Як біолог Біжан Шаропов став добровольцем батальйону «Айдар»
Молодий вчений Інституту фізіології імені О. О. Богомольця Біжан Шаропов потрапив на війну серед перших добровольців. Від травня 2014 по лютий 2015 воював у батальйоні «Айдар». Цей період свого життя вважає найважливішим. «Хай це і звучить банально, але війна зробила з мене чоловіка», — відверто каже він.
Повернувшись із АТО, Біжан вдало закінчив аспірантуру, захистив кандидатську та почав викладати. А ще у 2017 році разом із побратимами з батальйону «Айдар» Шаропов заснував власну компанію «Українські генетичні технології», яка виготовляє реагенти для лабораторних аналізів.
Біжан Шаропов — другий герой спецпроєкту «Цивільні» про українських ветеранів, які пройшли війну та повернулись до своїх мирних професій.
«Я уявляв себе у білому халаті у лабораторії, як виготовляю бластери та біороботів»
У шкільні роки Біжан Шаропов не любив математики та фізики, але зачитувався фантастичними романами, особливо любив Станіслава Лема. Вже тоді Біжан мріяв стати вченим. Дитячі фантазії привели його на природознавчий факультет Києво-Могилянської академії. Всюди треба було складати усні іспити й математику, а тут — лише тести, що неабияк сподобалось Біжану. Він легко вступив і так само легко розпочав навчання. На перших курсах навіть встигав працювати у вільний час — вантажником, гідом у науковому музеї «Експериментаріум» і навіть на касі у Макдональдсі.
З третього курсу влаштувався в Інститут фізіології імені Богомольця. Потрібно було починати занурюватися у майбутню професію. «Уявляв себе у білому халаті у лабораторії, як виготовляю бластери та біороботів. Але у реальності робота вченого — це монотонне накопичення знань, доки не зрозумієш, де ти можеш зробити щось своє», — каже він.
До 2013 року молодий вчений планував знайти лабораторію за кордоном і долучитися до якогось цікавого наукового проєкту. Тоді йому було не зрозуміло, як будувати кар'єру науковця в Україні: ані замовлення від держави на наукові розробки, ані попиту від бізнесу.
«Ми, біологи, кидали каміння, а дівчата-філологи кричали нам: «Не провокуйте! Негайно припиніть!»
У грудні 2013-го, коли почався Майдан, Біжан Шаропов разом із колегами-науковцями Віктором Досенком та Олексієм Болдирьовим встановили один із перших наметів.
«У нас в інституті багато людей ходять у походи, і завжди є спорядження. Пригадую, як після першого віче ми з колегами повернулися в інститут, взяли намет і за пару годин встановили. Потім ми чергували на Майдані та будували барикади», — розповідає Біжан.
Табір науковців був розташований біля Лядських воріт, поруч стояли намети об'єднання філологів і літературознавців «Відсіч». «Ми, біологи, кидали каміння, а дівчата-філологи кричали нам у спини: «Не провокуйте міліцію. Негайно припиніть!» — посміхається вчений.
Біжан був на Майдані у найгарячіші дні протестів, а 20 лютого — серед тих, хто біг угору по вулиці Інститутській. Перед ним убили хлопця, а йому під ноги жбурнули гранату, після чого кілька днів у нього боліли легені. Пізніше вдалося дізнатись, що це була граната для штурму будівель.
Чи був сенс у тому, щоб бігти по Інститутській?
«Сучасна революція — це символічний опір, вона робиться на камеру. Тоді було важливо налякати владу, показати, на що можуть піти люди. І ми тоді їх дуже налякали», — пояснює біолог.
Уже після розстрілу героїв «Небесної сотні» Біжан познайомився із кількома хлопцями і вони разом сформували загін, який жартома назвали «Повстанський загін імені Боба Марлі». Він складався з юристів, бізнесменів і, навіть, культуролога. «Ми не думали, що почнеться війна, але добре розуміли, що нам доведеться ще битися з „тітушками“. Хтось із наших хлопців познайомився з литовцем Відасом, який мав бойовий досвід і дав нам основи військової підготовки», — розповідає вчений. Тренуватися вони почали 26 лютого, водночас із захопленням Криму «зеленими чоловічками». У квітні 2014-го загін, який налічував вже 15 осіб, усім складом вступив до батальйону «Золоті ворота».
«У нас усіх було відчуття, що це — єдине правильне рішення, яке ми маємо прийняти: їхати на війну», — розповідає Біжан.
«За час війни плакав кілька разів, коли з їхньої частини вивозили вісім домовин і коли спілкувався з батьками загиблих»
Так у травні 2014 року Біжан Шаропов та його друзі, не маючи ані досвіду, ані достатньої бойової підготовки, опинилися серед перших добровольців батальйону «Айдар».
«Гарматне м’ясо — це частково про нас, — каже Біжан. — У батальйоні було багато різних людей із власними поглядами, підготовкою та мотивацією. Але роль нашого батальйону була у тому, що ми тримали бойовий дух. Ми не давали нашій армії відступити. Ми вступали у бої, і наші десантники мусили долучатися. Так ми тримали лінію наступу».
«Айдар» був батальйоном ентузіастів, де можна було навчитися стріляти із будь-якої зброї: автомата, кулемета, СПГ, гранатомета. Бойове хрещення Біжана відбулося в середині червня неподалік селища Металіст. До ворожого блокпосту вони повзли через канаву, зовсім не так, як показують у кіно. Цей блокпост було захоплено, та внаслідок стрілянини айдарівці втратили чотирьох бійців. Улітку 2014 року загін, у якому служив Біжан, був залучений до боїв уздовж усієї лінії фронту. На базу поверталися раз на кілька днів і знову вирушали на спецоперацію.
За час війни, каже, плакав усього кілька разів. Коли з їхньої частини вивозили вісім домовин і коли спілкувався з батьками загиблих. У загоні, з яким приїхав на війну, загинув тільки один доброволець. Але майже всі пройшли через госпіталі.
«На війні я дізнався, який світ величезний»
На війні молодий вчений встиг багато що обміркувати. Людина міста, він раптово побачив величезні території Луганської та Донецької областей.
«Мене вразило, скільки у світі простору. Не знаю, чому, але саме на війні я побачив, який світ величезний і які люди крихітні і смішні зі своєю цією війною. Земля велика — і їй все одно. Люди — комашки, які думають, що творять історію. Єдине наше завдання — прожити життя гідно», — ділиться біолог.
Він відверто каже, що війна зробила з нього чоловіка, який може, незважаючи біль і страх, робити те, що потрібно: захищати країну.
Ще один із важливих уроків, який він вивчив у АТО: військова справа — це професійна робота. І перш за все потрібно пам’ятати про техніку безпеки.
«Литовець Відас натренував нас до автоматизму, як поводитись зі зброєю. У нашій частині було таке, що хлопці, яких не навчили професіонали, ледь не з Ютубу вчилися поводитись зі зброєю. Один із них стрілив у себе і поранився, а троє, що працювали з артилерією, — загинули», — пояснює біолог. Він воював у АТО дев’ять місяців. У лютому 2015-го, коли перемир’я затягнулося, відчув, що треба повертатися до мирного життя.
«Війна мене дуже зарядила. Вона дала відчуття, що я можу і маю робити більше»
Після поновлення в Інституті біолог Шаропов опублікував першу англомовну статтю у науковому журналі «Epilepsy Research». Стаття написана на підставі дослідів, у яких Біжан виявив зміну функції одного важливого молекулярного механізму в мозку, що супроводжує дитячу епілепсію. Представити ці дані його запросили на науковий конгрес до Нового Орлеана (США).
Зараз він продовжує роботу під керівництвом професора Ярослава Шуби, завідувача відділу нервово-м'язової фізіології. Разом вони працюють над новим методом, який значно полегшує лікування раку шляхом точкової доставки препарату в уражений орган.
Професор каже, що Біжан повернувся після АТО надзвичайно мотивованим і з чітким планом. «Він — один з небагатьох аспірантів, хто вже захистив кандидатську», — пишається Шуба.
Нейрофізіолог Нана Войтенко, яка очолює відділ сенсорної сигналізації Інституту фізіології, не тільки відзначає мотивованість молодого вченого, а також підкреслює його бажання працювати зі студентами. Нана Войтенко багато років організовує літню школу для студентів, де лекції читають різні вчені. «Він дуже добре працює з молоддю, вміє зацікавити, поставити наукове завдання. І ще має менеджерські здібності: може знайти ґрант, зібрати команду, організувати процес дослідження, написати наукову статтю за результатами», — характеризує Біжана Нана Войтенко.
Зараз він багато працює зі своїми студентами над вивченням клітин сечового міхура і проводить досліди на щурах. Сечовий міхур — це перший орган, який вчені вже створили у лабораторії. Шаропов прагне зрозуміти цей механізм і навчитися вирощувати клітини інших органів у лабораторних умовах. У 2020-му колеги з Арабських Еміратів запросили його працювати разом. Вони вивчають механізми вирощування клітин серця, тож їх дуже цікавить досвід українського вченого.
«Війна мене дуже зарядила. Вона дала відчуття, що я можу і маю робити більше. Повернувся до Києва самовпевненим та амбіційним», — посміхається Біжан.
За останні два роки паралельно з науковою діяльністю він розвивав власну справу. Разом зі своїми друзями — ветеранами — юристом та маркетологом (із позивними Демон і Бабай) вони створили компанію «Українські генетичні технології», яка виробляє реагенти для генетичних тестів. Нещодавно компанія сертифікувала частину своєї продукції і тепер постачає її до лабораторій та приватних клінік. Адже коли знання накопичуються, настає час робити своє.
Цей матеріал підготовлено Veteran Hub у партнерстві з НВ в межах проєкту «All4One: комплексна програма психологічної та менторської підтримки ветеранів», який виконується Фондом Східна Європа за підтримки Посольства Великої Британії в Україні. Думки та твердження, викладені у цій публікації, є винятковою відповідальністю авторів та не обов’язково відображають позицію Уряду Великої Британії.
