Київ просто експлуатують. Депутат Сергій Гусовський пояснює, чому руйнуються мости, що відбувається в міськраді та куди витікають гроші міста
Про зустріч з Сергієм Гусовським, який вже рік очолює другу за розміром фракцію у Київраді – Об’єднання Самопоміч, – ми домовились минулого тижня. В понеділок, 27 лютого, Київ мав святкувати річницю набуття Магдебурзького права – точніше мав би, якби про це знали кияни. Тож я планувала розпитати Гусовського про те, чим насправді займаються він і решта депутатів, яких обрали управляти містом – і як мало би працювати місцеве самоврядування, щоб столиця була комфортною, сучасною і красивою.
Ця розмова повинна була відбутися у вівторок. Але в понеділок обвалився Шулявський міст – точніше, делікатно упав, як каже Гусовський. І розмова пішла не за моїм планом.
— Я хотіла поговорити з вами про самоврядування, але доведеться почати з мосту.
— Це одна зі складових насправді.
— Чому він обрушився і чия це відповідальність?
— Міської влади. А якщо говорити про персональну, то за всі невдачі в армії відповідає міністр оборони і начальник Генштабу, за невдачі в країні – президент, а за невдачі у місті – міський голова, мер. Далі вже можна знайти виконавця, того, хто ближче всього до проблеми стояв і мав би керувати процесом, щоб такого не сталося.
— Як знайшли Сагайдака і голову Шкуро?
— Так. Хоча одна справа знайти того, хто повинен був не допустити цього, і інша – знайти цапа-відбувайла. У нас знайшли Сагайдака і Шкуро [заступник голови КМДА з питань транспортної інфраструктури Ілля Сагайдак та голова Солом'янської РДА Максим Шкуро], які територіально і професійно відповідали за цей об'єкт. Це два депутати Київради, обидва від фракції Солідарність і обидва, найімовірніше збережуть мандати. Якщо б вони позбулися посад і склали мандати, це означало б, що партія зробила висновки. Але ми не побачимо цього, я на 100% впевнений. Тож знайшли таких собі цапів-відбувайл.
— А чи було взагалі в чиїйсь владі запобігти обваленню мосту в тому стані, в якому він був?
— Звичайно. Ті, хто несе відповідальність за територію, сферу діяльності або галузь, про проблеми повинні кричати, якщо потрібно. Цей міст був на підпорах як давно? Вже не один рік. І я б не один міст тут коментував, а відразу два проекти – Шулявський мостовий перехід і Подільсько-Воскресенський. На 2017 рік Київ виділив більш ніж 1,1 млрд гривень на добудову Подільсько-Воскресенського мосту, і це не означає, що його закінчать за ці гроші. Торік було 60 млн грн виділено фактично на одні тільки консерваційні роботи.
Взагалі незрозуміло, скільки буде коштувати цей проект, як багато часу займе його добудувати, куди він на Лівому березі вийде. Зате ми добре знаємо, куди він вийде на Правому березі, і це, як не дивно, Рибальський острів, де виникне житловий квартал – там, де знаходиться Ленінська кузня. І я не виключаю, що в цьому є конфлікт інтересів у президента щодо цього проекту. Зате на Лівому березі поки ніяких точних розв'язок немає.
— Всі ці рішення приймаються зокрема Київрадою, де ваша фракція – друга за розміром.
— Всі ці рішення приймаються нинішньою більшістю Київради, основа якої – партія мера Солідарність, та Київською міською держадміністрацією, очолюваною мером же. Ось де справжня відповідальність. Рішення, які приймаються, співвідносяться з чим завгодно, тільки не зі стратегією розвитку міста. Цієї стратегії немає і її не хочуть писати. Тому що місто просто хочуть експлуатувати. Хочуть і експлуатують.
— Це кажуть про будь-яку владу. Як реально це відбувається?
— Що відбувається з містом. По-перше, з нього випивають соки за рахунок нескінченного будівництва квадратних кілометрів житла. Кожен рік у Києві вводиться в експлуатацію понад 1 млн кв. м житла, яке не забезпечується інфраструктурою – ні школами, ні лікарнями, ні дорогами, ні парковками, ні парками. І попит є. Київ – це столиця, сюди їдуть студенти, і чиновники, і бізнесмени. А крім того, квартири – це спосіб вкладення грошей у тривожну пору. Місто стало жертвою забудовників. Це одна проблема.
Другий аспект – це бюджет. Ці бюджети зручні тим, у кого кермо правління містом, тому що звідти можна тягнути гроші. І в цьому сенсі гарні великі інфраструктурні об'єкти, тому що простіше з них забирати. Наприклад, це 200 км відремонтованих доріг, які ми зараз вивчаємо на предмет того, скільки з цих 200 км зійде з весняними водами в Дніпро.
У нас грошей істотно менше, ніж потрібно, щоб в короткі терміни зробити місто зручним. Кожен день сьогодні Київ гірше, ніж попередній – гірше якість повітря, води, довше часу йде, щоб доїхати до роботи. І дуже делікатно падіння Шулявського мосту дало натяк, який хтось повинен сприймати як дуже потужний сигнал про те, що відбувається в місті. Техногенна обстановка тут дуже нехороша. Ми продовжуємо експлуатувати радянську інфраструктуру.
— Ви хочете сказати, що навіть гроші, які є, спрямовуються не туди, куди слід було б?
— Не туди. Завжди. Навіть ті міські розв'язки, які збудували в часи Януковича – вони служили чиїм інтересам? На Подолі побудували розв'язку, прибрали перехрестя, щоб зручніше було їздити в Конча-Заспу і добиратися на роботу можновладцям.
Що з громадським транспортом відбувається? Нічого. Продовжують їздити маршрутки замість нормальних автобусів, як і раніше немає електронного квитка. Що заважає появі електронного квитка? Він там, де й усе інше, там же, де й стратегія.
— Це моє запитання. Чому немає електронного квитка і всього іншого?
— По-перше, відсутнє те, що називають політичною волею, відсутні здоровий глузд, совість і зобов'язання перед містом. І я сподіваюся, що такі ситуації, як з мостом, комусь дозволять звернути погляд на той населений пункт, де ми живемо.
— Для кого конкретно це має бути тривожний дзвінок? Хто насамперед має виявити політичну волю?
— Ну для Кличка або його діячів в Солідарності ні – для них може бути тільки тюремний дзвінок за те, що відбувається, і вони розуміють, що відбувається. Може, Кличко особисто меншою мірою.
— А хто більшою?
— Його більшість у Київраді і ключові люди у КМДА.
Аби почати міняти ситуацію, треба озвучити, де ми знаходимося зараз, і почати писати стратегію, готувати документи, щоб написати правильний, чесний, сучасний генеральний план. А після цього починати нормально розвивати місто. І тоді ми знаємо, як ділити гроші, які у нас є. У нас є якийсь «фінансовий пиріг»: у нас стільки-то йде на транспорт, стільки-то на освіту, на медицину, на екологію, на ЖКГ і т. д. І тоді у нас не буде стояти питання: побудувати розв'язку чи школу? Плюс в кожному сегменті своя логіка пріоритетів, і вона узгоджується зі стратегією.
— Мені здається, проблема в тому, що в кожному з цих секторів накопичилося стільки проблем, що наявні гроші, як їх не діли, розмажуться шматками пирога і ні на що не вистачає.
— Правильно. Але, маючи перелік проблем, ми завжди можемо зібратися і вирішити, що з них перший рівень, що другий і третій, і будемо відповідно фінансувати.
Сьогодні місто пишається тим, що профіцитний бюджет був у минулому році, і ми закрили такі кредити. Та нам ці гроші потрібні! Нам є куди вкладати. Нам треба добудовувати каналізаційний колектор, ставити фільтри на завод Енергія, яка спалює сміття, ставити фільтри на ТЕЦ в Дарниці, яка спалює вугілля, треба закривати асфальтовий завод на Оболоні, прибирати маршрутки, купувати нормальні автобуси, повертатися до розвитку трамвайних мереж і правильно міркувати, де вони повинні проходити, купувати всю цю техніку – нам багато всього треба! І якщо ми розуміємо перелік проблем та їх обсяг, то ми будемо, швидше, залучати гроші.
Сенс міського управління у тому, щоб, дивлячись зверху на всі ці процеси, не приймати кожен день точкові рішення, а мати стратегічне бачення, якого немає сьогодні.
— А у вас воно є? Як ви розставили б пріоритети?
— Та я вже назвав. Знаєте, якби я взявся писати стратегію міста один, то мене треба було б відразу відправити до лікарні Павлова. Тому що це переоцінка не просто власного інтелекту, а взагалі власного місця в історії. У написанні стратегії Берліна брало участь 3,5 тис. осіб. Це колективний IQ. Це документ, який дозволяє місту спокійно дивитися в перспективу 20 років і розуміти, як воно буде витрачати гроші, щоб умови життя завтра були кращі, ніж учора.
— Але стратегія Києва якась же існує.
— Існує та, яка була затверджена в 2012 році, і це був відносно непоганий документ. Керувала проектом її написання Boston Consulting Group. На той момент Олександр Попов був мером, і він активно брав участь в цьому. Але цей проект ніхто ніколи не використовував, його не взяли в роботу. Пріоритети щодо Попова у тих, для кого він був маріонеткою, помінялися. А потім, напевно, на той документ боялися посилатися, тому що він був прийнятий в 2012 році і фінансувався Фондом ефективного управління, за яким стояв Ахметов. Тільки зараз цю стратегію актуалізували. Але на відміну від Берліна, сумарно взяло участь в її написанні чоловік 300. У серпні на засідання робочих груп на деяких сесіях взагалі нікого не було від КМДА, наприклад, щодо транспорту – всі були у відпустці. Ось і вийде у нас зараз стратегія ні про що.
І в ній є дуже хороший тест на спроможність чи неспроможність. Лівий берег всього два рази згадується в цьому документі – перший раз в розрізі необхідності пов'язати трамвайні лінії Правого і Лівого берега, ймовірно, через міст Патона. І другий раз – про те, що якесь комунальне підприємство потрібно забезпечити, яке буде опікуватися безпритульними. Більше у нас в стратегії міста Лівий берег не згадується. Нічого про те, що у нас серйозний дисбаланс у кількості робочих місць, і це продукує трафік – вранці на правий берег, ввечері – на лівий. Ми ніколи не побудуємо достатню кількість мостів, якщо будемо продовжувати ліпити купу житла на Лівому березі тільки тому, що там дешевше і є місце. І ігнорувати факт, що там немає робочих місць. Це не трафік, а переселення народів вранці і вечорами.
— Повертаємося до того, з чого я хотіла почати: місцеве самоврядування у Києві – не працює?
— Не працює. Що таке місцеве самоврядування? Це коли люди, які живуть у місті, беруть участь у виробленні рішень, які потім хтось виконує, тобто чиновники, яких призначають. До того, як Київ отримав Магдебурзьке право – 27 лютого 1494 року, він належав суверену, литовським князям. Там взагалі ніхто не питав городян, які рішення приймати. А отримавши його, місто вже змогло визначатися, що важливо, а що ні. Це його право весь час атакували – до революції царі, потім була імітація місцевого самоврядування в радянський час. А в новій історії в 2010 році, коли були анульовані райради, місцеве самоврядування було поховано. Зараз його немає. Генерують рішення в Києві Кличко і вузьке коло людей, як хтось думає, а взагалі це чітко президентська вертикаль. Голів райдержадміністрацій призначає президент України. Благо, що не директорів жеків. І простого і швидкого рішення, щоб вийти з цієї ситуації, немає. Тут потрібно рішення феноменального характеру.
— Потрібно змінювати систему?
— Так, правила гри. Повертати справедливість. До речі, ви знаєте, що в англійській мові «справедливість» і «судочинство» – це слово «justice»? А у нас є судочинство, а є справедливість.
— Як міняти?
— Включатися громадянському суспільству.
— Це звучить абстрактно. Більшості людей незрозуміло, куди «включатися».
— Всюди. У нас же всі волонтери після Майдану – хтось пішов воювати, хтось поїхав забезпечувати тих, хто воює, хтось пішов в політику, хтось в органи виконавчої влади. Це був перший порив. Тепер він спадає, і починає домінувати скепсис, песимізм, розчарування і туга. А це вигідно старій системі.
Політика – брудна справа, але політику роблять люди. Ти хочеш, щоб політика перестала бути брудною справою? Значить, йди в політику.
— Як?
— Ну ось я пішов у політику. Виявив бажання. Повірив у те, що Самопоміч – та партія, з якою можна щось змінити.
— Ну це і є перший і останній спосіб.
— Найпростіше – ходити голосувати.
— Не дуже є за кого.
— Якщо ви візьметеся уважно дослідити калейдоскоп політичний і поставите собі завдання, що за когось з наявних представників політичного горизонту ви зобов'язані проголосувати...
— Те, що написано в програмах партій, зазвичай не має відношення до того, чим партії займаються після виборів.
— Так, все це непросте завдання. В Євангелії не написано, що Україна приречена на успіх. Чому я й кажу, що нам потрібен феномен. Нам потрібна серйозна колективна праця і усвідомлення того, що від цього нікуди не дітися.
Ми чекаємо, коли прийде Месія, офігенний градоначальник, неймовірний президент – і все порішають. Так от ми можемо і не дочекатися. Історія знає приклади, коли країни припиняли своє існування, а міста виявлялися такими, що їх залишали люди.
— Звучить апокаліптично.
— Політика – це брудна справа. Ти йдеш туди з партією, яку вважаєш найбільш симпатичною з усього набору, і розумієш, що, стрибаючи своїми 75 кілограмами в цю бочку з лайном, ти за законом Архімеда звідти 75 кг лайна виштовхуєш. Ти повинен бути готовий до того, що опиняєшся в бочці з лайном. Не кожен це витримує. Хтось захлинається або перетворюється в таку ж субстанцію, хтось вистрибує звідти і біжить митися. А країна потребує людей, які мають сили на це в тій чи іншій мірі. У бочку ж можна і засунути палець і дихати з боку – палець теж дозволить трохи чогось виплеснути.
— Добре, ви, 22 людини, пірнули в бочку і стали фракцію в Київраді. Ви відчуваєте, що ви там взагалі на щось впливаєте? Ви самі кажете, що вирішує там більшість, тобто люди мера. Адже у багатьох людей є резонне запитання: я пірну і буду один в лайні бовтатися, ні на що не буду впливати. У чому сенс?
— Звичайно, впливаємо. З останнього. Депутат нашої фракції, Юлія Лобан, розробила проект постанови про конкурсне призначення керівників установ охорони здоров'я комунальної власності. І Київрада проголосувала за це рішення. Що сталося з цим проектом? Його заветував Кличко. Їжаку зрозуміло, чому. Тому що хочеться призначати так, як було раніше.
— Через головлікарів прокручуються якісь схеми?
— Звичайно. Я думаю, люди прекрасно розуміють, що таке головлікар. Точно так, як люди розуміють, що таке директор школи, заводу, автопарку і будь-який керівник такого рівня. Керівник може забезпечити цілком певний рух грошових потоків. У випадку з лікарнями – які закуповуються медикаменти, якими швабрами миють підлоги, як часто купують білизну і у кого.
І ось це мер заветував. Це наш успіх чи не успіх? Я вважаю, просто інші терміни треба використовувати. Ми готуємо інструменти, показуємо, які можуть бути інструменти відповідального і професійного управління. Ми показуємо, як можна міняти ситуацію. І в цьому випадку ветує чи ні це Кличко – це така справа. Це вето з багатьох зриває маски.
— Це рішення у Кличка чимось пояснили?
— Пояснення феноменальне. Там багато тексту, але в цілому тим, що це рішення впливає на діяльність міського голови, його заступника і голови департаменту охорони здоров'я, і воно не було з ними узгоджено.
Повертаючись до питання: звичайно, ми впливаємо, і хочеться впливати ще більше. Щось іноді має впасти, щоб люди задумалися про те, що не все так добре, як здається. Людина – істота з дуже потужними адаптивними характеристиками. Ми не помічаємо, що сьогодні стало гірше, ніж вчора. Ми ж все одно встигли доїхати на роботу, з крана якась там вода тече, світло ніби є, батареї не дуже добре гріють, але одягну додаткову жилетку. Тільки якась така трагедія спрацьовує будильником.
— Київрада могла б виступати ініціатором того, що потрібно стратегічно підходити до міста? Чому вона цього не робить? І чим конкретно ви замість цього там займаєтеся?
— У Київраді засідає більшість, яка представляє з себе фракцію Солідарності, плюс ситуативно добирається ще з десяток голосів. Ми можемо звертатися до розуму чи совісті, до чого завгодно – але в Київраді сьогодні така більшість. Це люди, за яких проголосували кияни, і за гривні, гречку або пофарбовану лавку у дворі позбавили себе права голосу на всю каденцію Київради.
— В якому сенсі позбавили?
— Якщо ти продаєш свій голос, то далі більше ні на що не впливаєш. Коли ти голосуєш за когось усвідомлено, ти маєш право вимагати: «Хлопці, я за вас голосував, бо читав вашу програму, і ви обіцяли ось що. Де виконання цих обіцянок?». А якщо ви взяли 500 гривень, як проголосували, якось сфотографували бюлетень, показали його на виході з виборчої дільниці – і все, з вами розрахувалися! Ви вже нічого не можете вимагати. Все, що ви вимагали, ви отримали – свої 500 грн. Більше морального права вимагати чогось від свого депутата ви не маєте.
— А він взагалі працює цей механізм зворотного зв'язку? Наскільки я розумію, один депутат в Києві припадає на 50 тисяч осіб.
— На 25 тисяч. І це дуже важливі цифри про місцеве самоврядування. У Лондоні, Парижі, Відні, Варшаві, Берліні є перший рівень представницький влади – районної або мікрорайонного масштабу. На одного депутата на районному або мікрорайонному рівні припадає від 2 до 5,5 тисяч жителів. А в Києві це 25 тисяч на депутата Київради.
Тобто у жителя Лондона чи є Варшави є представник рівня районної ради, є представники в міській раді. А в Києві є лише міська рада. Тому, наприклад, 25 осіб, які входять до складу «Лондонської міськради», можуть ефективно керувати містом такого масштабу – тому що вони приймають стратегічні рішення, а не дірки латають.
— На мій погляд, проблема не в тому, що ці 120 осіб неефективні і не встигають, а в тому, що більшість з них фарбували лавки і гречку роздавали не тому, щоб займатися містом потім.
— Так, значна частина людей там працює, тому що там вона і заробляє. За ідеєю, місцева влада – це такий почесний обов'язок. Людина, що відбулася, заможна йде в міські депутати, щоб зі спокійною совістю приймати рішення, які будуть важливі, коректні, цікаві і перспективні для міста. І ця робота ніяк не співвідноситься зі станом її кишені. У такої людини все добре в кишені, в портмоне або в банку. В цьому і полягає логіка відсутності оплати праці депутатів міського рівня – це робота на громадських засадах. Вони періодично збираються, вирішують локальні проблеми і роз'їжджаються.
— На чому заробляють в Київраді?
— На всьому, на чому можуть. Земля. Київ від Лондона відрізняється ще й тим, що в Лондоні не стоїть питання виділення та приватизації землі. Там все давно приватизували. А у нас купа землі ще у комунальній власності, у державній, яку треба з державної спочатку перевести в комунальну, а потім продати. І тому в Київраді на дві третини порядок денний складається з питань земельного характеру.
— Тобто за голос за рішення виділити комусь щось депутатам пропонують гроші?
— Так, наприклад. Або за те, що твоя кадастрова справа потрапить на наступний порядок денний, а чиясь потрапить через два роки. Ключові комісії – це бюджетна, земельна, комунальна власність і ЖКГ.
Ще один момент про місцеве самоврядування. Адже це ще й політична школа. Люди, які обираються депутатами райрад – це перший рівень представництва. Потім вони починають займатися певними справами, потім міська рада, а далі Верховна Рада, наприклад. Людина стає професійним політиком, їй це цікаво.
Відновлювати райради непросте завдання, тому що їх вже майже 7 років як немає в Києві. Коли є районні депутати, вони дуже близькі до своїх басейнів, шкіл, дитячих садків, та вони можуть вирішувати, на що їм потрібніше витратити гроші. Це люди, які обиралися від 2-3 кварталів, від громади, вони добре розуміють, де проблема. де перспективи, і можуть сформулювати своє бачення бюджету. І вони відповідають перед тими, хто їх обрав: якщо щось не так, то у тебе є сусіди, які подзвонять тобі в двері та скажуть «що відбувається?».
— А який запобіжник повинен бути від тих, хто туди може прийти теж «заробляти», а не керувати? Який контролер?
— Контролер – це виборці. Ви обираєте. Існує цикл. Ось, ви довіряли якійсь партії, вам не сподобалося, як вона працює, і наступного разу ви не віддасте свій голос за неї. У нас є прекрасний приклад – Народний Фронт, який на політичній рекламі заїхав у верховну Раду. Їжаку зрозуміло, що він на наступних виборах, якщо зуміє знову потрапити в Раду, то будуть серйозні гроші витрачені на рекламу, і нічого подібного нинішньому масштабу їх присутності в Раді у них більше не буде. Така сувора правда життя.
На місцевому рівні принадність у тому, що людину, за яку ви голосували, ви, ймовірно, можете перевірити.
— Резюмуючи все сказане вище: підсумовуючи рік у Київраді, ви бачите там натяки на поліпшення у всьому, про що ви говорили?
— Тут є дві ключові обставини. З одного боку ми розробляємо інструменти, які дозволяють життя міста зробити кращим. Наприклад, ми написали регламент Київради, там прописана чітка стаття про конфлікт інтересів. У нас на кожному пленарному засіданні тепер після того, як сформовано порядок денний, звучить питання від секретаря: «Шановні колеги, чи є у кого-то конфлікт інтересів з приводу питань, які будуть розглядатися на цьому порядку денному? Може, кому щось відомо про наявність конфлікту інтересів у іншого депутата Київради?» Він же зачитує заяви про те, що у такого-то депутата є конфлікт інтересів, та той не буде брати участь в обговоренні питання і голосуванні.
— До когось ця норма вже застосовувалася?
— Так, до двох депутатів. Депутат Зубко, який має безпосереднє відношення до Київміськбуду, голосував за рішення, які безпосередньо пов'язані з діяльністю Київміськбуду. І депутат Сторожук. заступник керівника Київводоканалу – точно так само. З цим розбираються Національне агентство з протидії корупції, Комісія із запобігання корупції Київради, і в разі чого це може стосуватися вже і прокуратури, і СБУ.
— Чим їм це загрожує?
— Не думаю, що треба цитувати статтю кодексу. В принципі це клопоти, яких вони явно не хотіли ходити кудись, давати свідчення. Це чудовий урок для всіх тих, хто потенційно має конфлікт інтересів. Це таке щеплення від спокуси.
— Вас 22 в Київраді. За рік хтось зійшов з дистанції?
— Ні. На цей момент ні, але я не виключаю, що у нас будуть зміни у складі. Тому що хтось естафетну паличку вже готовий передати наступному за списком.
— Це часу багато забирає?
— Дуже багато.
