Просто робота, як на заводі. Особливості українського секс-бізнесу, розказані повіями - репортаж НВ

15 січня, 21:15
24627
Вы также можете прочесть этот материал на русском языке

Pexels

Про проституцію в українському суспільстві не прийнято говорити вголос. Ілюстративне фото

Проституція і величезна індустрія секс-бізнесу, що стоїть за нею - речі, про які в суспільстві не прийнято говорити вголос. Тема захисту прав секс-робітниць і декриміналізації сексу за гроші лише зрідка піднімається разом з нечисленними мітингами.

Спеціальний кореспондент Радіо НВ Богдан Амосов поспілкувався з діючими і колишніми українськими повіями, щоб дізнатися, як живуть і про що мріють люди, які продають своє тіло за гроші.

Частина I: Історія

Документальні згадки про проституцію в Україні датуються XIX століттям - у той час, коли вона бурхливо розвивалася. Причин пара: пожвавлення економіки та поява великих міст, де традиційний патріархальний стиль життя був не таким міцним, як у селі.

Згідно з небагатьма дослідженнями тих часів, що збереглися донині, дівчат на панель приводила економічна скрута або проблеми у сім’ї. Близько 70% проституток тих часів походили з незаможних родин.

Причому, на відміну від сучасної України, у XIX столітті можна було працювати проституткою легально, хоча далеко не всі дівчата хотіли реєструватися. Наприклад, у портовій Одесі лише кожна десята повія була реєстровою. Працювали вони здебільшого у відповідних будинках.

29 травня 1844 року були ухвалені Правила для утримувачок будинків розпусти, які були своєрідним кодексом праці для таких жінок.

Так, виходити на роботу їм дозволялося з 16 років, сама ж утримувачка (або “мамка”) мала бути віком від 30 до 60 років та зареєструвати свій заклад у поліції. Працівниці регулярно проходили медогляд, результати якого записувалися у спеціальну медичну картку.

Працювати під час менструацій заборонялося, хоча цією забороною часто нехтували. Відповідальність за їхнє здоров’я лежала на “мамці”, яка у випадку виходу хворої дівчини на роботу могла опинитися на вулиці. Також утримувачки слідкували, аби їхні опіканки не пили зайвого і не зналися з неповнолітніми чоловіками.

Самі проститутки отримували лише чверть прибутку - решта суми йшла на оренду житла, їжу та дохід утримувачки, при цьому дівчину могли змушувати понаднормово мити підлогу чи готувати їжу. До слова, утримувати такі заклади чоловікові заборонялося (і це правило також порушували). Розпорядники місць розпусти часто вдавалися до насильства і били своїх підлеглих.

Втім, пізніше правила посилилися - так, наприклад, будинки розпусти заборонили розміщувати поблизу церков та навчальних закладів. Впровадження нових порядків стало початком занепаду вулиці “червоних ліхтарів” у Києві - Андріївського узвозу.

"Правила для публічних жінок" і сторінка для спецпозначок лікаря. Зображення: Antenna Daily

Дівчат з Андріївського погнала міська влада через близькість Андріївської церкви (до якої, до слова, повії ходили молитися по неділях) - так вони опинилися на вулиці Ямській.

Життя тутешніх проституток пізніше описував у своїй повісті “Яма” письменник Олександр Купрін: “На Малой Ямской, которую посещают солдаты, мелкие воришки, ремесленники и вообще народ серый и где берут за время пятьдесят копеек и меньше, совсем уж грязно и скудно: пол в зале кривой, облупленный и занозистый, окна завешены красными кумачовыми кусками; спальни, точно стойла, разделены тонкими перегородками, не достающими до потолка, а на кроватях, сверх сбитых сенников, валяются скомканные кое-как, рваные, темные от времени, пятнистые простыни и дырявые байковые одеяла; воздух кислый и чадный, с примесью алкогольных паров и запаха человеческих извержений; женщины, одетые в цветное ситцевое тряпье или в матросские костюмы, по большей части хриплы или гнусавы, с полупровалившимися носами, с лицами, хранящими следы вчерашних побоев и царапин и наивно раскрашенными при помощи послюненной красной коробочки от папирос”.

Умови праці у повій в таких місцях були нелюдськими, - якщо у “пристойних” домах розпусти жінка обслуговувала на день п’ять-шість клієнтів, то у будинках “низької категорії” - до понад двадцяти. Відповідні й ціни: “низькі” - від 30 до 50 копійок, “середні” - від 50 копійок до 1 рубля, дорогі - більше 1 рубля.

При цьому жінки з дешевих закладів були найменш захищеними: у них поліція могла забрати паспорт і заборонити змінювати місце проживання, чи взагалі - пересуватися країною. Нерідко дівчата починали роботу з “елітних місць”, протягом 5 років спускалися до притонів і, не витримуючи напруження, спивалися або ж кінчали життя самогубством.

За радянських часів із проституцією намагалися боротися, і вона фактично пішла у підпілля (хоча, звісно, нікуди не зникла). Спершу секс за гроші вивели з регуляції, а потім жінок, підозрюваних у проституції, почали відсилати на виправні роботи. Власне ж криміналізація цієї роботи була введена у 87-му році.

Частина II: "Мені не було і 18, а я вже була "мамцею"

Чергова сторінка в історії української проституції почалася у 90-ті роки минулого століття. Економічні та моральні вольності, а дуже часто і нехтування законом, сприяли розквіту цієї справи.

Будинки розпусти, сутенери та “мамочки” працювали під “кришуванням” організованих злочинних угруповань, які, в свою чергу, нерідко співпрацювали із міліцією. Саме в ті часи свою роботу розпочала і Антоніна [ім'я змінено на її прохання, - Ред.], яка наразі відійшла від справ. Про можливість підзаробити саме так дізналася від подруги:

— Я начинала работать, когда наступило “экономическое время” - в общем-то, жизнь заставила, так сложились семейные обстоятельства. Мы все выходим, потому что так складываются личные, семейные обстоятельства. Круг сужается, некому помочь, и другого выхода просто нет. Подруга сказала: “Давай попробуем”. Попробовала… Вот все и началось… Не могу сказать, что это был легкий выбор, что это было легко и просто. Так сложилось, что пришлось заняться именно этой работой. И сейчас, спустя время, когда прошло много времени, понимаешь, что тогда, наверное, по-другому я и не могла ничего сделать. Пришлось поработать…

Для більшості дівчат в ті часи робота на ниві кохання за гроші була наслідком безвиході в житті. Хтось залишився без підтримки рідних, хтось не міг влаштуватися на роботу через кризу, а хтось мав проблеми з алкоголем чи наркотиками.

Для Тетяни [ім'я змінено на її прохання, - Ред.] робота з надання послуг чоловікам за гроші почалась після того, як дівчина буквально опинилася на вулиці після сварки з батьками. На той момент Таня ще навчалася і що робити в цій ситуації розуміла погано. Симпатична, граціозна та струнка, вона приваблювала чоловіків:

— Для меня началось это все ужасно: это были 90-е годы, я общалась со спортсменами (они же были бандитами). Я была защищенной, я была мега-крутая, я очень себя любила и чувствовала себя, на самом деле, как девушка на высоте. У меня были очень сложные отношения с родителями - отец пил все время, они все время были с матерью на грани развода. Мама у меня жесткий тиран, манипулятор. И в один “прекрасный момент”, в 17 лет, она выставила мои вещи. Я была очень гордой барышней, решила, что мне не нужны вещи, и ушла. Где-то недели три я пожила по друзьям, потом друзья закончились. Нужно же кушать, одеваться - я учусь в училище. Как-то я, помню, кантовалась-кантовалась… Вот гордыня - настолько невероятная шутка! Я понимаю, что мне нужно идти домой: я никому не нужна, жить мне не за что, кушать не за что, на улице осень, и начало резко холодать. Но, с*ка, у меня было такое сопротивление, блин, мне и маму хотелось проучить, наказать, и самой не хотелось в этот ад возвращаться. И началось все тупо, когда ты понимаешь: настал день, когда идти тебе просто тупо некуда... И я сижу, помню, на остановке, холодно, бл**ь, а ты сидишь, жрать хочешь, и помыться тебе надо, и ты думаешь: что, на**й, происходит, что делать?

Ілюстративне фото: Pexels

Ані Антоніна, ані Тетяна вже не займаються проституцією. Нині обидві жінки - громадські активістки, які допомагають обійти життєві труднощі таким самим дівчатам, якими були вони - секс-працівницям.

Перший раз “за гроші” - у кожної він різний. Для когось - в страху, для когось - в безпам`ятті, або ж навіть із зацікавленістю. Тетяна, яка опинилася на вулиці, перший заробіток отримала майже випадково:

— Ко мне подошел мужчина, мы познакомились. Соответственно, мы оказались у него дома. Я чудненько три дня протусила, меня покормили, я покупалась, мне купили каких-то тряпок, я пожаловалась на жизнь. В итоге я протусила, наверное, еще недели полторы. Для меня это было невероятным унижением, но, су*а, лучше, бл**ь, чем возвращаться к родителям. Потом, когда я ехала от очередного такого мужчины, вот так случайно якобы знакомясь, разговорилась чего-то с таксистом, и он мне говорит: “Хочешь, я устрою?”.

Найскладніше - переступити через себе, мораль і суспільний осуд. Як пояснює Антоніна, багато хто переступає через себе із келихом в руці або ж досягнувши сп’яніння іншими методами:

— “На першу справу”? Ну, да, это так и называется. Просто так не шлось - пришлось выпить шампанского, чтобы, так сказать, это было немножко полегче, посвободней. Это страшно было, потому что до этого верилось в любовь, что он [должен быть] один-единственный, но вот так вот... В общем, первый раз это было не по-трезвому, так будем говорить, потому что через себя переступить эмоционально и внутренне… Когда ты воспитан, ты немножко…

— Так, в нас з дитинства закладають певні моральні традиції.

— Конечно. У меня и моих подруг [в] первый раз это не было без алкоголя. Нужен был момент расслабления, чтобы уйти от того, что тебя грызет - “ах, какая я плохая”. Потом это немножко притупляется.

А от до Тетяни, яка до початку своєї роботи з чоловіками вела більш здоровий спосіб життя, наркотики прийшли вже в процесі роботи. Потрапивши у розпорядження “мамочки”, Таня побачила зворотну сторону професії - алкоголь та наркотичні речовини.

Насправді, багато хто з дівчат приходив у “професію” саме так: впавши на соціальне дно, маючи проблеми не тільки з грошима, але й із залежністю. Тетяна до такого оточення готова не була:

— Как сейчас помню, для меня это был полный капец. Я как сейчас помню, я вижу девочек, трезвых там практически не было, - кто-то употребляет наркотики, кто-то бухает жестко. При фразе мамочки “девочки, одеваемся” меня вот подкидывало… Я лежала три дня, пролежала, проплакала, меня никто не трогал. У меня было пипец какое потрясение: я, такая ох**нная, должна, бл**ь, идти сосать, су*а, непонятно почему, бл**ь, потому что мне негде жить?! Для меня это был пиз**ц полный. Когда на третий день мне сказали: "Родная, извини - либо ты работаешь, либо ты пошла на**й", - я помню, я нажралась просто как скотина. В моей жизни появились наркотики, их было очень много. Я никогда не работала трезвой, потому что я употребляла всякие “винты”, амфетамины, эфедрины и так далее. Я трахала клиентов так, что они хотели только меня, потому что в таком состоянии очень повышается твое сексуальное либидо. И даже был момент, когда я думала, что я от этого кайфую.

Ніякої захищеності не було, але і "гемороїв" як таких було небагато, - Тетяна, колишня секс-працівниця

Робота - здебільшого нічна, клієнтів мало не бувало. Від заробленого за ніч дівчата віддавали “мамочці” 60% - на квартиру, за “кришу”, - а 40% залишали собі.

Бізнес Тетяниної “мамочки”, можна сказати, був сімейним - її цивільний чоловік розвозив дівчат на замовлення. Хоча, якщо щось траплялося, дівчат не особливо захищали. В ті часи “кришували” цей бізнес здебільшого правоохоронні органи.

Їм платили окремий відсоток нібито для того, аби вони могли в разі чого забезпечити захист, але по факту це був лише хабар, аби міліція просто не заважала. З дівчатами вони перетиналися лише на так званих “суботниках”, коли секс-працівниці приїжджали до правоохоронців у сауни обслуговувати їх безкоштовно.

— Днем мы отсыпались. Заказы в основном с 12 ночи до утра, потом затишье, потом еще с 9-10 утра, - розповідає Тетяна. - Это зависит еще от того, что праздники и выходные - очень влияло. Ну а вообще работы хватало всегда. Ты мог передоговориться с клиентом и поехать уже на “левый” заказ. Днем у тебя свободное время, ты [это] оговариваешь, ты ж не сутками там сидишь. <…> Опять же, были разные ситуации, когда клиент в неадеквате, и он при погонах, и говорит: "Какие деньги? Идите на**й, она остается у меня до утра. Какие деньги?” - и обижать не обижает, но ты понимаешь, что будешь трахаться до утра без денег. То есть никакой защищенности не было, но и "геморроев” как таковых было немного.

Тетяна, будучи дівчиною гордою та амбіційною, довго в таких умовах не лишалася. Вона вчасно зорієнтувалася і зайняла лідируючі позиції:

— Мне не было еще 18 лет, [а] я уже была “мамочкой”, и это была полная жопа. Это просто наркотики рекой, у меня жила моя “крыша” на офисе, которые были и водителями, и охраной и так далее. Я чувствовала себя невероятно крутой, у меня был телефон Motorolla такого вот размера [жінка показала руками розмір телефону, - Ред.] - это по тем временам было невероятно круто.

Тетяна, яка, опинившись на вулиці, обрала секс-роботу, недовго пробула звичайною повією - вона взяла бізнес у свої руки, ставши “мамочкою”. Зв’язків побільшало, а життя потекло зовсім в іншому темпі.

Втім, ця справа продовжувала залишатися небезпечною через тісний зв’язок із криміналітетом та ризиковану співпрацю з правоохоронцями. Так, один раз через непорозуміння Тетяну мало не скалічили - дівчина пообіцяла близькість одному з кримінальних авторитетів і не змогла прийти на зустріч:

Ілюстративне фото: Pexels

— За меня было объявлено вознаграждение, меня пи**или 12 человек, меня возили в багажнике, мне пытались отрубить, бл**ь, пальцы на руках. <…> Видимо, я тогда пообещала ему встретиться, как вышло, [что] я об этом не помнила. Я не приехала, и вышло по тем меркам, что я его опустила как авторитета, бл**ь, который прождал “какую-то”.

Реакції чекати не довелося - одного разу Тетяну оточило з десяток молодиків, які почали її бити:

— Я падаю, и меня начинают гасить. Я не понимаю, че происходит, меня просто тупо пиз**т ногами. И это просто что-то такое, не знаю, как назвать - “че происходит, че за хрень, капец?”. В итоге слышу фразу одного чувачка: “Та х*ле [какой смысл] ее там, бл**ь, пиз**ть? Кидай ее в багажник - и на карьер”. Меня кидают в багажник, с*ка, я еду, бл**ь, на этом скате. И как сейчас помню, эта песня играет: “Я прошу, забери меня, мама, с улиц городских”. Я еду и думаю: это, су*а, кино, это розыгрыш какой-то, че за х**ня?

Тетяну привезли до офісу, де їй довелося мати справу вже з самим “авторитетом”, який погрожував їй зброєю. Дивом дівчина уникла розплати:

— Потом он дал мне, конечно, много денег, купил букет цветов после этой херни. Дал 700 долларов - это были огромные деньги, - договорились встретиться, и я проспала, прикинь?

Це стало останньою “справою” Тетяни - їй довелося виїхати за кордон.

Не всі, як Тетяна, мали “кришу”, і далеко не всі дівчата об’єднувалися під опікою “мамці”. Наприклад, Антоніна, яка теж працювала у 90-х, мала кількох напарниць:

— Мы с девочками снимали квартиру, <…> всегда работали вдвоем-втроем, снимали квартиру только для работы. Ездили в сауны, раздавали свои визитки, в гостиницах тоже. Я никогда не стояла на улице, потому что общалась с девчонками, которые не употребляли наркотики и во время работы не употребляли спиртное, поэтому я и мои подруги относились к “дорогим девушкам”.

Їм не треба було віддавати відсоток “мамці”, однак час від часу доводилося “відстебнути” водієві:

— Мы сами себя подстраховывали. Конечно, были свои таксисты, которые отвозили и могли подстраховать, но это не было сутенерство-сводничество. Мы платили за то, что он был с нами, но чтобы кто-то был у меня хозяином или "мамкой" - такого у нас не было.

Інколи вони знімали квартири для обслуговування клієнтів. Втім, ненадовго, заради безпеки:

— Мы недолго работали в этой квартире - в этом районе мы работаем столько-то времени, а в другом столько-то. Нас было трое, у нас была “мобильная бригада”.

— Щоб не "накрили"?

Це [перший статевий акт за гроші] страшно було, тому що до цього вірилося в любов, - Антоніна, колишня проститутка

— Да, и чтобы не "накрыли". Существует статья №302-303 (сводничество-сутенерство).

Точних даних про кількість українок, що займаються секс-працею, небагато. 10 років тому Український інститут соціологічних досліджень наводив цифру у 100 тисяч наших дівчат, що торгують тілом за кордоном. Втім, ця цифра може бути занижена.

Тоді ж фахівці Міжнародної організації міграції стверджували, що 23% від повій, що працюють в Європі - українки. Однак ці цифри доволі умовні, реальну статистику підвести фактично неможливо.

Сьогодні дівчата частіше працюють індивідуально, ніж під чиїмось наглядом, - цьому сприяла поява Інтернету. Ніка почала займатися проституцією у 26 років, заробляти таким чином їй запропонувала подруга:

— Я общалась со своими подругами, которые предоставляли интим-услуги, работали секс-работницами, и просто в какой-то момент меня озадачило, - почему бы и мне не брать деньги за то, что я делаю бесплатно? Это было мое решение, у меня не было нужды, у меня не было необходимости. Изначально я всех своих ухажеров “перевела” на [платные встречи]. <…> Если девушки работают и берут за это деньги, а я как бы отдыхаю бесплатно, а у них тот же самый отдых, только с доплатой - так выгоднее и интересней. Поэтому я их сначала “перевела”, и так теперь и работаю.

Втім, безпечніше за цей час секс-працівницям не стало. Знайомлячись через інтернет, дівчата дуже часто не мають жодного уявлення про те, хто хоче скористатися їхніми послугами, і це ризиковано. Чоловік може застосувати силу або не розрахуватися, а за повію навряд чи хтось заступиться, навіть якщо в неї є “криша”:

— Надо быть аккуратной. Если со мной хотят познакомиться, и я не знаю человека, я изначально пытаюсь разузнать побольше о нем по телефону (это если со мной знакомится кто-то через интернет). Я могла отказаться от заказа, который меня не устраивает, от условий, которые меня не устраивают, но я знаю, какие проблемы были у девушек, которые срочно, остро нуждались в деньгах. Риски там огромные и насилия достаточно много, когда насильник под видом клиента встречается. Клиенты - они прекрасны, а вот насильники, которые притворяются клиентом, чтобы выйти на эту встречу, - это ужасные люди. Тут, в принципе, жертвой насильника может быть кто угодно, любой человек. <…> Лично я выбираю территорию, где буду знать, что будет безопасно, где меня будет слышно. [И] чтобы это была не квартира - я не езжу к людям, которых я не знаю, домой. То есть, если я еду к человеку домой, этого человека я знаю как минимум лет пять. Что касается новых, я их стараюсь проверить, выбрать. Изначально встречаюсь там, где я могу как-то уйти в случае чего.

Про те, як можуть поводити себе із секс-працівницями клієнти, мені розповіла Наталка, яка також тривалий час працює у цій галузі:

— Смотришь [на то], адекватный [или] неадекватный клиент, чтобы не было грубости, насилия.

Ілюстративне фото: Pexels

— Тобто це якесь відчуття?

— Конечно, это просто моя интуиция - и все. Мы просто стали психологами за такое длительное время, уже набрались опыта и понимаем человека с полуслова. <…> Бывало такое, что забирали деньги, сумки. Сначала дают, а потом говорят: “Давай назад деньги, меня не устроило”. Я говорю: “В смысле “не устроило”? Как не устроило? Я с тобой провела время?!”. Говорит: “Все. Я не хочу, и все, давай деньги назад. Не выпущу, пока не отдашь деньги”. Или рукоприкладство начиналось - [бывало], я и дралась с клиентами. Приходила охрана, разнимала, утихомиривала.

Єдиний спосіб убезпечити себе - напрацювати базу “постійних клієнтів”, тобто перевірених осіб, з якими можна працювати, не боючись несподіванок. Так, наприклад, зробила Ніка.

— А що це за чоловіки, які користуються цими послугами? Їх можна якось категоризувати?

— Да, это мои любимчики.

— А окрім цього? Що змушує чоловіка заплатити гроші, а не шукати дівчину, водити її по барах чи концертах, дарувати квіти?

— В основном это мужчины серьезные, у которых, может, даже есть семья; или у них есть бизнес и много работы; или у них нет времени на это. По крайней мере, это честно, то есть многие мужчины поступают так: они не морочат голову девушкам, не планируя с ней отношений. Это честно с их стороны, это честно со стороны девушки, потому что это сделка, это услуга - и все довольны.

Різні дівчата по-різному розповідають про своїх клієнтів. Хтось згадує невдалі замовлення, хтось (як Ніка) згадує про них із усмішкою, ніби з певною закоханістю. Звісно, це не любов, але точно певна тепла прихильність. А для декого - це просто робота, аби заробити гроші, просто якось вижити:

— У многих девочек есть семьи, у меня двое детей, я просто не живу сейчас с мужем, я в разводе, - каже Наталка.

— А як з емоціями під час роботи? Ви вимикаєте емоції під час зустрічі з клієнтом, чи буває різне? - запитую я.

— Да уже на автоматизме. Ну, некоторые нравятся…

— Да какие эмоции!? Это просто работа. Как люди идут на завод работать, так и ты - выходишь и работаешь, - говорить інша секс-працівниця.

Розцінки в цьому бізнесі дуже різні. Все залежить від того, чим дівчина може похизуватися і як при цьому може себе оцінити. Середня “мінімалка” - 700 гривень за “раз” або годину - і далі ціни можуть рости у прогресії.

Ті, хто молодші, більш стрункі, має пишніші форми, можуть просити більше. Але буває, що у дівчини невисока самооцінка, і вона ставить меншу ціну, яку вважає для себе “більш реальною”.

Хтось працює лише із заможними клієнтами - розцінки у таких дівчат вищі. Залежно від заробітків, секс-працівниці дозволяють собі вкласти гроші в самих себе - витратитися на одяг і макіяж або зробити інші вкладення в індустрію краси.

Це просто робота. Як люди йдуть на завод працювати, так і ти - виходиш і працюєш, - Елла, проститутка

Так само, як кожна дівчина має свою історію, всі клієнти також різні: небагаті і заможні, непримітні і статусні, холостяки та сімейні люди, прості далекобійники і навіть політики:

— Чоловікам не вистачає чогось в особистому житті? - цікавлюся я.

— Секса! Есть такие люди, которым не хватает секса в жизни. Человек же не пойдет на улицу говорить “трахни меня”, - відповідає Наталка.

— У многих разные ситуации. Нормальная, адекватная семья: муж с женой живут, у них все хорошо, вот он приезжает, снимает девочку - для него это расслабление. Он приехал, с девочкой переспал, приедет домой - у него все прекрасно, без скандалов, - пояснює Елла.

— Без обязательств. Нет любовницы, не надо объясняться.

— Некоторые говорят: “Да, супчик-супчиком, но хочется и борщик”. Ситуации разные.

До слова, секс-роботою займаються не тільки жінки. Чоловіки набагато рідше, але також вдаються до заробляння тілом:

— МСМ-ы. Мужчины, которые предпочитают секс с мужчинами, - говорить Наталя.

— Ну, это геи. Так на трассе была какая фигня: вышли двое этих, встали, там конкуренция была такая - ты шо! - каже Елла.

— Конкуренція? Із жінками? - запитую в них.

— Так вот, они выгоняли нас оттуда!

— Есть мужчины, которые любят мальчиков. Они приезжают на трассу и заказывают мальчиков.

— Перевдягнених?

— Нет, мужчин, в мужской одежде. Все нормально, он говорит: “Я гей”, - и все.

— А чоловіча і жіноча робота тут оплачується однаково чи по-різному?

— Нет, у них больше тарифы. По тем годам, представь, сколько они гребли, - если 30 рублей минет стоил, то они брали по 75-100 рублей. <…> Жиголо - это те, за которыми приезжают богатые женщины, вдовы. Или богатые женщины приезжают в гостиницы, тоже заказывают мальчиков.

Частина III: "Хто скаже про себе погано? Легше когось гнобити"

Окружна. В умовній ієрархії повій робота на трасі вважається соціальним дном. Хтось з неї починає, комусь вдається її уникнути, хтось опиняється тут вже наприкінці “кар’єри” або навіть життя.

Як зізналися дівчата, з якими мені вдалося поговорити, мало хто виходить на трасу тверезим, - хтось у стані алкогольного сп’яніння, хтось - у наркотичному. Тетяна розповідає:

— В основном на трассе стоят “потребители” - девочки, которые употребляют наркотики, либо у которых серьезная алкогольная зависимость.

— А від чого це залежить?

— Все зависит от самооценки девочки, - если она красивая, у нее старт за границу, там клубы, там условия совершенно другие. Если у нее с самооценкой или фигурой что-то корявенько, значит это офисы где-то в городе либо по Украине. Это другой уровень, обычно в этих же офисах девчонки начинают употреблять (и заграницей в том числе). И когда уже доходят до какого-то низа (а ни**я они не умеют - идти в магазин торговать за две тысячи?), они уже идут на трассу. Трасса - это конечный вариант.

У Києві секс-працівниць можна побачити на трасах на в’їздах і виїздах з міста. Це Кільцева, Броварський проспект, проспект Перемоги - дівчата стоять там майже кожен вечір, у будь-яку погоду, навіть у мороз. На комусь око довго не затримується, а хтось виділяється.

Час від часу біля групи жінок зупиняються автомобілі, хтось із дівчат підсідає, і машина їде в невідомому напрямку. Когось відвозять в готель, з кимось домовляються про обслуговування просто в машині - хто як домовиться. Робота небезпечна, адже ніколи не можна здогадуватися, куди повезе клієнт та що в нього на думці.

Окрім недобросовісних клієнтів секс-працівниці регулярно мають справи з поліцією. Нині українські секс-працівниці домагаються декриміналізації своєї праці. Їхня робота може підпадати під дві статті.

Одна з них - 181 стаття Кодексу про адміністративні порушення, частина перша - “Заняття проституцією”. Спершу штраф до 170 гривень, який при повторному здійсненні проступку зростає.

— Раньше этот штраф девушки особо не платили, потому что часто давали неверные данные, или это не влияло на их дальнейшую жизнь, - розповідає Аліна Сарнацька, координаторка Клубу Еней, колишня секс-працівниця. - Сейчас им приходится платить эти штрафы, потому что полиция может брать их на месте. Это единственный такой акт, который подразумевает, что полиция будет арестовывать злоумышленников на основании собственных показаний, потому что там написано, что можно арестовывать человека за секс-работу, если полиция считает, что он намеревался совершить преступление. По идее, должны арестовывать тех людей, которые после предварительной подготовки с кем-то встретились и совершили секс за деньги. Но для этого нужно арестовать человека в момент совершения полового акта и при этом, наверное, от него добиться признания, что это было спланировано заранее и именно за деньги. Потому что, как иначе установить, был ли это секс за деньги или нет?

Мітинг за дотримання прав секс-робітниць і декриміналізацію проституції в Україні, березень 2018 року. Фото: EPA

— Когда есть эти законы, мы не защищены, у полиции есть возможность наживаться на том, на чем они не имеют право [наживаться], манипулировать нами. <…> В принципе, ничего плохого в секс-работе нет, если ты идешь туда сознательно, если это твой выбор, - розповідає колишня секс-працівниця Тетяна. - Но вот эти все законы, даже эта [статья] №181, часть первая - административка, - чтобы она была реально доказана, ты должен быть словлен с помеченными деньгами в процессе, как ты занимаешься сексом. То есть, бл**ь, я должна либо сосать, либо сидеть на х*ю сверху [вместе с деньгами] - никто никогда этого не делает. И ты подписываешь “левые” протоколы - за что? Ты платишь дань, платишь взятки, моешь райотделы, манипулировать как угодно тобой можно. Эти статьи дают почву для коррупции, плодят насилие со стороны полиции, которая должна нас защищать. <…> Если, допустим, это трасса, то понятно, чего ты там стоишь. Все же не “сегодняшние” - словить тебя официально не могут, для того чтобы тебя не дергали, не угрожали; [они могут] рассказать детям, родителям - знают, как и куда надавить. У них эти схемы работали десятилетиями. Милиция или полиция - не важно, ничего не поменялось; они знают, как манипулировать. Проще дать какие-то деньги, для того чтобы тебя не трогали, для того чтобы ты работал спокойно. Поэтому все эти статьи дают все основания для того, чтобы это продолжалось.

— Я знаю женщину, которая недавно шла из клуба по той дороге, где полиция ожидала встретить секс-работницу и арестовала ее, - каже Аліна Сарнацька.

— Тобто вона не займалася секс-роботою, а просто йшла?

— Нет. А как мы отличим секс-работниц от не секс-работниц?

— Яскраво одягнені?

— А она шла из клуба! Еще обычно незаконно считают доказательством наличие презервативов в сумочке. Это очень плохо, потому что заставляет секс-работниц носить меньше презервативов в сумочке или не носить их с собой, что может повлиять на распространение социально опасных эпидемий или здоровье секс-работниц.

— Беруть сумочку, знаходять презервативи і кажуть, що вона проститутка?

— Нет. На самом деле, “диагноз” “секс-работница” они ставят на основании того, как она одета и где она находится, просто это дополнительное доказательство.

Інша стаття вже із Кримінального кодексу - №303 - “Сутенерство або втягнення особи в заняття проституцією”. За нею покарання вже серйозніше - строк від трьох до п`яти років. Аліна Сарнацька розповідає:

— Без существования законной работы сутенера не может сформироваться секс-бизнес, как обычный бизнес, в котором люди будут вести себя вменяемо, адекватно, строить свою карьеру, и поэтому защищать женщин от опасностей и нормально администрировать бизнес. Потому что секс-работа была, есть и будет, уничтожить ее невозможно - это доказано историей. Поэтому для того, чтобы она была максимально безопасной для всех участников этого “дорожного движения”, нужно нормальное администрирование.

Вона відзначає, що, оскільки сутенерство підпадає під кримінальне покарання, займатися цією справою ризикують лише люди, які не бояться “сісти”, - тобто кримінальники. Вони і самі нерідко жорстоко поводяться із дівчатами:

— Более того, идет процесс “укрупнения бизнеса”. Сейчас есть один сутенер [в Киеве], который подминает под себя других, и это очень все плохо. И все это связано с тем, что эти люди относятся к криминалитету именно из-за этой статьи.

Втім, звинувачення у сутенерстві можуть висунути і самим дівчатам. Нерідко вони працюють по дві-чотири позмінно - поки одна, наприклад, приймає замовлення телефоном, інші працюють. Колишня секс-працівниця Антоніна говорить:

— А для чего пишется-записывается? Чтобы мы знали, что, например, вот этот клиент, который звонил месяц назад, непорядочный - он не платит деньги, он применяет насилие. Если телефон высветился, и по голосу узнаем - мы будем знать. <…> Мы говорим о декриминализации, чтобы убрали эту статью. Если мы работаем вдвоем, нам удобно - друг друга страхуем; знаем, куда мы пошли, с кем пошли. Потому что со временем мужчины все равно возвращаются. Такая работа, это жизнь, тут никуда не деться. Как мы говорим, “всегда есть свои клиенты”, поэтому мы за декриминализацию.

— Основаниями для того, чтобы “повесить” на нее эту статью, может [быть] то, что она брала трубку, или ей предложили позвать подружку, и она позвала, - відзначає Аліна Сарнацька. - Все это, в принципе, подходит под статью о сутенерстве. Также, если ловят девушек, которые работают вместе, скорее всего это будет та, которую не любят все остальные, потому что они дадут на нее показания. На кого дадут показания, та и будет сидеть по этой статье, - или самая слабая, у кого больше детей, которую легче запугать, не местная, еще какая-то девушка, у которой тяжелее обстоятельства, чем у других. Они садятся за сутенерство [на срок] от пяти до семи [лет].

Проститутки - легка мішень для насильства, адже повія навряд чи піде писати заяву у поліцію, боячись отримати ще більші проблеми. Інше питання - здоров’я. Координаторка Клубу Еней продовжує:

Мітинг за дотримання прав секс-робітниць і декриміналізацію проституції в Україні, березень 2018 року. Фото: EPA

— Мы ездим на маршруты и тестируем на ВИЧ, гепатиты, другие социально опасные болезни; предоставляем лечение, бесплатные презервативы, для того чтобы снизить эпидемию. Мы ездим на эти маршруты уже много лет, и когда сутенеры не против, это легко сделать. Но именно из-за таких законов бывает, что сутенеры против, потому что они боятся, что какая-то организация будет приезжать к ним. С ними сложно наводить контакт, потому что они боятся говорить, что “я сутенер”. И это все создает большие сложности для заботы о здоровье людей.

Але, мабуть, найбільший тиск, якого зазнають ті, хто вирішив торгувати тілом - суспільний. В одному з наукових коментарів (із тих, що я прочитав під адміністративною та кримінальною статтями щодо проституції) зазначалося: “Проституція є неприйнятною професією з точки зору суспільної моралі”. При цьому нею продовжують займатися, а секс-послугами продовжують користуватися громадяни обох статей.

— Поэтому проститутки - это “исчадие ада”, “они рушат семьи” <…> Ну какая же женщина признает, что “але, я жена, а мой муж ходит к проститутке”. “А что во мне не так? Может, я перестала за собой следить, у меня нет маникюра, педикюра? Может, я стала какой-то обабевшей, блин, теткой, которая ходит дома в растянутой футболке и штанах с выдутыми коленями? Может, я постоянно ворчу и пилю? Может, я не даю того-того-того; может, я не делаю каких-то вещей?” - и это не обязательно просто секс. Ну кто скажет о себе плохо? Легче кого-то гнобить, - ділиться Тетяна, яка в минулому займалася проституцією.

— Если ты понимаешь, что это работа, а не просто так, чтобы заработать деньги и пойти прогулять, а понимаешь, что ты работаешь для того, чтобы заплатить за квартиру, ребенку за садик, приобрести какие-то вещи, <…> тогда - чуть позже - немножко меняется [отношение к этому]. Когда первый раз вступаешь [на этот путь], нет еще такой осознанности, что это работа - думаешь, что это сейчас закончится, - говорить мені колишня секс-робітниця Антоніна.

— “Ненадовго”?

— Ненадолго, когда переступил через себя. И если ничто другое не подходит, ничего другого не можешь найти, то ты начинаешь работать, воспринимаешь это как работу, <…> если у тебя нет мыслей употребить наркотики или напиться до непонятного состояния, когда непонятно, что происходит. Да, это работа. Я относилась к этому как к работе.

Богдан Амосов / Радіо НВ