Якщо Україна впаде, Європі буде непереливки. Розшукуваний Росією грузинський воїн АТО розповідає, як їй протистояти

7 лютого 2017, 15:59
2081
Вы также можете прочесть этот материал на русском языке
Якщо Україна впаде, Європі буде непереливки. Розшукуваний Росією грузинський воїн АТО розповідає, як їй протистояти - фото

Гія Церцвадзе був оголошений у міжнародний розшук по лінії Інтерполу нібито за вбивство, вчинене ним у 2003-му на території Росії. Сам він стверджує, що справа сфабрикована

У всіх війнах РФ йде за одним сценарієм, розповідає грузинський доброволець Гія Церцвадзе, переслідуваний Росією. Але у випадку з Україною Путін прорахувався: не на ту напав
Гію Церцвадзе, який відвоював на Донбасі, а до цього – брав участь ще у двох війнах з Росією в Грузії і Абхазії, затримали в київському аеропорту Жуляни 15 січня.
Так він дізнався, що розшукується Інтерполом за звинуваченням у вбивстві, нібито скоєному у 2003 році на території Росії. Він провів у Лук'янівському СІЗО Києва 10 днів, з 17 по 26 січня. Але і сам Церцвадзе, і його близькі в один голос заявляли: звинувачення сфабриковані. Чоловік не впізнав у озвучених обставинах справи ні людей, ні події, розповіла НВ адвокат Церцвадзе Ксенія Проконова.

Зараз захист Церцвадзе намагається довести його невинність і закрити справу, а потім планує подати на отримання статусу біженця в Україні. Проконова каже, що її клієнт – не єдина людина в такому правовому статусі, а тому успішний результат цієї справи може стати прецедентом і надією для інших добровольців, які теж не захищені юридично.

НВ зустрілося з Церцвадзе у Києві через тиждень після його виходу з СІЗО. Він розповів, для чого приїхав в Україну і пішов воювати за неї, що спільного між всіма трьома війнами, на яких йому довелося побувати, і пояснив, чому з Росією не можна ні про що домовлятися.

Про війни в Абхазії і Грузії

Народився я в Києві, але Києва не пам'ятаю, був маленьким. Мій світогляд розпочався із Грузії. Ми жили нормальнии мирним життям, поки в 1992 році не почалася війна в Абхазії. Моя родина, як і я, жили в Сухумі. Так я потрапив на війну.

Воював у складі збройних сил Грузії. На війні в Абхазії був заступником командира роти, потім командиром. Після того, як ми втратили Абхазію, продовжив службу в збройних силах у військах спеціального призначення. Спочатку була держбезпека Грузії, потім її інтегрували в МВС, і я служив у спецпідрозділі міністерства внутрішніх справ. У Міноборони теж доводилося служити, проходити програму допомоги Грузії під назвою «Навчи і забезпеч» - була така американська програма, щоб Грузія могла перейти на стандарти НАТО.

Росія трохи не розрахувала свої сили і можливості. Вона звикла на маленькі країни нападати, але тут – велика

У бойових діях на території Грузії, крім 1992 і 1993 років, я брав участь ще в подіях 1998-го та 2000-го років. Потім, у 2004-му, була осетинська компанія. В принципі, для людей війна то зупиняється, то починається, бувають етапи та активні фази. Але як така війна в Грузії досі не закінчена. Взагалі, ця війна не у 2008 році почалася, а у 1991 році. Відтоді і донині вона невпинно продовжується. До сьогодні люди гинуть, викрадаються. Досі там цей процес не закінчується. Єдине, що сталося після серпневих подій 2008 року, це те, що Росія вже зробила офіційну заяву, визнання так званих квазі-держав Південної Осетії і республіки Абхазії. На даний момент в Грузії відбувається «повзуча анексія», кожного дня по 100-200 метрів, іноді по кілометру пересувається колючий дріт, так звана межа, яку жодна країна у світі, крім Росії, Нікарагуа або Венесуели не визнає. Вони просуваються, у них є претензії, вони навіть замахнулися, що Мцхета (місто в декількох кілометрах на північ від Тбілісі – НВ), виявляється, це Південна Осетія, Боржомі (місто на південному заході Грузії – НВ) – це Південна Осетія, тому що там багато етнічних осетинів проживає.

Остання моя посада [у Грузії] – заступник начальника командира спецназу. Під час участі в боях 2008 року я був командиром підрозділу і воював на боці грузинських військових сил. У 2012 році [в структуру] прийшли люди, у яких більше прокремлівська орієнтація, та всі посадові особи, які перебували на службі, були звільнені. Мотивація – нібито тому, що ми служили за колишньої влади. Вони перевели це в приватну площину. Вийшло, ніби ми служили не народу, а конкретно комусь, тому ж Міхеїлу Саакашвілі, пану [колишньому прем'єру Грузії Івано] Мерабішвілі. Це абсурд. Я служив з перших днів незалежності Грузії, у нас міністри змінювалися, змінювалися президенти – Шеварнадзе, Саакашвілі. Але ми – люди військові, для нас не існує конкретної особистості, ми служимо державі, захищаємо свою батьківщину і її інтереси.

На цьому ґрунті тоді була дуже масштабна чистка. Досі у них працюють спеціальні служби, які виявляють навіть дружні стосунки, тобто, якщо хтось з ким дружить у службах, спецпідрозділах, і відносини не закінчуються тільки службою. Але ми дружимо сім'ями, у нас дуже тісні зв'язки. І є люди, які досі служать, а їх потроху звільняють через те, що у нас дружба. За телефонну розмову можуть звільнити, за просте «Привіт» на вулиці, не кажучи вже про більш тісні контакти, такі, як прийти в гості на День народження або дитину охрестити. Така ситуація зараз у Грузії.


Церцвадзе и его адвокат Ксения Проконова, фото: Ксения Проконова via facebookЦерцвадзе і його адвокат Ксенія Проконова, фото: Ксенія Проконова via facebook


Про Україну та участь в АТО

В Україну я приїхав у серпні 2014-го. Хотів раніше, коли почався Майдан, але у мене була фінансова проблема. Я вирішив продати машину. А як продалася – купили квитки й приїхали сюди жити.

Чому приїхав? Через кілька причин. По-перше, ворог у нас спільний. Друга мотивація – те, що я тут народився, я вважаю Україну своєю батьківщиною. І найголовніше – ми ніколи не забудемо, що Україна зробила у свій час. Як прості українські хлопці приїхали в Грузію, воювали там. У Тбілісі на Площі Героїв є меморіал загиблим, там окремо висять списки з прізвищами українських хлопців. У мене багато друзів було серед них. І є зараз. Один з них отримав [грузинське] громадянство. На жаль, він втратив ногу в Абхазії, і моя держава до нього теж байдуже ставиться. Він у повітрі висить: двоє дітей, без роботи, без нічого, живе на якусь злиденну допомогу, просто існує. Минулого року приїжджав сюди [в Україну], намагався якось влаштуватися в Збройні сили, але так як у нього немає ноги, він побігав, а потім назад повернувся. Як громадянин Грузії він не може перебувати тут довго, тому і повернувся назад.

Коли у твоїх друзів біда в будинку, не треба замислюватися, треба йти і допомагати. Мені соромно за мій уряд, який ніяк не зреагував спочатку, коли в Україні все почалося. Це потім вони почали робити вигляд, ніби допомагають, а допомога виключно гуманітарна, типу, поранених підлікувати, дітей на курорт, і то, у зимовий сезон, коли можна було б влітку на морі. Чисто для галочки.

Звідки зараз може простий селянин купити танк або систему залпового вогню, взяти авіацію?

Я вважаю, що Грузія і Україна повинні мати такий союз, що, якщо хтось посягне на їх територіальну цілісність, вони будуть говорити один за одного. Ворог у нас спільний, релігія – також. Історично завжди українці та грузини були найбільш близькими, навіть по Радянському Союзу. І, повірте мені, є дуже багато людей, які ще хочуть приїхати, які можуть зі зброєю в руках захищати свою батьківщину. Тому що якщо Україна не виграє зараз, то Грузія зовсім пропаде.

Я сам із Сухумі, і я вважаю, що повернення Абхазії і Осетії піде через Україну. Тут потенціал у країни великий. Росія трохи не розрахувала свої сили і можливості. Вона звикла на маленькі країни нападати, але тут – велика країна, велика держава, великий людський резерв.

На Донбасі я був у спецгрупі, з 2014 по 2015 рік. Ми періодично виїжджали на якісь доручення, на відпочинок теж виходили, як зазвичай, щоб трохи привести себе в порядок. Були в Слов'янську, Краматорську, у Щасті в Луганській області. Були у Яковці, таке село є, це Новоайдарський район Луганської області. В основному, на Луганському напрямку займалися підготовкою особового складу: вогнева, тактична підготовка, інструкторами теж були, тому що у мене є досвід навчання особового складу – це планування занять підготовки, складання бойових розрахунків, все, що з військовою діяльністю пов'язано.

Про війни з Росією

Якщо говорити про усі ці війни – Грузія, Абхазія, Україна, у Росії тактика та ж сама, вона не змінюється з роками. З ними домовлятися марно: коли вони будь-яку мирну угоду складають, наприклад, про припинення вогню, все одно якусь підлість зроблять, знайдуть лазівку. Якщо згадаєте ту ж Абхазію, була Сочинська угода про припинення вогню між Грузією, Абхазією і Росією. Росія була посередником – ще тоді Єльцин був – і довели до того, що грузинська сторона вивела всю техніку, артилерію, озброєних людей, які повинні були бути на передовій, були розміщені казарми, і 19 вересня перейшли в наступ. В авангарді йшли російські війська. Абхази, і хто там ще, завжди йшли другим-третім ешелоном. Основним їх завданням була каральна операція, вони добивали військовослужбовців і цивільних, які там залишилися, займалися грабунком і мародерством. Те ж саме було і в Осетії.

Їм вірити не можна ніде і ні в чому. Вони можуть будь-який папір сфабрикувати, змонтувати будь-яку відеотрансляцію під свій лад – це вони вміють

До речі, у 2008 році вони [Росія] запросили гуманітарний коридор про виведення жінок і дітей. Коли грузинська сторона погодилася, вони цим скористалися і до них увійшли додаткові сили. І знову, те ж саме було в Осетії.

Зараз є договір, який був підписаний при президентові Франції Ніколя Саркозі, що всі повинні повернутися на позиції до стану бойових зіткнень 2008 року, тобто, за станом на 5 серпня 2008 року, і ці речі не дотримуються. Вони ще й захопили Ахалгорський район (він же – Леніногорський район, що належав грузинському краю Мцхета-Мхіанеті і захоплений російськими військами у 2008-му, - НВ), хоча там взагалі бойових дій спочатку не було. Кордон з кожним днем все наближається. В Грузії є автомагістраль, яка з'єднує Східну і Західну Грузію. Там в 500 метрах стоїть російський танк з дулом, спрямованим на транспорт, на рухомих людей. 500 метрів – це дуже мало. Частина місцевого трубопроводу теж на їх території.

Є ще одна небезпека. Всім відомо, що Вірменія входить у Митний союз, є єдиною твердинею, єдиною державою, де на підставі всіх їх домовленостей перебувають російські війська, стоять російські бази. Тобто, ті війська Закавказького військового округу, які дислокувалися в Грузії, зі своєю технікою і озброєнням перейшли до Вірменії. І вже є заява політиків, що вони хочуть зробити спільний кордон для Вірменії та Росії. А загальна межа – це значить, спершу забрати якісь території Грузії чи Азербайджану і зробити на них кордон, щоб безперешкодно здійснювати транзит. Йдуть розмови про відновлення залізниці. В 2008 році до серпневих подій російські війська без дозволу грузинської сторони відновили залізницю до адміністративного кордону Абхазії з Грузією. Тоді ж відбулось перекидання великої кількості техніки.

Якщо сказати коротко - «їх там немає». Вони завжди повторювали це. Хоча дуже багато документів, наприклад, вилучених у вбитих ще до того, як російські війська офіційно заявили про свою участь на тій стороні. Але були факти, докази, авіація, артилерія – звідки зараз може простий селянин купити танк або систему залпового вогню, взяти авіацію? Звідкись же вони злітали чисто фізично. Але ж в Осетії немає аеродрому. Всі злети походили з території Росії або Вірменії.

У Гудаутах (Абхазія вважає його своєю територією, - НВ) є один колишній військовий аеродром, його зараз відновили. Там ще зрозуміло, там літали. А в Осетії навіть вертольоту ніде сідати. Звідки все це?

Адольф Гітлер теж свого часу починав з малого, і всі думали: «Тільки б до мене в гості не зайшов зі зброєю», і чекали. А він взяв, і до усіх пішов

Та ж сама історія. Це дежавю. Тут [в Україні] теж кричали, що «їх там немає», а були зелені чоловічки без розпізнавальних знаків [в Криму], потім, виявляється, вони все ж таки там були. На Донбасі те ж саме. Зараз шахтарі, які, я не говорю українською, вони російською мовою ледве володіють, самі звідкись з Азії, і бігають з автоматами, на танках катаються. Це ж не місцеве населення. Місцевому населенню це просто не потрібно, у них свої проблеми – як заробити на шматок хліба і утримувати сім'ю.

Все відбувається одне до одного. Сценарій один і той же. Єдине, що масштаби тут – більші і кількість озброєних людей також. Відповідно, і Україна набагато більша. Їм вірити не можна ніде і ні в чому. Вони можуть будь-який папір сфабрикувати, змонтувати будь-яку відеотрансляцію під свій лад – це вони вміють. 70 років цим займалася [російська] держбезпека. У них багатий досвід, багаж хороший, вони – професіонали, цього не віднімеш. На жаль, мене дуже дивує, що світове співтовариство тільки санкціями апелює.

Адольф Гітлер теж свого часу починав з малого, і всі думали: «Тільки б до мене в гості не зайшов зі зброєю», і чекали. А він взяв, і до усіх пішов. Те ж саме повторюється і тут. Якщо Україна впаде, то Європі буде непереливки. Якщо Україна переможе, потім переможе і Грузія. Ми хочемо створити прецедент: є Україна, є Нагірний Карабах, з Азербайджаном у Вірменії проблеми, є Молдова з Придністров'ям. Якщо один прецедент з'явиться, що ми гідно повернули свої території, а не на умовах Кремля, далі піде ланцюгова реакція, і все встане на свої місця. Ми глибоко віримо у це.

Кожен з нас пам'ятає тих [українських] хлопців, які воювали за Грузію і загинули.

У мене троє синів. Вони дуже хочуть піти по моїх стопах. Якщо не я, то хоч вони нехай це побачать. У нас в сім'ї це хвора тема. Ми – біженці з Абхазії. Наш будинок знаходився в Сухумі. Всі наші предки, батьки там поховані. Але ми вже давно не були на їх могилах. В нашому будинку, де я жив, живуть представники іншої національності. Вони вже навіть перепродують майно. А якщо не можуть продати, по цеглинці вивозять на територію РФ, як на будматеріали. Я не виключаю, що шматочок моєї цегли – на якому-небудь олімпійському об'єкті в Сочі.

Про своє затримання

Я думаю, це повинен був бути показовий процес, щоб усім було неповадно виступати на боці інших країн проти Росії. Це моя думка.

Є матеріали, які стосуються 2008 року – вони потрапили до документального фільму про Південну Осетію, там фігурує моє прізвище. Кримінальну справу порушено. Ще за Абхазії були питання. Так як Південну Осетію і Абхазію не визнає світове співтовариство, у них немає доступу в Інтерпол. Єдиним виходом, напевно, і було вигадати кримінальний привід, щоб я потрапив на територію Росії. А потім мене віддали б правоохоронним органам до Південної Осетії чи Абхазії. Тим більше, за місцем прописки я прописаний в Сухумі. Посадова особа, як ніяк, був у підрозділі, командував.

Я звинувачувався у вбивстві, кримінальне розслідування якесь. Це звичайна практика. Якщо не можуть взяти з інших мотивів, потрібно спробувати сфабрикувати кримінальну історію. Свідків можна знайти, можна намалювати що завгодно.

Не здивуюся, якщо вбивство Кеннеді на мене повісять або отруєння Бориса Єльцина

Не я один в подібній ситуації. Якось випадок був, коли двох жінок з Сочі заарештували і засудили тільки за те, що вони передали рідним смс-повідомлення про пересування військової техніки в бік Грузії. До цього чоловік теж був. Там дуже багато людей. Це все за етнічною ознакою – за національністю вони не росіяни, просто жили там. Але їх засудили за зраду батьківщини, а за це термін дається великий. Не кажучи вже про мій випадок. Для місцевого населення цілком можуть придумати, що я ворог, проник на територію Росії – адже вони всі зомбовані. Не здивуюся, якщо вбивство Кеннеді на мене повісять або отруєння Бориса Єльцина.

Про зовнішню політику

Для чого все це? По-перше, треба відволікти увагу російського населення від своїх проблем. Грузинське питання вже неактуальне: на жаль, уряд в Грузії зараз всіляко намагається догодити Росії, аби їх не чіпали. Коли весь світ вводить санкції проти РФ, вони – навпаки, ведуть активну торгівлю, чекають безвізового режиму з Росією. Днями Грузія отримала безвізовий режим з ЄС, і кілька депутатів з грузинського парламенту вийшли і сказали, що зараз Росія теж повинна скасувати візовий режим з Грузією, на зло, щоб грузини не перекинулися в Європу, а пішли галопом в РФ. Якщо люди такого масштабу, як депутати парламенту, які є членами Комітету з держбезпеки і оборони, роблять такі заяви, про що можна говорити? Грузія вже відходить на другий план. Я не здивуюся, якщо у когось там російський прапор в шафі стоїть, і в разі чого його можна різко витягнути.

Все, що хороше в світі – це російський винахід, все, що погане, це – не російське

Україна – питання номер один зараз. Йдуть активні бойові дії, але Україна не здається, хоч і йде колосальний ресурс. У Сирії теж активні бойові дії, і там у них [у РФ] обмежені і людські, і матеріальні ресурси. Все озброєння і техніка у них застарілі. Їх можна бити. Їх можна перемагати. Просто потрібна політична воля, треба цього дуже хотіти. Плюс – до вас приїхали хлопці, які згодні воювати на боці України. Хоча ми вже вважаємося за це найманцями. Думаю, мені, крім тієї кримінальної справи, «пришиють» ще щось за найманство. Ще спливе щось, так, як та сама Південна Осетія.

Це взагалі маячня божевільного. Про мене говорили, ніби я збирався застосувати бактеріологічну зброю – отруїти колодязь питної води в Цхінвалі (зараз – столиця самопроголошеної республіки Південна Осетія, - НВ). Але вони не врахували одного. У мене сім'я в Горі (місто у Східній Грузії, - НВ) жила. Питна система – одна. Річка через Гори йде, потім в Куру (найбільша ріка Закавказзя, – НВ) впадає, а Кура йде в Тбілісі. Це ж я всю Грузію повинен був отруїти. І напрям вітру теж не розрахували, і перебіг води.

За законом мене повинні були затримати при вильоті в Грузії і відкрити справу з цього питання. Принаймні, не випускати нікуди. Але поки ти залишаєшся в Грузії, вона своїх громадян не видає нікому. Навіть якщо є якесь правопорушення на території іншої країни, і воно доказове, ти все одно відбуваєш термін у себе на батьківщині. Деякі, напевно, не читали законодавство Грузії. Якщо б мене затримали в Грузії, шум був би вже там. Тому вони розраховували, що з іншої країни мене екстрадують без розмов. Але не розрахували. Я міг і поїхати в Туреччину, те ж саме було б, і в будь-яку країну світу. Тому що Червоний циркуляр Інтерполу це передбачає (Червоний циркуляр – розшуковий бланк, у правому верхньому кутку якого зображена емблема Інтерполу на червоному тлі, - НВ).


Церцвадзе в Лукьяновском СИЗО. Фото: Ксения Проконова via facebookЦерцвадзе у Лук'янівському СІЗО. Фото: Ксенія Проконова via facebook


Зацікавленості грузинської сторони у моїй безпеці не було. Почнемо хоча б з того, що нас тоді позвільняли з роботи. Є така річ: коли тебе, посадову особу, звільняють, або ти звільняєшся, ти даєш підписку про невиїзд на певний термін, тому що є носієм держтаємниці. Це стосується і оборони, і ресурсів, і безпеки країни. Якщо потрапиш в Росію, вже буде спроба завербувати. А не вийде завербувати, є й інші ресурси, а якщо не вийде, напевно, мафіозні структури будуть мстити. Там все дуже закручено. У Голлівуді фільм можна зняти з цього приводу.

Про найманство

У мене проблема: я не можу довести на юридичній підставі, що я воював на Донбасі. Є свідки і фотографії. Але лише минулого року був прийнятий закон про прийняття іноземних громадян на службу за контрактом в ЗСУ. У суді починають питати статус учасника бойових дій. В Україні він є у близько 30% тих, хто там реально перебував. Тобто, навіть українці не завжди можуть довести, що вони там були. Часто потім вдови [загиблих на Донбасі військових] ходять і вирішують це питання. Я дізнався: вони подають в суд, потім Міноборони щось робить, їм призначають пенсію через суд. Це ж абсурд. Коли є свідки, журнали бойових дій, штаби, де всі вказується в наказовому порядку.

Зараз шахтарі, які, я не кажу українською, вони російською мовою ледве володіють, самі звідкись із Азії

Дуже багато нас звинувачують, навіть у тій же Грузії, що ми заради грошей приїхали. Ні, суто з патріотичних спонукань. Кожен з нас пам'ятає тих [українських] хлопців, які воювали за Грузію і загинули. Тих, хто служив в Абхазії. Коли там стався трагічний випадок – Сухумі потрапило в оточення, жінок, дітей, старих вивозили українські вертолітні екіпажі. Всі пам'ятають ту руку допомоги. Я не мав морального права залишатися осторонь від цих подій. Тому що у нас є таке поняття, як брати по зброї.

Коли я в Грузію у відпустку їздив, спершу проходив співбесіду з представниками грузинської контррозвідки на політичну орієнтацію, потім була переконлива розмова про те, що «навіщо з Росією воювати, вони все одно виграють». Коли тобі офіцер держслужби починає натякати, мовляв, не ту сторону ти вибрав, це вже велике і жирне питання, навіщо вони служать, кому і чому.

Про Росію

Уряд, який зараз стоїть біля керма в Росії, не може домовитися зі своїм власним народом. А про інші країни і говорити марно. Ви у будь-якого громадянина РФ запитаєте, чий Крим, або Абхазія – чия вона. Вони будуть з піною у рота доводити, руками махати, а коли не зможуть довести, напевно, і палиці підуть, і зброя. З ними неможливо розмовляти.

Для мене дивно, що нація, яка дала світові Пушкіна, Чайковського, Достоєвського, Льва Толстого, йде на такі речі. Так завжди так було, навіть після того, як Георгіївський трактат Грузія підписала з Росією. Вони ліквідували державність. У грузинської православної церкви забрали автокефалію. Грузинська церква стала під Московським Патріархатом. Вони не хочуть зрозуміти, що є люди, які можуть інакше мислити, розмовляти іншою мовою, можуть мати свою думку і свою культуру. А якщо їм погано жити, то ніхто не повинен жити краще, тим, хто поруч, повинно бути ще гірше. У мене є Жигулі, а у мого сусіда – Мерседес, так не повинно бути, він повинен кататися на велосипеді. Хоча нормальна людина завжди буде радіти успіхам свого сусіда. Чим більше навколо багатих людей, тим спокійніше я жити буду. Якщо мені важко, мені допоможуть. А тут сам не буду жити, але й іншим не дам.

Є такий старий анекдот. Мені один казахський бізнесмен розповідав. Два бізнесмена – російський і казах – провернули угоду. Хороші гроші заробили. І росіянин каже: «Ну, давай будемо ділити по-братськи». Казах каже: «Не треба по-братськи, давай порівну». І ось це у них залишилося: той – старший брат, той – молодший. Вони не хочуть всіх бачити на рівних. Сюди ж – казки, що Другу світову Росія сама виграла, без України. Вони не вважають, що всі країни, які раніше були з'єднані в Республіку, внесли свою лепту – і Україна, і Білорусь, і Грузія, Вірменія, та всі республіки. Вони не хочуть прийняти те, що був і другий фронт, і американці там гинули, і англійці, що було французьке підпілля. Вони не хочуть прийняти, що в Північній Африці відбувалося, що Японія з Америкою воювали.

Ворог у нас спільний, релігія – також. Історично завжди українці та грузини були найбільш близькими, навіть по Радянському Союзу

Вони настільки заплутали свій народ, так перешили свою історію, що вже самі заплуталися: не знають, з чого почати. Вони забули, що Київ – це мати міст руських. Що це тут їх хрестили в Дніпрі, що звідси православ'я пішло. Що Дмитро Долгорукий, який заснував Москву, був київським князем. Що князь Володимир теж був київським князем. Це, вважайте, як якщо б дитина підняла руку на свою матір. Добре, якщо з Грузією щось не поділили, але з Україною – звідси ж все пішло.

Люди не діляться на погані і хороші національності. Тому що хороші і погані є в кожному народі. Це, як бандитизм: бандит не має національності. В нашому випадку, сепаратизм має національність. Тому що це вони скрізь будують «русский мир». Все, що хороше у світі – це російський винахід, все, що погане, це – не російське. Ось і весь їх світогляд. Але так теж неможливо жити.

Цікаво