Останні з могікан. Молоді бюрократи розповідають, чому залишаються на держслужбі і чому це постійний виклик

15 лютого 2017, 17:10
Молоді фахівці з різних секторів держслужби розповідають, навіщо погодилися на неї, як боролися з «бюрократичною гідрою» і що з цього вийшло

Про необхідність тотального оновлення бюрократичного апарату, заговорили одразу ж після революції та зміни влади. Корумпованих чиновників, які десятки років просиділи на одних і тих же стільцях, повинні були змінити молоді, сучасні й перспективні.

Відео дня

Тоді багато хто зголосився зробити такий крок, змінивши роботу в добре оплачуваному корпоративному секторі, а іноді й країну проживання, на роботу на державу. Усі вони усвідомлювали при цьому, що за невисоку зарплату доведеться мати справу з кумівством, хабарництвом та бюрократією. Але вони свідомо обирали цю роботу, кажучи: хто, якщо не ми.

Але через півроку, рік, два, не дочекавшись обіцяної реформи держслужби, багато з них стали залишати свої кабінети: одні – зламавши списа об бюрократичні млини, інші - зневірившись у можливості змін, треті – вичерпавши фінансову подушку.

Через три роки після хвилі масового приходу цих людей у владу – і на хвилі чемоданних настроїв, що охопили Україну в останні тижні, ми публікуємо розповіді чотирьох молодих українців, які зважилися попрацювати на державу у цей непростий час – і ні разу про це не пошкодували.

Усі вони працевлаштувались через агенство Lobby X (платформа з працевлаштування та рекрутингова агенція з фокусом на вакансії в некомерційному секторі: громадські організації, команди реформаторів в уряді й офіси підтримки реформ, - НВ).

Аліна Владика, команда Prozorro

Я з Вінниці. Після закінчення школи вступила на бюджетну форму навчання в Києво-Могилянську Академію на спеціальність Соціальна робота. Коли отримала ступінь бакалавра, вирішила продовжити своє навчання вже за межами країни. Хотілося мати різносторонній досвід. У 2012 році вступила до університету в Швейцарії, де навчалася на подвійний програмі МВА Global Business спільно з університетом у Сіетлі, США. Мала можливість один рік навчатися в Швейцарії і один рік – у США. Тоді познайомилася з іншими культурами, попрацювала в міжнародних компаніях, і взагалі змогла зрозуміти, що можна жити інакше.

У 2014 році закінчувався другий рік навчання на MBA і потрібно було приймати рішення, що робити далі: продовжувати навчання в США і шукати там роботу, або ж спробувати реалізувати все те, що вдалося вивчити, в Україні. В той час Україна переживала одні з найважчих днів, і я щодня переглядала всі можливі ресурси, щоб дізнатися більше. Кілька разів на день телефонувала і запитувала про останні новини. Ми – група студентів-українців, які навчалися тоді за кордоном, записували відео зі словами підтримки всім, хто був на Майдані. Вирішила я швидко: зателефонувала батькам і сказала, що повертаюся. Купила квиток, закрила контракт з квартирою і через день вже була вдома.

У команду потрапила абсолютно випадково. На той час у мене була хороша високооплачувана робота, але вона не була «соціально відповідальною»: це був якийсь острівець розкоші, де все спокійно і дуже розмірено.

Я розуміла, що повністю не реалізую свій потенціал, можу зробити більше і почала активно шукати роботу в абсолютно різних сферах. У фейсбуку побачила сторінку Lobby X і список різних вакансій, відгукнулася на одну з них, але потім взагалі про це забула. Через кілька тижнів мені зателефонували від HR-координатора, Світлани Котляревської, яка запросила мене на співбесіду. Вже за день ми зустрілися, а за два тижні я прийшла на стажування в команду. Мене не лякав низький рівень заробітної плати і труднощі, які будуть попереду. Вирішила, що треба спробувати, адже не помиляється тільки той, хто нічого не робить.

Спочатку ця сфера діяльності була для мене чимось абсолютно чужим і мало зрозумілим. Я не одразу знайшла своє місце в команді. Але мені не дали загубитися і запросили спробувати себе в напрямі HR, так я тут і залишилася. Це була і є команда однодумців, тому з усіма одразу спрацювалася і порозумілася. Разом ми робимо щось дійсно важливе і це дуже великий драйв.

На жаль, бюрократичну систему важко подолати за один день. Ми досі тижнями чекаємо підписання паперів та відповідей на листи

Відтоді, як я повернулася в Україну, мене кілька разів запрошували на роботу за кордон. І одного разу я майже погодилася, але, коли надіслали контракт, передумала і не підписала його. Вирішила, що я тільки повернулася і варто дати собі шанс на батьківщині.

Чи реально очистити Україну від корупції? Звісно. Є багато чудових прикладів, де держава працює чесно, відкрито, як один добре злагоджений механізм. Адже у них вийшло. І у нас вийде. Якщо бути реалістом – на це потрібно чимало часу. Але я зараз працюю з великою кількістю реформаторських команд, де правильні цінності, де люди готові приєднатися на волонтерських засадах, щоб ми почали жити в кращій країні.

На жаль, бюрократичну систему важко подолати за один день. Ми досі тижнями чекаємо підписання паперів та відповідей на листи. Не всі наші ініціативи підтримуються, деякі навіть зупиняють. Один з важливих моментів – це кадри. Дуже багато розумних, ініціативних молодих людей, які хочуть і можуть змінювати країну, однак система рано чи пізно їх викидає. Рівень заробітної плати всім відомий. Волонтерити довго вони не можуть, адже потрібно чимось оплачувати величезні платіжки за ті ж комунальні послуги.

На цей момент я абсолютно щаслива в Україні й займаюся тим, що мене щодня надихає. Мені, напевно, пощастило працювати в команді, де ми бачимо реальні зміни майже кожного дня, працюю з людьми, у яких енергія б'є ключем і є керівник – Олександр Стародубцев, який вірить у краще майбутнє і робить для цього все можливе. Тому, якщо раптом ви хочете щодня змінювати країну – знайте, що ви дуже потрібні нашій команді. Я дуже не люблю принцип «Моя хата з краю», а багато хто за цим принципом живуть все життя. Навіщо постійно плакати і жалітися, що все не так, якщо можна просто закатати рукави і починати щось робити? Якщо не ми, то хто?

Світлана Август, МОЗ

Я з Києва. Закінчила Києво-Могилянську Академію, факультет Гуманітарних наук, спеціальність Культурологія.

Ще студенткою я почала працювати в Мистецькому Арсеналі як волонтер: працювала з художниками, проводила екскурсії, зустрічала їх в аеропорту, допомагала в розробленні проектів. Потім все закрутилося і в Києві відбулася Перша Бієнале сучасного мистецтва. Я вирішила залишитися працювати у сфері мистецтва. Пропрацювала в Арсеналі п'ять років, це був неймовірний досвід, знання та робота з прекрасним.

2016 рік для мене став переломним: захотілося чогось нового. Хотілося стати частиною нових ідей, перетворень, реформ. Побачила вакансію на сайті агентства Lobby X в Міністерстві охорони здоров'я. Захотілося спробувати пройти конкурс. Для мене це було викликом, оскільки з медициною я ніколи не була пов'язана, але мала досить великий досвід роботи в адміністративній діяльності.

Це розуміння того, що якщо не ми, то хто? Звичайно, міняти потрібно багато і реформа не може відбутися одразу

Зараз я працюю в адміністративному відділі забезпечення роботи Міністерства. Це неймовірний досвід, прекрасні люди і міністр, Уляна Супрун – реформатор, яка робить дуже серйозні кроки для поліпшення медицини.

Я дійсно вірю, що все вийде. Нарешті українська медицина отримала шанс стати якіснішою. Кожен день — це новий виклик, нові знання. Це розуміння того, що якщо не ми, то хто? Звичайно, міняти потрібно багато і реформа не може відбутися одразу. Але в команді кожен з нас працює над тим, щоб в українській медицині не було хабарів, а були ліки, щоб кожному пацієнту була надана якісна і своєчасна медична допомога.

Ахмед Алашрам, Міністерство фінансів України

Мені 20 років. Я народився і виріс у Києві, закінчивши школу, вступив до університету Heriot-watt в Единбурзі, Велика Британія. Зараз – студент другого курсу економічного факультету.

Єдиний серйозний досвід роботи в Україні в мене був у Міністерстві фінансів. Туди пройшов для практики – попрацювати там безкоштовно. Про свій вибір не шкодую. Я працював у Мінфіні протягом двох місяців, у відділі верифікації. У мене була позиція звичайного практиканта, але свій комп'ютер і стіл у тому офісі в мене був.

За час практики я дуже багато чому навчився у роботі з документами на комп'ютері, підтягнувся у роботі з програмою Еxcel, позаяк дуже багато роботи доводилося робити саме з цифрами, обчисленнями та статистичним аналізом. Найважче, що було – це велика кількість роботи. Наш відділ стикався з цим практично щодня.

Всі хочуть змін і мільйон вимог на додачу, але ніхто не хоче нічого робити для цього

Чи є в України майбутнє як у європейської країни? Думаю, в найближчому майбутньому, років за 10-20 – ні. Є нескінченна кількість деталей, але на сьогодні дуже спірно, що в Україні щось змінилося на краще. Щось навіть навпаки, стало гірше. Чому? Тому що у нас кого не спитай, всі хочуть змін і мільйон вимог на додачу, але ніхто не хоче нічого робити для цього.

Треба займатися тим, що тебе радує і цікаво. Без цього ніяка мотивація не допоможе. Завжди починай з себе. Роби свою роботу, як для себе, а не абияк.

Максим Корженевський, команда Prozorro

Мені 36 років. Я закінчив колишній Технікум радіоелектроніки та Інститут зв'язку. Працюю у сфері IT з 19-ти років.

Я не працював в Україні з 2007 року: займався побудовою високонавантажених, відмовостійких систем для банківського і фінансового секторів по всьому світу. Останні 5-6 років сконцентрувався на IT-security. В березні 2016 приєднався до команди Prozorro.

Так сталося, що ще з початку Майдану моя сім'я і близькі друзі займалися волонтерством, заснували громадську організацію, тоді ж організували захищений call-center, розселяли в Києві майданівців. Потім займалися допомогою тим, хто опинився в епіцентрі подій на сході України: взували, одягали, завозили машини, оптику. Після Іловайська переключилися на розроблення, друк та розповсюдження навчальної літератури, плакатів. Знання за плечима не носити – це був і слоган, і наше бачення, як і куди рухатися.

Prozorro – проект, важливість якого для країни важко переоцінити, тому додаткової мотивації для допомоги проекту не потрібно. Одразу після співбесіди мені запропонували роботу, але почав я pro-bono (для суспільного блага, безкоштовно, - НВ), хотів придивитися до команди, до проекту, зрозуміти скільки часу я зможу приділяти йому.

Хоч Prozorro і створена, в основному, на кошти донорських організацій, всі ми розуміємо, що це – державний проект з усіма витікаючими. Напевно, головні труднощі — це постійне лавірування між здоровим глуздом і законодавчими актами. Людині з бізнесу важко постійно озиратися на чималою мірою застарілі норми законодавства при побудові архітектури системи, або побудову системи управління інформаційної безпеки.

Невже ми так у себе не віримо, що готові кинути цю землю і шукати щастя в іншій, з уже налагодженими процесами?

Ще одна проблема — це зарплати держслужбовців. Що буде через 2-3 роки, яка кваліфікація буде у співробітника, який адмініструє систему? Яку зарплату їм може запропонувати держава? Ці ризики доводиться закладати з самого початку і будувати систему з єдиною філософією, докладною документацією, розробленими, впровадженими політиками, процедурами, щоб у майбутньому в ній зміг розібратися адмін середнього рівня. А це дуже непросто.

Наша мета – система, в якій навіть її адміністратори під дулом пістолета не змогли би вплинути на торги. Взагалі, це стандартна практика підходу до безпеки систем з sensitive data.

Спостерігаючи за своїм оточенням, я бачу, як змінюється ставлення до корупції. Дуже багато людей почали розуміти, що, умовно кажучи, корупція, наприклад, на Одеському припортовому заводі починається з умовної дачі хабара даішнику – велике починається з малого. І що в боротьбі з корупцією починати треба з себе. Отже, так, зрушити з місця в цьому сенсі нам все ж таки вдалося.

Щодо того, у яких сферах потрібно над цим працювати, тут я не буду оригінальним: судова система, прокуратура. Україна не вірить українським судам, не чекає від сьогоднішньої судової системи об'єктивності й неупередженості, і це величезна проблема. Так само важлива люстрація на тлі невідворотності покарання. Згадайте останній гучний судовий розгляд про корупцію серед представників Феміди – справа судді Ігоря Зварича. Тільки ледачий не говорить про продажність нашої судової системи.

Хлопці з e-health (Електронна медицина. Сервіс, який планують запровадити в систему української охорони здоров'я, - НВ) зверталися до мене за консультаціями, і я запропонував свою допомогу на волонтерських засадах. Можу тільки сказати, що система буде сильно змінюватися від етапу до етапу. Особисто для мене і моєї родини система e-health критично важлива, особливо враховуючи, що інформаційні технології впроваджуються в таку важливу сферу, як охорона здоров'я, на дуже мізерному рівні.

Не так давно в соцмережах обговорювали пост про еміграцію і про те, що багато хто, особливо молодь – розчарувалися в українських реаліях після Майдану, зміни влади тощо. Особисто для мене питання про еміграцію взагалі не є на часі. Навіть безвідносно до Prozorro у мене є можливість щось поміняти, впливати на якісь процеси. Мені випав шанс проявити себе, зробити щось для держави, для майбутнього покоління.

Невже ми так у себе не віримо, що готові кинути цю землю і шукати щастя в іншій, з уже налагодженими процесами? А як же амбіції, честолюбство, обов'язок, якщо хочете?

Що стосується мого майбутнього – поживемо, побачимо. Справ ще вагон і маленький візок. І поки я не боюся, що нудьгуватиму від незатребуваності, а це один з головних індикаторів хороших перспектив.

Приєднуйтесь до нас у соцмережах Facebook, Telegram та Instagram.

Показати ще новини
Радіо НВ
X