Це бета-версія нового сайту Нового Времени. Надсилайте свої зауваження на адресу newsite@nv.ua

Країна з "вау"-ефектом. Як Україна шукає і знаходить себе у внутрішньому туризмі

6 серпня, 21:35
1286
Вы также можете прочесть этот материал на русском языке

Економічний прорив. Авторська програма Павла Шеремети. Гість - експерт з комунікацій, журналіст Дмитро Сіманський. Ефір від 06.08.2018  

Авторська програма Павла Шеремети Економічний прорив виходить в ефірі Радіо НВ щопонеділка в 20:00-21:00

Павло Шеремета: У відпустку я ще не ходив і, напевно, не піду, бо кожен понеділок, дорогі друзі, спілкуємося разом з вами - далеко не поїдеш. Але хочеться покататися по Україні, що ми достатньо регулярно робимо, і я так розумію, що я не один з таким бажанням. Ще у нас вже менше місяця залишається відпусток, канікул таких, шкільних. Я знаю, що багато з вас багато їздить, тому що я бачу, що купити квитки на потяг практично неможливо. Літаки - там теж ціни такі дикі, можна сказати, тобто ми вже і літаємо.

А зважаючи на те, що є проблеми з перетином кордону, з поверненням українських туристів з іноземних місць, то я так розумію, що ми вирішили - багато з нас, як мінімум - відкрити наново для себе нашу рідну країну. І сьогодні, між іншим, як мінімум протягом цієї години, ми і будемо вважати, що це є економічний прорив. І насправді там є економічні причини, тому що галузь ще п’ять-сім років тому була взагалі недоглянута, зараз вона помаленьку, острівцями такими, піднімається.

Ми ще колись в Київській школі економіки рахували, що 26 туристів дорівнює одному робочому місцю. Тому, якщо, наприклад, Львів приймає 2,6 млн туристів зараз за рік, це 100 тисяч робочих місць. 100 тисяч - це, між іншим, багато металургійних заводів, я так хочу сказати. Це моїм шанувальникам з індустріальних міст України, які кожного разу мене запитують: “Чим ми будемо піднімати Україну? Медом чи, -  тепер вони скажуть, - туризмом?” Так що туризмом ми будемо піднімати.

Є ще для цього одна причина, між іншим, тому що робітників на конвеєрі можна замінити достатньо просто на роботів і на автомати, єдине що: роботи поки що дорожчі, ніж українські працівники, але українські працівники дорожчають, а роботи дешевшають. І це треба розуміти також. А ще не придумали робота, який вміє прибирати ліжка чи прибирати столи, і нам здається, що це досить “негламурна” робота, хоча, між іншим, в сервісі, я вважаю, що будь-яка робота є “гламурною”.

Я дуже радий, дозвольте мені представити, хто зі мною у студії - це Дмитро Сіманський, з яким нас об'єднує багато різних подорожей, і по Україні також. І ми слідкуємо один за одним. Я думав, чесно кажучи, що він все ще в Тернопільській області, бо він звідти ставив останні фотографії, але він встиг повернутися до Києва. Я навіть не знаю, як його представляти, бо це журналіст, радіожурналіст з економічним ухилом. Дмитро, добрий вечір. 

Дмитро Сіманський: Ми з вами познайомились, коли я вас запрошував в радіостудію.

Павло Шеремета: Між іншим, на попередник Радіо НВ - це було Радіо Ера. Так ось, уявляєте, скільки в нас є спільних історій? Одним словом, ми тут, в студії, разом з Іваном Ліптугою, якого я запрошував також, він є президентом Української туристичної організації, зараз знаходиться в Житомирі, і ми його зараз набираємо. Він там займається якраз відкриттям туристичної організації, і ми хочемо зробити сьогодні ще один експеримент також.

Телефонуйте нам, дорогі українці з міст і сіл, якщо ви хочете прорекламувати свої міста (особливо на цей місяць), щоб до вас приїхали туристи і створили робочі місця, про які я тільки що говорив, то дзвоніть до нас. Я не буду вам давати багато часу - залежить від того, скільки у нас буде дзвінків, - але я думаю, що 30-40 секунд безкоштовної реклами вашому селу чи місту ніколи не зашкодить. Тому телефонуйте, ми ще подивимося, як ми вміємо продавати свої місцевості. Дмитре, давай перше слово тобі. Що ти про все це думаєш? Ти багато їздиш, що ти думаєш про цю галузь, які твої враження? 

Дмитро Сіманський: Ми нарешті знайшли себе як українці, ми нарешті знайшли себе як нація. А тепер ми намагаємося намацати, які ми є географічно, що ми є як враження, як натхнення, як розширення свого простору. І це прекрасно, що воно в такий спосіб реалізується. Я думаю, що тут значно менше все ж таки, поки що, економічної складової. Тут би я хотів говорити про ціннісні зміни, які відбуваються в українців, в українцях, і це воно виплескується на внутрішній туризм. 

 

Павло Шеремета: Коли подорожуєш і коли ти буквально кілометр за кілометром, я дивлюся на твої фотографії, ти дивишся на мої фотографії: ці райдуги, ці хмари з тієї ж самої Тернопільської області, і ти кожен кілометр їдеш і думаєш: “Яка гарна країна. Вау!”.

Дмитро Сіманський: От як називається цей “вау-ефект”. От Україна - це країна-вау-ефект. 

Павло Шеремета: О, це прекрасно. У нас Іван Ліптуга на зв'язку. Іване, добрий вечір.

Іван Ліптуга: Вітаю, Павле, вітаю. 

Павло Шеремета: Іване, ви є №1 пропагандист туризму в Україні. Ви очолювали відповідний департамент у Міністерстві економіки з 2015 року, якщо я не помиляюся, десь по 2017 рік.

Іван Ліптуга: Який створився з вашою допомогою.

Павло Шеремета: Так, було таке. Але тут я одразу скажу слухачам, що Іван пройшов конкурс, який відбувався вже без мене, тому це об'єктивна розмова. Іване, де ви є зараз?

Іван Ліптуга: Зараз от їду з річки Тетерів до Житомира, де ми сьогодні проводили, на Житомирщині, зустрічі, такий туристичний ярмарок територіальних громад. І сьогодні саме було утворено регіональну туристичну організацію Житомирщини. 

Павло Шеремета: Знаєте, я багато часу проводжу в Житомирі, я знаю, що річка Тетерів є в Житомирі, тобто ви напевно десь трошки далі від'їхали, там абсолютно унікальні, гарні місця. Трошки вище за течією напевно, ближче до Чуднова? Тобто у нас вимальовується дві такі великі теми, тому що тут справді є все-таки економічний ефект. Але я, напевно, погоджуюся, що цей ціннісний ефект, патріотичний ефект і, напевно що, навіть просто пізнавальний ефект, тому що ми така різна країна. Він, напевно, теж є критичним. 

Дмитро Сіманський: У мене були проекти, на які я погоджувався не через те, щоб заробити грошей, а тому що цей проект давав мені можливість їздити країною. У мене було завжди (я зараз про себе егоїстично кажу, але я хочу просто дати людям зрозуміти, чому це), що я погоджувався, тому що мені дозволили об'їхати всю країну кілька разів. Так само, як були проекти, на які я погоджувався, їхати кудись в екзотичну, наприклад, Монголію, як я їздив.

Але тут Україна була для мене важливіша. Я для себе відкривав, перевідкривав, порівнював. Я намагався зрозуміти, що є спільним. Я руйнував стереотипи, шукав родзинки, і коли їх знаходив - для мене це було таке щастя. Колись для мене став відкриттям Алчевськ, а потім стало відкриттям для мене Мукачево. І для мене це однакова цінність

Павло Шеремета: А для мене були відкриттям Святогірськ і Сєвєродонецьк.

Дмитро Сіманський: Артем цей “шалений” стоїть, такий скажений. 

Павло Шеремета: Іване, моє питання: які зараз є можливості і які зараз основні виклики в туристичній галузі?

Іван Ліптуга: Я можу сказати, що в Україні туризм сьогодні розвивається по всіх територіях, майже по всіх областях, навіть там, де туризм був неочікуваний. В таких містах як Кривий Ріг - промисловий туризм. Було Дніпро, Запоріжжя, де ті міста, які були стратегічно взагалі закриті для відвідування іноземцями.

Павло Шеремета: Миколаїв також в тому списку, який був закритий.

Іван Ліптуга: Всі. От знаєте, за ці 3 роки роботи і в міністерстві, і зараз в Національній туристичній організації, нам вдалося зрушити розвиток туризму по всіх областях. І сьогодні, в рамках програми децентралізації, ми зустрічаємося, як на обласному, так і на рівні територіальних громад, і бачимо, що в кожній громаді, в кожному селищі роблять ставку на туризм, бо туризм може бути будь де. І ми намагаємося створити умови для цього.

По-перше, Кабміном була затверджена Стратегія розвитку до 2026 року, яка ставить туризм у пріоритет, і за цією стратегією всі види туризму та всі географічні дестинації в нас мають бути розвинені. Тому ми працювали і працюємо над тим, щоб обласні адміністрації, обласні ради і міські ради виділяли кошти на маркетинг, на якість створення умов і популяризацію своїх дестинацій.

Україна представлена останні 3 роки на майже всіх міжнародних виставках, звісно, що не всього достатньо, і можна було б витрачати набагато більше грошей на промоцію, рекламу та створення позитивного інформаційного фону. Бо, на жаль, інформація про Україну найчастіше з'являється у міжнародних медіаресурсах тільки під час якихось природних катаклізмів.  

Павло Шеремета: І це часто негативні новини. Я знаю, що ви багато зайняті в Одесі. Які там ключові напрями у вас, що ви там робите?

Іван Ліптуга: В Одесі взагалі змінилася тенденція в’їзного потоку, який традиційно був з Російської Федерації останні 3 роки. Це більшість українських туристів з різних міст України, і зараз багато їде туристів з Німеччини, з Ізраїлю, з Білорусі та Молдови. Зараз високий сезон, в нас немає, де селитися...

Павло Шеремета: Це ми знаємо. І це є дуже добре. Іване, ми вам дуже дякуємо. В Дмитра Сіманського є думки з приводу того, про що сказав Іван Ліптуга, і про роль держави. Я, між іншим, достатньо здивований, що я це чую, бо Дмитро в мене зафіксувався як ліберал, але зараз він буде говорити про роль держави.

Дмитро Сіманський: Як ліберал лібералу я скажу, що ми не можемо покладатися на спроможність лише самих громад в сенсі організації підтримки сприянню внутрішньому туризму. Є громади більш успішні, які вже відчули цей смак, відчули цей смак “туристичної крові”, як Львів, наприклад, ваш рідний Львів. А є громади, які стагнують або стоять на місці, от як, наприклад, Одеса.

От я зовсім недавно поїхав в Одесу і порівняв свої враження, коли я там, наприклад, 20 років тому приїздив в Одесу і таке було: “Вау, Одеса!” І ти причавлений цим масштабом, і тоді вже хороша інфраструктура сервісу... І ти приїздиш через 20 років в Одесу і бачиш там рівно те саме. 

Павло Шеремета: Але це те, про що Іван говорив - там все зайнято зараз. Це може бути однією з причин, чому немає поштовху для зростання. 

Дмитро Сіманський: Щоб вони не повторили той жахливий кримський, я вважаю - дуже негативний, досвід, коли кримчани казали: “Таити-Таити, нас и здесь неплохо кормят!”. “Ми не будемо вкладатися, ми не будемо інвестувати, ми не будемо працювати над залученням туристів.

Ми відпрацюємо цей свій сезончик, отут собі трохи накришимо, а там ми будемо орієнтуватися на багатеньких російських туристів, на українців, ми не хочемо витрачати зусилля”. І тому я вважаю, я переконаний, як ліберал лібералу повідомляю, що сприяння внутрішньому туризму - це одна з небагатьох ділянок, де взагалі потрібно втручання держави в економічне життя. От тут, будь ласка, сприяйте. 

Павло Шеремета: А що робити? Наприклад?

Дмитро Сіманський: Пільги, державні програми інформування, сприяння інфраструктурі, відремонтуйте... 

Павло Шеремета: Інфраструктуру, звичайно.

Дмитро Сіманський: Я поїхав колись вперше в Тустань у вас на Львівщині, на Галичині, і я 15 кілометрів їхав дві з половиною години, кожну другу хвилину згадуючи, де моя станція технічного обслуговування. Цього року я потрапив в ту саму Тустань і виявився на дорозі абсолютно європейського рівня, і я просто побачив, наскільки зросла кількість людей, які туди приїхали подивитися на це диво княжої доби. 

Павло Шеремета: Може ці 15 кілометрів спеціально зроблено, щоб відчути ще краще княжу добу? Я жартую. Тут Тарас Ковальчук пише у нас на сторінці, він з Тернополя: "Туризм давно в стратегічному плані розвитку багатьох міст, областей, регіонів і навіть недержавного рівня, але треба дивитися не по словах і не по написах, а по коштах, які на це виділяються - це менше одного відсотка. Тому поки часто це залишається намірами, а не діями. Але ми прорвемося, об'єднаємося і виграємо разом!", - позитивний такий меседж. 

Дмитро Сіманський: Виділяйте більше, у вас є місцеві бюджети. Децентралізація працює - ставьте це в пріоритет. Так, найпростіше - поміняти вікна в школі, а [з іншого боку], можливо трохи краще вкласти в інформування про принади своєї громади, для того, щоб до вас приїхали люди, щоб потім від бізнеса, від готелів, ресторанів, продажу сувенірів отримати зиск, який дозволить вам і вікна в школі поміняти, і комп'ютери купити, і відправити своїх дітей кудись, і стипендії створити? Не знаю, якщо думати трохи наперед і думати про це системно, то...

Павло Шеремета: Це вже одне велике питання: як думати тут наперед? Тому що ліси в Карпатах - тема. Ми трохи, з однієї сторони, за підприємництво, за економічну свободу, тобто ми розуміємо, що деревина має свою ціну, і ми просто бачимо, що ми втрачаємо велике майбутнє, і набагато кращою є можливість заробити, якщо б це залишилося лісом, а не дровами. 

Дмитро Сіманський: Женіть стереотипи. Буде ліс, будуть гори, буде Буковель, буде гірськолижний спорт, але поруч можна трохи від'їхати і потрапити в Тустань, або ще трохи від’їхати і потрапити в Тараканівський форт. От я, коли потрапив вперше в Тараканівський форт, був... Чому про це ніхто не знає? Чому там нічого не облаштовано? Чому з цього не зроблена туристична перлина європейського масштабу? 

Павло Шеремета: Там поруч Дубнинський замок, ти там був?

Дмитро Сіманський: Я був всюди. Питання: ти там був? Воно якесь таке... 

Павло Шеремета: Я хотів сказати, що ти, напевно, так само, коли чуєш, як Френк Сінатра співає “I've traveled each and every highway”, тобто я проїхав кожне шосе, то я відчуваю цю пісню кожною клітинкою. Так, значить треба форт зробити краще. У нас зараз мова про Карпати. Ілля, добрий вечір.

Ілля Кенігштейн: Привіт, Павле. 

Павло Шеремета: Ілля Кенігштейн - відомий український підприємець і блогер, який останні свої пости ставив (здається, три) з Карпат. Ілля, які основні враження?

Ілля Кенігштейн: Спасибо, что пригласил на эфир. Если кратко - Карпаты прекрасны. Тут больше нечего добавить, это огромное количество оттенков - только не серого, а зеленого. Совершенно невероятная атмосфера внутри, то есть вот это ощущение того, что ты живешь только здесь и сейчас. Это все совершенно прекрасно. Действительно, то, что сейчас происходит в Карпатах - не нужны никакие Сейшелы, никакие Мальдивы, они даже и близко с этим не сравнятся.

Можно, конечно, бесконечно искать какое-то место силы по всему миру, но никогда не заметишь того, что находится под твоим носом. Поэтому, если ты возьмешь, сядешь в поезд или в машину, приедешь в Карпаты, проведешь там 2-3 дня, то ты совершенно по-другому взглянешь на этот регион. Только сразу же хочу предупредить: для того, чтобы туда приехать и там перемещаться, и по-другому на это все посмотреть, тебе нужно не на изящный седан сесть, а сесть как минимум на внедорожник.

Павло Шеремета: УАЗік. Я залишаю свою машину біля траси, біля готелю, прошу за нею приглянути і потім пересідаю на ці місцеві автомобілі - і вперед, по горах.

Ілля Кенігштейн: Да, совершенно правильно. Потому что если ты этого не сделаешь, то ты там оставишь не автомобиль, а оставишь ходовую свою.

Павло Шеремета: А назви хоча б пару місць, бо Карпати великі. Що тебе вразило там найбільше?

Ілля Кенігштейн: Вот этот регион в районе Воловца - совершенно невероятные места. Это настоящая украинская Тоскана. Вот эти холмы все...

Павло Шеремета: Тебе треба частіше запрошувати Ілля, ти гарно говориш. Я знаю, слідкуючи трошки за тобою, що ти подорожуєш багато з сім'єю (це прекрасно, як і ми тут, вдвох з Дмитром), був в тебе пост про Київську, Чернігівську область, про села; розкажи трошки про цей досвід, де ти взагалі там жив? Я там намагаюся знайти якийсь зелений туризм, складно зі всим цим.

Ілля Кенігштейн: А его там нет. У нас есть, в лучшем случае, дикий туризм. А если еще и говорить о том, что “давай позовем иностранцев, не дай бог, куда-нибудь в наши села”, то они на уровне выезда из Киева застрянут и все. Не смогут никуда потом вернуться назад, уедут в центр Киева и все. Я был на границе Полтавской области, там у моей жены живут родственники, и мы из одного села в другое село ездили, ну и, соответственно, было с чем сравнивать. Про природу говорить не буду, потому что она тоже там летом...

Вообще, в Украине природа прекрасная. Здесь даже сравнения трудно подобрать. И Норвегия со своими фьордами, и Флорида с тысячей оттенков зеленого, и та же Тоскана со своими желто-зелеными холмами и пасторальными домиками. Но с точки зрения вот именно каких-то самых простых вещей, нужно говорить про реальность: то, что у нас жители глухих украинских сел - это крайне бедные люди, и вот эта бедность - это, конечно, не порок, но вот этот факт, то есть с которым лучше всего проявляется реальная картина уровня жизни, вообще, в стране в целом...

Потому что в Киеве, в крупных городах, там напрочь теряется связь с реальностью, а вот в селе это все видно с первой же хаты. Поэтому, понятное дело, что в селах, как обычно у нас, самая “любимая” традиционная проблема - это дороги, которые убиты вообще, абсолютно, и в тот момент, когда их делают, моментально вокруг дороги вырастает жизнь. То есть сразу же село начинает подниматься, начинает процветать, начинается какое-то движение и т.д.

Дороги все равно, как не крути, - это на сегодняшний артерии жизни, даже при том, что в селах свой темп жизни, особенно там, именно в этом регионе. Не как в Карпатах, по одному - вот то, что я заметил. Кстати, очень большая разница между селами, которые в Полтавской области и на границе, и в Карпатах. В Карпатах (по крайней мере в тех местах, где мы были) фактически отсутствуют ограждения и заборы. И это вообще невероятно. Для меня это было просто откровением, потому что там очень много красивых прозрачных мини-заборчиков, или вообще их нет.

Павло Шеремета: І в тебе відчуття такого, достатньо великого простору.

Ілля Кенігштейн: Это, на самом деле, меняет всю картину сразу же. То есть в Карпатах более ухоженные дома, там, как не крути, все равно люди больше чувствуют эстетику, потому что они живут не на скучной равнине, они живут в мире красоты, и эта красота очень позитивно влияет на их восприятие.

Павло Шеремета: Я думаю, Ілля, ти просто тільки що повернувся з цієї поїздки, і вона на тебе трошки впливає. Ілля, в мене останнє запитання. Давай повернемося в міста. Ти часто їздиш по маршруту Харків-Дніпро-Одеса, крім Києва і Львова, звичайно. Що ми можемо сказати про міста?

Ілля Кенігштейн: Я  недавно был в Одессе, в Харькове и Днепре. Я считаю, что города, в которых нет концепции развития или она похожа друг на друга, если нет своей “фишки”, тогда эти города обречены. Поэтому я считаю, если взять тот же Харьков, то безусловно, можно рассказывать о том, что “мы тут дороги построили, парк сделали красивый” и т.д., но пока у Харькова не будет концепции развития, например - стать молодежным городом, который может быть украинским Амстердамом, то ничего вообще не произойдет.

Дніпро. Фото: Dmitry Grunt via Flickr

То же самое и с Днепром. Днепр я очень люблю, но я очень хотел бы, чтобы Днепр научил влюблять в себя меня за два дня. Чтобы Днепр стал городом финансов как Бостон, потому что когда я приезжаю в Днепр, я не ощущаю разницы никакой с другим каким-нибудь городом. Я бы очень хотел, чтобы у наших городов была какая-то “фишка”. Пока что этой “фишки” у нас один-два - и обчелся. Вот Львов - его “фишка”, плюс-минус, и то - она сильно отличается от реальности. А вот с точки зрения других городов, здесь большая проблема. Очень хотел бы, чтобы это произошло с нашими городами.

Павло Шеремета: Дякую, Ілля. З твоєю допомогою, дякую. Дмитре, я так розумію, що в тебе є реакція з цього приводу?

Дмитро Сіманський: Про Дніпро. Спочатку про Дніпро, а потім Закарпаття згадаю. Про Дніпро: немає в Україні міста з кращою сучасною архітектурою, ніж Дніпро. 

Павло Шеремета: Недобудованою.

Дмитро Сіманський: Добудованою - не добудованою, різною, але Дніпро - це місто, в якому ти бачиш, що люди, які є бізнес-елітою цього міста і одночасно впливовими в організації життя громади, вони дбають про сучасну архітектуру. Київ, наприклад, навіть близько не стояв щодо сучасної архітектури. 

Павло Шеремета: Ми тільки що були там в музеї сучасного мистецтва. 

Дмитро Сіманський: Від Амстердаму цього до Менори. Менора - це шедевр сучасної архітектури. Хай мені хтось заперечить. 

Павло Шеремета: Я не буду заперечувати.

Дмитро Сіманський: Я колись альбом навіть створив у Фейсбуці, доволі давно, але його і далі лайкають люди: "Сучасна архітектура Дніпра". А про Закарпаття: я би тут хотів сказати про одну дуже, вже тепер цілком ліберальну штуку. В Закарпатті кілька таких замків, перлин відомих: мукачівський Паланок, Невицький, а є один замок, забув, як село це називається, який є приватним.

Його взяли в оренду, родина взяла в оренду напівзруйнованим, як за радянського часу. Так люди там зробили просто взірцевий туристичний об'єкт. Ти приїздиш - тут тобі екскурсію, тут тобі фотографія, тут можна організувати весілля, тут тобі бібліотека, тут тобі прямо на очах зроблять сувенір. Це настільки велика прірва між звичною організацією туристичної справи державним або коштом громад, і ось тут приватна ініціатива. І вона там прекрасно працює. Чинадіївський замок.

Павло Шеремета: В селі Чинодієве, там лише один.

Дмитро Сіманський: От в Чинодієві, там є цей замок. І це прекрасний, взірцевий зразок приватної ініціативи у туристичному бізнесі. 

Павло Шеремета: Як завжди, треба трошки більше рекламувати, тому що... 

Дмитро Сіманський: Він, звісно, “вишибає”: і Паланок поруч, і... 

Ірина з Дніпра: Добрый вечер. Вы так хорошо про наш город говорили. У меня один вопрос сейчас: все думают о выборах, так почему такие умные люди не создают кампании, не идут в президенты? Вот вы мне ответьте, пожалуйста. 

Павло Шеремета: Нам треба щось відповісти пані Ірині з Дніпра. 

Дмитро Сіманський: Про ваш похід в президенти, пане Павле. 

Павло Шеремета: Вона більше говорила про політичну організацію, як я буду займатися розвитком країни... 

Дмитро Сіманський: Я би краще зараз зосередився на внутрішньому туризмі.

Павло Шеремета: Пані Ірино, я дякую, що ви нас слухаєте і нам телефонуєте. Серйозні йдуть розмови, прекрасно, що ми з демократією і в нас є регулярні вибори, тобто з часом ці розмови випливуть. Я думаю, що десь станом вже на пізню осінь, українці будуть мати всю палітру від крайньо лівих до яких хочете, я навіть не хочу в іншій спектр йти. Мені більше подобається центризм.

Дмитро Сіманський: Коротка ремарка політична. Соціологія показує, до речі, що довіра до місцевої влади в усіх регіонах країни в рази перевищує довіру і підтримку до влади центральної.

Павло Шеремета: І це глобальний феномен, і Девід Брукс з The New York Times його називає “революцією локалізації”. 

Дмитро Сіманський: Так. І в Україні це дуже наочно.

Олександр з Київщини: Добрий вечір. Країна наша досить перспективна саме в туристичному розвитку, є невеличкі красиві міста, ви просто про них не розповідаєте, наприклад такі, як Новгород-Сіверський, там така архітектура, досить красива, там більш вона тяготіє до російського стилю, а якщо вже взяти на заході України - такі містечка, як Бучач, Чортків, там взагалі є на що подивитися.

Павло Шеремета: І це прекрасно, що є всяка різна, тобто є і з західним впливом, зі східним впливом.

Олександр з Київщини: Да, наприклад той же Новгород-Сіверський, там таке дерев'яне можна побачити “русское зодчество”. Церкви та ізби, є такі, взагалі дуже цікаво.

Павло Шеремета: Дякуємо вам, пане Олександре, що ви нам подзвонили. 

Дмитро Сіманський: Я про Крим це хотів сказати. Я там одною фразою сказав, щоб Одеса не повторила кримський досвід. От мені здається, що може тому що в Крим їхало мало українців, Крим їх не дуже кликав, не дуже чекав. Не знаю, як це точно сформулювати.

Павло Шеремета: Це і те, і те.

Новгород-Сіверський. Фото: andy-travel.com.ua

Дмитро Сіманський: Мої враження: Я в журналі - попереднику Новое Время - Корреспондент написав колись свою одну колонку - "Прощай, Крым". Це було за кілька років до окупації...

Павло Шеремета: От краще може було б не треба? 

Дмитро Сіманський: Ні, але це були мої враження від Криму туристичного, який був дуже не радий. От у мене склалося тоді враження, що Крим був дуже не радий якимось там туристам, які створювали незручності, які “напрягали”, які, навіть приносячи гроші, робили це не надто шанобливо, як би хотів того Крим, як хотів би того туристичний кримський бізнес. І мені здається, що оця історія і була якоюсь піщинкою...

Павло Шеремета: Так що висновки для українців: давайте ще більше будемо їздити по наших регіонах, любити їх і підштовхувати до кращого розвитку.

Наталья из Одессы: Добрый вечер. Хочу сказать, что я несколько лет проработала в туристическом бизнесе и не очень разделяю ваши оптимистические прогнозы, потому что, во-первых, это достаточно неустойчивая отрасль. Этот финансовый кризис 2004-2005 годов, он показал, что первым делом обрушились те страны, которые рассчитывали на туризм, потому что, когда у человека ограниченные финансовые возможности, он выберет обучение ребенка, лечение, а не поездку куда-то. Второй момент: вот вы говорили, что стало больше туристов из Израиля и Германии. По моим наблюдениям это...

Павло Шеремета: Щось у нас с дзвінком сталося. Але я думаю, що ми думку зрозуміли. Очевидно, що це туризм відноситься до таких витрат, які є преміальними, можна сказати. Відповідно, що синусоїда (тобто коливання) в цих витратах є, більш ніж. У нас і так, між іншим, ці коливання в нашій економіці є достатньо драматичними - від мінус 15 до… Ну, рекорд у нас був плюс шість, хоча ми зараз не дотягуємо до цього. Туризм рухається ще більш радикально.

Дмитро Сіманський: В глобальному світі вже не лишилося регіонів, країн чи галузей, де можна заробляти надприбутки. Тобто вже дуже важко не дуже вкладаючи, не розвиваючи, не створюючи якісь проривні проекти, заробити купу грошей. Тому і туризм, і будь яка промисловість, і будь який сервіс - це вже такі галузі, де треба тяжко “пахати”, де треба ловити кон’юнктуру, де треба вирізнятися, де треба робити щось, що вразить людей. Якщо ти цього не робиш, то будь ти в Одесі чи у Львові, чи де завгодно, ти не заробиш. 

Павло Шеремета: Між іншим, там конкуренція ще більша.

Віталій з Хмільника: Хмільник - дуже туристичне місто, я вам розповім, які в нас є плюси. Звичайно, лікувальна радонова вода, в нас є Палац графа Ксидо, в нас є прекрасні пороги на Південному Бузі, лісництво, в якому водяться зубри, близько сотні голів. Неподалік від нас є Меджибізький замок, неподалік є Бердичів, де колись знамениті французькі письменники одружувалися.

Павло Шеремета: Оноре де Бальзак. Пане Віталію, ми вам дякуємо, ви дуже гарно просуваєте своє місто. Вам міська рада повинна якусь відзнаку дати. Між іншим, наступного разу - ми об'їзжали Хмільник по кільцевій дорозі, де можна одразу виїхати на трасу Вінниця-Хмельницький, - а зараз треба буде заїхати до вас. Дякуємо. 

Дмитро Сіманський: Але в Меджибіж треба заїхати. Це обов'язково.

Артем з Дніпра: Добрий вечір. У нас вже почалося затоплення (ще за минулої влади, і зараз продовжується) водосховищами Дністра та Південного Бугу. І ті всі пороги - їх скоро не буде, ані каньйону дністровського, ані порогів бузьких, і руйнуються вежі у Кам'янець-Подільському, а в інших, менш відомих замках, ще більше. Як зберегти нам ці туристичні цікавості для нас та туристів, щоб не залишилися у нас одні ГЕС та руїни замків? Дякую.

Павло Шеремета: Дякую. Хороше питання. Дмитре, є ідеї з цього приводу? Це коли економіка короткочасна бореться навіть з економікою довготривалою.

Дмитро Сіманський: Одна з причин, один з мотивів, який спонукає мене їздити… От я поїхав зараз побачити Чорнолицю, поки вона не зруйнувалася остаточно. 

Павло Шеремета: Про що це йдеться?

Дмитро Сіманський: А це біля Тлумача, Городенка на Франківщині, це залишки замку, палацу, але це вже залишки. Одна брама лишилася і вона така вже... Ну тобто видно туристичне вогнище, видно, що це колись був шедевр, але також видно, що за Радянського Союзу 70 років воно було якимось туберкульозним черговим диспансером, те саме, що і Підкамінь наш - місце сили, ти туди приїздиш і ти там не розумієш, чому ти тут взагалі опинився, але повертаєш голову ліворуч і бачиш цей психдиспансер, де до сих пір хворі люди перебувають і вони дивляться на тебе через вікно.

Павло Шеремета: Тубдиспансер, мені здається.

Дмитро Сіманський: Ні. Психдиспансер. 

Павло Шеремета: А де це?

Дмитро Сіманський: Підкамінь. Ти мусиш там побувати. 

Святогірськ. Фото: Ryzhkov Sergey via Wikimedia

Павло Шеремета: Область?

Дмитро Сіманський: Це біля Бродів, з Львівської траси дорога на Тернопіль. 20 кілометрів.  

Павло Шеремета: Мені здається що це Підгорецький замок. Добре. Те, що місцева влада з національною допомогою може втримати і зберегти - я думаю, що треба втримувати і берегти, поки воно ще є. Ну не все можна зберегти, тому що життя є життя. Це, напевно, ще одна причина їздити більше і встигати дивитися.

Між іншим, з нашим слухачем з Дніпра я погоджуюся, тому що ми так само з'їздили в Южноукраїнськ і подивилися на ті пороги, які зараз справді затоплені Олександрійською - якщо я не помиляюся - ГЕС. Життя змінюється, так що встигайте, українці, подивитися на нашу прекрасну країну. І тим часом давайте всі разом піднімати рівень послуг, рівень інноваційності. 

Дмитро Сіманський: Я приїхав в цю поїздку в свій улюблений Нирків, в Червону гору, і знайшов там дуже непоганий ресторан, риборозплідник, і цим опікується жінка, яка є переселенкою з Донецької області, яка воювала на війні проти росіян і яка приїхала разом зі своїм чоловіком, з яким вони разом воювали там. І вони працюють, і відкрили цей готель.

Павло Шеремета: Яка це область?

Дмитро Сіманський: Тернопільська.

Павло Шеремета: І це новий феномен, і це нова Україна, і це дає надію, надихає, і це початок економічного прориву.

Дмитро Сіманський: І там чудова юшка рибна з форелі. Їдьте туди.

Павло Шеремета: Дякуємо.

 

Авторська програма Павла Шеремети Економічний прорив виходить в ефірі Радіо НВ щопонеділка в 20:00-21:00