«Іноді для того, щоб зрозуміти життя, треба «вмерти». Три історії від людей, які були поранені під час лютневих подій на Майдані у 2014-му

18 лютого 2021, 07:24

Троє учасників Революції гідності, які отримали поранення під час лютневих подій у 2014-му, згадують, що саме відбувалося в центрі Києва у ті дні та розповідають, як Майдан змінив їхні життя.

20 лютого в Україні відзначається День Героїв Небесної Сотні — на вшанування подвигу учасників Революції гідності та увічнення пам’яті Героїв Небесної Сотні, які загинули під час Революції, що назавжди змінила країну та українців.

Відео дня

Сім років тому в ці дні, 18−21 лютого в центрі Києва відбулися найкривавіші події Революції гідності. Під час силового протистояння в центрі Києва від куль снайперів загинуло кілька десятків людей, які назавжди увійшли в історію як Небесна Сотня. Ще кількасот протестувальників отримали поранення і травми різного ступеня тяжкості.

Репортерка НВ Саша Горчинська поговорила із трьома учасниками лютневих подій, які отримали поранення в сутичках із силовиками. Вони згадують, що відбувалося тоді та розмірковують, яким чином Майдан вплинув на їхні подальші життя.

Європейська площа у Києві під час протестів, 2014 рік (Фото: Наталя Кравчук, НВ)
Європейська площа у Києві під час протестів, 2014 рік / Фото: Наталя Кравчук, НВ


Ярослав Лепявко, ветеран, співзасновник ветеранського ІТ-стартапу

Моя участь в подіях Революції гідності почалася 29 листопада 2013 року. Був і на першому розгоні Майдану, ну і до самого кінця.

18 лютого 2013 року я йшов у мирній колоні до Верховної Ради. Ми пішли по вулиці Інститутській, до ВР я не дійшов — долучився до сутичок на розі вулиць Інститутської та Шовковичної. Люди пробували пройти до вулиці Грушевського, але вона була повністю перекрита беркутівцями, бійцями внутрішніх військ та технікою.

Ярослав Лепявко брав участь у подіях Майдану, а потім пішов воювати на Донбас (Фото: Олександр Медведєв, НВ)
Ярослав Лепявко брав участь у подіях Майдану, а потім пішов воювати на Донбас / Фото: Олександр Медведєв, НВ

Тоді почалися сутички: горіли машини, на дахах сиділи люди, які стали стріляти. Вже в той день у цьому районі були і загиблі, і поранені. Прямо біля мене розірвалася світлошумова граната із пластиковою оболонкою — шматки пластика увійшли мені в ногу. У Жовтневому палаці мені швидко витягли їх і наклали пов’язку — дуже травматичним це не було. Також я отримував удари кийками.

Порівняно з 18−21 лютого те, що відбувалося на першому розгоні Майдану — це були просто якісь дитячі ігри. На той момент було якось тривожно і образливо. Люди часто відступали. На вулиці Інститутській був такий момент, коли на одній із барикад під час відступу набилася ціла купа людей — двох осіб тоді задавили насмерть. Я пам’ятаю, як побачив чоловіка, який у цій давці стояв синій. Я і сам пробував витягувати звідти людей, але вони застрягли, як пробки.

Попередня влада виносила розгляд цих справ у пріоритет, але це нічим не закінчилося

Після обіду 18 лютого протестувальників відігнали назад на Майдан. Вже з’явилася велика кількість убитих, багато хто покинув центр міста. Думали, що в той день буде масштабна зачистка, але у той день її не було.

В ніч з 18 на 19 лютого сталася пожежа в Будинку Профспілок. Я теж заходив туди, коли будівля горіла, намагався знайти людей, які залишилися всередині.

З 19 на 20 лютого я всю ніч простояв на Майдані. На ранок 20-го все було досить спокійно, нічого не передбачало біди. Я поїхав до друга, поміняв пов’язки, потім повернувся — вже коли відбулися всі ці розстріли. Потім силовики вже стали відступати.

poster
Дайджест головних новин
Безкоштовна email-розсилка лише відбірних матеріалів від редакторів NV
Розсилка відправляється з понеділка по п'ятницю

Наразі тривають судові справи по подіях Революції гідності. Й ці справи досі не доведені до кінця. Фігуранти цих справ здебільшого продовжують нести службу в правоохоронних органах. Після Майдану я пішов на війну добровольцем і коли служив там, то стикався з тими людьми, колишніми беркутівцями, з якими ми билися тут під час революції.

На жаль, кінця-краю цим справам не видно. Попередня влада виносила розгляд цих справ у пріоритет, проте ця пріоритетність нічим не закінчилася.

На всі засідання, де моя участь була обов’язковою, я приїжджав, коли мені дозволяли мої ротації між службою, адже я служив з 2014-го по 2018-й рік. І от ти приїжджаєш, а засідання переноситься, не відбувається, бо обвинувачені захворіли, або їхній адвокат заявив про самовідвід. І все відтерміновується на два місяці. Від цього опускалися руки. З одного боку, це проблема всієї нашої судової системи і того, як вона працює. А з іншого — масштаби справи і небажання її закінчувати.

Були подані скарги по багатьох справах у Європейський суд з прав людини, по деяких там вже встигли винести рішення. Одним із аргументів з того боку проти держави Україна було те, що ці справи затягуються.

Проте є і успішні кейси. Юристи Української Гельсінської спілки з прав людини виграли справу у Європейському суді суді з прав людини щодо першого розгону Майдану. Я по тій справі теж проходив. За це велика подяка Віталії Лебідь та Михайлу Тарахкалу.

Сьогодні ці майданівські справи веде адвокатка Євгенія Закревська — вона чи не найбільше з усіх знаходиться в курсі всіх справ, знає абсолютно все, що відбувалося в ті дні на Майдані. Вона адвокатка багатьох потерпілих, і моя адвокатка також. Євгенія Закревська — справді вмотивована довести все до кінця і досягти поставленої цілі.

Спецпризначенець зі зброєю, 2014 рік, Київ (Фото: Наталя Кравчук, НВ)
Спецпризначенець зі зброєю, 2014 рік, Київ / Фото: Наталя Кравчук, НВ

Є багато людей, які після Революції гідності отримали інвалідність, серйозні травми на все життя. Наскільки я знаю, якусь підтримку з боку держави вони отримали. Частина загиблих на Майдані посмертно отримали статуси Героїв України. Тобто з одного боку держава показує, що для неї це — важливо. З іншого — суди дуже довго розглядають справи і не видно бажання їх завершувати.

Особисто для мене досягти правосуддя в цих справах значило би, в першу чергу, ідентифікувати та знайти тих осіб, які безпосередньо брати участь в розстрілах. Також — люструвати всіх силовиків, які брали участь безпосередньо в актах насилля на Майдані та не допускати їх до посад у Міністерстві внутрішніх справ.


Олена Максименко, журналістка

У подіях Майдану я брала участь з першого дня — ми вийшли всією сім'єю. І пробула там всі дні, з першого і до останнього.

На Майдані я була в трьох іпостасях: як журналістка знімала відео і робила фото, як волонтерка робила просту роботу, наприклад, розносила бутерброди і допомагала прибирати сміття, також іноді координувала деяку роботу, контактувала із загонами самооборони.

Журналістка Олена Максименко до Революції гідності займалася культурною журналістикою, а після стала висвітлювати події на Донбасі (Фото: Олександр Медведєв, НВ)
Журналістка Олена Максименко до Революції гідності займалася культурною журналістикою, а після стала висвітлювати події на Донбасі / Фото: Олександр Медведєв, НВ

В лютому 2014-го я бігала з камерою, фіксувала, знімала те, що відбувається навколо. 18 лютого була в центрі з самого ранку — тоді планувалося проведення мирної ходи. Думала, що все це ненадовго — пам’ятаю, що потім ще планувала заїхати до редакції по гонорари.

Ми з друзями перелізли через кордон КАМАЗів на вулиці Грушевського, біля Верховної Ради, і, фактично, опинилися на території Беркута. Бачила там полковника Сергія Кусюка, одного із командирів Беркуту, якого на той момент нібито відсторонили від роботи, але він був там — ходив і давав вказівки бійцям [За наказом Генеральної прокуратури України Кусюк розшукується за звинуваченням у причетності до масових вбивств активістів у центрі Києва в лютому 2014-го. Відомо, що після Революції гідності він виїхав до РФ, де увійшов до складу ОМОНу Росгвардії РФ — ред.]. Потім перелізли назад, вирішили в магазин піти за водою. Сходили до Арсенальної, купили води, а коли повернулися — уже все почалося.

Був дим, стрілянина. Тоді ж, в першій половині дня, на перехресті Інститутської і Шовковичної мене поранило в ногу гранатою. Її кидали з даху одного із будинків прямо в мирний натовп — ми добре бачили, як все тоді відбувалося. Ми стояли збоку — я знімала те, що відбувається навколо. І тут — ця граната під ногами, і далі все як у сповільненій зйомці. Я бачу, як вона котиться, котиться, а потім нарешті тікаю.

