А якби Майдан не переміг? Відомі українці - про те, якою була б зараз країна

21 лютого, 10:13
18204
Вы также можете прочесть этот материал на русском языке
А якби Майдан не переміг? Відомі українці - про те, якою була б зараз країна - фото

Наталя Кравчук / НВ

18 лютого 2014 року, нічний штурм Майдану

Напередодні п'ятої річниці завершення Революції Гідності журнал НВ розпитав відомих українців про те, як розвивалася б країна і що робили б вони самі, якби Майдан не переміг.

Влад Троїцький, театральний режисер, засновник фестивалю Гогольfest:

Історія, звичайно, не має умовного способу, але я всерйоз би задумався про те, щоб виїхати. А варіантів - кілометр. Наприклад, Франція. Слава богу, є купа місць, де мене з радістю б прийняли.

Природно, я допомагав би колегам-опозиціонерам, які залишилися в Україні. Питання, правда, в тому, наскільки б жорстким було подальше придушення та яким був би режим після цього. Візьміть, наприклад, нинішню Росію - зрозуміло ж, що якщо туди поїдеш, то можна сісти у в'язницю.

Але, на жаль, пам'ять девальвується. Навіть трагічні і світлі одночасно події на Майдані зараз вже втратили всю свою гостроту. І це гірко.

Олександр Сидоренко (Фоззі), музикант, соліст гурту ТНМК:

Він у будь-якому випадку переміг би. Без варіантів.

Мустафа Найєм, народний депутат від Блоку Петра Порошенка:

Я бачив цю іншу країну на власні очі за два роки до цього на виборах президента Білорусі в Мінську. Десятки журналістів, активістів та громадських діячів були б оголошені зниклими безвісти, сотні протестувальників ще кілька років гнили б у камерах СІЗО, а обличчям протесту стала б зневірена жменька маргінальних політиків, які погодилися на роль кишенькової опозиції.

Упевнений, багатьох із нас чекала б доля [убитого активіста] Юрія Вербицького

Якби ми тоді не відстояли свій вибір, впевнений, багатьох із нас чекала б доля [убитого активіста] Юрія Вербицького. Якби я вижив, я навряд чи зміг би продовжити займатися журналістикою. І, швидше за все, це б тільки прискорило мій шлях у політику. Тому що продовжувати лапідарно описувати владу і політику після розстрілів було б для мене неможливо.

Людмила Горделадзе, директор київського кінотеатру Жовтень:

На жаль, поки країна розвивається таким чином, що здається, ніби Майдан не переміг. Перемогла "сцена" Майдану. Перехід від радянського безладного управління до ринкового демократичного суспільства триває багато років. І кінця цьому переходу немає. Потрібно запастися терпінням та виконувати гасла: багато працюй, стався до життя, як до гри, і не мели язиком.

Олена Білозерська, офіцер Збройних сил України, блогер:

Якби Майдан програв на останній стадії, була б громадянська війна між Західною і Східною Україною з подальшим збройним втручанням Росії.

Особисто я в разі падіння Майдану 18 лютого [2014-го] готувалася відходити з побратимами в Рівненську область до [координатора Правого сектора на Західній Україні] Сашка Білого, щоб звідти здійснювати партизанські вилазки.

Тоді ми переклали б цю війну на наших дітей

Алім Алієв, програмний директор Кримського будинку:

Тоді ми переклали б цю війну на наших дітей.

Максим Лазебник, директор Всеукраїнської рекламної коаліції:

Неперемога Майдану - це поразка насамперед для громадянського суспільства. У його очікуваннях, настроях і розвитку. Це емоційне розчарування, якщо не спустошення. Але не факт, що ці слова стосувалися б також бізнесу. Рекламного який зазнав серйозних втрат у наступні [після Євромайдану] роки, - так точно.

Але знову ж таки, ми говоримо про гроші або про емоції? Інша справа, що добре б регулярно підживлювати свої емоції переможця не тільки гуманітарними, але й бізнес-перемогами.

Ірена Карпа, перший секретар з питань культури посольства України у Франції, письменниця, лідер гурту Qarpa:

Зараз багато спекуляцій на тему "ось якби не було Майдану, то і Крим був би наш, і війни б не було". Я не провидець і не практикуючий психіатр Путіна, щоб діагностувати його плани, якби Україна залишилася підконтрольною територією. Скажу точно: демократії було б все менше, а Совок б і далі цвів і пах образами Кіркорова та Ментів. А так у нас хоч Олег Винник для тітоньок з'явився замість Стаса Михайлова, і то добре.

Демократії було б все менше, а Совок б і далі цвів і пах образами Кіркорова і Ментів

Не було б величезного числа громадських ініціатив, ми б не знали сплеску солідарності і його продовження в кампаніях із захисту прав людини.

Що робила б я? Продовжувала б протестувати, як багато років до Майдану. І не боялася б і далі говорити те, що думаю. До того ж таких, як я, мільйони, тому у Майдану не було вибору - переміг би однозначно.

Олег Покальчук, соціальний психолог:

Залежить, у якій фазі Майдан би не переміг. Могли просто розійтися любителі чаю та парасольок. Або трагедія Небесної сотні могла б перетворитися на українську версію китайської площі Тяньаньмень, де у 1989-му загинуло близько 5 тис. учасників протесту.

М'який варіант означав би "білорусизацію", а жорсткий - події, подібні до сирійських

Ми можемо говорити лише про подальші різні версії російської експансії: від агресивного намісництва до масштабної військової інтервенції кремлівських "миротворців". Захід, зрозуміло, був би глибоко стурбований.

М'який варіант означав би "білорусизацію", а жорсткий - події, подібні до сирійських. Питання лише в тому, чи танула б наша країна в фарватері Росії поступово, або ж руйнувалася стрімко і криваво.

Мій життєвий досвід, у першому випадку - дисидентський, у другому - військовий, знайшов би собі застосування. Мені все одно, у якому форматі захищати національну ідею. Головне, щоб це відбувалося, поки ти живий і можеш дихати, писати і стріляти.

Олександр Ройтбурд, художник, директор Одеського художнього музею:

Якби Майдан не переміг, погано розвивалася б країна. Вона стала б частиною антицивілізації, частиною проекту русского мира. А цей проект приречений.

Україна стала б частиною антицивілізації

А я, якщо б стало зовсім погано, звичайно, звалив би. Але оскільки все вийшло правильно, то навіть замислюватися про це в умовному способі не хочеться.

Тарас Прохасько, письменник:

Я бачу кілька варіантів іншого закінчення Майдану. Один з них - дуже велика залежність від Росії, майже окупація. Ще один досить абсурдний, але можливий варіант - самоорганізація або сепарація західної частині України, як це сталося зі східною. А третій - у разі перемоги державної сили була б така ще більш "януковицька" поліцейська держава.

У кожному з можливих варіантів я вів би себе по-різному. Якби реалізувався процес порятунку західної частини країни, то я включився б у створення такої держави, як би злочинно це зараз не звучало. У разі російської окупації або інших проросійських курсів були б різні форми опору: від масової непокори до збройних формувань. Ну а якби і далі існувала українська поліцейська держава, я і далі був би її громадянином.

У будь-якому випадку я нікуди не тікав би і переживав разом з усіма певний період опозиційної діяльності.

Ігор Ліскі, голова ради директорів компанії Ефективні інвестиції, співзасновник Українського інституту майбутнього:

Для мене Майдан - це вибір між минулим і майбутнім. В Україні Януковича не було місця справедливості і гідності, не було місця свободі і повазі. Був зрозумілий шлях у минуле, до приниженого і розрізненого суспільства.

Незважаючи на те що наш бізнес був набагато більшим і після війни в Донбасі ми втратили практично всі активи, до Майдану я пам'ятаю стійке відчуття безвиході і чітке бажання виїхати. Зараз, незважаючи на всі проблеми, труднощі і розчарування, мені дихається набагато вільніше.

Читайте цей матеріал у свіжому номері журналу НВ - №6 від 21 лютого 2019 року

Журнал НВ (№10)

Момент істини

Шість головних претендентів на президентське крісло відповіли НВ на сім запитань — політичних, світоглядних і особистих

Читати журнал українською