До та після Brexit. Чому Європа страждає

23 січня, 22:31
1484
Вы также можете прочесть этот материал на русском языке

Те, що починалося як співтовариство націй, стало одержимим двома масивними проблемами


Спостерігаючи за тим, як Великобританія переживає лихоманку Brexit, легше за все розглядати рішення покинути ЄС як акт дурості та рану, яку країна сама собі нанесла, та від якої британці біднішатимуть роками. Європа – це найбільший ринок Великобританії, що становить майже половину національного експорту. Втрата особливого доступу до нього і є тою високою ціною за символічні здобутки для британської незалежності.

Та фіаско Brexit проливає світло і на саму Європу, що виглядає політичним проектом, який припинив працювати принаймні для багатьох людей у західноєвропейському ядрі. Я кажу це як переконаний прихильник ЄС. США та ЄС були двома головними двигунами, що стояли за світом вільних ринків, політики демократії, свободи і закону, прав людини та глобального процвітання. Ці цінності, ймовірно, будуть підірвані по всьому світу, якщо сила і значення якогось із цих двох центрів продовжуватимуть слабнути.

За останні три десятиліття європейський проект сходив з курсу. Те, що починалось, як спільнота націй, які разом працюють задля створення більших ринків, більшої ефективності та політичної стабільності, стало одержимим двома масивними проблемами, які підірвали його головні досягнення.

За останні три десятиліття європейський проект сходив з курсу

Першою стала – після розпаду Радянського Союзу – стрімка інтеграція багатьох нових країн, які були куди менш економічно та соціально розвинутими, ніж перші члени ЄС. Починаючи з 1995 року, він розширився з 12 країн до 28. Початково зосередившись на відкритті ринків, оптимізації правил і створенні нових можливостей для росту, невдовзі ЄС перетворився на «трансферний союз», масштабну схему перерозподілу коштів від процвітаючих країн до ринків, що розвиваються. Навіть у нинішньому потужному економічному середовищі витрати ЄС становлять понад 3% економіки Угорщини та майже 4% – Литви.

Цей розрив між багатою і бідною Європою з відкритими кордонами неминуче породив міграційну кризу. Як зазначив у Foreign Affairs професор Маттіас Маттійс, з 2004 по 2014 роки понад два мільйони поляків мігрували до Великобританії та Німеччини, а понад два мільйони румунів – до Італії та Іспанії. Такі рухи створили величезне навантаження на системи соціального захисту країн призначення і розпалили націоналізм та нативізм. Притік у Європу більш ніж одного мільйона біженців у 2015-му, переважно з Близького Сходу, мав би бути вміщений у те і так завищене число мігрантів. І як можна було побачити майже скрізь, від США до Австрії, страх емігрантів став ракетним паливом для правих націоналістів, які дискредитують політичний істеблішмент так, що той здається відповідальним за неконтрольовані потоки людей.

Другим викликом, пожираючим ЄС, стала його валюта – євро. Запропонований радше з думкою про політику, а не економіку, євро уособив собою глибокий структурний недолік: нав’язав єдину валютну систему 19 країнам, які досі мають абсолютно різні фіскальні системи. Тож коли б’є криза, країни не мають ані можливості знизити вартість своєї валюти, ані отримати суттєві додаткові ресурси з Брюсселя (так як штати США зараз отримують з Вашингтону в такому випадку). У результаті, як ми можемо побачити з років після 2008-го, з’являється економічна стагнація та політичний бунт.

Brexit має змусити британців добре подумати над їхнім місцем у світі та внести корективи, які би дозволили їм у ньому процвітати. Але він також мусить і стати причиною для європейців загалом переглянути свій проект – велику ідею, яка пішла навскоси. ЄС потребує не просто подумати, а повернути назад свої першопочаткові принципи, заново винайти свою головну мету, та з’ясувати, які аспекти валютної системи більше не працюють та не піддаються контролю. Як сказав мені цього тижня в інтерв’ю для CNN колишній британський прем’єр-міністр Тоні Блер, має ключове значення те, що «Великобританія помиляється, але і Європа помиляється теж».

Європа потерпає. І хоча деякі американці, здається, радіють цій перспективі, та це погано і для нашої країни.

«До середини століття ми будемо жити у мультиполярному світі, – каже Блер. – У цих умовах Захід має бути об’єднаним, і Європа має залишатись пліч-о-пліч з Америкою, тому що в кінці-кінці…ми є країнами, що вірять у демократію, свободу та верховенство права…Інакше вийде так, що позаяк це століття прогресуватиме, а мої діти та внуки будуть шукати своє місце у світі, Захід ставатиме все слабшим. І це погано для них, і погано для всіх нас».

Новое Время володіє ексклюзивним правом перекладу і публікації колонок Фаріда Закарії.

Оригінал опубліковано на The Washington Post. Републікацію повної версії тексту заборонено

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени

Стань автором

Якщо Ви хочете вести свій блог на сайті Новое Время, напишіть, будь ласка, листа на адресу:

nv-opinion@nv.ua

Вибір редакції

Геополітика

Вчора, 19:09

article_img
Поставити на місце Росію, яка готується до нападу на Україну: головне з виступу Порошенка на Генасамблеї ООН
Події

Сьогодні, 08:40

article_img
Подолання бідності. Як працюватиме державний онлайн-реєстр вакансій
Культура

Вчора, 21:10

article_img
Мексиканське щастя. Чому драма Куарона претендує на головні Оскари