Боягузливе обличчя авторитаризму

10 грудня 2018, 21:37
1051
Вы также можете прочесть этот материал на русском языке

Тімоті Снайдер: Культ особистості функціонує однаково повсюди

Американський історик Тімоті Снайдер в своїй колонці для The New York Times пояснює наслідки культу особистості в епоху соцмереж

Поворотний момент: Китай відмовляється від обмежень президентських термінів.

Спочатку ми бачимо обличчя. Лице американського Дональда Трампа, чи угорського Віктора Орбана, чи російського Володимира Путіна, чи турецького Реджепа Ердогана – обличчя людей, які хочуть перетворити демократію в культ своєї особистості.

Обличчя – це найстаріша мітка лідерства. Мітка, що працює для клану чи племені. Якщо ми лише бачимо обличчя, ми не думаємо про закони чи політику, ми приймаємо новий режим з його новими правилами. Тим не менш, демократія – це про людей, а не окрему міфічну персону.

Люди потребують правди, яку культ особистості руйнує. Теорії демократії – від античних греків та Просвітництва до сьогодні – сприймали за належне те, що світ навколо нас піддається розумінню. Ми шукаємо факти разом з нашими співвітчизниками. Та при культі особистості правду заміняють на віру, і ми віримо у те, що хочеться нашому лідеру. Обличчя замінює розум.

Перехід від демократій до культу особистості починається з лідера, який готовий брехати весь час, щоб дискредитувати правду як таку. Перехід завершено тоді, коли люди більше не можуть відрізнити правду від брехні.

Культ особистості притупляє можливість країни рухатись далі

Культ особистості функціонує однаково повсюди. Він опирається на неточне уявлення про те, що обличчя якимсь чином уособлює собою націю. Культи особистості змушують нас радше відчувати, ніж думати. Зокрема вони змушують нас відчувати, що перше питання політики в тому «ким є ми, і ким є вони?», а не «яким є світ, і що ми можемо з цим вдіяти?». Коли ми вже сприйняли політику як «нас і їх», ми відчуваємо наче знаємо, ким є «ми», а відтак відчуваємо, що знаємо, ким є «вони». Та насправді ми не знаємо нічого, оскільки прийняли страх і тривогу – тваринні емоції – як основу політики. Нас розіграли.

Сьогодні авторитарні лідери говорять брехню середніх масштабів. Вони лише поверхнево апелюють до досвіду, затягуючи нас вглиб печери емоцій. Якщо ми віримо у те, що Барак Обама мусульманин, народжений в Африці (американська брехня за російського сприяння), чи в те, що Гілларі Клінтон – сутенер педофілів (російська брехня за американського сприяння), то насправді ми не думаємо. Ми даємо вихід сексуальним чи фізичним страхам.

Така брехня ще не сягнула розмірів великої брехні тоталітарних лідерів, хоча й нападки Орбана на Джорджа Сороса як лідера єврейської конспірації близькі до того. Тим не менш, посередня брехня достатньо велика, щоб вивести з рівноваги світ фактів. Як тільки ми приймаємо цю брехню, ми відкриваємось до віри в цілий риф інших побрехеньок, чи принаймні починаємо підозрювати, що є інші, більш широкі теорії змови.

Як результат, обличчя лідера стає прапором, мимовільним індикатором «нас» і «їх». Інтернет і соціальні мережі допомагають нас бачити політику в цей подвійний спосіб. Ми уявляємо, що робимо вибір, сидячи навпроти наших комп’ютерів, але насправді ми вибираємо в створених для нас рамках тих алгоритмів, які вивчають, що тримає нас онлайн. Наша онлайн-активність вчить машини, що найбільш ефективні стимули негативні: страх і тривога. […]

Раніше культ особистості вимагав монументів, тепер він вимагає мемів. Соціальні мережі поглинають громадську уяву, як великі статуї тиранів минулих часів поглинали громадський простір. Та як нагадують монументи позаду нас, тирани завжди помирають. […] Культ особистості – це поклоніння чомусь тимчасовому. А відтак виникає плутанина, на дні якої лежить боягузливість: лідер не може передбачити той факт, що помре і буде замінений, так само як і громадяни керуються ілюзією, забуваючи, що вони поділяють відповідальність за майбутнє.

Культ особистості притупляє можливість країни рухатись далі. Коли ми приймаємо культ особистості, ми не лише поступаємось своїм правом обирати лідерів, а й втрачаємо свої навики та послаблюємо інституції, що би дозволили скористатись нам цим правом у майбутньому. Відступаючи від демократії, ми забуваємо її мету: давати нам всім майбутнє. Культ особистості говорить нам, що одна людина завжди права, а тому після її смерті приходить хаос.

Демократія говорить, що всі ми робимо помилки, та ми маємо шанс час від часу виправитись. Демократія – це сміливий спосіб мати країну. Культ особистості – це боягузливий спосіб зруйнувати її.

Повний текст читайте на The New York Times

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени

Зверніть увагу

29 грудня 2018, 22:38
Лонгріди
thumb img
Спецпроект
4 січня, 09:45
Лонгріди
thumb img
Спецпроект

Головне

Події

Вчора, 19:16

article_img
У 2018 році в українських корупціонерів вилучили у 35 разів менше коштів, ніж планували
Країни

Сьогодні, 09:57

article_img
У Москві провели пікети за звільнення українських в'язнів Кремля
Економіка

Сьогодні, 07:52

article_img
Адміністрація Трампа готується обмежити діяльність китайських компаній у США – Bloomberg

Вибір редакції

Країни

Сьогодні, 08:43

article_img
Звести прогрес нанівець. ВООЗ назвала топ-10 загроз здоров’ю людства
LIFE

Сьогодні, 10:08

article_img
Афіша 18 - 25 січня. Піккардійська терція, ЦеШо і інші події, які не можна пропустити
Інновації

Сьогодні, 12:10

article_img
Зоряні війни. США розмістять у космосі дрони з лазерами та супутники-перехоплювачі