17 листопада 2018, субота

Новий Піночет. Історія про ФІФА та Росію

Андрухович: Нинішнього Піночета звати інакше, і звання в нього не генеральське, а полковниче

Андрухович: Нинішнього Піночета звати інакше, і звання в нього не генеральське, а полковниче

Письменник Юрій Андрухович у колонці для Zbruc.eu розмірковує про футбол і те, як повторюється історія з ЧС

ФІФА, яку в нашій країні останніми днями так часто й недобре згадують, не завжди стелилася перед Росією. Щоправда, й Росія в ті часи була до певної міри іншою й офіційно називалася Радянським Союзом. Проте, я не думаю, що саме це стало причиною хронічної неприхильності до неї ФІФА. Аби купити з тельбухами пару-другу провідних футбольних функціонерів, у совітів обов’язково б нашкреблися потрібні суми нафтодоларів. Вистачило ж їх, наприклад, на таку, здавалося б, нікчемну справу, як президентські вибори 1970 року в далекому Чилі. Перемогу на них здобув «марксист» Сальвадор Альєнде, в звітах КДБ означений як таємний співробітник під псевдонімом «Лідер».

То якщо перемогли в Чилі, чому програли в Мексиці? Я маю на увазі мундіаль того ж таки 1970 року, у чвертьфіналі якого Уругвай забив єдиний переможний гол у радянські ворота, завдяки якомусь просто несосвітенно очевидному порушенню правил. Але гол було зараховано, і суддів не покарали, і ФІФА з кам’яною незворушністю визнала результат – попри всі протести радянської сторони та одностайне обурення тієї доволі дивної спільноти, що її в радянських газетах називали прогресивною світовою громадськістю.

Що було не так? Чому тодішню Росію ФІФА так відверто не любила? Невже її, ФІФА, зверхників на той час не цікавили ні соболині хутра, ні кав’яр бочками, ні інші традиційні прояви душевної широти? […]

Таке собі збереження лиця плюс боротьба за гуманізм в усьому світіНаступним мундіалем після мексиканського став німецький – 1974 року. Щоби потрапити до його фінальної частини, радянська збірна мусила виграти не лише відбіркову групу в Європі (вона її виграла), але й за сумою двох стикових матчів пройти суперницю з Південної Америки. Цією суперницею – так захотів турнірний льос – виявилася збірна Чилі. Переможець, як часто буває в таких стикових ситуаціях, визначався за сумою двох матчів на полях кожного з суперників. Перша гра – і тут не обійшлося без льосу – мала відбутися в Москві, друга – в чилійській столиці Сантьяґо.

Проблема намалювалася 11 вересня 1973 року, за лічені тижні перед московським матчем. Чилійські військовики на чолі з Піночетом скинули не тільки уряд Альєнде, але і його самого. […]

Керівництво радянської держави, для якого, нагадаю, футбол (як і тепер у державі Путіна) цілковито «вне политики», постало перед дилемою: грати чи не грати. Ще донедавна братерський режим «соціалістичного Чилі» було витіснено черговою кривавою хунтою. Вивести на футбольне поле свою команду номер один проти чилійської збірної – це наче якось, бодай у непрямий спосіб і частково, визнати нову чилійську реальність. Але ж визнавати її категорично не можна! У радянській футбольній федерації всі напружилися й завмерли в очікуванні директив.

Рішення, судячи з його дурості, приймав ледь не особисто Брежнєв. Матч у Москві був дозволений, але з порожніми трибунами та без телетрансляції. […] Матч-фейк, матч-привид, матч-невидимець. Ніби всі навколо соромляться навіть про нього згадувати. Соромитися, зрештою, справді було чого: в Москві зіграли 0:0. […]

І тут почалося все те жування. Радянська сторона оголосила, що моральні принципи не дозволять їй зіграти футбольний матч на стадіоні «Насьйональ», щойно перетвореному злочинною хунтою на концтабір, ще й на полі, политому кров’ю чилійських патріотів. […] Тобто, насправді Москва грати не хоче, а добивається лиш одного: щоб їй зарахували технічну поразку, яка принаймні не стане тією ганьбою, що нею може стати поразка реальна. Таке собі збереження лиця плюс боротьба за гуманізм в усьому світі. Цікаво, що ФІФА навіть відрядила до Сантьяґо цілу делегацію емісарів, але жодних ознак концтабору на «Насьойналі» зафіксовано не було. Проте, совіти наполягали на нейтральному полі й категорично відмовлялись їхати  до Чилі. Свою технічну поразку вони таки вибороли. Мундіаль у Німеччині відбувся без них.

Я натомість пригадую карикатуру в «Известиях». На ній тодішнього президента ФІФА, достохвального сера Стенлі Роуза, було зображено доволі бридкою підстаркуватою повією. Зловтішний і заслинений Піночет простягував тій дамі щось наче троянди, з яких рясними потоками стікала кров. Підпис був лаконічний: «Подарок фифочке».      

Ці два слова, такі нахабні й несправедливі на той час, нині раптово відгукуються зовсім іншою актуальністю. Хоч ні сер Стенлі (хай спочиває з богом), ані генерал Піночет жодної причетності до розбещення теперішньої фіфи не мають. Нинішнього Піночета звати інакше, і звання в нього не генеральське, а, здається, полковниче.

Повний текст на Zbruc.eu

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени

«Діалоги про майбутнє»

НВ представляє: «Діалоги про майбутнє» з Уільямом Тейлором, Павлом Шереметою і Дмитром Кулебою.

Київ-Вашингтон-Брюсель
Яке місце займає Україна у цьому трикутнику? Якою нашу країну бачать у Європі та США?

Відвідати лекцію
Ukraine-2020

Читайте термінові новини та найцікавіші історії у Viber та Telegram Нового Времени.

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів

Останні новини

ТОП-3 блога

Фото

ВІДЕО

Читайте на НВ style

Ми рекомендуємо ТОП-10

опитування

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер: