Самобичування по-українськи

Олег Покальчук: Спочатку вам розповідають щось апокаліптичне, а потім вимагають грошей

Олег Покальчук: Спочатку вам розповідають щось апокаліптичне, а потім вимагають грошей

Соціальний психолог Олег Покальчук у статті для Дзеркало тижня пояснює, як вижити в умовах інформаційної зради

Невеликий літературний відступ. Класичний фарс — це середньовічна легка комедія. З примітивними комічними прийомами. Цей народний жанр виріс із серйозних, урочистих і похмурих містерій. 

Містерії шукали істину, божественне, першооснову, ну й таке інше, інтелектуально трудоємне. А демократизація і лібералізація пошуків істини неминуче приводить її шукачів до фарсу.

Основні сюжети фарсу — скандали, вульгарність, непристойність. Словом, усе те, що віками потішає обивателя хоч на середньовічній площі, хоч біля телевізора. […]

У реальності все це — заміщення болісних соціальних питань тематикою особистого бодуна авторів.

Що відбувається в нас? 

Пропагандистські машини телеканалів чимдалі чіткіше демонструють політичні запити своїх реальних власників, ще злегка прикриваючи особливо стидкі місця, заради ліцензії. Але прикривають так, що це більше нагадує грайливий канкан з його неодмінним вереском і сміхом. 

Зо два десятки блогерів ніби всерйоз пишуть глибокодумні пости, удаючи об'єктивність і неупередженість думки. Зрозуміло, в їхній основі душевні страждання за долю України, які, залежно від політичних спонсорів, обертаються то оптимістичною трагедією, то трагічним оптимізмом. 

Спроби паразитувати на рисах національного характеру розбиваються об здоровий глузд

Та всю витонченість думки псують (або, навпаки, прояснюють) коментатори їхніх постів, швиденько і з вереском набігаючи яскравою канканною юрбою. Їхні коментарі, незалежно від того, реальна це людина чи троль, який вдає патріотичного (або навпаки) провінціала, безперечно, зробили б честь будь-якому середньовічному фарсу. […]

Інформаційний простір стрімко ділиться на корисних ідіотів і некорисних.

До корисних ідіотів можна віднести тих, хто щиро вірить у свої політичні ікони, хто заціловує свої дисплеї та клавіатури за найменшої згадки про них. І так само гнівно гризуть згадані вище предмети, варто комусь безсторонньо висловитися про предмет їхнього обожнювання.

Ця слинявість не має виразного партійно-політичного орієнтиру — просто поведінкова риса людей, яким на цьому етапі їхнього розвитку дуже потрібно когось обожнювати для підвищення самооцінки. 

Некорисні ідіоти — це тролі й боти, чию впливовість дуже перебільшили вони ж самі, оскільки від цього залежить розмір їхнього гонорару.

Ідіотизм у цьому разі — їхня риса поведінки, а не характеристика особистості. Оскільки серед них трапляються розумні й хитрі люди, які, однак, "вмикають дурня" у своїх текстах. Так їм здається, що вони магічним чином політично впливають на людей, які стоять на нижньому щаблі розумового розвитку. Вони почуваються учасниками таємної містерії, а насправді їх сприймають саме як фарс. Термін "зубожіння" давно став іронічним мемом, що зазвичай ілюструє зовсім протилежне. Партійні пропагандисти, які закликають нескінченно повторювати одне й те саме (і потайки посилаються на Геббельса, про якого вони, як максимум, прочитали у Вікіпедії), якраз і є хитрими, але некорисними ідіотами. 

Хитрими, бо багаторазове повторення одного разу вигаданого робить їм касу без особливих зусиль. Ідіотами, бо в багаторазовості є свої межі, і вони дуже вузькі, якщо ми говоримо про сьогодення. Новина застаріває, щойно з'явившись на світ. Вдалий жарт негайно спаскуджується його безграмотними клонами й незграбними фотожабами. Повторення чогось одноманітного, без почуття міри (байдуже розумного, дурного, смішного чи вульгарного) швидко викликає істеричну реакцію реципієнтів. 

Вона виглядає як наростаючий сміх, що змінюється мовчазним роздратуванням. Спроби паразитувати на рисах національного характеру розбиваються об здоровий глузд. Ту ж таки рису національного характеру українців, яку піарникам важко монетизувати, тому вони її просто ігнорують. Тому — некорисні. […]

Сумарно кажучи, багаторічне нагнітання всепропальства (найчастіше за правдивими фактами) нині призводить до геть протилежних результатів. 

По-перше, навіть сума правдивих негативних фактів не виробляє кумулятивного ефекту посилення протестних настроїв або ефекту снігової кулі. Вони взаємопоглинаються, як, наприклад, рейтинги кандидатів, які об'єднуються. 

По-друге, поріг сприйняття негативу в суспільства в багато разів перевищений. Політики, які експлуатують драматизм як прийом, міряють цей поріг по собі. […]

Які перспективи цього фарсу? Часу ще начебто багато, а жанр уже себе вичерпав з погляду ефективності повідомлення меседжу.

Можна прогнозувати розширення рамок цієї інформаційної війни до зростання конфлікту інтересів між "ЄС" і США. Я свідомо взяв скорочення Євросоюзу в лапки, бо в реальності це конфлікт не 28 країн, а Німеччини й кількох її проросійських сателітів. У його основі — російський газ, на якому завдяки "зеленим" (які доконали атомну енергетику) тримається економіка Німеччини, і в результаті — значною мірою бюджет Євросоюзу.

Ця частина Європи інформаційно й політично підтримуватиме політиків, які декларують примирення з Кремлем, а відтак у результаті — зняття санкцій з РФ.

США, які програють Росії Європу й пізненько похопилися, у принципі підтримуватимуть українських "яструбів", але для цього їм потрібно, щоб у яструбів пір'я було а) не куряче, б) не крадене чи віджате. […]

Зрослий запит суспільства на позитив такий сильний, що воно воліє знаходити позитив навіть там, де його особливо й немає. Тут фарсу додають некорисні ідіоти, які топлять за перемогу, прагнучи славословити там, де їх і не просили. Ну точнісінько як світська влада Середньовіччя перед священною інквізицією.

Що робити громадянам у такій стрьомній ситуації?

По-перше, звернутися до власного здорового глузду й реальності навколо. Всі політичні поради, які ви отримуєте з телевізора або Мережі, перетворюють вас на фанатиків-самобичувальників. 

Хто такі флагеланти-самобичувальники? 

Юрби людей, іноді до ста осіб, у XIV столітті постійно переміщалися по Німеччині, Франції, Швейцарії, Нідерландах. Напівголі, з червоними попругами від ударів на тілі, самобичувальники (мовчки або виспівуючи покаянні канони) наводили жах на публіку. Прийшовши в яке-небудь зачумлене місто, сектанти били себе й одне одного бичами до крові, після чого один із самобичувальників читав натовпу городян листа, якого янгол поклав на вівтар Петра в Єрусалимі, де сам Бог закликав людей покаятися. 

Потім звітували про перебіг чумної епідемії, пояснювали причини її появи й поширення і навіть давали настанови, як лікувати чуму. Після цього збирали щедрі пожертви з населення.

Зверніть увагу на настанови й збирання пожертв. Століттями ці два прийоми йдуть пліч-о-пліч. Спочатку вам розповідають щось апокаліптичне, а потім вимагають грошей. Або душу. Кому як пощастить.

Повний текст читайте в Дзеркало тижня

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу   Мнения Нового Времени

Передплатіть журнал НВ за спеціальною ціною

До кінця листопада дешевше на 110 грн.
Передплатіть журнал на 12 місяців усього за 559 грн.

Ваш промокод для сплати онлайн – 89790834

Передплатити журнал
Ukraine-2020

Читайте термінові новини та найцікавіші історії у Viber та Telegram Нового Времени.

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів

Останні новини

ТОП-3 блога

Фото

ВІДЕО

Читайте на НВ style

Ми рекомендуємо ТОП-10

опитування

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер: