17 серпня 2018, п'ятниця

Перестаньте рятувати світ

Джон-Поль Флінтофф: Чи справді страждання іншого стосується тебе тільки тому, що промайнуло на екрані?

Джон-Поль Флінтофф: Чи справді страждання іншого стосується тебе тільки тому, що промайнуло на екрані?

Британський письменник та журналіст Джон-Поль Флінтофф у статті для The Medium розповідає, до чого призводить надмірне захоплення новинами

Нещодавно я почував себе недобре. Не міг працювати чи робити щось інше. Цілі тижні я змушений був перебувати під наглядом інших людей. Це було нестерпно.

За той період я зрозумів, що моя самооцінка розквітає зазвичай тільки тоді, коли я роблю щось корисне, чимось допомагаю і взагалі – коли я зайнятий. Як і більшості людей, мені подобалось отримувати слова вдячності за мої старання. Та навіть якщо ніхто не помічав – я відчував, що мушу спонукати себе бути зайнятим. І, звичайно ж, зберігати таку зайнятість було напрочуд легко, адже завжди є купа всього, що треба зробити – у моєму світі та світі навколо мене. Та коли я був хворим, млявим, а отже безкорисним, то почував себе страшенно некомфортно.

Нині, відновивши сили, я дивлюсь на свою одержимість щось робити інакше. Це частина мене, радше моя риса характеру, а не ідеальна природна реакція на світ, де повно речей заслуговують на увагу: починати проекти, виправляти помилки, формувати та організовувати групи.

Шість років тому я написав книжку «Як змінити світ». […] Її переклали на 16 мов, я виступив з цією темою на TEDx Talk та на чотирьох континентах доносив, як змінити світ. Я тішуся, що люди говорили мені, що моя покрокова інструкція неабияк їм допомогла.

Я згадав цю книгу не для того, щоб її прорекламувати, а щоб продемонструвати, наскільки сильно я був захоплений справою змінити світ на краще. Я займався цим цілими днями.

Ми всі хочемо бути добрим самаритянином. Та час обмежений

І, чесно кажучи, через кілька років зрозумів, що зайшов надто далеко. Люди із запалом писали мені мейли чи телефонували, розповідаючи, які кампанії організували, куди щойно долучились – мене вже просто почало потроху нудити. Потроху переповнювати. Так я зрозумів те, у чому мені було важко зізнатись навіть самому собі, і я точно ніколи б не сказав цього їм. Не сказав би, що я просто не хочу знати те все. Не хочу бути залученим у кожен проект, який має на меті змінити світ.

Мені потрібна була перерва.

Припускаю, що ви відчуваєте те саме, і набагато частіше, ніж самі собі в цьому зізнаєтесь. Щогодини вас бомбардують трагічними історіями у теленовинах, газетах, соцмережах, так і закликаючи – ну зроби ж щось. І ти потроху стараєшся. Пересилаєш гроші, підписуєш петицію, пишеш листа політику. Цього ніколи не достатньо, але це щось. […]

І все частіше ти розумієш, що в ту крихітну решту часу не робиш нічого іншого взагалі. Нехтування чужого болю, незважаючи на те, виливали його в твій бік чи всьому світові  взагалі – змушує тебе відчувати себе погано. Ти хочеш втекти від цього, але якась частина тебе думає, що якщо ти зупиниш слідкувати за всім, що відбувається у світі, ти просто станеш поганою людиною.

Що ж, ти не мусиш так почуватись. І я поясню, як це подолати. […]

Нещодавно я говорив з жінкою з Нью-Йорка, яка відчувала на собі великий тягар відповідальності за те, що робить Дональд Трамп. Та вона нічого з того не робила. Це зробив Трамп. Це його вина, не її. Якщо він не відчуває за собою вини, то це не значить, що це потрібно робити їй. Вона навіть не голосувала за нього.

Відчувати себе відповідальним за те, що ти не маєш змоги змінити,  глибоко демотивує. Це змушує відчувати себе менш корисним ніж решта, менш свідомим, та вже точно менш кльовим. І ця жінка сказала мені наболіле: переживаючи за дії президента, вона нехтувала своїм чоловіком та малою дитиною.

Я не кажу, що вона абсолютно ніяк не могла допомогти тим дітям, яких забрали від батьків через міграційну політику Трампа, і не кажу, що вона зробила щось не те, коли зворушилась тим, що побачила в новинах. Вона дещо таки може, і я повернусь до цього згодом. Та перш ніж вирішити, мала вона вчинити так чи інакше, важливо зрозуміти, що може статись, коли ми беремо відповідальність за дії інших.

Візьмімо кардинально іншу сферу. Люди, які мають відношення до алкоголіків, зазвичай шукають спосіб викорінити чи контролювати звичку напиватись замість них, і відчувають на собі сором за чужий алкоголізм. Діти алкоголіків починають дбати про інших змалку, та продовжують витрачати цілісіньке життя на «порятунок» інших. У ході цього процесу вони придушують свої бажання та потреби – аж поки не приходять до розуміння, що і самі не знають, чи хочуть чогось. […]

У 12-ти кроковій програмі Al-Anon, призначеній для відновлення родичів алкоголіків, люди вчаться долати свою укорінену звичку намагатися все «залагодити» – після того як прийшли до болісного висновку, що у більшості випадків контролювати поведінку інших неможливо. Вони також збагнули, що живучи життям інших, позбавляють їх можливості взяти на себе відповідальність. Навіть з найкращими намірами, ти просто сюсюкаєшся з ними, і тобі цього можуть ніколи не забути – не кажучи вже про подякувати. […]

Одна з характерних рис часу, в якому ми живемо, є швидкість та легкість, з якою люди діляться новинами. Люди минулого покоління отримували новини з вранішніх газет, у конкретні години радіопрограм, чи у вечірній час по телевізору. Решту дня вони були по суті в безпеці від стресу та зосереджувались на своєму. Сьогодні ж тебе можуть вражати новинами про катастрофи та заворушення у будь-який час дня і ночі, в якому б куточку світу ти не перебував. […]

Ти маєш захиститися.

Спробуй ось це. Уяви себе чотирирічного, який входить у той простір, де ти перебуваєш нині, та сідає на стільчик навпроти себе дорослого. Уяви, яким би милим ти виглядав – ці маленькі ніжки, що бовтаються на стільчику без змоги дотягнутись до підлоги, і ту чудову усмішку, що на твоєму лиці. Скажи привіт. Представся. І тепер розкажи собі малому, що запланував йому на роки: як будеш змушувати його дивитись і читати речі, що будуть йому вкрай розчаровувати та насамкінець змусять відчувати себе безсилим. Ти змусиш його відчувати себе відповідальним за всі проблеми світу.

Чи не звучить це жорстоко? Грубо? Я спостерігав таке у деяких рольових іграх і майстер-класах. […] Зазвичай це викликає сльози в учасників.

У серці цієї проблеми лежить питання – а чи справді страждання іншого стосується тебе тільки тому, що промайнули на твоєму екрані?

Для більшості людей є майже неможливим прийняти відповідь «ні». Ми всі хочемо бути добрим самаритянином. Та твій час обмежений і тобі треба робити вибір. Самаритянин не зіштовхувався з незчисленними сигналами про тривогу та сповіщеннями, які приносять новини про свіже пекло деінде. Натомість він старався допомогти тим, хто сидів навпроти. […]

Це не означає, що тобі ніколи не слід втручатись у справи людей, які живуть далеко від тебе. Як я вже писав, ми таки можемо зробити дещо, навіть на тих територіях, з якими ніколи не мали нічого спільного – ось як у випадку з жінкою з Нью-Йорку, яка почувалась пригніченою через дітей мігрантів, яких відділили від їхніх батьків.

То що ж вона могла зробити? По суті є три базових кроки, за допомогою яких ми можемо робити зміни:

1.Приверни увагу до справи. Ми можемо привернути увагу до чогось, про що ніхто не знав чи пояснити важливість того, про що вже знали, але не надто переймались. Ризик, який ти при цьому на себе береш, безпосередньо співвідноситься з результатом, на який ти можеш вплинути: поділитись петицією це не так відважно, як, скажімо, розповісти про зловживання на роботі.

2.Припини бути частиною того, що тобі не подобається. Якщо корпорація робить щось жахливе, дай початок загальному бойкоту. Або якщо ти надто зайнятий, просто перестань купляти їхню продукцію сам. Якщо політики твоєї країни роблять щось страшне, скажи їм, чому наступного разу ти збираєшся голосувати проти них. Якщо ти ненавидиш отруйні плітки на роботі, просто перестань брати в них участь. Стиль взаємодії заразний, і твій хороший приклад може надихнути інших.

3.Створюй альтернативу того, що відбувається зараз. Якщо людям сподобається ваша ідея, вони швидко її підхоплять. Якщо ні – отримай відгук та доопрацьовуй.

Запевняю, що цю просту схему можна застосовувати до будь-чого, що ти хочеш змінити. Не обов’язково робити всі три кроки. Ти можеш привернути увагу до проблеми, а інші – створити альтернативу чи почати бойкот. Малоймовірно, що ти можеш досягнути всього цього власними силами, тож не переймайся тим, що тобі доведеться тягнути всю цю процесію на собі.

Тож питання наступне: до чого ти справді хочеш бути причетним, і як можеш відділити від себе всі ті важливі речі, на які не маєш часу?

Люди, які просять про увагу, завжди матимуть змогу обґрунтувати, чому вони її заслуговують, якщо ти даси їм час пояснити. Та попри те, що комунікація стала швидшою та простішою, одна річ у людському бутті залишилась незмінною: ми можемо фокусуватись лише на одній справі за раз. І тільки ти вибираєш, на якій. […]

Як ви вже зрозуміли, зосереджувати свою увагу виключно на трагедіях значить руйнувати свою душу. Якщо ми перестанемо робити щось інше, допоки не вирішаться проблеми щодо міграційної політики, рівня вуглекислого газу в атмосфері та уряду в Сирії, не стане нікого, хто зводитиме сади та парки, писатиме музику чи досягатиме висот у спорті. Хто захоче жити в такому світі? […]

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени

Хочете знати не тільки новини, а й що за ними криється?

Читайте журнал Новое Время онлайн.
Передплатіть зараз

Читайте 3 місяці за 59 грн

Читайте термінові новини та найцікавіші історії у Viber та Telegram Нового Времени.

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів

Останні новини

ТОП-3 блога

Фото

ВІДЕО

Читайте на НВ style

Ми рекомендуємо ТОП-10

опитування

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер: