Від тактики – до стратегії. Як українцям знайти нове дихання?

Мирослав Маринович: Для еліти жити чесно і за правилами – це діяти собі на шкоду

Мирослав Маринович: Для еліти жити чесно і за правилами – це діяти собі на шкоду

Правозахисник та проректор УКУ Мирослав Маринович у своїй промові, опублікованій на Zbruc.eu пояснює, чому Україна може не пережити третій Майдан, і що насправді потрібно нашій державі

 […] Вік і пережитий досвід дозволяють мені впевнено сказати, що шлях, який Україна вже здолала, є фантастично великий. За мірками тих надій, що їх мали українські борці Руху опору в таборах, сьогодні Україна забезпечила собі визначальні передумови свого розвитку: здобула і зберегла політичну незалежність, вистояла у «гібридній» війні з Росією впродовж важких чотирьох з половиною років, реорганізувала свою економіку після всіх саботажних акцій та російських блокад.[…]Отже, не жахатися нам треба від усвідомлення того, скільки ще маємо пройти, щоби досягти рівня життя пересічного німця, а розкласти той шлях на порівняно невеликі відрізки і крок за кроком їх здолати. […]

Духовний стан нинішньої еліти є екстрактом того, що твориться в народіПочну не з влади, а з нас самих. Якщо на Помаранчевій революції народ іще вірив у «доброго царя/месію» і тому кричав: «Ющенко, Ющенко!» – то на Революції гідності він уже одужав від цієї ілюзії й «Порошенко! Порошенко!» не кричав. Проте увиразнив інший варіант цієї суспільної ілюзії: патерналізм. […]

Тому перша передумова нового дихання – це усвідомлення того, що головний спротив реформам є насправді в народі, а не у владі. […] Знайти нове дихання – це розпрощатися з вічно комфортним для нас скиглінням, що «всьо пропало»; це уникати не менш комфортного для нас висновку, що «ця влада не наша, вона нам ворожа», що «вони всі такі». Ми маємо владу, на яку поки що заслуговує народ, який хоче, щоби мінялися всі, крім нього самого.

Друга причина – це, звичайно ж, стан нашої політичної еліти і хиби нинішньої державної адміністрації. Еліта за означенням має вести за собою народ, проте, куди вести – вона насправді не знає. […] Відтак у всіх трьох гілках влади бракує стратегічної візії розвитку держави, натомість переважає тактичне маневрування, в якому до уваги беруться не так інтереси держави, оскільки вони не продумані, як інтереси власні й інтереси своїх кланів. Тому ними й керуються, коли приймають політичні рішення.

Хтось може мені заперечити: за останні роки в Україні наплоджено чимало так званих «стратегічних візій» – отже, держава над цим працює. Але ці стратегії стають радше «кормушкою» для імітаторів, ніж справжнім осмисленням потреб держави. Вони мертвонароджені, бо насправді ніхто не збирається їх втілювати в життя. […]

Імітація демократичних механізмів і цінностей, а також імітація верховенства права неминуче вироджуються в імітацію стратегування. Духовний стан нинішньої еліти є екстрактом того, що твориться в народі. А екстракт має свої особливості: в ньому концентрація якоїсь речовини більша. Іншими словами, саме для еліти найбільш характерна ота логіка: жити чесно і за правилами – це діяти собі на шкоду. […]

Тому я пропоную уяснити для себе кілька засадничих припущень, з яких, на мою думку, слід виходити.

Перше припущення – це категоричний імператив незалежності. Вона є необхідною передумовою всього іншого. Тому незалежність потребує захисту, причому з обох боків. У час війни ми маємо захиститися від зовнішнього ворога, й тому бойовий стан армії – це першочергова турбота. Але треба нам захиститись і від нас самих. […]

Друге припущення – це категоричний імператив справедливості. Він є визначальним одразу для трьох сфер.

Перша з них – це належне правосуддя, верховенство права. […]

Друга сфера – це соціальна справедливість. […]

Третя сфера – це національна справедливість, тобто гармонія співжиття різних етносів у єдиній українській політичній нації. […]

Третє припущення – це категоричний імператив цінностей. Змінити Україну означає змінити українця, а змінити українця означає змінити «скарб, біля якого лежить його серце» (пор. Мт. 6, 21), тобто змінити його цінності. А якщо цінності не змінити, то не очікуйте, що наша дика яблунька родитиме смаковиті груші.

Розуміння пріоритету цінностей важко дається народові. Бо він переконаний, що коли «риба гниє з голови», то з голови вона ж має й одужати. […]

Вектор дії Ісуса Христа найкраще зрозуміти на тлі докорів Юди. Той щиро вірив, що Ісус – майбутній цар Ізраїлю. Але якщо Ти – цар, то чому не спілкуєшся з сильними світу цього, а поневіряєшся серед бідноти, рибалок і повій? Стань царем, прийди до влади, прийми правильні закони – і народ слухняно зміниться.

Проте Ісус діє прямо навпаки, бо не закон робить людину праведною, а її сумління […]

Як можна було б реалізувати цей Ісусів сценарій у нинішній Україні? Я бачу принаймні два шляхи.

Один сценарій – тривалий, болісний і непевний. Скоріш за все, наша зневіра поглиблюватиметься, і ворог дійде висновку, що настав час узяти реванш. Припускаю, реальна спроба його стане тією спонукою, яка змусить народ до духовної мобілізації. От, для прикладу, поставить Путін у слушний час керівником обʼєднаних «ДНР/ЛНР» так званого «законного президента України» Віктора Януковича, щоби звідти розпочати «скинення фашистських узурпаторів». Якщо вдалося Януковичу стати тригером двох попередніх Майданів, то чому не міг би він стати причиною третього?

Україна справді піднялася б на черговий Майдан, який струсив би з тіла України все, що йому заважає. Але чи був би цей Майдан мирним і ненасильницьким? Чи підніс би він людський дух і розвернув його до цінностей? Сьогодні на руках у людей чимало зброї, й суттєво знижений поріг до застосування насильства. І злості накопичено багато. Отож нового Майдану Україна могла б і не пережити.

Але той, хто прагне розбудувати державність знизу, має братися не за вила, а за розум. Тому я особисто прагнув би іншого піднесення України – повної мобілізації носіїв її світлого духу. […] Такий організм відразу обʼєднав би тих носіїв справжніх цінностей, які готові до нового життя, і став би тією «критичною масою», з якої почалося б «ланцюгове» преображення України.

Проте тут відразу постає питання, яке часто ставлять мені слухачі: а де є той лідер, довкола якого скристалізується оте морально досконале суспільне тіло? І тут мені доведеться повторити ту думку, яку я недавно висловив у своїй лавдації владики Бориса Ґудзяка. Так, українці звично скаржаться на брак лідерів, бо ж вічно очікують політичних месників і борців. […] Чи не тому вони нам були дані, що Україна потребує передусім духовного преображення, яке стане основою преображення політичного й економічного?

У жодних дотеперішніх стратегічних планах, складених у чиновницьких кабінетах, духовне преображення народу не передбачене. Адже управлінці займаються практичною роботою, а не моралізаторством та утопіями. […]

В Україні має врешті-решт з’явитися суспільно-політична сила, яка буде відповідати глибинній матриці давньокиївської культури та її ціннісній основі – і водночас буде на вістрі сучасних світових тенденцій.

Ця сила мала б вирізнятися щонайменше трьома важливими ознаками.

По-перше, вона мала би дбати про те, щоб виграти не вибори, а людські уми і серця. […]

По-друге, ця сила має чітко уяснити і пояснити, щó вона планує міняти і як. Це має бути остаточний розрив зі старими управлінськими звичками і процедурами, в яких – попри поверхневу декомунізацію – зручно вмостився невмирущий совок. Мірилом тут мають бути не інтереси управлінського клану, а гідність людини.

По-третє, ця нова суспільно-політична сила має подолати головний барʼєр на шляху суспільного активізму – міжлюдську недовіру. Щоб тобі довіряли, ти маєш навчитись не зраджувати. Щоб на тебе поклалися, ти маєш дотримуватись обіцянки. Щоб не ранили тебе, ти маєш не ранити інших.

Отож, я закликаю до духовної непокори – але цього разу не владі, а нашим хибним колективним стереотипам і власним спокусам. А це означає утвердження духовної альтернативи всьому, що руйнує наш духовний світ:

нас схиляють зраджувати – ми будемо вірними своїм ідеалам;

нас змушують продаватися – ми станемо непідкупними;

нас привчають брехати й халтурити – ми будемо відповідальними;

нас штовхають до ворожнечі – ми шукатимемо порозуміння;

нас переконують, що жити чесно означає приректи себе на програш – ми ж будемо певні, що від цинічної аморальності програють, навпаки, безчесні.

Потенціал для цього в Україні є […]

Проте звідси не випливає, що нам треба приречено чекати. […] Наші зусилля є необхідними, а в якомусь сенсі і визначальними. Особливо це стосується молоді. […] Майбутнє відчиниться вам лише тоді, коли ви будете стукати в його двері. […]

Повний текст промови читайте на Zbruc.eu

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени

Хочете знати не тільки новини, а й що за ними криється?

Читайте журнал Новое Время онлайн.
Передплатіть зараз

Читайте 3 місяці за 59 грн

Читайте термінові новини та найцікавіші історії у Viber та Telegram Нового Времени.

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів

Останні новини

ТОП-3 блога

Фото

ВІДЕО

Читайте на НВ style

Ми рекомендуємо ТОП-10

опитування

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер: