спортом, якось готувався до цього, а у кого є характер. І така людина залишається, дуже швидко стає професійним бійцем. У кого цього характеру немає, ми прощаємося з людьми, ще не почавши знайомитися.

Зараз дивовижна ситуація, якої в Азові ніколи не було. Були дівчата-медики, але на бойових посадах і в розрахунках [жінок] не було. А от зараз, з початком такої народної війни, з’явилася чимала кількість дівчат саме в бойових підрозділах. При чому в таких штурмових підрозділах, в азовських, і так далі. Там немає жодної такої, знаєте, метр вісімдесят, міцної дівчини. Це дівчина метр шістдесят п’ять на зріст, 50 кілограм і у них якось прекрасно виходить, хоч не служили до цього в армії. Дух превалює над всім іншим.

Тому якщо ви доросла людина, яка працювала все життя техніком, ви потрібні в азовських підрозділах. Якісний тил — це якісні бої на фронті. Якщо ви молода людина, яка не служила, ви потрібні в Азові. Якщо у вас є характер, ми зробимо вас професійними солдатами. Якщо ви служили і хочете просто служити з азовською специфікою (а це завжди найбезумніші завдання, бій до кінця), то вас теж тут чекають. Тобто будь-яка людина, в якої є внутрішня мотивація, себе в Азові знайти зможе. Це 100%.

— У Маріуполі, згідно з різними оцінками, загинуло близько 60−70 тисяч людей. Величезні українські втрати. Я знаю, що ви приймали участь у звільненні Маріуполя у 2015 році. Чи зараз ви уявляєте собі звільнення Маріуполя, яким воно буде?

— Воно буде непростим. І воно буде в рамках великої стратегічно-наступальної [операції].

У мене є особиста мрія: я хочу бути серед перших людей або підрозділів, які будуть заходити в Маріуполь, тому що для нас це принципова позиція. У 2014 році Азов, який тоді складався з декількох сотень бійців, зовсім молодих і не мавших військової підготовки, його звільнив, його захищав.

Трагедія Азовсталі. Героїчна трагедія Азовсталі відбулася. Безпримірна насправді в військовій історії ХХІ сторіччя так точно. Вона відбулася в Маріуполі. І для нас питання звільнення Маріуполя — це питання честі.

Поки що в Росії є місто Азов. І багато хто вважає, що це несправедливо, дивно і навіть нелогічно, що місто Азов знаходиться не під контролем Азову. А там подивимося.

poster
Сьогодні в Україні з Андрієм Смирновим

Дайджест новин від відповідального редактора журналу НВ

Розсилка відправляється з понеділка по п'ятницю

Показати ще новини
Радіо НВ
X