Запам’ятала події Революції гідності завдяки атмосфері єднання та взаємодопомоги

Того ж дня я бачила, як палили офіс Партії Регіонів [по вул. Липській, 10]. А моя мама, яка теж приїхала на Майдан, потрапила в оточення у Маріїнському парку. Телефонувала мені, каже, мовляв, я піду додому тільки з тобою. Мені незручно, але я сказала їй неправду: відповіла, що я уже в редакції, забираю гонорари і скоро їхатиму додому. Цим змусила її поїхати з центру. Мені було важливо, щоб мама не хвилювалася, бо має слабке серце. Потім вона дізналася про те, що відбулося, із новин по телевізору — я потрапила у список поранених журналістів.

Весь день я пробігала на адреналіні, й погано від тієї гранати мені стало вже аж під вечір. Ввечері стало зле, поранена нога стала боліти нестерпно. Прийшла у медпункт, попросила перекис, бинти, аби обробити рану. Спершу мене ще не хотіли пускати у той медпункт, бо при мені була камера, але потім таки пустили.

І от, потім, ввечері, я розумію, що не знаю, як мені звідти вибратися. Метро — перекрите, мої друзі вже або поїхали звідти, або ще знаходяться на Майдані, проте десь далеко від мене. Грошей же у мене немає: вдень я поповнила рахунок на 200 грн, адже була певна, що потім таки заїду і заберу свої гонорари. В результаті, вибралася звідти за допомогою свого друга, який забрав мене і ще одну мою подругу на машині — добирався до нас дуже довго.

Полковник Сергій Кусюк, який керував беркутівцями на Майдані, після Революції гідності втік до Росії. Там працює в ОМОНі (Фото: Наталя Кравчук, НВ)
Полковник Сергій Кусюк, який керував беркутівцями на Майдані, після Революції гідності втік до Росії. Там працює в ОМОНі / Фото: Наталя Кравчук, НВ

Вже у машині почала обдзвонювати всіх знайомих і друзів — перевіряла, чи всі цілі. Був у мене тоді один такий приятель, Мишко, сам із Західної України. Він довго не брав слухавку, а коли врешті додзвонилася, він сказав: «Та, все добре, я зараз у машині швидкої — у мене черепно-мозкова травма та переломи двох рук». Я почала ревіти від полегшення — від того, що він хоча би живий.

Запам’ятала події Революції гідності завдяки атмосфері єднання та взаємодопомоги — пам’ятаю, наприклад, що всі підвозили один одного безкоштовно. Взагалі тоді всі ці події на Майдані не сприймалися, як якась катастрофа — це вже потім, згодом ми зрозуміли, якою ціною воно нам усе далося.

Кордон спецпризначенців у центрі Києва, 2014 рік (Фото: Наталя Кравчук)
Кордон спецпризначенців у центрі Києва, 2014 рік / Фото: Наталя Кравчук

Чи змінив мене якось Майдан? Безперечно. До цього я займалася культурною журналістикою, писала про сучасне мистецтво, культурні події тощо. До Революції гідності, мабуть, навряд чи могла назвати імена міністрів у нашій країні. Після революції на Майдані я поїхала на війну [була добровольцем у складі медичного підрозділу Добровольчого українського корпусу Госпітальєри], також у 2014-му їздила в Крим, але це вже зовсім інша історія [9 березня 2014 року разом з іншими журналістами Олена Максименко вирушила до Криму, проте потрапила у полон до російських бойовиків]. Зараз регулярно ходжу на суди, пов’язані зі справами проти ветеранів та волонтерів.


Максим Остяк, музикант

До Майдану я працював за баром в столичному закладі Культ Ра неподалік Пейзажної алеї. Брав участь у подіях Революції Гідності з перших днів, був і в той вечір, коли звалили пам’ятник Леніну на Бесарабці. Але ні в які сотні не вступав.

Коли тільки починалися активні протести, пішли перші коктейлі Молотова, бачив усе це по ТБ. Тоді сказав: «Все, далі без мене». Пішов раніше з роботи. Знайшов у підсобці керосин, зробив пару коктейлів і спустився на вулицю Грушевського, де були всі ці бої. Після того на ту роботу більше не вертався.

У лютому 2014-го Максим Остяк був контужений та отримав травми обох рук (Фото: Фото надане героєм публікації / Знімок з проекту Анастасії Тейлор-Лінд)
У лютому 2014-го Максим Остяк був контужений та отримав травми обох рук / Фото: Фото надане героєм публікації / Знімок з проекту Анастасії Тейлор-Лінд

В перший день «молотових» познайомились з Марією Берлінською [українська військова, громадська діячка — ред. ]. Я ті, що з роботи приніс, швидко витратив. Зустрілись очима, що горіли питанням «що далі?». Ідея що робити виникла одразу. Марія пішла шукати пляшки, а я збирати гроші на бензин. За півгодини зустрілись на тому ж місці, біля каси стадіону Лобановського, там де колони, я з двома каністрами, вона — з мішками, повними пляшок. Якби не ця зустріч, то певно ця історія з коктейлями закінчилася б в перший вечір.

18 лютого у Маріїнському парку, в Кріпосному провулку Беркут забив мене до втрати свідомості: мені зламали руки, розбили голову. Мене контузило. Я був у касці, в легкому бронежилеті. Ту каску відірвали прямо з ремінцем, перед тим трохи душили, розсікли черепушку. Тоді почав руками голову закривати, і вони повідбивали руки і пальці.

Коктейлі Молотова. Київ, 2014 рік (Фото: Наталя Кравчук, НВ)
Коктейлі Молотова. Київ, 2014 рік / Фото: Наталя Кравчук, НВ

Після того, коли беркутівці побили мене, вони пішли далі, в Маріїнський парк, знищувати людей там. Тітушки ж йшли якраз із боку Інститутської. Мені пощастило прийти до тями якраз у той момент, коли тітушки ще не прийшли, а Беркут вже пішов. Я побачив швидку, почав просити допомоги.

Мене підвезли до Будинку офіцерів, де якраз забарикадувалися наші хлопці. Мені пощастило вилізти з швидкої непомітно і постукати у двері, потрапив всередину. На другому поверсі теж була купа поранених — десятки. Біля мене лежала людина, якій було дуже погано — я намагався поговорити з нею, якось залишити її «тут». Через деякий почали виводити поранених: спершу — найважчих, потім уже всіх інших. Я сів у карету швидкої, мене відвезли до лікарні.

Свого часу я ідентифікував свою українськість саме через культуру, і тепер мені хочеться займатися цим

Пам’ятаю, що коли зійшов зі швидкої, стояла міліція і придивлялася, хто саме виходить. Так розумію, що вони забирали, так би мовити, «недобитих», і кудись вивозили. І тут, значить, я, у шароварах — видно, що з Майдану. Якось просковзнув у лікарню, побачив там «своїх». З тієї лікарні мене знайомі відвезли додому, наклали гіпс, сидів вдома і потім спостерігав за подіями уже по телевізору.

Мені пощастило потрапити до Італії на лікування — поламані руки зрослися погано, тож це був мій шанс зробити операцію і підлікуватися. Коли повернувся з Італії, зрозумів, що у нас уже йде війна. В першу чергу, це була війна у культурній площині — бо через брак культури ми провтикали дещо справді важливе. Війна — це наслідки того, що ми не дотягнули щось в культурному плані.

У той момент, коли мене контузило, було відчуття, ніби я вилітав з тіла і якось переродився. Як результат, після Майдану я став музикантом. У мене є хороший друг, він грав на гітарі, а я почав співати. Так ми зробили гурт Реве та Стогне. Я з’ясував, що у мене є талант, є голос і це треба розвивати. Ми записали альбом, багато виступали — навіть закордоном, про нашу групу знімали кіно.

Крім того, потім я ще трохи попрацював у Музеї історії України — був двірником. Відчув, як це — працювати на державу і бути частиною держави. І вся ця система нашої держави цілком проглядається на прикладі одного конкретного музею — як проштовхуються зміни у державній структурі і таке інше.

Фільм про участь Макса Остяка в подіях Майдану

Наразі я знаходжуся в Голандії. Хочу писати другий альбом. Після Майдану держава виплатила мені компенсацію — десь півмільйона гривень у кілька траншів, і я запустив кошти в розвиток культурних проектів. Свого часу я ідентифікував свою українськість саме через культуру, і тепер мені хочеться займатися цим — я розумію, що культура і культурні цінності — це дуже важливо.

Тепер думаю: виходить, що певною мірою я вдячний цій історії, навіть, вдячний Беркуту, бо тепер розумію, в якій площині я найбільш корисний. Іноді для того, щоб зрозуміти життя, треба «вмерти».

poster
Сьогодні в Україні з Андрієм Смирновим

Дайджест новин від відповідального редактора журналу NV

Розсилка відправляється з понеділка по п'ятницю

Показати ще новини
Радіо NV
X