Ми не були готові до ворога зі Сходу. Учасник АТО Сергій Молодід в спецпроекті Жити заради життя

17 червня 2018, 20:58
Вы также можете прочесть этот материал на русском языке

Гість — артилерист-мінометник 30-ї окремої механізованої бригади та співзасновник бренду військового спорядження Traverse Tactical Team Сергій Молодід.

Жити заради життя — спільний спецпроект Радіо НВ та сайту NV.ua, в рамках якого ми запрошуємо українських військових, які пройшли війну на сході України і успішно повернулися до мирного життя, продовжуючи робити Україну кращою.

Відео дня

Оксана Гаврилюк: Сьогодні з нами у студії Сергій Молодід - типовий піджак, артилерист-мінометник, до 30-ї бригади у березні 2015 року потрапив у віці 29 років по четвертій хвилі мобілізації. Сергій готувався до війни, пройшовши відповідні тренінги в Українській резервній армії та вклавши, до речі, 33 тисячі гривень у власне спорядження. У зоні бойових дій провів 286 днів. До війни працював у поліграфічному бізнесі, намагався запровадити бізнес-модель у військовому управлінні. Уже після демобілізації зайнявся розробкою військового спорядження - це наплічники, розгрузки, бронежелети. Співзасновник бренду ТТТ, перевага його продукції - персональне тестування в зоні бойових дій.

Ігор Козак: Я хочу почати з початку. У березні 2015 року, у віці 29 років, ви по четвертій хвилі мобілізації пішли захищати Україну. Але яка була ваша реакція, коли ви отримали повістку?

Сергій Молодід: Я не отримував повістку. Це було у лютому 2015 року, на той час ми з хлопцями, мабуть, вже більше, ніж півроку тренувалися на полігонах, проходили вишколи. І коли в кінці січня 2015 року почалася Дебальцевська операція, я зрозумів, що сидіти вдома і просто дивитися на це все це у мене немає сил, чекати або не чекати повістку також, і я просто пішов у військомат і сказав: "Усе, з мене досить, давайте вже туди".

Ігор Козак: Ви сказали, що тренувалися. Але як сказала пані Оксана, ви - типовий піджак. Наскільки я знаю, піджаками називають тих, хто пройшов військову кафедру.

Сергій Молодід: Так, я навчався у Київському політехнічному інституті, у нас була військова кафедра, і згідно цієї військової кафедри я навчався на військах ПВО, тобто, протиповітряна оборона, автоматичні системи управління. Але, звісно, в зоні АТО проходив по іншій спеціалізації.

Оксана Гаврилюк: Сергій розповідав про те, що коли він іще проходив навчання на військовій кафедрі, вони там відпрацьовували нанесення обстановки на карти і відпрацьовували можливі напади противника з різних сторін. Він ставив викладачам питання: “А чому ви не розглядаєте, що Російська Федерація може на нас напасти?”. Розкажи, будь ласка.

Сергій Молодід: В основному там як, — робиться якийсь умовний сценарій: ми є війська червоних, проти нас якісь сині і умовний ворог. Оцінка ситуації, скільки там буде повітряних сил у них, які задачі вони виконуватимуть, і фактично всі ці вправи ми розглядали з тієї точки зору, що наш ворог знаходиться на Заході, це потенційні війська НАТО. Відповідно до того і обладнання, і техніка, і озброєння. І вже третій чи четвертий сценарій ми оформлювали, я запитую викладача: “Добре, скажіть, ми вже відпрацювали три сценарії "ворог на Заході". Коли ми будемо відпрацьовувати сценарій, що ворог на Сході?”.

Ігор Козак: І що він сказав?

Сергій Молодід: “Що ти таку єресь кажеш, як таке може бути, мы ж все вместе, ми ж усі разом, СНГ, все дела, договір про ненапад” тощо. Для мене це було неправильно, тому що мені здається, що з точки зору військової, людина, вона має завжди оцінювати всі можливі варіанти: те, що союзник перестане бути союзником; те, що ти з кимось домовишся, що тобі закриють фланг, а вони не закриють тощо. Всі ці варіанти є передбачуваними. Сказати, що цей варіант не можна передбачити, що він не може існувати - це було би нерозумно, бо, як ми бачимо, так і сталося.

Ігор Козак: Це саме про те, чого мають навчати на військовій кафедрі, зокрема зараз трішечки хочу акцентувати увагу на військових кафедрах. На вашу думку, вони потрібні зараз в наш час? Якщо потрібні, то які? Мені цікаво, чи вам довелося щось застосувати там, на війні з того, чого вас навчали саме на військовій кафедрі?

Сергій Молодід: От якраз оформлення мапи і довелося застосувати, тому що я обіймав офіцерську посаду. За обов'язками цієї посади я маю вести свою робочу мапу командира спочатку взводу, потім батареї, оформлювати її власноруч. Не комусь довірити, що "іди, намалюй мені мапу". Командир має власноруч під час того, як він оформлює цю мапу, знайомитися з бойовою обстановкою.

Ігор Козак: Але для того, аби воювати, я думаю, цього замало.

Сергій Молодід: Так, цього замало, але це є обов'язковою складовою. Якщо командир підрозділу не вміє працювати з мапою, то це погано, це просто жах.

Оксана Гаврилюк: Сергію, ми з тобою спілкувалися, і у тебе всюди відчувається перфекціонізм: і в діях, і в оцінках, я би сказала. Говорячи про своє навчання, поєднуючи це з військовою кафедрою, потім з бізнесом, ти постійно оцінюєш армію, порівнюєш з бізнес-організмом. Скажи, коли ти прийшов туди після тренування в Українській резервній армії, як ти відчув, там правильно побудовані процеси? Вже під час військомату.

Сергій Молодід: Я ввважаю, що я не маю права повністю оцінювати всі процеси, тому що є речі, про які мені просто невідомо і я не можу оцінювати тому, що у мене немає для цього достатньої інформації. Але речі, за які я конкретно відповідав, наприклад, за морально-психологічний стан своїх підлеглих, відповідає, звісно, командир. Хоча є заступник по роботі з особовим складом, але командир також працює з цими напрямками. І тому перед тим, як тобі дають якесь поповнення або нових людей, у моєму випадку це була п'ята-шоста хвиля, наприклад, перш, ніж ставити людину на якусь посаду, давати їй у руки зброю і вимагати від неї виконання обов'язків, ми з хлопцями завжди проводили інтерв'ю з кожним.

Це було не при всіх, це було в окремому приміщенні, де нікого не було, де людина могла мені сказати про… Хтось зізнавався мені, що у нього, наприклад, виразка, хтось говорив, що у нього алергія, були такі досить інтимні речі. Але отримавши цю інформацію я міг точно зрозуміти, які обов'язки я можу дати цій людині, що я можу від неї вимагати і зрозуміти потенціал цієї людини. Якщо людина на гражданці була, наприклад, трактористом, я розумів, що є сенс ставити її на техніку. Було би дуже неправильно давати цій людині радіозв'язок. Це профільне орієнтування і тому я намагався так упровадити цей досвід.

Оксана Гаврилюк: Я, як колишня військова, додам, що, напевно, не з початку мобілізації в армії дійшли до цього, тому що мали би на початковому етапі відбирати: хто займається IT, хто журналіст, хто психолог тощо. Потім, уже коли зрозуміли, що критично не вистачає кадрів, почали шукати серед тих, хто був мобілізований, це почалося десь з четвертої-п'ятої хвилі. Сергій якраз і говорить про це, що ці процеси з бізнесу, з управління можна інтегрувати у військовий процес.

Ігор Козак: А потім уже з військового і в бізнес, про це ми ще будемо говорити, це основна тема нашого сьогоднішнього ефіру і нашого проекту. Але ще поставлю питання: та армія, яка була 2014-2015 років, наскільки вона відрізняється від тієї, яка є зараз, 2018 року? Наскільки вона стала кращою, що змінилося?

Сергій Молодід: Я вам не можу сказати, бо зараз я не є в армії. Я був демобілізований згідно наказу 2016 року. Так, я спілкуюся з військовими, я спілкуюся зі своїми колишніми товаришами, з тими, хто зараз на службі, я маю якесь уявлення, звичайно.

Ігор Козак: Наскільки я знаю, ви витратили 33 тисячі гривень на власне спорядження. Зараз ті, хто там, ви з ними спілкуєтеся, що вони кажуть? Їх забезпечує зараз держава чи продовжують допомагати волонтери?

Сергій Молодід: Якщо конкретно про матеріальне забезпечення засобами, то ситуація, звичайно, стала кращою. Навіть тоді, коли я у четвертій хвилі потрапив, нам уже давали більш-менш якісну форму, взуття тощо. Але якщо ми говоримо про вузькопрофільне спеціалізоване спорядження, наприклад, бронежилет, у будь-якій роті або механізованому батальйоні є 50-60 різних посад. Не можна давати один і той самий бронежилет піхотинцю, стрільцю і механіку-водію броньованої техніки, тому що вони виконують різні обов'язки, їм потрібні різні габарити, різний ступінь захисту тощо. Цього я не бачу насправді, бо має бути спеціалізоване спорядження під конкретних спеціалістів. У корегувальника мінометної батареї має бути зовсім інше спорядження, не таке як у того самого командира міномета.

Ігор Козак: Це ви вже заглиблюєтеся в нюанси, вони мають бути. А я на свої власні очі бачив, коли ми їздили допомагали, волонтерили, керівник одного підрозділу розповідав нам історію: “Бачите, у мене розгрузки немає, я гранати ношу в кишені. Один раз я зайшов десь кудись, нахилився, а ці гранати викотилися із кишені”. От для чого потрібні хоча би звичайні розгрузки, це було на початку. Зараз, сподіваюся, ситуація змінюється і ви один із тих, хто змінює цю ситуацію. Тому недаремно ви і започаткували свій власний бізнес, про нього теж будемо говорити. Я хочу почути, як для вас почалася війна? В який момент ви зрозуміли: ось, це дійсно війна.

Сергій Молодід: Для мене вона почалася, коли я побачив перші обстріли на Сході, конкретно це був блокпост під Волновахою. І також це була ситуація, здається, ще раніше, коли загинув полковник СБУ на Сході. І коли я побачив фото, відео з того місця, одразу зрозумів, що, швидше за все, їх обстрілювали не самооборона чи хтось подібний. Коли ми бачили, як заходили групи у Слов'янськ, як вони спілкуються між собою ці всі військовослужбовці - це навички, які напрацьовуються роками, це не просто так.

Ігор Козак: А перший ваш бій?

Сергій Молодід: Мій перший бій був у квітні 2015 року, це був мінометний бій. У мене бувало по-різному, я не можу розкривати вам всіх особливостей. Це були оборонні бої, я брав участь, в основному, в оборонних боях.

Оксана Гаврилюк: Я ще повернуся буквально на хвилиночку назад, дуже коротко. Що таке Українська резервна армія?

Сергій Молодід: Українська резервна армія - це добровільна структура, в якій знаходились якісні інструктори-спеціалісти, туди приходили люди, які розуміли, що так чи інакше вони колись потраплять на війну. І ці інструктори передавали досвід, щоби люди вижили, щоб ішли на війну підготовленими, а не просто на почуттях патріотизму.

Ігор Козак: Пані Оксано, ми вже потроху переходимо до теми повернення, до моменту повернення з війни.

Оксана Гаврилюк: Так, повернення - це складний серйозний етап і, до речі, користуючись нагодою, перебуваючи у студії Радіо НВ, я хочу привітати усіх медиків із сьогоднішнім святом; тих, які перебувають у районі проведення операції, які рятують життя і здоров'я, психологічне здоров'я зокрема, тому що вони роблять надважливу справу.

Ось якраз про психологічне здоров'я. Сергію, скажи мені, будь ласка, підготовка в Українській резервній армії, те, що ти туди прийшов піджаком, підготовленим, по суті, не просто так. Як воно тобі допомогло нормально повернутися до життя? Наскільки тобі було психологічно, по-перше, прийти туди, бути на війні і повернутися?

Сергій Молодід: Мені пощастило спілкуватися з деякими досвідченими хлопцями. Не всі з них були військовими, були люди, які просто розумілися на різних системах стрес-підготовки, вони пояснювали, що деякі речі на війні є нормальними. Наприклад, страх на війні - це абсолютно нормально. Людина, яка знаходиться на війні і відчуває страх - це нормально. Це не означає, що вони якісь не мужні, не підготовлені, це абсолютно нормально. Якісь слабкості - також нормально, тому що організм знаходиться у стані постійного стресу і людина не може позбутися цього стресу, бо поїхати звідти практично не може. Якщо це обстріл, людина знаходиться під обстрілом, людина не може його припинити.

Під дією цих явищ, цього стресу, фізичних перевантажень - нерівномірний сон тощо, у людини починаються зміни у сприйнятті довколишнього середовища і це знову ж таки нормально. Знати про це - це вже є страшенною перевагою. Наприклад, у людей на війні часто випадають пломби із зубів, це нормально. В організмі змінюється обмін речовин і це не означає, що людина якась погана, недосвідчена, непідготовлена, що у неї слабка нервова система чи ще щось. Це нормально, так відбувається в арміях усього світу, просто хтось про це знає, а хтось не знає. Коли ти знаєш, у тебе вже перевага.

Ігор Козак: Мені цікаво, ви якраз на цю тему почали говорити. Я слухав попередній ефір із попереднім гостем програми - це підполковник запасу Володимир Лагута, ініціатор створення будівельного комплексу АТОшник та учасник проекту Дім ветерана. Він в ефірі Радіо НВ розповідав, що йому дуже допомогли повернутися і взагалі жити заради життя кілька речей. Це, зокрема, малюнки його доньки, які він мав із собою там, і вже потім УЗД-знімок його майбутнього сина. Що вам допомагало там триматися, вірити в себе і в те, що ви робите?

Сергій Молодід: Мені допомагали мої друзі, тому що вони мене надзвичайно підтримували. Через те, що я займався і займаюся велоспортом, у мене є величезна кількість товаришів, з якими ми на трасі суперники, а в житті - найкращі друзі. Вони мені надзвичайно сильно допомагали: возили все необхідне, підтримували і писали мені, всіляко. Я точно знав, що коли я повернуся, вони раді будуть мене бачити незалежно від того, в якому стані я повернуся, головне, щоби повернувся; що вони будуть так само раді бачити мене на велозмаганнях, хоча зараз я не так багато їжджу на змагання, але я іноді допомагаю їм організовувати ці змагання, там завжди вистачає роботи.

Ігор Козак: А от малюнки, які діти величезною кількістю надсилали на передову?

Сергій Молодід: Малюнки у нас теж були, всілякі малюнки були. Були дорослі люди, які малювали і надсилали, були навіть журналісти, які мені надсилали банку варення і малюночок або пару шкарпеток і ще щось цікаве, по-різному було. Я все це дуже цінував, намагався…

Ігор Козак: Воно гріє, так?

Сергій Молодід: Звичайно, гріє, ти розумієш, що людям не байдуже, вони тебе підтримують. Бо байдужість - це найгірше зло насправді.

Оксана Гаврилюк: У мене колись була така цікава історія на війні. Ми брали інтерв'ю в одного артилериста і він такий весь мужній чоловік, а я говорю: "А хобі якесь є?". Він відповідає: "Я бісером вишиваю", - "В сенсі?", - "Вишиваю бісером, подарував дружині на восьме березня картину вишиту бісером, вона дозволила продовжити контракт на півроку". Я була в шоці. Тобто, всіх тримає щось своє.

Сергію, добре, повернувся. Адаптаційний механізм, що допомогло повернутися до нормального життя? Ми завжди говоримо про те, що люди, які повертаються з війни, вони не страшні. Вони насправді ті, які крім того, що вміли і знали до війни, отримали щось в екстремальних умовах. Кожен повертається по-різному, кожен знаходить нову роботу, можливо, навчання, якийсь новий вид діяльності… Скажи, що тобі допомогло?

Сергій Молодід: Що ми називаємо нормальним життям? Ходити на тренування, в тир, тренуватися зі спорядженням - це для мене нормально, я не вважаю, що це надзвичайно. Багато людей в Україні займалося цим до війни, ще більше стало тепер цим займатися. Я вважаю, що це нормальна субкультура людей, які люблять тримати в руках зброю. Хтось займається турнірами, хтось просто для себе, хтось їздить на полювання. Це нормально, якщо все в рамках закону, в рамках здорового глузду, це все окей. Тому я не можу сказати, що у мене були з цим якісь серйозні проблеми. Я не можу сказати, що у мене на війні були проблеми, я не потрапляв у страшенно жестякові ситуації і я повернувся відносно здоровою людиною.

Оксана Гаврилюк: Добре. Знаю, ми зустрічалися з тобою на фестивалі вакансій для ветеранів, який ми проводили наприкінці травня у Києві. Твоя команда відгукнулася на ідею проведення такого фестивалю працевлаштування ветеранів і таким чином повернення їх до нормального суспільства. Чому ти думаєш, що ветерани є якісними працівниками?

Сергій Молодід: По-перше, я сам є ветераном, умовно кажучи, війни, яка ще не закінчилася, і я хочу працювати з людьми, на яких я можу покладатися. Так, звичайно, серед невійськових людей є багато надійних хлопців. Але враховуючи специфіку, в якій ми працюємо, потрібна людина, яка розбирається в тому ж спорядженні, яка сама носила це все в реальних умовах, тому що використання будь-якої зброї або спорядження, якщо ви прочитаєте на Вікіпедії ТТХ, одна справа, якщо ви використаєте це саме на полігоні на тренуванні, інша справа - бойові умови, які, як правило, накладають абсолютно свій досвід.

Це не можна навіть близько порівнювати. Є поняття “бойове використання”, і досвід цього бойового використання будь-якої речі, починаючи від аптечки і взуття, закінчуючи мінометами, гаубицями, системами наведення тощо. Всюди є бойова специфіка, і зараз, звичайно, у нас немає прямо відкритої вакансії, щоби я взяв людину і забезпечив її робочим місцем і зарплатою. Але на цьому фестивалі ми знайшли багато корисних зв'язків для себе, контактів. Є хлопець, який займається лазерною порізкою тканин, ми знайшли контакти один одного, і я думаю, ми з ним хоча би в якомусь сенсі попрацюємо разом. Це також круто, тому що у нього є своя справа, у мене є своя справа, ми приносимо користь Україні.

Ігор Козак: Ви зараз дійсно говорите про зайнятість, зокрема вже тут, на мирній території. Мені здається, це саме те, що допомагає жити, не просто існувати, а дійсно жити і насолоджуватися життям. І потрібно, щоби кожен, хто звідти повертається, знайшов своє місце. Як це відбулось у вас? Чому ви вирішили заснувати саме бренд ТТТ?

Сергій Молодід: Я один із співзасновників, це не тільки я один сам так особисто вирішив. Вже було багато напрацювань, на той час уже була назва, був створений базовий бренд-бук, і ми вирішили, що якщо у нас уже є досвід, технологія, і у нас виходить робити речі, які не соромно показати міністру оборони Канади, умовно кажучи, то значить є сенс цим займатися.

Ігор Козак: Тобто і ідея, і бренд були ще до того, як ви пішли в АТО?

Сергій Молодід: На базових етапах - так. Не можна сказати, що цілісна, вона постійно доробляється, дошліфовується, і ідея, і напрямки діяльності. Але основне усвідомлення того, чим і заради чого ми займаємося було до того. Це була десь осінь 2014 року, коли ми вирішили все ж таки робити це більш якісно, професійно і на перспективу.

Оксана Гаврилюк: Я знаю, що Сергій зробив бренд-бук до того, як пішов на війну. І знаю, що будучи в районі проведення операції, Сергій відпрацьовував якісь цікаві речі, свої замальовки, нотатки відправляв своїм друзям сюди, і вони вже могли працювати якісніше.

Ігор Козак: Але з самого початку народження ідеї ви не думали про те, що ці речі мають спеціально використовуватися десь в зоні проведення бойових дій?

Сергій Молодід: Ми спеціально для зони проведення і робили, тому що 2014 року була велика потреба у спорядженні. Не було якісного, в цьому плані був вінегрет, було все підряд. Розгрузками називалося все, що мало кишені в принципі, хоч у якомусь вигляді, а що саме є цією розгрузкою, мало хто міг чітко сказати. Звичайно, були ці спеціалісти, але їх було мало і, мабуть, частина з них загинула. Зараз ми працюємо так, що шукаємо спеціаліста в якомусь конкретному напрямку, тому що в мене є абсолютно обмежений досвід бойових дій, він обмежений територією, часом і специфікою моєї бойової діяльності.

Я не можу бути спеціалістом у всіх напрямках, це було би неправильно вам говорити, що я тут розбираюся. Я розбираюся тільки в тих речах, які я конкретно використовував, які я можу оцінити, чи вони відповідають вимогам, чи не відповідають. Наприклад, медичне спорядження я не можу оцінювати таким чином, тому що я не медик і не брав участі в якихось медичних вправах на війні. Ми шукаємо спеціаліста, який працював на Медеваку, який працював у шпиталі тощо, і ми з ним це обговорюємо.

Ігор Козак: І він займається конкретним напрямком. Мені цікаво, як все починається, з чого починається. Ви сідаєте разом і кажете: “Зараз потрібно придумати якийсь рюкзак”, чи, можливо, бронежилет, чи розгрузку, як все? Чи є потреба там, на війні, і вам пишуть, що у нас ось такого не вистачає, і тоді ваша команда починає над цим працювати? Ви пишете, хтось вам пише, от весь процес від початку, народження, до того, як цей наплічник уже потрапить до того, кому потрібно.

Сергій Молодід: Хороше запитання. Перший принцип, який ми використовуємо - ми не копіюємо чужого спорядження. Ми ніколи не можемо собі дозволити взяти зразок українського чи закордонного виробника і просто один в один перешити. Звичайно, ми дивимося на те, що є на ринку, на те, що використовують люди, намагаємося його адаптувати і проаналізувати: чи воно дійсно виконує свої задачі, чи виникають якісь проблеми в процесі використання. І запити на розробку приходять по-різному: іноді це знайомства, іноді сарафанне радіо, іноді це власний досвід; іноді буває так, що дійсно у нас волонтери замовляють якийсь зразок, говорячи: “А ви можете зробити як американський рюкзак?”. Ми відповідаємо: “Можемо, але ми не будемо цього робити, тому що ми не займаємося таким”. Тоді ми шукаємо спеціаліста, який може пояснити.

Якщо ми в даному випадку говоримо про медичне спорядження, ми шукаємо експертів у медичному напрямку, сідаємо з ними разом, це досить-таки тривалий процес. Це може бути три-чотири-п'ять-шість місяців, по-різному, залежно від того, наскільки складний зразок. І потім це проходить стадію тестів, потім ми збираємо відгуки про цей зразок, коли він вийшов у маленькій кількості; Усуваємо, як модно говорити, недоліки, доводимо вже до якогось другого варіанту тощо. І це нормальний процес. Фольксваген Гольф теж пройшов не одну ітерацію, і я вважаю, що це абсолютно нормально. Так ми зараз працюємо.

Оксана Гаврилюк: Я тут додам, якраз відповідь на ваше питання, що були волонтери 2014 року і що волонтери 2018. Бачите, який хай левел? Тобто, коли возили просто їжу і все, що мало кишені, було розгрузкою, то ми дійшли до того етапу, коли одні розробляють законопроекти у Верховній Раді, а інші роблять суперзразки якогось обмундирування чи обладнання для української армії.

Ігор Козак: І разом із тим у цьому всьому задіяні безпосередньо ті, хто воювали, їм потрібно зараз тут чимось займатися. Вони щось уміють і хочуть це кудись застосувати, причому, наскільки мені відомо, в американських вищих навчальних закладах людей, які були військовими або пройшли війну, з величезним бажанням беруть на навчання, тому що в них є дуже унікальний досвід. Наскільки великий асортимент у вас?

Сергій Молодід: У нас зараз десь 35 серійних зразків, які так чи інакше випускаються малими або трохи більшими партіями. І, звичайно, ми завжди ідемо назустріч, якщо є необхідність кастомізації, тобто трошечки змінити якісь параметри. Через те, що ми - український виробник, ми робимо для українських військових, ми ідемо назустріч, якщо бачимо у цьому сенс. В принципі, якщо ви візьмете десять різних спеціалістів і дасте їм один зразок, ви отримаєте десять різних думок. Кожна людина має якісь свої вподобання і якісь свої власні ідеї.

Звичайно, є стандарти, наприклад, надання медичної допомоги, протоколи, можна підлаштовувати спорядження під них. Але не всюди є стандарти, не всюди є протоколи. Тому ми розробили свої внутрішні принципи розробки спорядження і намагаємося робити кожен зразок згідно цих принципів, тому що задовольнити потреби абсолютно кожної людини не вийде, скільки людей, стільки й думок.

Оксана Гаврилюк: А скільки видів спорядження було на початок війни і скільки зараз?

Сергій Молодід: На початок десь близько семи-восьми.

Оксана Гаврилюк: Ми завжди говоримо, що це пекло, війна - страшна штука, але як би там не було, ми розвиваємося і в цій сфері також величезними кроками, тому що життя нас змусило так швидко. Розкажи, будь ласка, як ви знаходите тих експертів? Де ви шукаєте тих людей, які удосконалюють кожен зразок, кого слухаєте, де берете?

Сергій Молодід: Це має бути людина, яка має з нами якісь спільні цінності, наші цінності конкретно у нашому бренд-буці. Якщо ми бачимо, що це людина, з якою ми маємо спільні точки дотику, ми починаємо з нею потрошку працювати. Часто буває так, що це якісь спільні знайомі, спільні рекомендації. В армійській братерській сфері воно так поширюється, всі говорять: це нормальний хлопець, із ним можна в розвідку іти. Звичайно, був позитивний досвід, був не дуже позитивний, але знову ж таки, це нормально.

Спіраль розвитку рухається вгору, але іноді етапи повторюються, тому ми до цього теж ставимося нормально. Часто люди нас самі знаходять, часто я маю іти, шукати цього спеціаліста; іноді я знаю, що людина є, але вона про нас поки що не знає, і я намагаюся знайти з нею спільну мову. Часто буває так, що у цих людей немає часу, я під них підлаштовуюся, іду кудись на зустріч із ними тощо. Часто надсилаю їм прототипи, прошу написати мені короткий звіт, на щастя, зараз всі ці інтернет-технології, фото, відео, можна зняти, це круто, дистанційна робота полегшує життя і пришвидшує термін випуску виробу.

Оксана Гаврилюк: А ці люди на війні?

Сергій Молодід: По-різному, бувають на війні. Нещодавно взагалі о другій годині ночі зустрів дівчину, яка мені зараз допомагає розробити зразок спорядження. Нормально, їй просто було потрібно о другій годині ночі на машині доїхати, я її зустрів, підвіз, але ми заодно поговорили і про спорядження.

Ігор Козак: А ті, хто вже виготовляє, хто шиє, вони якось пов'язані з війною? У вас стоїть на меті залучати саме до виготовлення наплічників, рюкзаків, бронежилетів саме тих людей, які повернулися з війни?

Сергій Молодід: Конкретно швачку-АТОшника мені важко уявити, може, просто я поки що не зустрічав таких. Підбором спеціалістів на виробництво займається начальник виробництва, не я особисто. Моя задача - проектувати, розробляти, тестувати, влаштовувати комунікацію, smm тощо. Виробництвом займається спеціаліст у своїй сфері.

Для нас, звичайно, рано чи пізно постане кадрове питання не тільки на виробництві як воно зараз є, а і в просуванні продуктів - це і продажі, і тестування, знову ж таки, у мене свій власний обмежений досвід. Він не є універсальним, він не є на всі випадки життя. Тому у мене є потреба працювати з людьми, які мають інший досвід.

Ігор Козак: Наскільки велика ваша команда?

Сергій Молодід: Основна - це три людини, але ще близько десяти різних спеціалістів.

Ігор Козак: Ви маєте можливість поширювати свої товари тільки в інтернеті чи, можливо, у вас уже є якийсь окремий магазин?

Сергій Молодід: Ми вели переговори з декількома магазинами, можливо, далі почнемо більш конструктивно…

Ігор Козак: Представляти свої товари в тих чи інших магазинах.

Сергій Молодід: Так, звичайно, без цього важкувато працювати. Розробляємо інтернет-магазин, коли він почне працювати, це вже трошки інакше, зміниться.

Ігор Козак: А поки що на Facebook.

Сергій Молодід: Так.

Ігор Козак: Вбиваєте три літери TTT - Traverse Tactical Team.

Сергій Молодід: Так-так, у нас така назва. Траверс, якщо ви знаєте, це з туризму, з одного боку - це дорога, яка оминає вершину гори і говорять, що розумні люди через вершину не йдуть, вони йдуть траверсом, траверсують вершину. З іншого боку в англійській військовій літературі можна зустріти такий термін як gun traverse - це доворот якоїсь гармати або якоїсь зброї. Це артилеристський термін, в українській артилерії також є поняття доворот зброї, тому так.

Оксана Гаврилюк: А є ще інші розумні люди, з якими ви спілкуєтеся, можливо обмінюєтеся досвідом? У вас досвід в одній специфіці, у них в іншій, і заради того, щоби збільшити виробництво або вдосконалити його, проводите якісь зустрічі, невеличкі бізнес-форуми, є такі люди?

Сергій Молодід: Ми всі класні хлопці. Зараз ми навчалися у Київській школі економіки на спеціальному курсі Підприємницька діяльність для учасників АТО. Звичайно, там уже в процесі навчання виникають колаборації конкретно з хлопцями, бо у кожного свій досвід, потреби, в когось є знайомі, яким потрібно, так починається вся ця справа.

Оксана Гаврилюк: А є амбітні плани повністю забезпечувати Збройні сили України вашою продукцією?

Сергій Молодід: Ні, немає. По-перше, ми фізично не можемо стільки виготовити, по-друге, будь-яке масштабне виробництво завжди пов'язане з питаннями якості: збільшуючи кількість часто можна втратити якість. У нашому випадку ми не можемо втратити якість, тому що якість - це в першу надійність, а надійність - це життя. Ми говоримо, що дешеве спорядження дорого коштує.

Ігор Козак: Ви за якісне спорядження, і воно проходить тестування саме там, на війні. Є люди, які це розуміють, що воно потрібно, але це в основному, я так розумію, не чиновники, не високопоставлені особи. Вони взагалі чули, знають про ваш бренд? Можливо, були якісь комунікації з людьми звідти, з державою?

Сергій Молодід: У мене були різні комунікації з цього приводу, але ми собі за мету це не ставили, тому я і не працював у цьому напрямку. Якби у нас була мета, наприклад, виграти тендер на якийсь конкретний зразок, ми би, мабуть, і діяли інакше.

Ігор Козак: Чому не ставили це за мету?

Сергій Молодід: Ми з самого початку собі в ідеологію записали, що ми не беремо участі в державних тендерах. Знову ж таки, ми не можемо забезпечити, десять тисяч рюкзаків ми не можемо зробити. Треба об'єктивно оцінювати свої сили, можливості і потенціал. Ми можемо робити маленькими партіями або індивідуальний пошив, або спеціалізоване спорядження, ми цим і займаємося. Можливо, є виробники, які можуть потягнути десять тисяч однакових виробів, значить це їх вибір.

Оксана Гаврилюк: Можливо, це може бути якийсь окремий спецпідрозділ, з яким ви можете співпрацювати, не розглядали?

Сергій Молодід: Так і є.

Оксана Гаврилюк: Я думаю, що Сергій нам просто не відкриває всі свої секрети, так воно і є насправді.

Александр, Днепр: Безумовно, ви робите велику справу, дуже корисну, - військове спорядження. Вопрос такой: кого вы видите в роли верховного главнокомандующего в будущем? Потому что, несмотря на снаряжение, якщо військовий головнокомандувач зрадник і змушує нас до зрадницьких Мінських домовленостей…

Ігор Козак: Ми вас почули, питання в тому, кого ви бачите головнокомандувачем, і взагалі, я так розумію, мова іде про те, що керівництво має бути обізнане, обстріляне, одним словом досвідчене.

Сергій Молодід: Я можу сказати так: я довіряю тим людям, з якими я був на війні. Ті люди, які нами командували, я вважаю, що в тих умовах вони робили все правильно, тому що командування особовим складом і підрозділами на війні - це завжди діяльність в умовах жорсткого стресу і це завжди управління обмеженими ресурсами. Завжди не вистачає палива, техніки, всіляких ресурсів. Тому я би довіряв тим людям, які були моїми командирами на війні.

На жаль, один із них уже загинув, але багато ще є в строю і вони є професіоналами своєї справи, частина з них служила в Косово, проходили там миротворчу місію, мають досвід співпраці з іноземними підрозділами, конкретно з блоком НАТО; вони знають, що можна робити інакше, краще, вони бачили, що армію можна організовувати інакше, краще, ніж це є зараз. Зараз є свої переваги і свої вади. Звичайно, я розумію, що і Мінські угоди, і якісь невдачі на фронті, в організації, втрати людей - це важкий період розвитку України.

Ігор Козак: Але ми вчимося і розвиваємося. До речі, про тих, хто повертається сюди і починає власну справу, як ви з однодумцями, співзасновниками вашого бренду. Наскільки легко учасникам бойових дій, АТОшникам, повернувшись, розпочати? Я маю на увазі якісь бюрократичні речі, з цим доводиться часто зустрічатися, чи для тих, хто був в АТО, є якісь пом'якшення, полегшення?

Сергій Молодід: Звичайно, є. Для учасників АТО на державному рівні є різні можливості - взяти кредит на інших умовах тощо, я далеко не про всі ці можливості знаю. Є люди, які давно в цьому, наприклад, Ветерано Груп та інші. Вони знають набагато більше, діляться своїм досвідом, влаштовують відкриті зустрічі, на яких розповідають, я на деякі з них ходив. Також я спілкуюся з іншими людьми, які не перший рік. У цьому секторі люди досить таки спокійно діляться досвідом, розповідають про якісь невдачі і про перемоги. Тому це все круто, воно так працює і можливість є. Є свої проблеми, але вони є всюди, чим би ви не займалися.

Оксана Гаврилюк: Ми, власне, дійшли до того, що ті, хто повернувся з цієї російсько-української війни - це соціально активні люди у віці від 35 до 45 років. Дуже класно, що вони збираються, обмінюються досвідом.

Ігор Козак: Дуже дякую вам за те, що завітали, маю за честь познайомитися з вами. Хочу лише попросити вас нашим слухачам і взагалі всім, хто нас слухає, зараз сказати якусь настанову, пораду.

Сергій Молодід: У мене на Фейсбуці записаний такий слоган: "Валити лінь напалмом". Я використовую це, коли мені лінь щось робити, я завжди згадую цю фразу, тому що лінь жере час нашого життя, а час нашого життя - це безцінний ресурс. Дякую.

Ігор Козак: Дуже дякую.

Приєднуйтесь до нас у соцмережах Facebook, Telegram та Instagram.

Показати ще новини
Радіо НВ
X